Вони покриті не лише льодом, що залишився після зими, але й шаром пилу та бруду, які блокують сонячне світло.
— Згідний, — сказав Чарлі, відкриваючи технічний планшет, щоб перевірити поточний рівень енергії, що виробляють панелі. — Зараз вони працюють на 60% потужності. Якщо не почистимо, то в нас навіть генератор не витягне всі твої лабораторні ігрища.
Марк, ігноруючи сарказм, додав:
— Нам треба більше панелей. Я тепер працюватиму з комп'ютером, і споживання енергії збільшиться.
— Добре, — кивнув Чарлі, хоч і зітхнув. — Я знаю, де можемо дістати додаткові панелі. Якщо ми дістанемося до уламків одного із супутників, які збереглися після аварії, то зможемо їх встановити.
— Тоді завтра вирушимо, — сказав Марк. — Але спочатку треба почистити ті панелі, що вже є.
Вони швидко розділили обов'язки. Чарлі зайнявся панелями, взявши інструменти для очищення, а Марк продовжив працювати над налаштуванням свого нового комп'ютера. Ерліс, яка весь час стежила за їхньою діяльністю, спокійно сиділа на своєму місці, спостерігаючи за Чарлі, коли той заліз на дах шатла.
Чарлі зіткнувся з тим, що панелі покривали не лише пил і залишки льоду, а і якась дивна плівка, схожа на затверділий слиз.
— Що це ще за гидота? — пробурмотів він, намагаючись зішкребти її.
Марк, який саме піднявся до нього, поглянув на слиз.
— Це може бути залишок "Кристалічних грибів". Пам'ятаєш, я їх вивчав? Вони виділяють слиз, який захищає їх від холоду.
— Чудово, — з сарказмом відповів Чарлі, — тепер наші панелі захищені від холоду, але й від сонячного світла теж.
Марк лише посміхнувся і простягнув йому один із хімічних розчинів, які нещодавно виготовив.
— Це повинно допомогти. Просто нанеси на панелі, і слиз розчиниться.
Чарлі неохоче взяв розчин і почав працювати. Слиз дійсно розчинявся, але робота була повільною, і через кілька годин він був виснажений.
— Здається, все, — сказав Чарлі, коли остання панель була очищена. — Зараз вони працюватимуть краще.
Наступного дня вони вирушили до уламків супутника. Подорож була нелегкою, але їм вдалося знайти кілька цілих сонячних панелей. Повернувшись на шатл, Чарлі зайнявся їхньою інтеграцією в існуючу систему.
— Якщо все піде за планом, енергії вистачатиме і для лабораторії, і для обігріву, — сказав Чарлі, підключаючи нові панелі.
— А якщо не вистачить? — запитав Марк, спостерігаючи за його роботою.
— Тоді почнеш заряджати генератори вручну, — відповів Чарлі з посмішкою.
Марк засміявся, хоча думка про ручну роботу його не втішала.
Після підключення додаткових панелей енергія зросла до 60% від максимального рівня. Марк був задоволений, оскільки тепер міг без проблем працювати з комп'ютером і навіть увімкнути додаткове обладнання для своїх дослідів.
Чарлі, з іншого боку, був радий, що нарешті зменшив ризики енергетичного голоду.
— Слухай, ми почали перетворювати цей шатл на справжню автономну базу, — сказав він одного вечора, коли вони обидва сиділи біля імпровізованого обігрівача.
— Інакше ми просто не виживемо, — відповів Марк, дивлячись на список своїх нових проєктів.
Тепер, коли шатл став більш енергоефективним, вони могли зосередитися на наступних завданнях — адаптації до змін клімату та пошуку нових способів виживання на цій непередбачуваній планеті.
Марк і Чарлі зібрали все необхідне для подорожі: інструменти, зброю, базові припаси їжі та води. Їхньою метою було зібрати сонячні панелі з уламків ще п'яти супутників, які, згідно з картами й сигналами, знаходилися в різних куточках планети. Вони знали, що подорож не буде легкою, але реальність перевершила всі їхні очікування.
