Петербурзький князь позирав на народ з поганою прихованою зневагою та призирством, як і британський лорд – на брудних напівголих індійців, а також з абсолютним нерозумінням. Він був іноземцем у власній країні. Простолюд платив вищим станам тією ж монетою, небезпідставно вважаючи їх кровопивцями, поневолювачами і експлуататорами, їхні турботи і проблеми – нісенітницею, що корениться в ледарстві та неробстві, а душевні муки Андрія Болконського і Ганни Кареніної – маренням божевільного. Ці два "російські народи" століттями жили на одній території не перетинаючись, в абсолютно різних світах, навіть на різних планетах. І у тому-то й полягає величезний здобуток радянської влади, що вперше за тисячолітню історію населення Росії вдалося переплавити в єдиний народ – нову історичну спільноту під назвою "радянський народ".
— Угу. От тільки Ваша нова радянська ідентичність чомусь все одно звелася до того, що поділ на росіян та всіх інших попри балаканину про інтернаціоналізм та рівність загадковим чином майже співпадає з поділом на тих, хто сидить у сибірських таборах і тих, хто його охороняє. — буркнув до того мовчасний та позірно відсторонений Штефан. По правді, навіть я не до кінця зрозумів, що він хотів тим сказати.
КДБ-шник демонстративно зігнорував цю уїдливість та продовжив свою палку промову:
— Метафорично кажучи, дореволюційна Російська імперія має до СРСР таке саме відношення, як морська свинка до моря і до свиней, або венеціанська міська каналізація до Венеціанського Гранд-каналу – конструкція нібито і схожа, але наповнення кардинально відрізняється.
До речі, Радянський уряд згодом переглянуло своє ставлення до аристократії минулих століть, і тепер, коли вона більше не становить політичної небезбеки для держави, ми вважаємо її не ворогом, а джерелом культури. Саме цим наші засоби масової інформації відрізняються від ваших. У вас телевізор покликаний розважати, а у нас – окультурювати. Нині у СРСР офіційно практикується саме цей підхід – свого роду "культурництва" – прищеплення класу недалеких пролетарів, що переміг, витончених смаків та знань знищених вищих станів. Як колись римляни вбирали в себе вищу культуру фізично підкореної античної Греції. Але на відміну від римських патриціїв, читати Гомера і виховувати у собі аристократичні уподобання спонукається все суспільство загалом. І це – абсолютно правильно, хоч і нелегко, бо культура – це одна з тих речей, які слід насаджувати навіть силою.
То ж я і стверджую, що у Вас, населення Райха, набагато більше спільного з нами, ніж з Америкою, бо США – це країна з непередбачуваним майбутнім, а Німеччина та Росія – країни з непередбачуваним минулим. Кожне нове покоління по-оруелівськи переписує історію під себе, накладаючи анафему на попередню версію і, найчастіше, фізично знищуючи її символи та прибічників. Згоден, звучить це не дуже апетитно, але таким є суворий закон існування наших держав впродовж останніх чотирьохста років.
— Крім того, ми з вами пропонуєм світові реальну та вельми привабливу альтернативу західній примарній концепції "свободи", що на практиці завжди обертається хаосом та пануванням хитрості над справедливістю – концепцію порядку. Як там вони нас обзивають – наступниками Чингіз-хана? А ви знаєте, у чому Чингіз-хан вбачав мету побудови своєї держави? У тому, щоб цнотлива дівчина з підносом золотих монет могла б одна, не ховаючись безперешкодно пройти з одного кінця імперії до іншого, та при цьому залишитися цнотливою і не втратити жодної монети. Що в цьому поганого і хіба це не краще, ніж так званий "вільний світ", де п'ять відсотків людей, яким поталанило з батьками чи хистом до шахрайства, що вони його пафосно величають "підприємницькою жилкою", користуються шаленими можливостями, а дев'яносто п'ять приречені на страждання, щоденну боротьбу за шмат хліба та жалюгідне животіння без жодних перспектив? Як влучно написав свого часу Гюго, рай для купки вибраних, побудований на пеклі для мільйонів знедолених. У них звичайно є певні переваги та сильні сторони, але з історичної точки зору суспільство, у якому еліта складається з посередностей-аферистів та хижих лихварів, рано чи пізно приречене на остаточну незворотню самодеструкцiю. Це пророкував Маркс, саме це повторював Ленін та саме це визнавав і Гітлер. Людині, що помирає з голоду побитою та пограбованою розбійниками, до сраки "свобода", вона прагне їжі та безпеки, себто порядку, а свобода – то снобістська забавка для ситих трутнів-псевдоінтелектуалів, що теревенять про неї з сигарами по сто фунтів у роті перед камінами дорогих британських клубів, а самі врешті-решт так і не взмозі досягти одностайності у розумінні, що це в біса взагалі таке, та "справжня свобода" і чим вона відрізняється від несправжньої! На це навіть бридко дивитися! Люди без совісті переконують людей без мізків, що їм краще житиметься ще й без штанів.
— Ви кажете, як Великий Інквізитор із "Братів Карамазових" Достоєвського: вони самі принесли нам їхню свободу зі словами "Поневольте нас, але нагодуйте та захистіть!". — резюмував я.
