Що б ви там не розповідали про перебудову, та Ви – ті ще ортодокси й досі завершуєте всі офіційні документи і службові листи улесливо-патетичним "Хайль Гітлер!" перед датою. Гілки, розділення… Суцільна маячня, от що це! Захід занадто зациклився на формальній процедурі, мов хворий на обсесивно-компульсивний розлад – на своєму ритуалі щоранку саме по три рази чистити зуби зліва та справа саме по три хвилини, та геть забув про мету, а ще про те, що чітке дотримання ритуалу майже не впливає на результат. Форма перемогла зміст.
— Гаразд, тоді хоча б те, що зараз у нас навіть у газетах почали вільно публікувати анекдоти тридцятирічної давнини на кшталт "Якщо назвати Гітлера старим маразматиком, то можна отримати одинадцять років ув'язнення: рік за образу фюрера і десять за розголошення державної таємниці". Мені це жахливо не до вподоби, але…
— У тім-то і справа, що "але"! Величезне "але"! Гумор дуже часто виявляється небезпечнішим за ворожу пропаганду, тому що десакралізує усе, до чого дотягнеться, руйнує та опльовує святині. Те, що стає смішним, не зможе більше залишатися величним. Схожа поведінка подекуди спостерігається у певних зграях приматів – затуплення почуття самозбереження через надлишок свободи та довготривалість періоду безпеки. Але це триває до першого нападу вовка, після чого усе повертається на свої місця. Ви давно не бачили справжнього вовка без овечої шкіри, у яку рядяться ті ж США. Та й ми, загалом, теж. Ризикую видатися надмірно кровожерливим, але я, наприклад, іноді навіть трішки шкодую про те, що війна між нами так швидко скінчилася. Якщо б вона тривала досі, то тримала б нас у тонусі, змушуючи прийдешні покоління залишатися суворими та сильними і не вироджуватися у слабаків та слюнтяїв, як це маємо наразі із сучасними підлітками.
— Це не вкладається у голові, Вальдемаре. Якесь ніцшеанство навиворіт. І Ви ще кажете, що Ви чимось перевершили нас? І звинувачуєте у терорі? Ваша держава – такий самий підстаркуватий канібал, що припинив активне людожерство винятково з причини старечих розладів шлунку й вікових проблем із зубами. У чому логіка?
— Ви почули те, що хотіли почути, та пропустили повз вуха найголовніше. Вибірковий слух – споконвічна біда дискусій із жінками та інтелігенцією. Добре, я конкретизую. Держава-канібал, як Ви висловились, СРСР звинувачує у моїй особі державу-канібала Третій Райх не в імперській похітливості, навіть не в канібалізмі як такому, а у зловживанні канібалізмом, надлишкової нестриманості у ньому. Ми першими спромоглися створити рафіноване загальнонаціональне зло, нехай і вимушено, через відсутність альтернативи. А от Ви спромоглися запозичити та інституціоналізувати його, перетворивши на державницьке. У нас, на відміну від Вас, репресії були масовою, але все ж самодіяльністю окремих чиновників – нехай і тисяч, а не централізованою бюрократичною системою із "Аушвіцами" та "Бухенвальдами". Гітлерівський проект від самого народження був націлений на зло, абсолютне всеосяжне зло, безжальне та безальтернативне. Радянський проект – початково це була чудова, справедлива, світла ідея, спрямована у майбутнє, але, на превеликий жаль, розрахована на ідеальну людину з кришталевим сумлінням, а тому її і доводилося втілювати варварськими методами. Щоб зробити усіх щасливими було вирішено розстріляти усіх нещасних. От і вся різниця.
А в результаті ми прийшли різними шляхами до практично однакового результату – примату цінностей над добробутом, серця над кишковиком. Саме тому ми так чудово розуміємо одне одного без слів, навіть у тих речах, які ставлять Захід у глухий кут. От наприклад, Заходу й понині не втямки причини Вашого вторгнення до Швейцарії... того самого, про яке ви маєте намір розпитати товариша Хартманна. І хоч лусни не розуміє, чому Ваш уряд на відріз відмовився називати це війною, надавши перевагу терміну "спецоперація". А ми – ми чудово розуміємо. Через різносуб'єктність. У переносному сенсі, коли ветеринарний лікар жене глистів із кішки, то для лікаря це – спецоперація, для глистів – війна, а для кішки – очищення. Недолугий тогочасний швейцарський уряд глистів отримав жорстку, але історично обґрунтовану та в цілому справедливу відповідь на свою короткозору до недоумкуватості політику, а Швейцарія раз і назавжди була очищена від отрути французького чванства, гордовитості та розбещеності.
Зрозумійте, зараз, на даному етапі розвитку, ми – близнюки, просто різностатеві. Ви ніколи не звертали уваги, що СРСР та Райх оточені ворогами. Куди не плюнь, усюди вороги! Всі проти нас, всі бажають на нас напасти. Так ось, саме ця психологія "фортеці в осаді" нас і зближує до споріднення. Звідси і модна теорія "конвергенції" двох соціалізмів – вашого націонал-соціалізму та нашого інтернаціонал-соціалізму.
— Крім Італії — машинально виправив я.
