Сама система виборів практично не змінюється, а змін зазнає лише форма виборчого бюлетеню. Лист бюлетеню повинен складатися з трьох частин. Перша – це та частина, яка в прийнятому порядку залишається на виборчій дільниці. Друга і третя майже такі, як і зараз, але третя є копією другої. На цих двох частинах друкується випадковий номер, який покривається захисним невидимим шаром. Щось на зразок царап-картки для поповнення рахунку за користування мобільним зв'язком.
Він зробив невеличку паузу.
– Практично вибори проходять, як завжди. Створюються списків виборців; в день голосування виборці приходять на виборчу дільницю; пред'являють відповідні документи; отримують виборчі бюлетені; заходять у кабінку; знімають захисний шар з номерів на другій частині та ставлять відмітку свого вибору на другій та третій частинах; розділяють частини та кидають другу частину бюлетеня до урни, а третю частину залишають собі для контролю; по закінченні часу виборча комісія підраховує голоси; виборча комісія приймає протокол, в якому перелічуються номери тих, хто проголосував "за" і номери тих, хто проголосував "проти"; цей протокол передається у комісію вищого рангу і друкується у місцевій пресі з указанням номерів "за" та "проти". Виборець може не тільки перевірити правильність свого вибору, а й може оскаржити проведення виборів на дільниці, у випадку спроби фальсифікації.
– Ця система значно краща за існуючу, – сказав Володимир Іванович. – Але не виключено, що влада може купувати виборців, які навмисне будуть робити різні відмітки у другій та третій частинах. З метою подальшого оскарження результатів виборів.
– Слушне зауваження, – погодився Андрій Васильович. – Але можна прийняти закон, яким встановити межу фальсифікації. Тобто, якщо кількість зіпсованих бюлетенів буде впливати на результат виборів, тоді вибори вважати такими, що не відбулись і проводити перевибори.
– Але ніяка влада ніколи не прийме такого закону, – сказав Костянтин Корнійович.
– І не говорить, – зітхнула Віра Іванівна.
– Сашко також пропонував введення зворотного зв'язку, але вже після виборів, – продовжив Костянтин Корнійович. – Він хотів вимкнути механізм використання грошей у передвиборчому процесі шляхом введення механізму про автоматичний відклик депутата, у разі невиконання їм своїх обіцянок протягом виконання обов'язків. Кандидат в депутати перед виборами повинен представити виборцям загальну програму виконання обіцянок з розбивкою по кварталам, і будь-який виборець його округу повинен мати право поставити питання про автоматичний відклик депутата на підставі невиконання програми перед відповідною радою.
– Ви забуваєте про українську політичну дійсність: всі без винятку українські партії протинародні. І це дуже легко довести, – продовжив політичну тему Володимир Іванович. – Подивиться самі: у Верховній Раді представлена значна кількість партій та партійок. Якщо я не помиляюсь, то всі вони захищають народні інтереси, і, особливо, перед черговими виборами. Деякі з партій навіть можуть похвалитись регіональними представництвами, районними комітетами тощо.
– А КПУ? – запитала Наталя Костянтинівна.
;
/* КПУ – комуністична партія України.*/
;
– А КПУ, – різко зреагував Володимир Іванович. – Найпротинародніша партія колишніх союзних бюрократів. Її протинародність в тому, що частина її колишніх членів забажала додати до влади сили владу грошей, а інша частина, яка не встигла використати момент, тепер здіймає чи не найбільший галас у тій же самій Верховній Раді. Вам добре відомо, що на момент розпаду СРСР в компартії налічувалось близько вісімнадцяти мільйонів членів. І жоден з них, підкреслюю, жоден, тоді не піднявся на захист комуністичних ідей. А ось зараз, демократичних умовах, з телерадіобалаканиною у них все у повному порядку. Вони вносять на розгляд Ради проекти законів, про які заздалегідь відомо, що вони не будуть прийняті. Єзуїтство цієї поведінки в тому, що подібні проекти вносяться тільки тоді, коли партія при владі, а в іншому випадку – це свідома затяжка часу; бюрократична відмітка, мовляв, "бачите як ми боремось". Але подивимось трохи назад у часі: попередники сучасних комуністів, соціал-демократи, керовані Володимиром Ульяновим, добре розуміли поточні політичні моменти. Вони трибуну царської Державної Думи використовували лише як трибуну для політичних заяв та запитів. А ось основну свою роботу вони вели в усіх легальних організаціях: профспілках, народних домах, клубах, страхових установах. Підкреслюю, роботу, а не балачки. А наші бюрократи від комуністичної ідеї не хочуть, не можуть і ніколи не будуть використовувати вже набутий досвід своїх попередників! Вони намагаються "спілкуватися" з народом через трибуну Верховної Ради, газетки та мітинги у великих містах! Паразитуючи на ностальгічних настроях пенсіонерів, вони панічно бояться спілкуватись та працювати з живими, реальними робітниками в колективах. Що це, як не зрада ленінських засобів боротьби? Дрібні політиканчики замість теорії розвитку сучасного комуністичного руху підсовують нам ідею реанімації СРСР. Наяву маємо ідеологічну зраду.