День перший: Проколоте колесо
Їхній транспортний засіб, який Чарлі лагодив і вдосконалював майже пів року, тепер був єдиним способом пересування. Перші кілька годин дороги здавалися навіть занадто простими: рівна місцевість, без істот чи перешкод. Але це було лише затишшя перед бурею.
Раптом транспорт почав трусити. Чарлі відчув, що щось не так, і зупинив машину.
— Чудово! — буркнув він, виходячи з кабіни. — Проколоте колесо!
— Як? Ми ж ні на що не наїжджали, — здивувався Марк, озираючись на дорогу.
— Виглядає так, ніби це... — Чарлі нахилився, щоб краще роздивитися, — шматок чужої кістки!
Виявилося, що вони проїхали через залишки істоти, схожої на маленького Страйкера. Його уламки кігтів пробили шини.
Марк витер піт із чола.
— Це жарт? Ми навіть не проїхали й десяти кілометрів!
Чарлі закотив очі й дістав інструменти для ремонту. Це забрало кілька годин, під час яких Марк стояв на сторожі з автоматом у руках. Він помітив, як на відстані в лісі миготіли очі якоїсь істоти, але вона не наближалася.
— Готово, — нарешті сказав Чарлі, піднімаючись із землі. — Але далі будемо їхати обережніше.
День другий: Урвища й пастки природи
Дорога до другого супутника виявилася ще складнішою. Їхній шлях перегородило величезне урвище, через яке не було жодного мосту чи природної переправи.
— Ми це об'їдемо, — сказав Чарлі, дивлячись на карту.
— Але об'їзд забере пів дня, — заперечив Марк, — а паливо не нескінченним.
— Альтернатива — стрибнути прямо в безодню. Твої ідеї краще? — огризнувся Чарлі.
Об'їзд виявився ще більшим випробуванням. Їм довелося рухатися вузькими лісовими стежками, де транспорт час від часу майже зачіпав дерева. До того ж вони кілька разів чули дивні звуки, що нагадували гарчання.
— Це щось нас переслідує, — сказав Марк, озираючись назад.
Чарлі лиш хмикнув і натиснув на педаль газу. Коли вони нарешті вибралися з лісу, вже почало сутеніти. Їхня дорога тепер пролягала через ділянку з дивними пагорбами, що скидалися на стародавні утворення з льоду та каменю. Машина кілька разів глухла через нерівності, але їм вдалося досягти місця падіння другого супутника.
Панелі були вцілілими, але їх важко було демонтувати через обмерзлі кріплення. Чарлі й Марк працювали до пізньої ночі, поки нарешті не закріпили нові панелі на транспорті.
День третій: Переправа через річку
Третій супутник знаходився за річкою. Марк ще на початку шляху висловив свої сумніви щодо того, як вони її перетнуть, але Чарлі запевнив, що їхній транспорт обладнаний для неглибоких водних переправ.
— Ми просто поїдемо прямо, — сказав Чарлі, коли вони наблизилися до річки.
— А якщо це болото? — запитав Марк.
— Це ти зрозумієш, коли ми застрягнемо, — відповів Чарлі з сарказмом і почав їхати.
Переправа виявилася складнішою, ніж очікувалося. Грунт під водою був слизьким, і колеса кілька разів пробуксовували. Марк сидів напружено, тримаючи зброю в руках, і вглядався у воду.
— Щось рухається, — сказав він тихо.
— Де? — Чарлі зупинився, намагаючись роздивитися.
Раптом із води вигулькнула велика тварина, схожа на суміш вугра й крокодила. Вона спробувала вхопити заднє колесо, але Чарлі натиснув на газ, і машина вирвалася з пастки.
— Ось чому я не люблю воду! — закричав Марк, оглядаючись назад.
