Точніше, не в очах суспільства, на думку якого йому було взагалі геть начхати, а в очах тайних владних структур держави.
"Крім того, – думав він, – загальне керування справою залишається за нами, нехай хоч і з Вайт Сендз. Бродерік буде щоденно звітувати перед нами. Єдина перевага військових, це можливість екстрених дій. Але до цього ми не допустимо: мені треба заздалегідь заручитись підтримкою головнокомандувача на такий випадок."
– Я не проти цієї пропозиції. Чи будуть інші пропозиції?
– А що нам заважає використати гіпноз, або щось на зразок окситацину? – запитав директор ФБР.
– Наші аналітики не радять зараз цього робити. Вони виходять з того, що таким чином можна зашкодити механізму дії впливу. Але цей варіант не виключається у подальшому, – відповів директор АНБ.
;
/*Окситоцин – гормон, основний компонент "мікстури довірливості".*/
;
– Ще пропозиції?
Далі пропозицій не поступило.
;
;
/*-------------------------------------86----------------------------------*/
;
Наступного ранку, одразу після сніданку, командир бази Бродерік з перекладачем ввійшли до вітальні. Полковник був дуже схожий на свого батька: злита лінія брів, густе чорне волосся на руках. Бродерік посміхнувся, як тільки міг ввічливо, і сказав:
– З цього моменту всі повноваження по забезпеченню вашої роботи покладені на мене.
Перекладач переклав.
– А директор ЦРУ... – почав було Віктор.
Перекладач намагався синхронізувати переклад, але Бродерік продовжував:
– У всіх високих керівників дуже багато важливих справ. Вони засвідчили вам свою повагу, і, прошу повірити, на моїй пам'яті це був перший прийом на такому рівні. Крім того, не виключена ваша зустріч з президентом США. Зрозуміло, у випадку нашої плідної роботи. На цей час ми зробили все можливе. Ми підготували першу частину обіцяних матеріалів, – він коротко, по-військовому, показав рукою в напрямі журнального столика. – Тут все, що наші фахівці встигли перекласти на цю годину... Переклад машинний. Тому, якщо будуть запитання щодо якості перекладу, до ваших послуг буде наданий кваліфікований перекладач.
– Спасибі за оперативність, – від імені хлопців подякував Віктор. – Ми спробуємо проробити все це якнайшвидше.
– Як бачите, ми не квапимо вас з викладенням ваших розробок...
– Ми це цінуємо, – швидко зреагував Олександр.
– Ми не квапимо вас з викладенням ваших розробок, – методично говорив Бродерік. – Тому, гадаю, буде справедливим такий розпорядок роботи: один день ви працюєте самостійно, а другий разом з нами.
– Ми згодні, – швидко погодився Олександр.
Командир бази у супроводі перекладача покинув вітальню.
Хлопці поринули в читання робіт Кастанеди. Оскільки комплект книжок був тільки один, то кожному дісталась різна книжка.
Батьки хлопців тим часом відпочивали біля приміщення басейну і не заважали дітям працювати. Питання їхнього несподіваного полонення та швидкого переміщення на південь США до дітей вони поки що не обговорювали: спочатку треба було придивитися до ходу справ.
Читання тривало до вечора. Після вечері хлопці знову зібралися у вітальні.
– Я ще не встиг усього прочитати, але дещо для серйозної розмови у мене вже є, – розпочав маленьке зібрання Вадим.
– В мене те ж саме, – погодився з ним Віктор.
Інші просто кивнули на знак згоди.
– Штурм чи обговорення? – поцікавився Анатолій.
– Для штурму даних недостатньо, – підключився до розмови Олександр. – Має сенс провести обговорення, тим більше, що доводиться більше проглядати матеріал, ніж ретельно його вивчати.
– Давайте почну я, – сказав Віктор. – Матеріал дуже цікавий. Можу впевнено сказати, що багато з прочитаного мною співпадає з нашими даними. В кожній книжці йдеться про дона Хуана Матуса, індіанця з племені які. Так ось, у мене таке враження, що дон Хуан через Кастанеду залишив щось на зразок заповіту. Тобто, на мою думку, він скористувався звичкою Кастанеди детально конспектувати події.
– Згоден, – кивнув Анатолій. – Кастанеда зовсім не наступник дона Хуана. А ці книжки є своєрідним посланням наступникам, які зможуть правильно прочитати все, що законспектував Кастанеда.
– Мені чомусь здається, що це послання адресоване саме нам, – нескромно підтримав загальну думку Олександр.
Після цих слів у кімнаті на декілька хвилин запанувала тиша.
Директор ЦРУ у затишному будиночку військового комплексу Вайт Сендз пильно вдивлявся в екран монітора, який видавав картинку з камери спостереження, встановленої у вітальні. Перекладач щойно закінчив переклад. Директор не розумів змісту цієї довгої паузи. Він пригадав учорашню розмову, пригадав про умову, при якої працює вплив. Учора, за всіма подіями дня, він не надав значення цим словам, але зараз він серйозно замислився. Тепер він почав здогадуватись, чому хлопці так легко пішли на співробітництво: відверто говорити про речі, які на думку будь-якого керівника, неможливо говорити вголос.
"А, втім, трохи почекаємо. Побачимо, що буде далі", – подумав він.
Тим часом обговорення тривало.
– Слухайте, що написано, – розкрив свою книжку на закладеній сторінці Анатолій. – "Дон Хуан висловив припущення, що відкриті шаманами рухи являли собою таємну спадщину людства, що зберігалася вдалині від випадкових очей і відкривалося тільки тим, хто його свідомо шукав. Він порівняв древніх магів з ловцями перлів, що поринали в глиб океанської безодні і зненацька знайшли приголомшливий скарб".