І тут варто сказати про профспілки. Більших зрадників робочого класу за останні роки, роки невиплачених зарплат, роки несамовитого наступу на права трудящих і уявити неможливо! Вони гірші за, вибачте, повій, бо беруть гроші з трудящих, а віддаються власникам підприємств. Загальновідома "школа комунізму" насправді виявилась звичайнісінькою школою бюрократизму, підлабузництва, адміністративної мімікрії. Кожен з цих "захисників" повинен понести історичну відповідальність за відмову від захисту інтересів робочого класу. Наяву маємо зраду матеріальних інтересів трудящих.
Володимир Іванович перевів дух.
– Повертаючись до теми комуністичної партії. Характерною її рисою є маріонетковість. Комуністичні бюрократи другого та третього ешелонів, а саме вони зараз сидять у Верховній Раді, не вміють діяти самостійно. Характерним штрихом цього було волання одного партійного функціонера при розгляді одного з військових питань: "Натовські танки будуть під Воронежем!". Тобто, так званого українського комуніста, якщо не задовольняють, то якось влаштовують ці ж самі танки під Львовом. Звідси видно чиї інтереси захищають так звані комуністи. Ця партія, втім, як і усі інші, не використовує профспілки, випробуваний інструмент боротьби за права трудящих. Адже будь-яка партія може скористатись виборністю керівників профспілок для подальшого використання цього справді ефективного інструменту.
– Всі сучасні українські партії створено під невелике коло політиків, – вступив у розмову Андрій Васильович. – І вони відображають інтереси окремих груп, кланів, а не класів. Тобто, по великому рахунку, це взагалі не партії. Цілком згоден, що доказом цього є нескінченна балаканина на шпальтах газет, в парламенті, в радіо і телеефірі і повна відсутність реальної роботи внизу в колективах.
– Так, "комуністичні" бюрократи союзного зразка досить довгий час мали владу, і, після своєї перебудови, забажали органічно додати до влади пряму її ознаку – власність, – підтримав товаришів Тарас Володимирович. – Однак мені здається, що вони переоцінили свої можливості. І тепер тим, хто в результаті всіх перипетій прихватизації загарбав цю саму власність, потрібно нове, модернізоване, кріпосне право; потрібен старий поліцейський порядок.
– Як би там не було, незважаючи на багатогранність розвитку політичних процесів, політики все одно є лише одними з приводних коліщат механізму влади, який просто змушує палко бажати керування масами інших коліщат, – додала Марія Петрівна.
– Так, керують шляхом обіцянок, – сказав Тарас Володимирович. – Ще один варіант оцінки діяльності – давати відповідну оцінку після закінчення строку перебування при владі.
– Оцінки – оцінками, а в житті людини найбільше важить тільки творчість, – знову привернув увагу до теми творчості Володимир Іванович. – І саме та творчість, яка в свою чергу дає поштовхи до розвитку творчості інших. Я читав, що японський підприємець, капіталіст, засновник компанії "Омрон", Татеїсі Кадзума у творчих пошуках форм людського суспільства пішов навіть значно далі наших "патентованих" комуністів. Процитую напам'ять: "я роблю все, що залежить від мене, щоб направити "Омрон" по шляху гуманізму".
;
/*Кадзума Татеїсі (1900-1991) – підприємець, автор теорії історичних інновацій, Нового Суспільства. В своїй книзі "Вічний дух підприємництва" писав: "Біля 2025 року почнеться ера автономності, перехід від суспільства, яке знаходиться під контролем свідомості (воно виникло в період колективного суспільства, до "природного" безконтрольного суспільства. Ми впритул підійдемо до ери великих перемін, в якій назавжди щезне боротьба за виживання, а отже, за панування на собі подібними. Шляхом досягнутого до цього часу найвищого рівня психології кожна людина зможе поступати автономно, не відчуваючи тиску суспільного контролю. Залишиться лише одна цінність як така: створення чогось нового.*/
;
– Так, – після нетривалої паузи сказав Тарас Володимирович. – Японський підприємець на практиці, як може, впроваджує ідею загального щастя людства. На відміну від наших політико-теоретичних імпотентів, які за роки знущання над народом не знайшли нічого кращого, як єзуїтські повідомляти тому ж народу з різних трибун, що над ним знущаються.
– Але далеко не всі західні підприємці підтримують ідеї Татеїсі Кадзумі, – продовжив думку Володимир Іванович. – Не помилюсь, якщо буду стверджувати, що майже всі західні підприємці взагалі не підтримують його ідей. Питання моралі західного зразка є явищем, яке потрібно ще розкривати. Я б назвав таких підприємців скральниками. Тобто, скрягами-повчальниками, такими собі дядями Скруджами, які, пограбувавши когось, потім повчають пограбованого, як тому треба жити, кидаючи йому крихти з награбованого. Прикладів більш ніж достатньо. В Україні потужний рудно-металургійний комплекс переробляє руди в метали. Технології недосконалі і ми дихаємо бозна чим. Тим часом за кордон вивозиться брухт кольорових металів, брухт чорних металів, чим там забезпечується екологічно чисте виробництво.