А зараз уточнить, будь ласка, максимальну дальність дії вашого впливу.
"Чому він постійно запитує про дальність дії впливу?"
– Важко дати однозначну відповідь, – відповів Анатолій. – Нам відомо два радіуси дальності впливу. Перший, це, коли ми, так би мовити, працюємо самі, тобто без допоміжних засобів. Цей радіус невеличкий і складає близько двадцяти метрів. З допоміжними засобами, гілочками дерев, радіус збільшується до двох кілометрів. Ми вважаємо, що цей радіус може бути збільшений, але, вибачте, певні події змусили нас припинити роботи у цьому напрямку.
– А як щодо невидимості? – задав чергове питання головний розвідник країни.
– Ми пам'ятаємо, що ви вже цікавились цим питанням, – відповів Олександр. – Будемо говорити відверто, ми і самі до кінця не осмислили цього ефекту. Нами з'ясовано, що можна впливати не тільки, так би мовити, одномоментно, а також направлено впливати на стале програмування осіб, які опиняються у сфері його дії. Ми також з'ясували, що можемо створювати, так би мовити, рухомий купол дії впливу. Цей купол може переміщуватися разом з нами, і може спрямовувати уяву всіх оточуючих таким чином, що вони на психічному рівні сприйняття нас не бачать, хоча в цей же час ми наяву знаходимось поруч.
– До речі, це підкреслюється і Кастанедою, – сказав Віктор. – Ми навіть прочитали про вправу як стати непомітним. Ми продовжуємо працювати і досить ретельно вивчаємо конспекти Кастанеди про дона Хуана Матуса.
– Недарма ваші спеціалісти цікавились цими матеріалами, – схвалив дії аналітиків ЦРУ Анатолій. – У цих книжках наведена велика кількість достатньо відвертої інформації, яку, без умови існування бар'єру довіри, просто небезпечно було б виносити на публічне обговорення. Важко уявити, що могло б статися, коли кожний міг би скористатися порадами Хуана Матуса.
– Недарма дон Хуан постійно підкреслює різко від'ємну дію відчуття власної важливості, як початкову силу противаги відчуттю довіри, – підтримав товаришів Вадим.
"Командире бази. Чому використовуються засоби телеметрії?"
"Напевне не знаю, можу тільки припустити, що наші керівники чогось побоюються."
"Яке ваше завдання?"
"Забезпечити охорону. В разі непередбачуваних обставин – прийняти команду на себе."
"Чиї накази ви виконуєте?"
"Свого безпосереднього керівництва."
"Розвідка не довіряє військовим."
– Нам добре відомі твори Кастанеди, – екран монітора знову привернув увагу до себе. – Однак, якщо ви не заперечуєте, повернемось до практичного використання вашого винаходу.
– Задавайте ваші питання, – відгукнувся Віктор. – Ми готові відповідати.
– Однак просимо взяти до уваги, що ми цілком відверто намагаємось пояснити важливі моменти роботи впливу, – додав Вадим.
– Ми це цінуємо, – посміхнувся з екрану директор ЦРУ. – Але складається таке враження, що ви намагаєтесь переконати нас в неможливості використання вашого винаходу будь-ким іншим.
– Це хибне враження, – заперечив Олександр. – Ми тільки постійно намагаємось привернути увагу до дуже важливої умови роботи впливу. Це означає, що будь-хто може користуватись впливом, але при обов'язковому виконанні умови: між ними повинна бути повна взаємна довіра.
– Значить, ви не будете заперечувати, якщо ми спробуємо перевірити це твердження за вашою участю, – ствердно сказав розвідник.
– Ні в якому разі, – відповів Вадим. – Ми згодні продемонструвати нашу роботу, а потім ви самі або будь-хто з ваших представників зможуть повторити те, що ми покажемо.
– За однієї простої умови, – додав Анатолій. – Знайдіть таких виконавців, які довіряють один одному.
"Цікаво, а зможемо ми взагалі знайти в нашій країні хоча б чотирьох осіб, які б довіряли одна одній? І, головне, осіб, яким би довіряли ми. Неможливо навіть припустити, що ми не зможемо контролювати процес. В іншому випадку потрібно буде приймати специфічні рішення."
Директор ЦРУ перевів розмову в практичну площину роботи впливу. Хлопці нічого не приховували і до кінця дня показували, як вони розміщуються за столом, як концентруються. Вони, на прохання директора розвідки, продемонстрували роботу впливу на любимому собаці Бродеріка і на одному піхотинцеві, який добровільно, за достатню оплату, погодився на участь в експерименті. Директор був вражений: це було не в кіно, це було і працювало насправді. Він почав хвилюватись, бо не знав що і як доповідати президенту.
;
;
/*-------------------------------------88----------------------------------*/
;
Тим часом батьки хлопців відпочивали від приголомшливих подій останнього часу. Їх не турбували і вони проводили час у розмовах. Розмовах про своє, про наболіле.
