У своєму сні він уявив себе у дитячому оздоровчому таборі. В очікуванні приїзду батьків, які ось-ось повинні приїхати. З'являється автобус, відкриваються двері першою виходить мама... Вона...
Вадим відкрив очі, і, ще не прокинувшись, подивився на екран, з якого до нього лагідно посміхалась мама...
"Мама тут, у чужій країні, в іншій стороні світу. Цього не може бути..." Миті вистачило, щоб він, вдивляючись у знайомі риси, задався питанням: "Як? Яким чином тут, у далекій Канаді може з'явитись телевізійне зображення моєї мами?"
Вадим підштовхнув Анатолія.
– Подивись!
Толик відкрив очі і не повірив собі: він бачив обличчя матері Вадима, і прямо в душу глянули такі знайомі, такі лагідні очі тьоті Віри.
Потім на екрані з'явилось усміхнене обличчя мами Сашка, а потім і мами Віктора. На задньому плані усміхались щасливі на вигляд татусі.
Лише тільки зараз до Вадима почав доходити зміст цього загадкового епізоду: голос за кадром рекламував якійсь крем для згладжування шкіри. На екрані з'явились телефони фірми та, крупно, коротка адреса інтернетівського сайту.
Погляди Вадима та Анатолія зустрілися. Вони подивилися на сплячих ще хлопців.
– Вітьку! – гукнув Вадик. – Сашко!
Вони міцно спали і не відзивались.
– Вітьку! – наполягав Вадим. – Сашко!
Олександр та Віктор неохоче прокинулись і незадоволено подивились на Вадима.
– Невже тобі спати не хочеться? – з нотками докору в голосі запитав Віктор.
– Спати, звісно, хочеться, але з'ясувались вкрай важливі обставини, – відповів за Вадима Анатолій. – Треба негайно обговорити...
Хлопці неохоче піднялись з ліжок і підійшли до крісел.
Тим часом телевізор закінчив показувати рекламного блока і перейшов до якогось ток-шоу.
– Що тут такого трапилось? – позіхнув Вітьок.
– Тільки-но, – показав на екран телевізора Анатолій. – Тут були зображення наших матерів.
Сашко недовірливо подивився спочатку на Толика, а потім на телевізор, де якась гарна жіночка теревенила щось по потойбічне життя:
– Я розумію, що ми всі дуже стомились, скучили за рідними... Але так жартувати...
– Я не жартую, – перервав його Толик. – Повторюю. Тільки-но ми разом з Вадиком на власні очі бачили наших матерів у якійсь рекламі чудодійного крему від зморшок. Ми розбудили вас для того, щоб всім разом подивитися цю рекламу. Певен, що її скоро повторять.
Хлопці налаштувались на довге чекання, але майже за десять хвилин рекламу повторили. Так, це були їхні усміхнені матері, а на задньому плані було видно татусів.
– Що б це могло значити? – Олександр ще не зовсім прокинувся.
– Це може означати тільки одне, – сумно сказав Вадим. – Американська розвідка натякає, а точніше повідомляє нам відкритим текстом, що наші батьки у них в заручниках. А ми не встигли їх попередити...
– Більше того, – додав Анатолій і показав на екран. – Дивиться! Вони крупними літерами показують телефони та адресу інтернетівського сайту.
– Зрозуміло, – зітхнув Сашко. – Натякають на канал зв'язку.
– Що ж. Наші плани тепер зазнають змін, – перевів розмову у конкретну площину Віктор.
– Це відвертий шантаж, але нам доведеться зв'язуватись з ними...– Анатолій обвів поглядом хлопців і таким чином ніби вибачився за невдале рішення. – Я зараз не можу запропонувати нічого іншого.
– А, може, це якась пастка? – висловив припущення Вадим.
– Для нас немає ніякої різниці: пастка це чи шантаж, – Сашко дивився на екран. – Хто б там не був, але вони дуже хочуть подіяти на нас... Зрозуміло, що вони не знають нашого місцезнаходження, не знають де нас шукати і, так би мовити, змушують нас самих пійматись на гачок...
– Якщо це наші американські знайомі, то певен, що ця реклама крутиться майже по всіх каналах... – перемикнув канал Вадим.
І справді, на іншому каналі через декілька хвилин передача перервалась вже відомою рекламою чудодійного крему.
– Вони, мабуть, гатять великі гроші, рекламуючи цей крем аж по всьому континенту... – висловив припущення Віктор.
– Немає худа без добра, – згадав відоме прислів'я Анатолій. – Ми тепер знаємо, що хоч наші батьки і потрапили до лап розвідки, але з ними нічого поганого не сталось...
– Доки чекають нас, – закінчив фразу Сашко.
Знову йшла ця реклама, і знову на них дивились такі знайомі, такі рідні обличчя.
– Вони посміхаються, значить з ними поводяться непогано, – сказав Вадим. – В якійсь мірі це втішає, але... Які будуть пропозиції?
– Мабуть, доведеться зв'язуватись... – повторив свою пропозицію Анатолій.
– Це дуже важливо, але не менш важливим є те, що нам доведеться відкривати секрети впливу, – припустив Віктор. – І можна тільки припускати, як вони їм будуть розпоряджатися.
В кімнаті запанувала тиша.
– А нам нема чого відкривати, – впевнено сказав Вадим. – Хіба ви і досі не побачили, що вплив працює виключно при одній умові...
– Якій? – запитав Сашко.
– Між нами. Точніше, не тільки між нами, а між будь-якими чотирма учасниками впливу повинна бути довіра. Саме це є головною і єдиною умовою виникнення і роботи впливу: повна довіра. Цілковита довіра.
– Точно! – вигукнув Сашко.
