Після того як панель була знята, Чарлі обережно перемістив її вниз за допомогою ременів.
— Тепер її треба відвезти до річки, — сказав він, витираючи піт із чола. — І цього разу я поїду сам. Тобі краще залишитися тут і спробувати розібратися з іншими панелями.
— Ти впевнений? — запитав Марк.
— Так. Якщо щось піде не так, ти зможеш перезавантажити систему або хоча б розв'язати проблему з основним живленням.
Марк не став сперечатися, але його тривога була помітна.
Чарлі завантажив панель на транспортний засіб і вирушив до річки. Дорога, як завжди, була непростою. Вузькі стежки, слизькі після танення льоду, і невідомі звуки з лісу змушували його бути насторожі.
На півдорозі він почув гучне тріскання з боку дерев. Зупинившись, Чарлі побачив, як щось велике й швидке пробігло вдалині між деревами.
— Сподіваюся, це не Страйкер, — пробурмотів він, стискаючи автомат, який лежав поруч на сидінні.
Дорога через річку, як завжди, була проблемною. Вода піднялася через танення льоду, і переправа стала ще небезпечнішою.
— Ну, поїхали, стара залізяко, — сказав Чарлі, включаючи режим підвищеного приводу.
Машина важко рушила вгору по слизькому дну річки, час від часу пробуксовуючи. Чарлі чув, як металеві кріплення панелі скриплять від напруги.
— Якщо вона зараз упаде, я більше ніколи не буду працювати з Марком, — пробурмотів він сам собі.
Нарешті переправа вдалася, але Чарлі зітхнув із полегшенням тільки тоді, коли дістався до сухого берега.
Коли Чарлі дістався до річки, він знову оглянув місце, яке раніше вибрав для аванпосту. Хоча зима залишила свій слід, земля навколо виглядала придатною для будівництва.
Він розвантажив панель і почав встановлення. Це було не просто: кріплення відмовляли, час від часу щось не стикувалося, а Ерліс, яка прибігла за ним, кілька разів мало не зіпсувала конструкцію, чіпляючи лапами дроти.
— Ти можеш хоч раз не допомагати? — буркнув Чарлі, відсуваючи її від своїх інструментів.
Після кількох годин роботи панель була встановлена. Сонячне світло заломлювалося в її поверхні, і Чарлі відчув хвилю задоволення.
— Ось і все. Тепер у нас є енергія для очищення води, — сказав він, записуючи щось у планшеті.
Але раптом із боку річки почувся знайомий звук. Гучний сплеск і важкі кроки змусили його схопити автомат.
— Тільки не знову, — пробурмотів Чарлі, розвертаючись у бік звуку.
З води почала підійматися велика тварина, схожа на суміш алігатора і сома. Її очі блищали, а зуби відбивали сонячне світло.
Чарлі, не роздумуючи, вистрілив кілька разів, змушуючи істоту відступити. Але, судячи з її поведінки, це був лише початок.
— Нам тут не раді, — пробурмотів він, сідаючи в машину й готуючись до зворотного шляху.
Коли він повернувся на шатл, Марк зустрів його з полегшенням.
— Ну як?
— Панель встановлена, але... проблеми з місцевими "сусідами", як завжди, — відповів Чарлі, втомлено сідаючи на стілець.
— Гаразд, тепер, коли з водою все майже вирішено, треба закінчити з панелями на шатлі, — сказав Марк.
— Вгадай, хто буде це робити, — саркастично відповів Чарлі, але все ж із посмішкою.
Вони знали, що попереду ще багато роботи, але кожен крок наближав їх до виживання на цій ворожій планеті.
Чарлі нарешті завершив будівництво аванпосту. Міцна конструкція стояла неподалік річки, готова витримати будь-які негаразди. Він добре укріпив стіни, зробив надійну платформу для обладнання й навіть встановив імпровізовану антену для локального зв'язку з шатлом. Але найважливіше — система фільтрації води, без якої вся робота не мала сенсу, ще не була готова.
Чарлі сидів усередині аванпосту, розглядаючи креслення фільтраційної системи, які він намалював на планшеті. Марк надіслав йому кілька ідей, використовуючи свої знання про хімічний склад води та місцевих рослин.
— Якщо ми використаємо "Кристалічну Аретту", її природні властивості дозволять знизити токсичність води на первинному етапі, — сказав Марк через рацію. — Але тоді нам потрібні хімікати для остаточної обробки.
— У нас залишилось небагато хімікатів, — відповів Чарлі, розглядаючи запаси, які привіз із собою. — Може, ти знайдеш спосіб використати менше?
— Я подумаю, — буркнув Марк, хоча в його голосі відчувалася втома.
Паралельно вони продовжували працювати над проблемою шатлової електрики. Після кількох днів роботи їм вдалося виявити, що причина була в неправильному розподілі навантаження між старими й новими панелями. Одна з нових панелей, які вони під'єднали під час останньої експедиції, мала дефект у регуляторі потужності.
— Ця панель просто "вкидає" в систему стільки енергії, що вона не знає, що з нею робити, — пояснив Чарлі, коли вони разом із Марком аналізували проблему.
— Чому це звучить так, ніби вона намагається нас "підсмажити"? — запитав Марк.
— Бо саме це вона й робить, — відповів Чарлі. — Треба відключити цей регулятор і замінити його. Інакше вся система знову почне вимикатися.
Процес ремонту виявився непростим. Чарлі мусив вручну переналаштувати систему, одночасно координуючи свої дії з Марком, який сидів на головному пульті шатла.
— Тепер перевіримо! — крикнув Чарлі, стоячи під палючим сонцем біля панелей.
