Лід на поверхні повністю зник, залишивши лише вологий шар ґрунту. Однак місце, де знаходився N.A.S.T.R.O.M.A., все ще було покрито товстим шаром льоду.
— Виглядає страшніше, ніж я пам'ятаю, — сказав Чарлі, оглядаючи льодовий покрив.
— Але тепер у нас є шанс, — відповів Марк, витягаючи контейнер із розчином, який він створив у лабораторії. — Якщо це спрацює, ми зможемо прорізати верхній шар і дістатися до корпусу.
Вони почали розливати розчин по поверхні льоду. Він миттєво вступав у реакцію, виділяючи тепло й поступово розтоплюючи його. Через кілька днів напруженої роботи вони побачили перші металеві фрагменти корпусу корабля.
— Є контакт, — сказав Чарлі, витираючи піт із чола.
— Це тільки початок, — відповів Марк, дивлячись на оголений шматок корпусу.
Але раптом Ерліс, яка досі мовчки спостерігала за їхньою роботою, почала поводитися неспокійно. Вона вишкірила зуби й тихо засичала в бік лісу. Її дитинчата, які гралися неподалік, миттєво сховалися за її спиною.
— Що з нею? — запитав Чарлі, обертаючись.
— Не знаю, але це щось означає, — відповів Марк, беручи до рук імпровізовану зброю.
З лісу пролунав глибокий, протяжний звук, який вони вже чули раніше. Це був звук хижої тварини.
— Ми не самі, — прошепотів Чарлі, стискаючи металеву трубу.
Туман почав густішати, і з нього почали проявлятися тіні. Марк зрозумів, що це кілька істот, і всі вони рухалися прямо до місця, де вони працювали.
— Це Птероси? — запитав він, намагаючись розгледіти.
— Ні. Це щось інше, — відповів Чарлі, озираючись навколо.
Ерліс голосно засичала, кидаючись між ними і тінями, ніби захищаючи. Її дитинчата притулилися одне до одного, ховаючись за її спиною.
— Нам потрібно повертатися до хижки, — сказав Марк, з тривогою дивлячись на тіні.
Чарлі неохоче погодився. Вони швидко зібрали інструменти й поспішили повернутися до хижки, залишивши частково розтоплений лід корабель.
Повернувшись до хижки, вони вирішили спланувати наступний похід до корабля. Тепер вони знали, що в лісі все ще залишаються небезпечні істоти, які не терплять чужинців у своїх володіннях.
— Нам потрібно більше пасток і краще озброєння, — сказав Чарлі, дивлячись на Марка.
— А також більше хімічних розчинів, щоб прискорити розкопки, — додав Марк.
— Якщо ми хочемо дістатися до N.A.S.T.R.O.M.A., нам потрібно підготуватися до серйозних випробувань.
— Але ми це зробимо, — твердо відповів Марк. — У нас просто немає іншого вибору.
Наступного вечора, коли Чарлі і Марк сиділи на платформі й відпочивали після важкого дня розкопок, Ерліс раптово почала нервувати. Вона завмерла, стиснувши лапки, і тихо засичала, втупившись у ліс. Її дитинчата миттєво тулилися ближче до її хвоста, наче відчуваючи небезпеку.
— Щось не так, — сказав Чарлі, відкладаючи інструмент.
— Мабуть, знову ці створіння, — тихо відповів Марк, підводячись і хапаючи металевий дротик із шипом Торіссентри.
Туман, який раніше був лише тонким серпанком, почав густішати, і з нього знову з'явилися тіні. Силуети були знайомими: ті самі істоти, які прогнали їх від тіла Альфи кілька місяців тому. Марк затамував подих, згадуючи їхню люту поведінку. Вони були великими, значно більшими за людину, їхні довгі лапи закінчувалися гострими кігтями, а масивні "кістяні маски" на головах нагадували шоломи.
— П'ять... шість... ні, їх щонайменше сім, — прошепотів Чарлі, стискаючи саморобну зброю.