– Звідси можуть бути такі попередні висновки. Наші "знайомі" вже показали, що вони ні перед чим не зупиняться у намаганні дорватися до нашого відкриття, за допомогою якого вони хочуть керувати світом. Тобто, вони домагаються абсолютної влади під приводом нав'язування свого бачення так званої демократії.
– Тобто, існує всесвітовий бар'єр на шляху кожного, хто захоче скористатись впливом з лихою метою, – сказав Віктор. – І цього бар'єру довіри злій людині ніколи не перетнути. Бо кожне загарбання базується на недовірі, на пригнобленні, намаганні контролювати все...
– В такому разі жодному загарбникові ніколи не вдасться отримати світовий, а тим більше всесвітній контроль... – підхопив думку Віктора Олександр.
– Точно так, – посміхнувся Вадим. – Неможливо уявити, щоб якісь чотири негідники безумовно довіряли один одному... Певен, якщо їм вдасться змусити, наприклад, трьох з нас спробувати скористуватись впливом у присутності когось такого четвертого, то вплив не буде працювати.
– А, коли вони почнуть змушувати нас виконувати їхні накази, то ми зможемо використати вплив проти них! – зрадів Олександр.
– Я б так не радів, – остудив його Анатолій. – Згадай тільки на яких відстанях ми можемо впливати...
– Тобто, якщо лихі люди будуть на певній відстані з заручниками, вони зможуть в якійсь мірі керувати нашими діями... – продовжив думку Вадим.
– По-перше, нам нема з чого вибирати, а по-друге, вони не знають, як і на яких відстанях працює вплив, – сказав Віктор. – Тут поки що перевага на нашому боці...
– Що ж. Намагатимемось використати наші переваги, – підсумував Вадим. – Будемо діставатись території США самостійно?
– Нехай самі нас везуть, – буркнув Віктор. – Зателефонуємо їм звідси.
;
;
/*-------------------------------------79----------------------------------*/
;
Ізраїльські агенти повідомляли з Маріуполя, що батьки хлопців раптом покинули свої квартири і не з'являються там.
Мемуне ходив по кабінету вкрай роздратований. Він навіть говорив вголос сам із собою, чого з ним ніколи не помічалось:
– У мене таке враження, ніби все, що ми задумуємо миттєво стає відомим американцям! Або вони діють дуже швидко, або в нас діє подвійний агент.
Він зупинився, підійшов до крісла, сів в нього.
"Щось я розбалакався у кабінеті. Хвилююсь. Однак треба спочатку детально проаналізувати ситуацію самому. Що ми маємо? Ці хлопці десь у США. Їхні батьки, можливо, теж вже там. Зрозуміло, що після нападу на АНБ американці намагатимуться переховувати їх у більш безпечному місці. Тобто необхідно якомога точніше визначити це місце. Мабуть доведеться активізувати всі наші наявні сили у Сполучених Штатах. Ну, добре. Спробую поставити себе на місце шефів американської розвідки. Куди б я сам заховав цих хлопців? Ніякі загальновідомі місця на кшталт штаб-квартир, після нападу на АНБ, не підходять. Може якась військова база? Не виключено. Скоріш за все якась секретна база. Це може бути військова база і поза межами США. Хоча, навряд – дуже далеко. Потрібен повний перелік американських військових баз. Далі. Необхідно активізувати нагляд за всіма керівниками американських розвідувальних служб. Через агентів, електронними засобами. Цілком ймовірно, що щось може випливти... І стосовно місця, і стосовно планів."
Він взяв ручку та помітив у робочому блокноті: "Перелік військових баз. Тотальне слідкування за керівниками розвідки."
"Припустимо, що усіх зберуть на базі. Чотири хлопця та їх батьки... Загалом дванадцять чоловік. Що їм може бути потрібно? Їжа? Одяг? Взуття? Якісь наукові прилади? Ні, здається, що вони нічого такого не застосовували, коли пересувались наче невидимі. До речі, про невидимість: повинні десь залишитись сліди переміщення їхніх батьків."
Він дописав: "Можливі шляхи доставки батьків. Виявити сліди."
"Однак час йде. Поки ми будемо шукати... А чому наглядати тільки за керівниками розвідок? Чому б не спробувати приглянути за президентом та віце-президентом? Не може бути щоб операцію такого масштабу провадили без відома президента та не тримали з ним зв'язок. Спробуємо зробити це усіма наявними засобами."
Пункт другий отримав додаток: "Президент. Віце-президент. Переміщення. Зв'язки."
Мемуне подивився на свій список, подумав: "Небагато набралось, але хоч буде про що говорити з начальством".
Він взявся за слухавку прямого зв'язку з прем'єр-міністром, але не встиг її підняти. Пролунав голос секретаря:
– До вас помічник. Просить прийняти негайно.
– Запросить.
Помічник зайшов до кабінету і одразу направився до мемуне з папером в руках.
– Щойно отримали, – він вручив папір начальникові і став пояснювати. – Американці по більшості телевізійних каналів почали транслювати рекламний ролик, в якому фігурують батьки цих хлопців.
– Спасибі, можете йти.
"Час від часу не краще. ЦРУ вирішило діяти за аналогічним планом. Ця інформація лише підтверджує своєчасність запланованих рішень. Ми не встигаємо. Але треба використати геть усі шанси і бути готовими до будь-якого повороту подій: не виключено, що їм знову вдасться втекти."
Він підняв слухавку прямого зв'язку з прем'єр-міністром.
;
;
/*-------------------------------------80----------------------------------*/
;
Радощам директора ЦРУ не було межі, щойно він отримав повідомлення про місцезнаходження хлопців.
– Нарешті наші пташенята озвалися із канадського гніздечка! І далеченько вас занесло! – він подивився на мапу.