– Певен, що тут він не до кінця відкрився, – сказав Вадим.
– Так, вірно, – погодився з ним Сашко. – Кастанеда записав правильно: висловив припущення. Тобто, якщо б ця таємна спадщина відкривалася тим, хто його свідомо шукав, це було б дуже просто, як у будь-якому пригодницькому романі. Висновок: не просто "відкривалося" тим, хто "шукав", а тим, хто до того мав інші, додаткові якості.
– Слухайте далі, – продовжив Анатолій. – Цитую: "Маги бачили, що у Всесвіті існує гігантська сила, величезний конгломерат енергетичних полів, який вони назвали Орлом, або темним морем усвідомлення. Це та сила, що усім живим істотам, від вірусів до людей, надає в тимчасове користування усвідомлення: вона наділяє їм усі новонароджені істоти, а вони надалі розширюють і удосконалюють його за допомогою нагромадження власного життєвого досвіду – аж до того моменту, коли сила затребує усвідомлення назад".
– Це ж ПсиВсесвіт! – вигукнув Віктор.
– Точно! – також не втримався від відгуку Олександр.
– Стривайте, стривайте, – заспокоїв товаришів Анатолій. – Слухайте далі. Уважно. "Маги лінії дона Хуана стверджували, що темне море усвідомлення не прагне відняти в людської істоти життя, воно усього лише хоче отримати їхній життєвий досвід". Підкреслюю: отримати життєвий досвід. Тобто можна, з великою долею ймовірності, припустити, що ПсиВсесвіт розширюється з кожною краплиною набутого досвіду. Таким чином, наша теорія отримує хоча і несподіване, але досить вагоме підтвердження.
– Я б поки що не поспішав з висновками, – остудив гарячі голови Вадим. – Нам, зрозуміло, дуже хочеться знайти підтвердження нашим ідеям, і ми, також цілком зрозуміло, шукаємо саме те, що співпадає з ними. На мою думку треба звертати увагу і на те, що не збігається. А незбіги взагалі можуть змінити напрями нашої роботи, – тут він поклав руку на книжку. – Ось, наприклад, в книзі йде мова про стійку сили воїнів-толтеків.
– Не виключена безліч варіантів, – погодився Сашко. – Від того, що Кастанеда міг неправильно зрозуміти дона Хуана, і це ми бачимо по численним його проханням пояснень, до неточностей перекладу. Хоча, згоден, на всі моменти треба звертати увагу. До речі, є і інші дуже цікаві місця, – він постукав вказівним пальцем правиці по своєму екземпляру. – Цитую. "Для спільного сновидіння Пабліто вирішив, що нам з Ла Гордою варто піти на скелю і посидіти там, зблизив голови разом". Кінець цитати. Це вам нічого не нагадує?
– Зайве питання, – сказав Анатолій. – Ми зараз як рудокопи повинні обробити тони породи задля декількох крупинок знань.
– Додам ще крупинку, – Олександр немовби кинув щіпку до купи. – "Четверо сновидців та четверо сталкерів збираються разом тільки тоді, коли їм потрібно виконати дуже важку задачу. Але лише у виняткових обставинах ці четверо можуть з'єднувати свої руки, тому що їхнє зіткнення зливає їх у єдину істоту і повинне відбуватися тільки у випадку крайньої потреби, чи нужди в момент покидання цього світу".
– Оце так крупинка, – оцінив Вадим.
– А я ще додам, – не зупинявся Олександр, дивлячись у текст. – "Чоловічі воїни і кур'єри теж можуть утворювати незалежну одиницю або ж діяти як окремі істоти в залежності від обставин".
– А ось це треба взяти на замітку і перевірити, – черкнув у записничку Віктор. – Цілком ймовірно, що це не відволікаючий маневр.
– Згоден, – кивнув Анатолій. – Але зроблю припущення, що це торкається лише нагваля.
;
/*Нагваль. The nagual [nаh-wа'hl] – абстрактне, намір, невимовна, друга увага, дух, ліва сторона. The nagual man and nagual woman – подвійні істоти яким було відкрито правило. Нагваль існує як пара з чоловіка і жінки, але стає єдиним цілим тільки після того, як їм обом буде відкрито правило і вони обоє його цілком зрозуміють. Нагваль має незвичайну енергію, витримку і стабільність. Це провідник духу, без утручання якого людина не може знайти волі. Нагваль може переміщати не тільки свою крапку зборки але і крапку зборки інших людей.*/
;
– У зв'язку з цим можу додати наступне, – як у школі підняв руку догори Віктор. – Якщо особиста сила нагваля дозволяє йому мати більше воїнів, то їхня кількість завжди буде кратна чотирьом.
– А мене зацікавило ось це, – розкрив свою книжку Вадим. – Кастанеда приводить слова дона Хуана: "Перша з істин про усвідомлення полягає в наступному: навколишній світ, яким ми його представляємо, у дійсності зовсім інший. Ми думаємо, що маємо справу зі світом об'єктів, але це помилка". І далі: "Ми сприймаємо щось. Це – точно установлений факт. Але те, що саме ми сприймаємо, не відноситься до числа фактів, настільки ж однозначно встановлених. Тому що ми навчаємося тому, що і як сприймати". І ще: "Мається щось, що впливає на наші органи почуттів. Це – та частина, що реальна. Нереальна ж частина – те, що нам говорять об цьому наші органи почуттів.