— Давай щось робити, бо якщо ми не знайдемо рішення, це не закінчиться нічим добрим.
Чарлі мовчки кивнув і передав Марку набір інструментів.
— Тоді берися за роботу. Нам треба подумати, як обійти цей клятий шар льоду.
Марк узяв інструменти і почав працювати поруч із Чарлі. Вперше за довгий час між ними запанувала тиша, яка не була напруженою. Ерліс, задоволена тим, що її місія об'єднати їх успішна, вляглася поруч і спокійно спостерігала.
Попереду були важкі дні, але тепер вони хоч як не будь працювали разом.
Чарлі стояв біля консолі, вдивляючись у результати обчислень. Його руки злегка тремтіли, а серце билося, ніби зараз мало вибухнути.
— Що там? — запитав Марк, який підійшов ближче.
Чарлі відповів глухим голосом:
— Якщо ми не знайдемо рішення, у нас залишилося трохи понад двоє днів кисню.
Марк мовчав, розуміючи, що це вже не просто складна ситуація — це межа.
— Добре, тоді треба прорватися через цей лід, — нарешті сказав він, намагаючись приховати страх у голосі.
Чарлі поглянув на нього з саркастичною усмішкою.
— О, справді? А як ти пропонуєш це зробити? У нас двері намертво замерзли, наші інструменти не проб'ють цей шар, і ми не можемо навіть забезпечити достатньо тепла, щоб розтопити хоч частину.
Марк стиснув кулаки.
— У нас немає ресурсу, немає часу, немає навіть ідеї, як обійти цю кляту ситуацію! — різко відповів Чарлі
Ерліс, яка сиділа збоку, уважно слухала їхню сварку, раптом піднялася на лапи й попрямувала до однієї зі стін. Вона стала поряд із замерзлими дверима й почала шкрябати їх кігтями.
— Що вона робить? — запитав Марк.
Чарлі подивився на неї, трохи пом'якшавши.
— Можливо, шукає слабке місце? — припустив він.
Марк зітхнув і підійшов ближче, уважно розглядаючи те, що показувала Ерліс. В одному з місць на дверях справді була невелика тріщина, яка раніше була непомітна.
— Геніальна тварюка, — прошепотів він, повертаючись до Чарлі. — Нам потрібно використати це.
— А що використати? — Чарлі підняв руки. — У нас немає чим навіть послабити цю кляту крижану пастку.
Марк задумався, а потім його очі спалахнули.
— А що, якщо ми використаємо хімічну реакцію? У тебе є щось із твоїх експериментів, що могло б допомогти?
Чарлі замислився, згадуючи все, що вони створювали за останні місяці.
— Є одна ідея, але це ризиковано, — сказав він повільно. — У нас є кілька хімікатів, які, якщо змішати, можуть створити сильну теплову реакцію. Це може розтопити лід... або підірвати двері разом із нами.
Марк рішуче кивнув.
— Тоді варто спробувати.
Чарлі закотив очі.
— Ну звісно, варто. Коли тебе це зупиняло?
Через кілька годин вони вже стояли перед дверима з імпровізованим хімічним пристроєм. Ерліс стояла на безпечній відстані, спостерігаючи, як двоє людей, яких вона обрала для своєї зграї, боролися за виживання.
— Готовий? — запитав Марк, тримаючи суміш у руках.
— Готовий, наскільки це можливо, — відповів Чарлі, зітхнувши.
Марк повільно вилив хімікати в тріщину на дверях і швидко відійшов. Пройшло кілька секунд, і раптом двері почали скрипіти, потім розпечений пар почав виходити з країв.
— Це працює! — вигукнув Чарлі.
Однак їхня радість була недовгою, адже щось пішло не так: замість того, щоб тільки розтопити лід, реакція стала неконтрольованою, і двері різко вибухнули назовні, залишаючи величезний отвір.
— Це точно не входило в план, — сказав Чарлі, витираючи сажу зі щоки.
— Але працює! — радісно вигукнув Марк.
