Син на війні. А в мати сивина.
Знаходилось навести завжди чимось
Тривогу й страх на серденькор м'яке,
Й завжди за сина матінко молилась,
Але так віддано – ніколи як тепер:
"О, Господе, прости, помилуй, захисти.
Зціли і душу й тіло. Помилуй чадо миле.
В далинах долини від смерті одверни,
Роби зі мной що хочеш, та сина поверни.
Будь мужнім і хоробрим сину,
Не падай духом, не лякайсь,
Господь завжди з тобою, милий,
Куди б ти синку не подавсь."
І син молитву ту в окопі чує
І хрестика трима міцной рукой:
"Що можуть мні зробити злії люди,
Коли Господь стоїть зі мной?
Молилася. Молись. Й на сонце подивись,
Відчуй як вітер тихо віє,
Як підійма він легко листя ввись
До хмар, а вни повільні й білі..
А як тривога знову й страх нахлинуть
Й відповісти не можу, бо в бою —
Згадай, що я за твоїми дверима
Із квітами тобі, О Матінко, стою."
3 березня 2024
Дядя Вітя
Жив в Росії дядя Вітя,
Жив собі і не тужив.
Він вже знав про все на світі:
Йому телек розповів,
Хто є друг, хто враг, де правда;
Він дізнатися зумів,
Що великий він нащадок
Петра Першого рабів;
Що його єдина доля
(Помирати за царя
І лежати мертвим в полі)
Памʼятатимуть віка!
Він сміявся з європейців:
"Конституція! Права!
Цей папірчик легко рветься,
НАШ на нього вже начхав!"
Він радів, коли в Європі
Щось траплялось негаразд,
Не любив бо він цей спокій,
Розвиток. Йому б парад,
Щоб боялись всі сусіди,
Щоб боявся світній люд.
І його мала дитина
Не піде в той інститут,
Не любив бо він культурних,
Вихованих цих людей,
Їхніх запахів паскудних,
Їхніх вільних цих ідей.
Йому Воля не знайома,
Він — раб Бога і царя;
Йому рабство — насолода,
Йому б більше тягаря.
В нього хрестик православний,
Іноді він ходить в храм.
Але бомбами нещадно
Зруйнував би все він вхлам.
Отакий він дядя Вітя,
Отакий у нас сусід.
Добре він не хоче жити
І прийшов до нас на Схід.
В них Вітьків багато вдома,
Їм не шкода їх, ні-ні.
Вони будуть їх без втоми
Убивати на війні.
2 квітня 2024