— Вони явно не прийшли, щоб поговорити, — додав Марк.
Ерліс, замість того щоб втекти, встала перед Марком і Чарлі, видаючи тонке, але гучне шипіння. Її маленьке тіло напружилося, але її дії були чіткими — вона намагалася захистити їх.
— Що вона робить? — здивувався Чарлі. — Вона ж надто мала, щоб щось зробити проти таких монстрів!
— Вона, можливо, намагається нас попередити або відволікти їх, — припустив Марк. — Ми не можемо дозволити їй ризикувати!
Істоти почали оточувати хижину, пересуваючись злагоджено й обережно. Вони навчились із минулого разу й уникали пасток із шипів Торіссентри, які досі охороняли периметр. Одна з істот зробила різкий ривок, підстрибнувши ближче до дерева, але Ерліс раптово різко кинулася вперед, швидко вискочивши перед нею, і гучно засичала.
— Ерліс, ні! — крикнув Марк, але було пізно.
Маленька істота виявилася несподівано швидкою. Вона крутилася навколо лап великого хижака, збиваючи його з рівноваги. Її рухи були настільки швидкими й непередбачуваними, що створіння відступило на крок, але в ту ж мить інше зробило спробу атакувати.
Марк схопив дротик із шипом Торіссентри й кинув його в сторону другого хижака. Шип влучив у плече істоти, і вона голосно засичала, відступаючи.
— Її не вистачить, щоб затримати їх усіх! — вигукнув Чарлі, тримаючи трубу в руках. — Треба щось придумати!
Ерліс тим часом повернулася до Марка і Чарлі, легенько штовхнувши їх носом, ніби підказуючи щось.
— Вона хоче, щоб ми відступили в укриття, — сказав Марк, дивлячись на її великі очі, які блищали від напруги.
— Але якщо ми просто закриємось, вони знайдуть спосіб прорватися! — заперечив Чарлі, вказуючи на розбиті частини платформи.
Ще один ривок хижака змусив Марка схопити обігрівач, наповнений хімічною рідиною, яку він раніше використовував для розтоплення льоду. Він різко кинув обігрівач вниз, і коли контейнер розбився, рідина почала розтікатися й виділяти тепло та їдкий запах. Істоти зупинилися, засичавши, але не відступили повністю.
— Це лише затримка, — сказав Марк, тремтячим голосом.
— Тоді давай зробимо її вирішальною, — відповів Чарлі. — Давай підпалимо те, що залишилося від Торіссентри.
Марк швидко кинувся до контейнера з залишками шипів і витягнув кілька. Вони кинули їх вниз, а Чарлі, підпаливши дрібку пального, створив невеликий вогонь. Полум'я швидко розповсюдилося по шипах, і це нарешті змусило істот відступити.
Одна з істот довго дивилася на них своїми блискучими очима, ніби запам'ятовуючи, хто її прогнав. Потім вона повільно відступила в туман разом із рештою.
Ерліс, знесилена, впала на лапи, важко дихаючи. Її дитинчата повільно вибралися зі свого сховку й притулилися до неї, тихо попискуючи.
— Вона ризикувала собою заради нас, — тихо сказав Марк, нахиляючись, щоб обережно погладити її по голові. — Вона не мала цього робити...
— Але зробила, — відповів Чарлі, сідаючи поруч. — Це був урок для нас, Марк. Ми повинні бути готові до ще більшого наступу.
— Або до того, що вони повернуться зі значно більшою зграєю, — додав Марк, дивлячись у темряву лісу.
Чарлі важко зітхнув, піднімаючись.
— Треба знайти спосіб дістатися до корабля. Інакше в нас не буде шансів вижити тут.
Марк кивнув, дивлячись на спалені шипи й напівзруйновану платформу.
— Ми знайдемо. Іншого вибору просто немає.