— Так, ще трохи — і нас би вже не було! — пробурчав Чарлі, оглядаючи пошкодження.
Попереду з'явився вузький тунель, який вів назовні. Тепер у них був шанс вирватися, але дорога обіцяла бути небезпечною.
Чарлі та Марк стояли перед вирваним отвором у дверях, крізь який тепер було видно тунель, що вів углиб крижаного шару. Холодний вітер протягом пробивався всередину, нагадуючи про сувору реальність зовні. Ерліс сиділа неподалік, уважно спостерігаючи за кожним їхнім рухом.
— Отже, тепер у нас є отвір, але як ти збираєшся вирішити наступне? — запитав Марк, потираючи руки, щоб зігрітися. — Зовні, напевно, мороз такий, що ми не витримаємо й п'яти хвилин.
— У нас немає вибору, — твердо відповів Чарлі. — Якщо залишимося тут і нічого не зробимо, кисень закінчиться, і все.
Марк задумався, а потім кивнув.
— Добре. Тоді нам потрібно діяти розумно. Ми повинні знати, наскільки небезпечно там зовні. Чи зможемо ми пересуватися по цьому льоду?
Чарлі згадав про наявні у них сенсори, які можна адаптувати для вимірювання зовнішніх умов.
— Я увімкну кілька сенсорів до нашого дрона. Ми можемо запустити його вперед і перевірити, що там відбувається.
Марк знизав плечима.
— Це гарна ідея, але якщо дрон зазнає аварії або сигнал зникне?
— Тоді будемо імпровізувати, як завжди, — відповів Чарлі, готуючи дрон для запуску.
Через кілька годин вони завершили адаптацію дрона. Ерліс уважно спостерігала за процесом, час від часу підходячи ближче, щоб понюхати новий пристрій. Дрон був оснащений тепловими сенсорами, газоаналізаторами й камерою.
— Готовий? — запитав Чарлі, дивлячись на Марка.
— Як ніколи, — відповів той, хоча було видно, що нервує.
Чарлі активував дрон, і той з гудінням піднявся в повітря, направляючись до отвору. Як тільки дрон пролетів через тунель і опинився за межами шатла, на екрані монітора з'явився вигляд зовнішнього світу.
Зображення, яке вони побачили, було одночасно прекрасним і страшним. Ліс, що раніше вражав своїми величними деревами, тепер нагадував застигле царство. Гілки були вкриті товстим шаром льоду, а поверхня землі виблискувала товстим шаром, як дзеркало, від світла дрона.
— Температура мінус двадцять три за Цельсієм, — зачитав Чарлі дані. — Вітер слабкий, але склад повітря нормальний. Газоаналізатор не виявляє нічого токсичного.
— Це хоч якась хороша новина, — пробурмотів Марк.
— Але тут ковзанка, — додав Чарлі, показуючи на екран, де камера дрона фіксувала гігантські льодові брили. — Пересуватися буде небезпечно.
— Тоді нам потрібно щось для захисту від холоду й для того, щоб не ковзати, — сказав Марк.
— Це зрозуміло, але що саме? — зітхнув Чарлі. — У нас немає готового зимового спорядження.
Марк задумався.
— Ми можемо використати термоковдри зі складу. Якщо наклеїти їх на наші комбінезони, це хоч трохи збереже тепло. А для взуття... можливо, можна щось прикріпити до підошви, щоб зменшити ковзання?
— Гумові накладки з нашого інструментального відсіку, — запропонував Чарлі. — Вони не ідеальні, але краще, ніж нічого.
— Тоді треба діяти швидко, — підсумував Марк.
Протягом наступних кількох годин вони працювали разом, підготувавши спорядження для виходу назовні. Ерліс спостерігала, але, здавалося, розуміла, що це підготовка до чогось важливого. Вона навіть намагалася допомагати, приносячи дрібні деталі з відсіків.
Коли все було готове, вони стояли біля отвору, одягнені в саморобне зимове спорядження. Холодний вітер нагадував про небезпеку, яка чекала попереду.
