Вона почала розмірковувати, чи можна використовувати кремнієвий мох, який Фірліс іноді приносила, для створення імпровізованого утеплення."
Через тиждень супутник видав критичну помилку. Чарлі та Марк уважно вивчали діагностичні дані, але з кожною хвилиною їхня впевненість у можливості ремонту танула. Марк сидів за столом, здавалося, його очі вже давно втратили блиск, а планшет із записами лежав нерухомо на краю стола. Тиша у технічному відсіку була настільки гучною, що здавалося, її можна було торкнутися. Марк сидів на підлозі, тримаючи голову в руках. Його планшет, де він зберігав усі свої нотатки й напрацювання, лежав поруч, розбитий об стіну під час хвилини розпачу.
— Ми пропали, — прошепотів Марк, не підіймаючи голови. — Без зв'язку з Землею... все це було марним.
Чарлі сидів за столом, витріщаючись у порожній екран монітора. Його зазвичай жваві руки лежали нерухомо. Він навіть не намагався щось чинити — вперше за весь цей час.
— Ніхто не прилетить. Ніхто навіть не дізнається, що сталося, — додав Марк, його голос лунав тихо, але з кожним словом наповнювався гіркотою. — Ми тут назавжди.
Чарлі нарешті зрушив із місця. Він подивився на Марка й сказав, намагаючись додати хоч краплину оптимізму:
— Послухай, Марк, я знаю, як це зараз виглядає. Але ми не можемо здатися. Ми повинні боротися.
Марк гірко засміявся.
— Боротися? Для чого? Ми тут самі. Супутник зламаний, жодного способу відправити сигнал. Немає сенсу.
Чарлі нахмурився, його погляд став серйозним.
— Сенс є завжди. Якщо не для порятунку, то для виживання. Ми повинні зберегти себе й наші дані. Марк, ти вчений. Твоя робота — це прорив для всього людства. Ти не можеш просто так здатися.
— І що я маю робити? — різко відповів Марк. — Ми навіть не знаємо, як довго зможемо тут виживати.
— Тоді ми дізнаємося, — твердо відповів Чарлі.
Наступні кілька днів були найважчими. Чарлі намагався знайти спосіб хоч якось відновити супутник, перебираючи старі дані й роблячи нові обчислення. Він майже не спав, працюючи ночами в порожньому технічному відсіку. Марк тим часом теж не залишався без діла, хоч і був пригнічений. Він почав проводити більше часу з Ерліс, яка, здається, відчувала настрій людей. Вона приносила йому предмети зі складу, які здавалися їй корисними, а одного разу навіть принесла шматок розбитого планшета, ніби натякаючи, що треба зібрати його назад.
— Навіть ти мене підштовхуєш працювати, так? — пробурмотів Марк, погладжуючи її голову.
Ерліс тихо засопіла у відповідь, потираючись об його ногу.
Наступні кілька днів видалися найважчими за весь час їхнього перебування на планеті. Супутник остаточно вийшов із ладу, і будь-яка надія на контакт із Землею зникла. Марк впав у депресію, майже не виходив зі своєї лабораторії, залишаючи експерименти незавершеними. Одного вечора Чарлі зайшов до лабораторії Марка. Його обличчя було виснаженим, але в очах з'явився слабкий вогник рішучості.
— Я придумав дещо, — сказав він.
Марк навіть не підняв голови від свого столу.
— Що б ти не придумав, це не поверне зв'язок.
— Ні, не поверне. Але це може дати нам шанс на майбутнє.
Марк здивовано подивився на нього.
— Про що ти?
Чарлі дістав креслення — це були модифікації для шатла, які могли перетворити його в більш автономну базу.
— Ми можемо збільшити наші шанси вижити тут. Я знайшов кілька ідей у документах, які нам надсилали раніше. Вони пропонували використовувати ресурси планети, а не покладатися тільки на наші запаси.
Марк уважно подивився на креслення.
— Це може спрацювати... Але це потребуватиме місяців роботи.
— А що ще нам робити? — запитав Чарлі.
Марк кивнув, відчуваючи, як в ньому знову зароджується хоч слабка, але надія.
Попри втрату зв'язку із Землею, Чарлі та Марк вирішили не здаватися. Вони тепер жили не лише для того, щоб вижити, а й для того, щоб залишити слід, навіть якщо цей слід буде знайдений нескоро.
Розділ 12: Темні часи
Пройшов тиждень після того, як Марк і Чарлі остаточно зрозуміли, що їхня ситуація значно ускладнилася. Зв'язок із Землею був остаточно втрачений, а надії на можливу евакуацію — згоріли. Всі їхні зусилля тепер зводились до простого виживання. Робота в лабораторії просувалася повільно: без нових ресурсів, без підтримки ззовні, вони вимушені були покладатися лише на те, що змогли принести з собою.
