Дим здіймався в небо, сигналізуючи про місце аварії.
— Ми не знаємо, чи хтось вижив, — сказав Чарлі, обернувшись до Марка.
— Але є шанс, — Марк подивився на нього серйозно. — Якщо вони живі, нам потрібно їх знайти.
— І дізнатися, чи залишилося там обладнання для виживання, — додав Чарлі, знову поглянувши на невідому планету.
Вони мовчки вилізли з капсули, дивлячись на незнайомий світ, який тепер став їхньою реальністю. Попереду був шлях, який визначить їхню долю, але вони ще не знали, чи готові до нього. Чарлі полегшено зітхнув, вдихаючи тепле, хоча й дещо дивне, повітря планети. Воно було густіше за земне, і легкий присмак заліза ледь помітно лоскотав ніс. Вибравшись із капсули, він окинув поглядом околиці.
— Ну що ж, Марку, вітаю нас із приземленням.
Марк, підперши голову руками, сидів на підлозі капсули й стискав пошкоджену щиколотку. Його обличчя перекосилося від болю, але саркастичний вогник в очах ще залишався.
— Схоже, "перший контакт" із цією планетою в нас не дуже вдався, — пробурмотів він. — Замість феєрверків — купа диму й двоє покалічених науковців.
— Все одно могло бути гірше, — знизав плечима Чарлі, роздивляючись горизонт. — Ми живі. Це вже непоганий початок.
Марк похитав головою, зібравши сили, щоб підвестися.
— Знаєш, я так подумав... наступного разу нехай міжзоряні експедиції лишаються для сміливців з ідеальним здоров'ям.
Чарлі, хоч і тримався серйозно, не стримав посмішки.
— Як твоя нога?
— Схоже на вивих. Ходити зможу, але не швидко. А як твоя рука?
Чарлі поворушив пальцями, кривлячись від болю.
— Зламаний мізинець — не смертельно. Але з ремонтом чи тонкою роботою тепер буде складніше.
— Значить, ми обидва "в ідеальній формі". Що далі? — запитав Марк, спершись на стінку капсули.
Чарлі сів поруч із ним, витягаючи планшет, що вцілів під час аварії. Екран був подряпаний, але більшість функцій працювали.
— Для початку розберемося, що з нами є. Це капсула на одну людину, тому багато чого тут немає.
Чарлі розкрив кілька відсіків у стінках капсули. Там виявилося:
- Три невеликі пакети з їжею, розраховані на три дні однієї людини.
- Півлітровий контейнер із водою.
- Невеликий багатоцільовий інструмент, схожий на ніж із викруткою та пилкою.
- Мініатюрний набір першої допомоги.
— І що це за жарт? — пробурчав Марк, дивлячись на запаси. — Нам цього вистачить на сім днів максимум, якщо економити, хоча що можна зробити якщо капсула лише на одну персону.
— І то в ідеальних умовах, — додав Чарлі. — А вони, як я бачу, не зовсім такі.
Він показав рукою на навколишню місцевість: величезні дерева, червонувата земля, а в далині високі скелі створювали гірський хребет.
— Добре, що повітря придатне для дихання, — сказав Чарлі. — Це вже плюс.
— А мінусів у нас немає? — гірко пожартував Марк.
— Мінусів удосталь. Наприклад, 40 кілометрів до нашого шатла, — відповів Чарлі, показуючи на планшеті карту. — Якщо там хтось вижив, вони можуть чекати допомоги. І навіть якщо ні, там можуть залишитися ресурси, але будемо надіятися на краще.
Марк похмуро дивився в гору, де ледь виднівся чорний дим в напрямку півдня.
— Іти туди нам доведеться. Ми не можемо сидіти тут і чекати. Але з моєю щиколоткою це буде довга прогулянка.
— Не тільки довга, але й небезпечна, — кивнув Чарлі. — Планета може виявитися не такою вже й гостинною.
— Ти це зараз серйозно? А я думав, ми виграли квиток у п'ятизірковий готель, — саркастично відповів Марк, але за його жартами крився страх.
— Добре, Марку, давай поки що відпочинемо. Відновимо сили, спробуємо обдумати план.
— Я вже знаю план, — зітхнув Марк. — Кульгати за тобою й не вмирати.
Чарлі посміхнувся, хоч і не вперше за цей час відчув, як у його душі прокидається сумнів.
— Добре, тоді завтра вирушимо до уламків. Усе, що ми можемо зараз зробити, — це вижити.
Вони замовкли. Над ними, на небі, нависав чужий світ із двома сонцями, червоно-білим місяцем і нескінченними просторами невідомого.
Час невпинно минав. Після кількох годин, проведених біля капсули, Марк і Чарлі, намагаючись зібратися з силами, почали оглядати околиці. Вони вирішили, що треба дослідити планету, щоб зрозуміти, з чим мають справу, і, можливо, знайти ресурси, які допоможуть їм пережити ці важкі умови.
Навколо капсули було дивно тихо. Перші хвилини вони просто стояли й оглядали ландшафт, намагаючись визначити, чи є які-небудь ознаки життя або небезпеки. Повітря було густим і наповнене чимось схожим на запах стародавнього лісу, з присмаком заліза, що спонукає до підозр і настороженості.
Планета була одночасно знайомою і чужою. Ландшафт нагадував поєднання Землі та Марса: червонувата земля з густими лісами, що виглядали неприродно. Величезні скелі здіймалися на далекому горизонті, а навколо них простягалися порослі дивними рослинами. Вони нагадували земні, але були не такими — більш химерними й барвистими.
