Сприймай це як бажання,
Хоч я і не хочу нічого.
Приходить непомітно
Весела упевненість в тому,
Що наприкінці сторінки
Я умисно поставлю фразу
"Білого для дами!"
І буду сміятися
Без зайвих причин на те,
Переконаний у винятковості
Власного розуміння сказаного,
Хоч добре знаю, зарозумілий цинік,
Що ти цього не любиш,
Як і мене.
...А може статися й так,
Що ту фразу
Я скажу завтра,
Коли даруватиму цього вірша
Весняній тобі.
***
Причаруй мене,
Примовчи,
Нам залишилося так мало,
Орють мозок холодні рала,
Перековані на мечі.
Засніжило і замело
І заблискало,
Наче криця...
Полюби мене,
Чарівнице,
Полюби мене всім назло.
Захисти мене, схорони,
Я молюся твоїй любові,
Я від істини – напівслові,
А від смерті –
На півструни.
Я одвіку такий нічий,
Я од вітру такий шалений...
Подивися ще раз
На мене...
Причаруй мене,
Примовчи.
***
Зимовий синдром
Осінніх утом,
Минуле як тінь
Махнуло крилом,
За крок до ніщо,
За постріл до сну
Іду на війну,
Такий молодий
І дивний фантом.
В останній політ –
Під крилами лід
На тисячі верст,
На тисячі літ,
В провалі небес
Я ще не мовчу...
Я ще не лечу –
Неначе болід.
З обпалених вій,
Думок і надій
Спадає зола –
Не плач, не жалій,
Між тих, що прийдуть
З-під наших знамен
На сотню імен
Вернеться один
І буде живий.
Зимовий синдром
Осінніх утом,
Майбутнє на нас
Махнуло крилом,
За крок до ніщо,
За постріл до сну
Іду на війну,
Такий молодий
І дивний фантом.
***
Хай буде вам наука:
Не давайте руки –
Худоба і тварюки
Забивають гвіздки.
…Одного розіп'яли –
Висить до цього дня...
Койоти і шакали
Радо гавкали зрання.
Не лізьте у болото,
Не лягайте на дно –
Там свині й бегемоти,
А вони заодно,
Не вірте в пересуди,
Не слухайте казки,
Ми з вами – вільні люди
І давно не віслюки.
Не будьте хробаками
І не грійте змію,
Любов – на кілограми –
Має кожен свою...
І не мовчіть, як риби, —
Буває, риб їдять,
А роблять вигляд, ніби
То закон і благодать.
Ви не терпіть наруги
І не вірте у смерть –
Нехай дурні папуги
Забираються геть,
У тім, що завтра буде
Повинні бути ми...
Давайте скажем, люди:
Залишаймося людьми!
***
Смертельних рим дубовий хрест,
Падіння, що зоветься злетом...
...Я оголошую протест
Усім, хто вижив непоетом.
***
Я знаю, що дійду не до кінця,
Вітають дні шматочками свинця,
А я втомивсь від їхніх реверансів.
Я вже не вірю в божу благодать,
Ми Богові ніхто – звичайна глина,
Приречена страждати і мовчать,
Повіривши, що ім'я їй – людина.
***
Як піду навпростець,
розтинаючи вітер
надвоє,
Розігнувши спіраль,
розриваючи вічну петлю,
Ти постукаєш в серце,
а серце –
позве за тобою...
...Я розбурхану пам'ять
і душу свою оголю.
Я заплакану ніч
втішу ранком,
останнім на долю,
Заміню кольори –
замалюю у білі сніги,
Ти постукаєш в серце –
спалю
і розвію по полю,
Ти шукатимеш в полі,
а в полі –
ні сну навкруги.
***
Я ітиму на подих на твій від зими до зими,
Я ловитиму вітер, як пес, що полює по сліду,
Я прийду, припливу, прилечу, приповзу і приїду –
Через тисячі літ, через бурі і через громи.
Я любитиму ночі, що зводять один на один,
Обеззброєним воєм зв'яжу собі руки і ноги,
Я забуду слова, що любив, навіть слово "дорога", —
Я стомивсь від доріг і свобода гірчить, як полин.
А коли мою пам'ять зірве, як гітарну струну,
І не всиджу на місці, і знову піду за пів світу, —
Ти відпустиш мене, обіцятимеш вічно любити...
...Я спіймаю твій подих і разом з моїм поверну.
***
Ніби сон опівнічний,
Розірваний навпіл тривогою,
Біла відьма зима
Проліта на своїм помелі,
Тільки пам'ять мою
Прохромили печаллю убогою,
В безкінечні льоди
Закували мої кораблі.
...Це не сон, просто вітер
Забив наполохано крилами,
Вовкулацькі пісні
Заметіль принесла під вікно...
Скільки часу спливло,
Як ставали іще під вітрилами,
А тепер я дивлюсь
Білий світ – чорно-біле кіно....
...Це тремтлива струна
Зазвучала – неспокій навіяла,
Це останнє тепло
Допивають сніги-упирі...
Все, що ми написали,
Неначе у полі посіяли, —
Проросте у зорю
І світитиме нам угорі.
***
Цей довгий поворот –
За рогом безкінечність –
Я скоро промину,
Він скоро промайне...