День четвертий: Напад і втеча від Страйкера
Коли вони вирушили за четвертим супутником, їх почала переслідувати велика тварина. Спочатку вони подумали, що це один із Птеросів, але швидко зрозуміли, що це Страйкер. Його гігантське тіло легко пробиралося крізь дерева, і він наближався до них із кожною секундою.
— Газу! — закричав Марк, тримаючи автомат.
Чарлі тиснув на педаль до кінця, але Страйкер був дуже швидким. Машина підстрибувала на нерівностях, і здавалося, що вони от-от перевернуться. Марк стріляв у звіра, але той навіть не сповільнювався.
— Ми його не відірвемося! — крикнув Чарлі.
— Ліворуч! — вигукнув Марк, помітивши вузький прохід між деревами.
Чарлі повернув, і машина ледве пройшла, але Страйкер зупинився, не змірявши ширину проходу. Він ревів від злості, а Марк і Чарлі вирвалися з небезпеки.
Після кількох днів складнощів вони нарешті повернулися до шатла. На транспорті було закріплено всі панелі, але вони обидва виглядали вкрай виснаженими.
— Я більше ніколи не хочу чути слова "сонячна панель", — пробурмотів Чарлі, падаючи на крісло в капітанському містку.
— А я більше не хочу бачити Страйкерів, — відповів Марк, витираючи піт. — Але принаймні тепер у нас вистачає енергії на все.
— Якщо після всього цього панелі ще й працюватимуть, — додав Чарлі, заплющуючи очі.
Попри всі труднощі, вони досягли мети, але планета вкотре нагадала їм, наскільки жорстока і непередбачувана вона може бути.
Наступного ранку, коли Марк і Чарлі прокинулися, їх чекала чергова неприємність. Система шатла почала хаотично вимикати різні відсіки. Світло то гасло, то знову вмикалося, а на головному пульті миготіло повідомлення про критичну помилку в системі електропостачання.
— Що за чортівня? — пробурмотів Чарлі, швидко надягаючи робочий комбінезон і біжучи до капітанського містка.
Марк уже сидів перед монітором, намагаючись зрозуміти, що сталося.
— Панелі видають помилку. Я не знаю, в чому справа, але здається, це пов'язано з перевантаженням.
— Як це можливо? — Чарлі наблизився до монітора і почав аналізувати дані. — У нас же ще є запас потужності, або принаймні був.
— Я перевіряв учора, все працювало, — відповів Марк, знизуючи плечима. — Може, проблема в нових панелях?
Чарлі швидко ввів кілька команд, і система видала довгий список попереджень.
— Ось, дивись. Виявляється, частина панелей перегрівається. Це через ті дивні кріплення, які ми не перевірили, — пояснив він. — Якщо ми не відключимо хоча б одну, система може повністю вийти з ладу.
— Але без ще однієї панелі ми не зможемо забезпечити все шатлове обладнання, — зауважив Марк.
— Я знаю, — сказав Чарлі, глибоко вдихнувши. — Але в нас є ще один пріоритет: аванпост для очищення води. Без води ми довго не протягнемо.
Марк кивнув. Він розумів, що Чарлі мав рацію. Їхні ресурси були обмежені, і доводилося робити вибір між енергопостачанням шатла та будівництвом бази біля річки.
Чарлі одразу взявся до роботи. З інструментами в руках і планшетом для моніторингу стану системи, він піднявся на дах шатла. Сонячні панелі виглядали непошкодженими, але їхній стан був далекий від ідеального.
— Це займе деякий час, — сказав він Марку, який стояв унизу й дивився на нього з хвилюванням.
— Тільки будь обережним. Якщо щось піде не так, то ми втратимо більше, ніж одну панель, — відповів Марк.
— Ти думаєш, я цього не розумію? — пробурмотів Чарлі, підключаючи інструмент для демонтажу.
Процес зайняв близько двох годин.