– Мене дивує відношення держави до винахідництва. І взагалі до творчої діяльності, – продовжив раніше розпочату тему Володимир Іванович, батько Анатолія, коли батьки, після сніданку, зібрались вранці біля будівлі басейну. – Я за те, щоб рішуче зламати існуючу практику, коли винахідник змушений доводити бюрократам корисність свого винаходу. Одним з головних завдань держави повинно бути створення умов, коли бюрократи від винахідництва будуть змушені самі бігати за винахідницькими грошима. Зміст моєї пропозиції такий – реєстрація всіх винаходів повинна проводитись безкоштовно. А от вже кошти від впровадженого, підкреслюю, від впровадженого, винаходу в розмірі, скажімо, від одного до п'яти відсотків щорічно повинні поступати на рахунок патентної установи. За ці гроші установа сама повинна підтримувати дію патенту, сповіщати про це винахідника, і повідомляти про хід впровадження винаходу. Саме ця установа повинна всіляко розповсюджувати винахід по підприємствам. Справа проста: чим більше впроваджень тим більше грошей надійде на рахунок установи. Саме таким повинен бути справжній державний підхід, справжня державна позиція у справі винахідництва.
– Пропозиція слушна, дуже слушна, – підтримав його батько Вадима, Андрій Васильович. – Але де ж ви бачили бюрократів, які б намагались працювали по-справжньому?
– Відповідально, – уточнила Наталя Костянтинівна, мати Сашка.
– І не говорить, бюрократизм – це дуже болюче питання. Вітя якось розповідав мені, як наші хлопці пропонували вирішити цю проблему, коли починали створювати свою фірму. Ти пам'ятаєш, Тарасе? – звернулась Надія Анатолівна до свого чоловіка.
– Дуже добре пам'ятаю, – відповів Тарас Володимирович. – Вони пропонували ввести такий порядок, при якому кожному чиновнику треба надати право можливості виконувати не тільки свою роботу, але і роботу колег незалежно від посадових функцій. Зрозуміло з відповідним відрахуванням з платні того, хто не може, або не хоче виконувати роботу. Тобто створити реальні умови для скорочення кількості чиновників, при умові виконання усього обсягу роботи.
– Я також пам'ятаю. Сашко якось у розмові наводив приклад, – Костянтин Корнійович подивився на дружину і та ствердно кивнула. – Якщо в кімнаті якоїсь установи знаходяться дванадцять осіб, то троє чи двоє добре працюючих чиновників можуть, для початку замінити когось, а, може, і всіх дванадцятьох. За кожного заміненого виплачується до п'ятдесяти відсотків його платні тому, хто виконує роботу. Після чого треба почекати, коли залишаться працювати троє, двоє, а може і один працівник. За той розмір платні, який складеться в результаті такого скорочення.
– І я пригадую, – сказала Віра Іванівна. – Вадик розповідав, що чиновник, який вирішить нормально працювати і заробляти, ставить до відома керівництва контори про намір виконувати роботу колеги, або колег. Після цього лінивий колега тимчасово переводиться на іншу роботу. При успішному ході роботи місце, або місця звільняються, а частина зекономленої платні додається до платні активного працівника.
– Бюрократи завжди виживали тільки тому, що з ними боролися ззовні, – підтримала тему Марія Петрівна, мати Анатолія. – Треба ініціювати процес зсередини. Тобто прищепити "сироватки працьовитості та доброзичливості" кожному бюрократичному організмові, щось на зразок винайдених Паркінсоном ліків нетерпимості. Після такої "вакцинації" той, хто видужав не буде розводити тяганину, не буде перекладати свою роботу на інших, а почне роботу в темпі. У нас, в Україні.
;
/*Паркінсон Сіріл (1909-1993) – публіцист-сатирик, автор загальновідомих протибюрократичних законів.*/
/*Нетерпимість – за Паркінсоном добувають з крові армійських старшин. Складається з двох елементів: "а можна і краще"та "ніяких виправдань".*/
;
– І з американською посмішкою, – додав її чоловік, Володимир Іванович.
– До речі, про Україну, – сказав Тарас Володимирович. – Мене дуже турбує політична ситуація в країні. Вибори йдуть за виборами, а краще жити не стає. Депутати, так би мовити, рясно засівають правове поле країни юридичними реп'яхами, а потім виходять на правову прополку, тобто змінюють одні статті законів, додають другі, редагують інші. Може я дещо і перебільшую, але скажу, що мені невідомий такий закон, який би одразу став працювати нормально, без внесення до нього змін та доповнень. Пропоную ввести таку законодавчу норму, щоб депутатам, які протягом року голосують за зміни до першого з раніше ухвалених ними же законів знижати зарплатню на десять відсотків. І так само робити за кожний змінений закон аж до прожиткового мінімуму. Коли такий депутат ще буде "виживати" на таку зарплатню протягом більше кварталу, то автоматично звільняти його з "вовчим білетом", бо таким чином він доводить, що існує на зовсім інші прибутки. А ви тільки подивиться як вони приймають закони! Закони, за якими нам потрібно жити. У залі парламенту депутати-багатоверстатники тиснуть кнопки за прийняття законів. А де інші, так би мовити, народні представники? Чим вони займаються? Де саме і як вони представляють народні інтереси? На фоні депутатського нехтування своїми обов'язками, неторканої безкарності, нам, громадянам, забороняється навіть зайти удвох у кабінку голосування для того, щоб обрати такого от "народного обранця".
Тарас Володимирович зітхнув.
– А я за прийняття закону, який зробив би самі вибори демократичними, – сказав Андрій Васильович. – Ми якось довго розмовляли на цю тему з Вадиком і він запропонував ввести зворотний зв'язок в загальну систему виборів.