Марк натиснув кілька кнопок на пульті, і вся система ожила. На екрані з'явився рівний потік енергії.
— Готово! — зітхнув Чарлі, витираючи піт із чола. — Більше жодних вимкнень.
— Я б не був таким упевненим, — усміхнувся Марк. — Але принаймні цього разу ми зможемо працювати без сюрпризів.
Коли проблему з панелями було вирішено, Чарлі повернувся до аванпосту, щоб завершити фільтраційну систему. За кілька днів роботи вони з Марком змогли побудувати робочу модель.
Марк запропонував розділити фільтрацію на три етапи:
- Механічна фільтрація. Використання дрібної сітки для затримки великих частинок і органічних залишків.
- Рослинна обробка. Використання "Кристалічної Аретти" та інших місцевих рослин для зниження токсичності води.
- Хімічне очищення. Завершальний етап із застосуванням запасів хімікатів для видалення залишкових шкідливих елементів.
— Ну що, перевіряємо? — запитав Чарлі, тримаючи невеликий контейнер із водою.
— Ти перший, — пожартував Марк, але одразу ж під'єднав пристрій для аналізу складу. Через кілька хвилин результати з'явилися на екрані.
— Вода безпечна для споживання, — сказав Марк із полегшенням.
— Нарешті, — зітхнув Чарлі. — Це означає, що ми більше не залежимо від запасів шатла.
Повернувшись на шатл, вони сіли за столом і почали обговорювати наступні кроки.
— Ми маємо два ключові завдання, — сказав Чарлі, розглядаючи свої записи. — Перше: забезпечити стабільну роботу всіх систем шатла, бо ми досі на нього покладаємось. І друге: розширити можливості аванпосту, щоб зробити його самостійною базою.
— А ще нам треба більше інформації про цю планету, — додав Марк. — Я хочу дослідити, що саме викликає такі дивні зміни клімату й чому місцеві істоти настільки унікальні.
— Це цікаво, але давай спершу виживемо, а потім уже займемося наукою, — відповів Чарлі, усміхнувшись.
Хоч труднощі не закінчувалися, вони відчували, що поступово перемагають цю планету. Кожен новий виклик змушував їх знаходити нові рішення й робив сильнішими. Але вони знали: попереду ще багато несподіванок.
Через кілька днів після запуску системи очищення води, Чарлі та Марк почали відчувати незвичні симптоми. Спочатку це було незначне свербіння в очах, але з кожним днем ситуація погіршувалася. Шкіра ставала червоною, а очі сльозилися. Обоє почали чхати, і незабаром їхні носи заповнились слизом.
— Я не можу більше це терпіти! — вигукнув Чарлі, протираючи очі рукавом. — Це якась зараза!
Марк сидів на столику, розглядаючи свої записи. Він підняв голову, помітивши страждання Чарлі.
— Це може бути алергія, — сказав він, більше думаючи вголос. — Рослини, що почали пробиватися після зими, можуть виділяти спори, схожий на пилок, і наша система дихання не адаптована до такого.
Чарлі подивився на нього здивовано.
— Що ти маєш на увазі? Пилка, як у квітів?
— Так, тільки це не квіти, а рослини, які адаптувались до цієї планети, — пояснив Марк. — Вони виділяють частки, що можуть викликати алергічну реакцію у нас, оскільки ми ніколи не стикалися з таким типом пилку.
Чарлі проковтнув гіркий осад і вийшов на вулицю, намагаючись подихати свіжим повітрям. Ліс, як і раніше, здавався спокійним, але тепер кожен крок видавався йому важким. Пилок зависав у повітрі, і Чарлі відчував, як він все більше дихає важче.
— Ти правий, це неймовірно! — крикнув Чарлі, хапаючи себе за груди. — Ми не можемо знову йти в ліс, поки не розв'яжемо цю проблему!
— Я знаю. Потрібно розібратися з тим, що саме викликає алергію, і як з цим боротися. Можливо, є рослини, які можуть нейтралізувати ці спори, або хоча б зменшити його ефект. — Марк також вийшов до Чарлі, його обличчя було зморщене від незручності. — Інакше нам не вижити.
Чарлі зітхнув і повернувся до шатла.
— Може, нам не варто було так часто знаходитися на відкритому повітрі, — промовив він, обтираючи піт із чола. — Я відчуваю, як мої легені заповнюються цим пилком. Ми не маємо жодної системи фільтрації повітря.
Марк подивився на нього й похитав головою.
— Це не просто пилок. Це, мабуть, частина біологічного циклу місцевої флори. Все, що виживає тут, еволюціонувало так, щоб адаптуватися до цих умов. І ми... просто втрутилися в цей цикл, — пояснив Марк, розглядаючи свої записи в планшеті. — Я дам точну відповідь, коли закінчу аналіз, але очевидно, що система дихання має бути адаптована. В іншому разі ми просто не виживемо.
— Добре, — зітхнув Чарлі, — але я не можу більше терпіти цей стан. Я займусь побудовою системи фільтрації для повітря, щоб ми могли хоча б дихати нормально.
Марк кивнув, хоча сам був досить втомлений. Йому ще потрібно було провести додаткові дослідження рослин, щоб точно визначити, що саме викликає ці алергічні реакції.
Створення системи фільтрації повітря
Через кілька днів роботи Чарлі вдалося створити перший прототип фільтра для повітря. Він використовував місцеві рослини, які збирав за час їхнього перебування, щоб нейтралізувати пилок, і поєднав їх із системою очищення повітря на шатлі.
— Це працюватиме, — сказав Чарлі, коли він встановив перший фільтр.