Най вітер понесе
Пісні мої лелечі –
Нехай вони його
Зігріють як мене.
Цей довгий поворот
Ховає візерунки
На вимерзлому склі
Знайомого вікна,
І падають сніги
Із присмаком цілунку,
І випито любов
Із присмаком вина.
Неначе у руці
Остання сигарета,
Я більше не горю –
Я вже перегорів,
Слова перебули
І канули у Лету,
А що я за поет,
Коли не маю слів...
...Цей дивний поворот –
Так близько, так далеко,
І втрачено усе,
І кожен при своїх...
У люту заметіль
Летять мої лелеки,
Летять мої пісні –
І падають у сніг.
***
Я відчував неповоротність
Твоїх очей, своїх думок,
Недоримована самотність
Вповзала гадом у рядок...
Не в силі жити без отрути,
Ми починали все з нуля –
Кульбаби білі парашути
У зоні висадки "Земля".
***
Сірничок — моя пам'ять — погас на вітрах,
На осінніх дощах, на льоту, на біду,
Причаївся у серці непрошений страх —
Я іще не дійшов, я уже не дійду, —
І, не знаючи правил хороших манер,
Я вітаюсь до осені словом "прощай"...
До наступної зустрічі тут і тепер
В цьому місті...
А минуле женеться і не доганя...
Серед втрачених рим і не сказаних фраз
Я блукаю наосліп, іду навмання —
В цьому світі ніхто не чекає на нас,
Та ніяких трагедій, не плач, не журись —
Ці дороги-вузли я рубаю з плеча...
До наступної зустрічі десь і колись —
В цьому місті...
***
Я призначаю вам побачення
На площах цього мегаполісу,
Я упізнав би вас по голосу,
Хоча яке це має значення?..
Я призначаю вам побачення
На кожну мить, що нам судилася,
І де б ми з вами не зустрілися –
Я попросив би в вас пробачення
За те, що всі слова розучені
І вже давно — не нами — сказані,
За те, що всі вузли розв'язані,
За те, що призначав розлучення...
***
Вересневий день
Тихо
Наспіва мені
Ліста,
Я собі іду
Містом,
Не боюся я
Лиха,
Я давно вже все
Знаю,
Я давно вже все
Бачив,
Я по колу йшов
Наче,
А тепер дійшов
Краю.
Вересневий день
Плаче
Заливає геть
Чисто,
Я собі іду
Містом,
Підвиваю щось
Псяче,
В голові моїй –
Рими,
Я їх запишу
Після,
Я з них напишу
Пісню,
Я тепер молюсь
Ними.
...Вересневий день
Злива
Ріже, наче ніж
Тісто,
Я не маю де
Сісти,
Не спасе мене
Й диво,
Обминаю всі
Віхи,
Забуваю всі
Вісті,
Я собі іду
Містом,
Не боюся я
Лиха...
***
Я гуляю поміж вас,
Світ для мене як наркотик,
Я маленький чорний котик –
Шалапут і ловелас.
Як останній драндулет
На порозі катастрофи,
Я пишу прощальні строфи,
Я філософ і поет.
Ні бажання, ні часу
Виправляти власні хиби,
Вірю в безкінечну рибу
Й абсолютну ковбасу.
Я одвіку сам-один,
Не беруть мене простуди...
Горобці, коти і люди –
То найкращі із тварин.
...Я гуляю поміж вас,
Світ для мене як наркотик,
Я маленький чорний котик –
Шалапут і ловелас.
***
Дозвольте Ваших рук
Торкнутися вустами,
Забути всі слова,
Що думав наперед,
Мій вибір затяжкий –
Між осінню і Вами,
І гнуть мене гріхи,
Як вітер очерет.
Не дайте мені шанс
Удатися до втечі,
На цю коротку мить
Затримайте мене,
Бо я собі піду
У цей холодний вечір,
В ту осінь, що колись
Усе ж таки мине...
І з нею я мину
І знов піду по колу,
Між нами лиш любов,
А будуть ще сніги,
Бо Ви моя весна,
Бо Ви моє ніколи,
І я шукаю Вас,
Як море береги...
***
За крок
До ілюзорної землі,
За строк,
Що я провів на кораблі,
Я знав,
Що ні в човні не допливу,
Ні вплав,
Ні уві сні, ні наяву.
Цей крок –
Це мій останній рубікон,
Цей строк –
Моя свобода і полон,
Цей страх
В душі на самій глибині,
Я птах,
Чого ж невесело мені?...
***
Розкажи мені казку,
В якої немає кінця...
Що нам в цьому краю
Де панують німі та незрячі,
Де землею і небом
Блукають ватаги чортячі,
І з неправдою кривда
Одвіку іде до вінця....
Розкажи мені казку
Про осінь холодних ночей,
Про загублену в часі і просторі
Обітовану,
Ще ніким і ніколи
У світі не чуту й не знану –
Нарожденну тривогою
Наших думок і очей.
Розкажи мені казку,
Зведи мене на манівці –
Я поплачу собі,
Помолюся на дальню дорогу,
На якій скільки йтиму,
Не стріну ні чорта, ні бога –
Тільки вірші летітимуть,
Мов опівнічні гінці...