— Ти готовий? — запитав Марк, тримаючи в руках портативний ліхтар.
— Ні, — чесно відповів Чарлі. — Але ми все одно повинні це зробити.
Вони перезирнулися, глибоко вдихнули й зробили перший крок у крижану пустку.
Марк, стоячи біля дерева, розглядав рослину, яка якимось чином змогла розтопити лід навколо себе. Її яскраво-червоні листки контрастували з холодним, блискучим світом криги. Він нахилився й обережно торкнувся її.
— Ця рослина виділяє тепло або якийсь хімічний реагент, — пробурмотів він. — Це пояснює, як вона вижила. І якщо вона змогла адаптуватися, то ми теж зможемо.
Чарлі тим часом вдивлявся в крижаний пейзаж, його погляд блукав від одного застиглого дерева до іншого.
— У нас є лише кілька місяців до танення льоду, — сказав він, більше до себе, ніж до Марка. — Ми маємо створити щось надійне, щось, що дозволить нам вижити за межами шатла.
Марк обернувся до Чарлі й показав на дерево, яке височіло поруч. Його гілки були товстими, міцними, і навіть під шаром льоду воно виглядало вражаюче.
— Дерева. Якщо ми збудуємо укриття тут, на одному з них, у нас буде більше шансів пережити цей сезон. Лід не дістає до їхніх верхівок, і вони, здається, досить стійкі до таких екстремальних умов.
Чарлі скептично підняв брову, але потім кивнув.
— Це ідея. Але як ми зможемо зробити щось таке, що витримає нас обох? І як ми доставимо туди все необхідне?
— У нас є троси, — відповів Марк. — Ми можемо використати їх, щоб підіймати спорядження. Що стосується матеріалів... частини шатла, зокрема панелі, можуть піти на будівництво.
Ерліс тим часом почала обнюхувати рослину, що розтопила лід. Вона копала лапами землю поруч, ніби намагаючись сказати, що ця рослина важлива.
— Гадаю, ця штука може нам допомогти, — сказав Чарлі, вказуючи на рослину. — Якщо ми зможемо використати її здатність розтоплювати лід, це вирішить багато наших проблем.
— Ти пропонуєш виривати їх із землі? — запитав Марк. — Вони можуть загинути без коріння.
— Не обов'язково. Ми можемо дослідити їх і спробувати зрозуміти, як вони працюють, — відповів Чарлі. — А якщо вдасться — створити щось подібне штучно.
Марк кивнув.
— Тоді план такий: спершу закріпимо базу на дереві, потім досліджуватимемо цю рослину й спробуємо зрозуміти, як пристосувати її властивості до наших потреб.
Чарлі подивився на шатл, який тепер був укритий льодом, і зітхнув.
— Виходу немає. Починаймо.
Протягом наступних кількох годин вони працювали разом, використовуючи інструменти, які вдалося врятувати зі складів шатла. Троси кріпили до гілок, створюючи основу для майбутньої платформи. Ерліс увесь цей час перебувала поруч, іноді тягнучи за собою дрібні предмети, які, здавалося, могли стати в пригоді.
— Знаєш, — сказав Чарлі, видираючись на гілку, — це майже як повернення до прадавніх часів. Люди починали жити на деревах, щоб сховатися від небезпеки, і ми теж повертаємося до цього.
— Тільки тепер небезпека — це крижаний туман і нестача кисню, — відповів Марк, закручуючи болт. — Прогрес, як то кажуть.
Незважаючи на втому, вони працювали злагоджено. У кожного було своє завдання, і навіть їхній попередній конфлікт здавався забутим у цьому новому виклику.
Першу базову платформу вдалося завершити до заходу сонця. Вона була ще далеко не придатною для життя, але стала символом їхнього нового початку — спроби пристосуватися й вижити в найважчих умовах.
Паралельна історія: Шлях до порятунку
"Дні минали, і Ніка, слідуючи за Фірлісом, поступово втомлювалась від постійного холоду, що все більше огортав її тіло.