Вона ще не могла зрозуміти, що відбувається, але інстинктивно почала підійматися на дерево, не замислюючись над наслідками. Її рухи стали швидкими, але з обережністю, не бажаючи впасти, оскільки лід ставав дедалі небезпечнішим.
Фірліс вже була вище, на гілці, не зупиняючись і не озираючись. Її рухи були неймовірно точними, наче вона вже багато разів стикалася з подібними ситуаціями. Кожен її крок був невипадковим. Ніка змогла піднятися приблизно на 8–9 метрів, коли лід повністю покрив землю. Вона озирнулась і побачила, як лід поступово поглинав простір навколо, стаючи незворотним.
Їй доводилося думати швидко. Туман пройшов, але він залишив за собою непередбачуваний, смертоносний лід, що не залишав шансів на виживання для тих, хто не встиг піднятися вчасно. Вона відчула, як її серце прискорюється, але зрозуміла одне: їй треба триматися разом із Фірлісом і триматися висоти. В іншому випадку вона не мала шансів."
Несподівано серйозний холод пробіг по його шкірі, і він повернувся до шатла, намагаючись зрозуміти, як це може вплинути на їхнє виживання.
— Марк! Ти повинен це побачити! — викрикнув Чарлі, повертаючись всередину.
Марк, який усе це час працював, підняв погляд, лише трохи здивувавшись.
— Що знову сталося?
— Це не просто погода, Марк! Ліс... він покривається льодом. Величезним шаром льоду! — сказав Чарлі, намагаючись переварити те, що він щойно побачив.
Марк піднявся і підійшов до вікна, дивлячись на ліс. Його обличчя стало серйозним, коли він побачив те ж саме.
— Це виглядає, як природний катаклізм. Лід росте швидко, і він покриває всю територію. Ми повинні бути готові до ще гірших змін.
Чарлі мовчки кивнув, розуміючи, що цей сезон, що наближається, може принести з собою не тільки холод, а й смертельну небезпеку.
— Нам потрібно обов'язково перевірити всі системи, зокрема утеплення шатла. І підготуватися до того, що це може бути тільки початком. — додав Марк.
Чарлі стояв у повному розпачі, дивлячись на те, як лід поглинув ліс. Всі його розрахунки та надії на порятунок здавалися марними. Усе, що було зроблено до цього часу, тепер виглядало безглуздо. І коли він повернувся до Марка, той все ще виглядав холодно й байдужо.
— Це не просто лід, Марк! Це смертельна загроза! Якщо ми не подумаємо про те, як зупинити цю катастрофу, ми просто не переживемо зиму! — сказав Чарлі, намагаючись контролювати свій гнів.
Але Марк лише беземоційно подивився на нього і відповів:
— Чого ти переживаєш? Це просто частина циклу цієї планети. Ми або помремо раніше, або пізніше. Це не змінить нічого.
Чарлі відчув, як у нього всередині щось вибухає від злості. Його розум розумів, що Марк, ймовірно, має рацію, але від таких слів серце не витримувало.
— Ти не розумієш! Ти просто здаєшся! — гнівно вигукнув Чарлі.
Без попередження він підняв руку і вдарив Марка зі всієї сили в обличчя. Звук удару був сильним, і Чарлі одразу відчув, як його кров кипить від злісного розчарування.
— Може хоч це тебе виправить! — крикнув він, його голос лунко відгукнувся в тиші шатла.
Марк, який до цього часу виглядав розгубленим і байдужим, тепер болісно торкнувся обличчя, відчуваючи біль від удару. Він здивовано подивився на Чарлі, його очі стали більш виразними, як ніби це було перше емоційне зіткнення, яке він переживав за останній час.
— Ти думаєш, що це стане розв'язком проблеми? — промовив Марк, здавалося, у його голосі була гіркота. — Я теж розумію, що ми в небезпеці, але як можна боротися з чимось таким великим, як ця планета?