Рослини на цій планеті здебільшого мали незвичні кольори. Червоні, сині, фіолетові — і навіть напівпрозорі! Деякі виглядали як живі істоти, що постійно змінювали свої позиції. Деякі з них нагадували величезні соняшники, але з дивною особливістю: навіть без вітру, вони злегка рухалися. Це був неймовірно дивний ефект, адже більшість рослин, які вони бачили, поводилися так, наче спостерігали за ними.
— Це... щось надзвичайне, — промовив Марк, наближаючись до одного з таких рослин. — Деякі з цих рослин рухаються. Це не може бути просто рослина.
Чарлі теж подивився на ці "живі рослини", і хоча його наукове серце билося швидше від цікавості, він розумів, що це може бути ще однією загадкою цієї планети.
Але те, що вони побачили наступного разу, було набагато страшніше.
Марк, відчуваючи нудоту, відвів погляд від скель і подивився в бік рослин, де йому здалося, що він помітив рух. Придивившись, він зрозумів, що то були комаха. Вона була величезного розміру з людську долоню і виглядали як поєднання кількох різних істот одночасно.
— Чарлі, дивись на це! — гукнув він, вказуючи пальцем на одного з жуків, що повзав між камінням.
Чарлі підняв погляд і побачив, як це дивне створіння пересувається по землі. Його тіло було схоже на тіло скорпіона, з загостреним хвостом, що навіть трохи виблискував у світлі місцевих сонць. Проте його "голова" і частина передньої частини виглядали, як у павука, з десятьма лапами. І до того ж — його крила нагадували бджолині. Складно було повірити, що це одна жива істота.
— І що це за біда? — сказав Чарлі, не зводячи погляду з жука. — Що ж це за суміш такої еволюції? Я навіть не знаю, з чого почати.
— Ніколи не думав, що буду бачити таке... поєднання, — відповів Марк. — Це може бути чимось небезпечним?
— Ми маємо бути обережними, — сказав Чарлі, звертаючи увагу на поведінку цих комах. — Це може бути просто природний механізм виживання для цієї планети, але я б не радив наближатися.
Марк кивнув, відступаючи, і разом із Чарлі продовжили огляд місцевості.
Вони обидва витягли з рюкзаків необхідні прилади, щоб зробити кілька вимірів, і через деякий час Чарлі вирішив перевірити стан запасів енергії в капсулі. Він відразу звернув увагу на різні показники на планшеті, перевіряючи рівень батареї та стан основних систем.
— Капсула ще тримається, — сказав він, переглядаючи дані. — Але нам слід бути економними з енергією. Все працює, але нам не вистачить для тривалого перебування тут без поповнення ресурсів.
Він оглянув кількість припасів, яка залишилася, і почав підраховувати, скільки їжі та води встигнуть вистачити для двох людей. На жаль, запаси були обмежені, і вони не могли собі дозволити марнувати їх без потрібних заходів.
— У нас є можливість добратися до уламків шатла, — сказав Чарлі після короткої паузи, коли він ознайомився з іншими даними. — Він впав не дуже далеко — орієнтовно 40 кілометрів звідси.
— Чи є надія, що там залишилися ресурси? — запитав Марк.
Чарлі задумливо поглянув на планшет, але на його обличчі не було оптимізму.
— Не знаю... але я певен, що ми повинні спробувати. Що ми можемо зробити, якщо не спробуємо добратися до уламків?
— Вижити, — тихо сказав Марк. — Ось що ми можемо зробити.
Чарлі на мить замовкнув, зважуючи ситуацію.
— Але є ще щось, що я помітив, — додав він, після паузи. — Це місце... Воно не схоже на інші планети, з якими ми стикалися. Здається, що природа тут якось реагує на людей. Як тільки ми з'явилися, щось тут почало змінюватися.
Марк подивився на Чарлі і зрозумів: ця планета не була готова до їхнього прибуття. І зараз, коли вони були тут, все, що вони робили, могло призвести до ще більшої катастрофи.
Паралельна історія: План у ущелині
"Ніка відкрила очі, хоча біль від падіння змушував її тіло протестувати проти будь-якого руху. Кілька секунд вона лежала, намагаючись упоратися з гудінням у голові та розібратися в тому, що відбувається. Ущелина, куди її занесло, була вузькою, стрімкі стіни здавалося нависали, а сонячне світло ледь пробивалося крізь її вершини.
Повільно піднявшись, вона почала оглядати навколишню місцевість і своє спорядження. Першим, що впало їй в очі, був її планшет. Він лежав у кількох метрах від неї, розбитий вщент. Ніка відчула, як у грудях защеміло. Без планшета шансів знайти інші майже не залишилося.
"Спокійно, Ніко. Це не кінець. Просто чергова задача, і ти її вирішиш", — сказала вона сама собі.
У капсулі залишилося небагато припасів: три пакети з їжею, трохи води, універсальний інструмент і аптечка. На перший погляд — цього вистачити ненадовго, але для старту цього було досить.
Вона озірнулася. Вогонь шатла не було видно, ущелина була занадто глибокою, а шлях до скельного підйому видавався нереальним. Два напрямки перед нею здавалися однаково невідомими. В одному кінці ущелини ледве виднілося світло, в іншому — густіший морок.
"Отже, вибір очевидний", — подумала Ніка, вирішуючи йти до світла.
Ваші думки змішалися в хаосі. Чи вижив екіпаж? Чи достатньо добре вона виконала свій обов'язок? Чи можна було зробити більше, чи її рішення були правильними? Вона похитала голову, відганяючи сумніви.
"Головне, що вони повинні були вижити. Я дала їм наказ евакуватися, і вони повинні були це зробити.