— Нехай і так, але ж це краще, ніж безглузді джунглі американського суспільства із взаємним людожерством та гоббсівською bellum omnium contra omnes97. Якщо, або, точніше коли Америка спровокує нову війну, аби захопити нас, а потім і Вас, ви наочно пересвідчитесь у тому, що вони першочергово візьмуться не перелаштовувати ідеологічні підвалини суспільства з "неправильних" на "правильні", а нищити будь-які, бо гіршою за погану ідею є лише відсутність жодної.
Тут у розмову втрутився Карстен, який перебрав на себе роль "поганого поліцейського" аби дати мені можливість залишатися "хорошим":
— Вальдемаре, тисячу разів перепрошую за грубість, але ці хворі фантазії про Америку, яка мріє на вас напасти та поневолити, нагадують репетування старої алкоголічки, яка закриває прогнилі двері напівзруйнованої хати на два гачки, тому що боїться, що вночі до неї вдереться Ален Делон та намагатиметься її згвалтувати. Ну начорта Америці завойовувати нас чи Вас, коли їм і без нас добре?! Це не їхня молодь хизується у центрі Нью-Йорку футболками з написом "Берлін" або "Москва", а наші лоботряси тиняються по наших же містах у футболках, на яких нашкрябано "Нью-Йорк"! Наші суспільства історично приречені, хочемо ми того чи ні, і саме через відсутність свободи. Через загальну затурканість і апатію, що панує вже кілька поколінь поспіль, коли настане момент істини у нас не знайдеться людини, котрій буде не плювати на державу і котра буде ладна ризикнути власним життям задля порятунку чинної державності, партії та інших причандалей обидвох режимів, що їх буцімто "всі гаряче вітають". Якщо наші країни щось і прикінчить, то це буде не Америка, а байдужість до неї власних громадян, яку ці країни самі ж і виховали, десятиліттями годуючи людей брехнею та захмарними патетичними гаслами замість поваги до прав особистості на сніданок, ковбаси на обід та почуття відповідальності на вечерю. Радянську батьківщину-мати вже давно слід було би позбавити батьківських прав за жорстоке поводження з дітьми. Вільне суспільство вже хоча б тільким тим краще, що воно може породжувати героїв, здатних врятувати його в критичний момент.
Вальдемар окотив Карстена крижаним поглядом, але на словах залишився спокійним і ввічливим:
— А я вважаю, товаришу, що кращим є те суспільство, яке не дозволяє ситуації дійти до тієї межі загрози, щоб задля порятунку цього суспільства знадобилися б герої. Суспільство, обладнане запобіжниками проти дурнів та екзальтованих хармзматиків. І СРСР, і Райх вже перехворіли цією дитячою хворобою на зорі свого державотворення. Це стадія дитячих пелюшок – на певному етапі без них не обійтися, хоч вони й неминуче смердітимуть лайном. Але із часом і людина, і ціле суспільство дорослішає, виростаючи з цього віку. Потім, у підлітковому віці суспільства, приходить черга "репресій". Цього ніяк не уникнути. І Ви не уникли, і ми. Я називаю це "державним устроєм автобуса" – один веде, половина сидить, інша половина трясеться. І це – правильний шлях для незрілого соціуму на певному інфантильному етапі розвитку. Інакше або неможливо, або не достатньо ефективно, бо найкраще звивини у дитячому мозку вирізаються батогом. Заради його ж користі.
— І чим вони цього добивалися цієї "користі"?! — ніяк не вгамовувався Карстен — Цензурою та самоцензурою! Суспільство рятують, затикаючи йому кляпом рота! Своєрідна турбота про спокій суспільства з боку людожерської диктатури!
— Не драматизуйте, шановний! Самоцензура – це не риса "людожерської диктатури" і несвободи особистості, а цілком природний, притаманний усім суспільствам від Шумер і до тієї ж Америки елемент правил пристойності та етикету. Аби ненароком не зганьбитися, дитина поступово вчиться контролювати сфінктер в сраці. Так само і з тією ж метою, але трішки пізніше вона мусить навчитися контрольювати сфінктер у своєму роті – думати, перед тим як говорити.
— І все ж — обережно мовив Ваш покірний слуга — я б погодився частково поступитися загальносуспільною стабільністю заради свободи окремого громадянина. Звісно, в рамках здорового глузду. Будь-яка, навіть найкраща ідея, якщо її довести до абсурду, перетворюється на свою протилежність. Саме тому у нас і було почато перебудову. Повірте мені, Вальдемаре, наше суспільство останнім часом доволі сильно демократизувалося. Не знаю, чи це добре, чи не дуже, але це – безумовний факт.
— І що Ви вважаєте показником демократизації? Те, що за читання Ремарка почали давати не п'ять років, а лише рік? Це як хизування одного старигана перед іншим, що він, мовляв, є імпотентом впродовж, скажімо, не останніх семи років, як опонент, а лише трьох.
— Принаймні те, що у Райсі нарешті запровадили чітке розмежування влади на законодавчу і виконавчу.
— Та облиште! Якщо у борделі попереставляють місцями ліжка, то він не перетвориться від того на філармонію. Це все – не демократизація, а фікція для недолугого населення, мавп'яча імітація зовнішніх атрибутів нібито демократії без реальних зміни та навіть розуміння суті. Чи не один чорт – райхсканцлер чи кворум райхстаґу звелить відтяти вам голову? Результат однаковий.