Чарлі почав глибоко дихати, намагаючись заспокоїтися, але гнів не проходив. Він зібрав усі свої думки і виплеснув їх на Марка.
— Це не просто "велика проблема", Марк! Це наше життя! Ти не можеш просто сидіти і чекати, коли все зруйнується. Я знаю, що ти не хочеш цього бачити, але ми повинні діяти, інакше ми помремо тут, на цій планеті! — сказав Чарлі, трохи заспокоївшись, але його слова були насичені болем і розчаруванням.
Марк замовк на кілька секунд, обробляючи те, що тільки що почув. Він не відповідав відразу, як ніби намагаючись знайти слова для пояснень. Чарлі відчував, як його серце б'ється швидше від всього, що відбувалося.
— Ти правий, — нарешті промовив Марк. — Я просто... я не хочу, щоб ми ще більше втратили. Я не можу уявити, як ми зможемо це подолати.
Але ці слова не принесли полегшення Чарлі. Він відчував, як гнів все ще кипить всередині, а холодна байдужість Марка його відштовхує ще більше. Замість того, щоб заспокоїтися, він відчував, як його емоції виходять з-під контролю.
— Ти не хочеш, щоб ми втратили більше? — гнівно запитав Чарлі, не приховуючи свого роздратування. — Ми вже втратили все! Ми тут, на чужій планеті, в пастці без жодного зв'язку! Ти не бачиш цього?! Ми повинні боротися, а ти все чекаєш, що все просто само собою вирішиться!
Марк спостерігав за ним, але його очі були знову холодними і беземоційними. Це остаточно вибило Чарлі з рівноваги.
— Ти не розумієш, — сказав Чарлі з відчаєм у голосі, відчуваючи, як лють захоплює його. Він не міг більше стримуватися. — Ти просто хочеш сидіти тут і чекати, поки все зруйнується? Ти хочеш здатися?! Я не дозволю цьому статися!
І в ту мить, не стримавши себе, він кинувся до Марка, схопивши його за плечі і потягнувши до себе. Марк на мить застиг, а потім, зі швидкістю, яка здивувала навіть Чарлі, відштовхнув його назад.
— Не смій чіпати мене! — гнівно сказав Марк, і на його обличчі з'явився вираз, який говорив більше, ніж слова: він був готовий боротися.
Зрештою, вони зійшлися в бійці. Чарлі вдарив Марка в обличчя, а той відповів, відштовхнувши його і намагаючись зловити його за зап'ястя. Вони билися без жодної стратегії — просто виплескуючи всю злість, яка накопичилася за цей час. Лише кілька ударів — і кімната перетворилася на хаос, столики й крісла перекинуті, предмети розкидані по всій кімнаті.
— Ти просто здатися хочеш? — Чарлі вигукнув, не ховаючи відчаю. — А як щодо мене? Як щодо всього, що ми тут зробили?
Марк, здавалося, навіть не збирався відповідати. Його погляд залишався холодним, майже байдужим, що тільки підливало масла у вогонь.
— Відповідай! — гаркнув Чарлі, і перш ніж міг себе зупинити, його кулак вдарив Марка прямо в щелепу.
Марк похитнувся, але не впав. Замість цього, він швидко повернувся і штовхнув Чарлі у груди обома руками, змусивши того відступити на кілька кроків.
— Ти хочеш щось мені довести? — вигукнув Марк, і його голос був злим, але тепер не байдужим.
Чарлі, згризаючи зуби, кинувся вперед. Він спробував вдарити Марка ще раз, але той відбив удар, схопив його за зап'ястя і притягнув ближче, щоб відповісти ударом у плече. Чарлі уперто змахнув рукою, намагаючись вибити Марка з рівноваги.
Марк ухилився, але підковзнувся об розкидані інструменти і мало не впав, що дало Чарлі шанс. Чарлі вдарив його в живіт, змусивши Марка зігнутися, але той одразу ж вдарив Чарлі у відповідь — кулаком у груди.