Після тієї фатальної ночі, коли істоти, які колись прогнали їх від тіла Альфи, мало не дісталися до хижки, Марк і Чарлі стали ще обережнішими. Їхні дні тепер були заповнені не лише роботою над розкопками шатла чи вдосконаленням укриття, але й пильним стеженням за слідами цих загадкових хижаків.
Вони більше не з'являлися прямо перед хижкою, але сліди їхньої присутності було важко ігнорувати. Кожного ранку, коли Чарлі перевіряв периметр, він знаходив розтрощені гілки, сліди гострих кігтів на стовбурах дерев і навіть залишки розірваної здобичі.
— Вони не пішли, — сказав Чарлі одного разу, повертаючись до хижки із занепокоєним виразом обличчя. — Вони просто стежать за нами.
— Думаєш, вони чекають слушного моменту? — запитав Марк, який у цей момент сортував свої записи в лабораторному блокноті.
— Не знаю, — відповів Чарлі, сідаючи поруч із ним. — Але щось мені підказує, що це лише затишшя перед бурею.
Ерліс також була неспокійною. Вона часто зупинялася посеред своїх звичних справ і витріщалася в далечінь, іноді навіть тихо шипіла. Її дитинчата виросли трохи більшими, але так само слідували за нею крок у крок, наче відчували, що кожен крок на цій планеті може бути небезпечним.
Марк тим часом намагався скласти більш детальну карту поведінки цих істот.
— Вони не полюють безладно, — сказав він одного разу, розкладаючи перед Чарлі свої записи. — Подивись. У них є чіткий маршрут. Вони оминають певні райони лісу, але їх постійно тягне до місць, де ми щось залишили або працювали.
— Тобто вони зацікавлені в нас, — зробив висновок Чарлі.
— І не лише в нас, а й у тому, що ми робимо, — додав Марк. — Це ніби вони... тестують нас.
— Або готуються до чогось більшого, — похмуро відповів Чарлі.
Дні зливалися в один довгий і виснажливий марафон. Танення льоду відбувалося дуже повільно, залишаючи по собі калюжі й багно. Це робило роботу з розкопками шатла ще більш складною. Вони часто знаходили уламки льоду і затоплені відсіки, які були майже неможливі для доступу без серйозного обладнання.
Чарлі почав працювати над створенням додаткового інструмента, щоб пришвидшити розкопки. Він назвав це "буром Марка" — як жарт, хоча сам Марк підозрював, що це насмішка через його схильність вигадувати експериментальні речі.
— Справді? "Бур Марка"? — запитав Марк із саркастичною усмішкою.
— Ну а чому ні? — відповів Чарлі, сміючись. — Якщо він не працюватиме, я завжди зможу звинуватити тебе.
Попри жарти, робота йшла важко. Танення льоду часто змінювалося різкими перепадами температури, коли вода замерзала знову, створюючи товсті кірки. Це змушувало їх постійно починати спочатку.
Їжа також почала закінчуватися. Запаси сухпайків із шатла були майже на нулі, і навіть Ерліс із дитинчатами вже не могли знайти нічого їстівного в лісі.
— Нам потрібно розробити нову систему пошуку їжі, — сказав Марк, розглядаючи залишки запасів.
— Система пошуку? Це звучить як "йди до лісу і надійся, що тебе не з'їдять", — буркнув Чарлі.
— Щось типу того, — усміхнувся Марк.
Чарлі, однак, почав розробляти просту риболовну пастку біля замерзлої річки, яка тепер почала звільнятися від криги. Йому вдалося спіймати кілька місцевих "риб", які мали незвичний вигляд, але після перевірки Марк підтвердив, що вони їстівні.
— Вони нагадують щось середнє між кальмаром і жабою, — сказав Марк, роздивляючись одну з риб. — Але, здається, вони безпечні.
— Тоді, можливо, це наш новий делікатес, — відповів Чарлі, кидаючи одну з риб на імпровізований гриль.
До кінця зими, коли товстий лід нарешті зник, Марк і Чарлі почали бачити більше руху в лісі.