— Ну гаразд, крім Італії. Але ж то фактично одна з Вами держава. Навіть Іспанія сяк-так виборсалася з-під Вашого впливу, пообтиравши боки на рани, ціною кривавої громадянської війни, інспірованої Вами у відповідь на повалення режиму Франко – як ви там казали? Каталонська та Баскська Народні Республіки? Так ось тепер іспанці, Ваші вчорашні побратими, ненавидять Вас до сверблячки в паху! А Ви кажете – Італія. Що з того? У нас також є своя "Італія". Зветься Монголія. Але всі розуміють, що це – що завгодно, тільки на справжні незалежні держави.
Ніхто у світі Вас не поважає, окрім нас. Тому що ніхто не розуміє краще за нас. Навіть на побутовому, простонародному рівні. Про війну вже усі давно забули. Певен, що те саме спостерігається і серед німецького народу.
— Ми не просили Вашої поваги і прекрасно проживемо і без неї — насуплено пробурмотів Карстен. — Райх – то держава-людожер, чи як Ви там кажете? Може, так воно і є, але Росія у такому разі – такий самий людожер, але з хронічним шлунковим розладом: жере усіх підряд, але псує навколишнє повітря значно смердючіше й без перестанку обсирає усе навкруги, та ще й постійно вимагає від оточуючих вдячності та захоплення за те, що тримає їх у такому смердючому жалюгідному становищі, шизофренічно прагне самовідданої самопожертви за спичинену безпросвітну скруту, чого, як це не дивно, найчастіше все ж таки домагається, через брак уяви та відсутність інстинкту самозбереження у власних громадян.
— А ваші прямі "прохання" і непотрібні, бо це – природні речі, що не виникають за примусом. Як і кохання, до прикладу. Мій дід завжди казав, що кохати – це як, даруйте, бажання перднути – нестримне і незалежне від волі, а якщо тиснути, то зазвичай виходить лайно. Відтак, повага – це не те, про що можна просити або чого можна вимагати, а те, що можна тільки заслужити. Ба більше, повага не може існувати в односторонньому режимі, бо неможливо аплодувати однією рукою і не можна танцювати танго самотужки. Всі ці явища потребують взаємності. Саме тому в оточенні джентельменів ти природно поводитимешся як джентельмен, а в оточенні покидьків – як покидьок. От вам і Марксове "буття визначає свідомість" в усій красі.
Може Ви й самі того не усвідомлюєте, але також поважаєте мене. Так, так. На рівні глибинної психіки. Хоча і помітно сердитесь. І саме через це Ви, придушуючи бажання набити мені морду, натомість продовжуєте спілкуватися гранично ввічливо і навіть не сипте словесними образами на мою адресу. Зверніть увагу! Психологія – надтонка штука. — він повчально підняв вгору вказівний палець.
— Це голослівне твердження, котре, до того ж, має до суті справи лише опосередковане відношення. — відповів Карстен, вирячившись у вікно, за яким повільно пропливав густий дрімотний сосновий ліс. — Я не поливаю Вас лайками не тому, що поважаю Вас, а тому, що поважаю власне почуття гидливості, а отже і не набираю у рот лайно навіть щоб плюнути у супротивника.
Повисла незграбна пауза. Вальдемар аж закляк від несподіваного хамського випаду. Аби хоч якось розрядити атмосферу я спробував перевести розмову на іншу тему:
— Вальдемаре, а чи є, на Ваш погляд, щось таке, у чому наші суспільства програють США чи, принаймні, частково поступаються?
— На жаль, є, проте тут радше йдеться не про суспільства, а про політиків, правлячий клас. У США зовнішня політика є продовженням внутрішньої, тому їхні політики не розуміють світу навколо і постійно скандально пощиваються в дурні під час дипломатичних раутів, а у СРСР та Райсі внутрішня політика підпорядковується зовнішньополітичній повістці, тому радянські та німецькі політики не розуміють власного народу, який видається їм "неправильним", та постійно намагаються його "виправити". Питання лише у тому, хто для очільників держави видається важливішим – власні громаляни, як у першому випадку, чи іноземці, як у другому. Втім, особисто я відношу це до тих самих "хвороб дорослішання" і маю надію, що рано чи пізно це минеться.
— Але якщо припустити, що усі наші недоліки – хвороби дорослішання, то чому із плином часу вони не зникають і не "виліковуються", а навпаки, поглиблюються? У нас, наприклад, кількість людей, скептично налаштованих до офіційної ідеології, у порівнянні з воєнним та повоєнним часом зросла на порядки. Маю підозру, що й у Вас так само.
Вальдемар красномовно розвів руками:
— Виключно завдяки західному пропагандистському ієзуїтству. Усі ці "Радіо Свобода" та "ВВС", превеликий жаль, частково досягають своєї мети. А маси не воліють не знати, що для американців усі ми мазані одним миром та сприймаємося як своєрідний чумний барак, де усі без винятків є у тій чи іншій мірі є носіями ментальної прокази і куди вони – поки що! – від огиди та остраху поки не наважуються вдертися зі зброєю, а тому боягузливо воюють язиками. Там і близько немає справжнього співчуття. Сама лише зверхність, фарисейство та хижацьке прагнення перегризти горлянку за будь-яку ціну, приспавши пильність фальшивими лестощами та риторикою вдаваної "моральної підтримки".
Карстен знову не стерпів:
— Е ні! Порнографічний журнал може викликати у Вас ерекцію, але не може подовжити Вам пеніс, якщо той закороткий. Пропаганда не робить розумних людей дурними, вона від самого початку розрахована на дурних. Та навіть стихійна та всеохоплююча народна дурість, хоч і глибока, мов рурська копальня, та все ж, вочевидь, має дно.