— Ти думаєш, я не хочу боротися? — крикнув Марк, важко дихаючи. — Думаєш, це все легко для мене?!
Чарлі відчув, як гнів і розпач накривають його хвилею. Він кинувся вперед знову, штовхнувши Марка на стіну. Металевий гул від зіткнення був гучним, але Марк швидко схопив Чарлі за футболку і різко перевернув ситуацію, прижавши його до стіни.
— Ти хочеш, щоб я просто зник? — гаркнув Марк, його обличчя було зовсім близько до Чарлі.
— Я хочу, щоб ти боровся! — відповів Чарлі, намагаючись звільнитися. — Хоч раз будь людиною, а не просто тінню!
Вони обмінялися ще кількома ударами, але обидва вже були виснажені. Їхні удари стали менш точними, більш хаотичними. Зрештою, Марк вдарив Чарлі у ребра, змусивши його опуститися на одне коліно, але він сам впав поруч, тримаючись за живіт.
— Ти мене дратуєш, — сказав Марк, важко дихаючи.
— І ти мене, — відказав Чарлі, витираючи кров з губи.
Вони обоє сиділи на підлозі, змучені і побиті, але вже не настільки злі. Тиша навколо була майже оглушливою, тільки їхнє важке дихання порушувало її.
Чарлі сидів у своїй каюті, гортаючи записи про те, як вони раніше використовували ресурси шатла. Він думав про те, як довго вони ще зможуть протриматися. 8-метровий шар льоду над поверхнею означав, що запаси кисню можуть швидко вичерпатися, якщо вони не знайдуть спосіб розв'язати цю проблему.
— Можливо, фільтраційна система ще витримає кілька тижнів, — пробурмотів він, але розумів, що це не рішення. Він міг розраховувати лише на власні сили — і, як виявилося, на допомогу Ерліс.
Ерліс, як завжди, залишалася поруч, майже відчуваючи тривогу Чарлі. Вона приносила йому інструменти, допомагала шукати частини в підсобках і навіть почала приносити матеріали, які, здавалося, знаходила сама десь у закутках шатла.
— Ти хоч одна тут допомагаєш, — зітхнув Чарлі, гладячи її по голові. — Може, тебе до інженера підвищити?
Ерліс кивнула головою, наче зрозуміла жарт, і тихо заскрипіла своїми лапками, збираючи металеві пластини біля стіни.
Тим часом Марк залишався у своїй каюті, повністю занурений у власний світ. Він сидів у напівтемряві, розглядаючи старі записи своїх досліджень. Його думки крутилися навколо бійки з Чарлі. Хоча Марк зовні виглядав відстороненим, всередині він боровся із собою.
"Він правий, — думав Марк. — Я відступив. Але чи є сенс боротися? Ми все одно тут застрягли".
Його роздуми перервалися, коли Ерліс постукала лапою у двері каюти, тримаючи якусь металеву деталь у пащі.
— Що ти хочеш? — пробурмотів Марк.
Ерліс подивилася на нього своїми великими очима, а потім поклала деталь на підлогу і постукала лапою по дверях, наче закликаючи його слідувати за нею.
Марк спочатку проігнорував її, але потім щось у її наполегливості змусило його піднятися і вийти з каюти. Ерліс привела його до майстерні, де Чарлі сидів, сконцентровано працюючи над модифікацією фільтраційної системи.
— Що тут відбувається? — запитав Марк.
Чарлі не підняв голови, але відповів коротко:
— Рятую твою дупу, як завжди.
Марк відчув легкий укол сорому, але замість того, щоб відповісти різко, підійшов ближче.
— Чим я можу допомогти? — запитав він неохоче.
Чарлі підняв очі, здивовано глянувши на нього.
— Серйозно? Ти хочеш допомогти?
— Так, серйозно, — відповів Марк.