Чарлі продовжував працювати над модифікаціями шатла, розробляючи енергоефективні системи для збереження життєзабезпечення та підвищення самодостатності. Проте навіть його запал почав згасати. Кожен день здавався схожим на попередній, і, здавалось, будь-який прогрес, що вони досягали, просто зникав під тиском нових проблем.
Іноді Чарлі дозволяв собі впасти духом. Він старався триматися, розуміючи, що повна відмова від боротьби може стати фатальною, але кожна нова невдача — чи то поломка, чи нові несподіванки — ставала ще одним важким ударом.
Ерліс, на диво, стала незамінним помічником для обох. Вона була не лише розумною істотою, що допомагала з інструментами чи ресурсами, але й своєю присутністю вона якось знімала напругу в повітрі. Одного разу вона принесла деталі для ремонту планшета Марка, яких Чарлі навіть не помітив у їхніх запасах.
— Я не знаю, як вона це робить, — сказав Марк, уважно оглядаючи деталі, що принесла Ерліс. — Вона точно більше, ніж просто тварина.
Чарлі кивнув, спостерігаючи за тим, як Ерліс гордо оббігала їх навколо, чекаючи на нові завдання.
— Вона ніби інтуїтивно розуміє, що нам потрібно. Це неймовірно.
Марк посміхнувся, хоча його усмішка виглядала втомленою.
— Не знаю, чи це добре, чи погано, — відповів він. — Але це додає надії. Точно більше, ніж можемо сказати про супутник.
Чарлі вийшов із кімнати й за кілька хвилин повернувся з набором розбірних інструментів, намагаючись відволіктись від важких думок.
— Я спробую налаштувати систему контролю за водою. Нам треба більше резервів на випадок, якщо щось піде не так із джерелами.
Марк мовчки кивнув і почав обробляти нові дані на планшеті. Ситуація ставала дедалі критичнішою.
З кожним днем Чарлі почувався все важче. Він відчував, як його енергія поступово витікає. Він не хотів показувати це Маркові, але йому було все складніше триматися. Робота ставала одною з небагатьох віддушин, що допомагала йому не впасти остаточно. Але іноді навіть найбільш стійким не вдавалося триматися на плаву. Особливо коли вечір опускався, і знову залишався лише холодний світильник, що освітлював їхні сумні обличчя.
Ерліс вже давно стала своєрідною опорою для Чарлі. Вона розуміла, коли потрібно просто бути поруч, а коли їй варто вийти на вулицю, щоб подивитися на ліс покритий льодом або дати Чарлі час подумати. Її присутність хоча б трохи відволікала їх від цієї самотності, від того почуття ізоляції, що тисло з кожним новим днем.
Якось ввечері, коли вони сиділи разом, обговорюючи, як ще можна розширити систему опалення, Чарлі зупинився і сказав:
— Я не знаю, як нам вдасться продовжити, Марк. Тільки не кажи, що я повинен бути сильним для нас обох. Я... я не знаю, скільки ще зможу витримати.
Марк подивився на нього і відповів:
— І я не знаю, Чарлі.
Чарлі глибоко зітхнув, намагаючись знайти слова.
— Ми будемо боротися. І я знаю, що ми повинні це зробити. Але все стає занадто важким.
Дні ставали дедалі важчими, але Чарлі і Марк не могли дозволити собі зупинитися. Тепер вони мали лише один одного, і навіть у ці важкі часи їхня співпраця залишалась єдиною надією.
Чарлі вирішив перевірити зміни в сезонних циклах планети. Він помітив, що з 6 до 9 місяців тривали весняно-літні умови, що означало, що згодом вони наближалися до середини періоду осінньо-зимових змін. Він намагався це прорахувати, щоб бути готовим до різких змін. Проте Марк, який зараз переживав через інші проблеми, скептично відповів:
— Ну і що з того? Це не змінює нашої ситуації.
Чарлі, розуміючи, що зараз не час на підтримку від Марка, вирішив взяти невелику паузу. Він відчував, що потрібно трохи відійти від роботи і очистити голову, тож вирушив до вікна, щоб поглянути на "зимовий ліс". Вже кілька разів він помічав, як з'являються крижані шари, які накривають місцевість, але сьогодні ситуація була зовсім іншою.
Відходячи від шатла, він побачив, як густий туман повільно просувається до лісу. З кожним кроком його густота ставала все більш непроникною, поки цей "туман" не почав набувати абсолютно незвичного вигляду. Як тільки він зайшов до шатла, Чарлі побачив, як вологий шар почав застигати, перетворюючись на товстезний шар льоду. Він ледве зміг повірити своїм очам. Лід зростав так швидко, що буквально за лічені хвилини покрив землю і дерева навколо.
— Це... це не може бути! — прошепотів він, його серце забилося швидше. Лід уже піднявся на висоту близько 8 метрів — це було майже до третьої частини висоти дерев, що стояли в лісі.
Шар льоду не просто покривав поверхню, він глибоко вбирався в землю, зупиняючи будь-який рух, будь-яке життя на своєму шляху. Чарлі відчув, як холодний потік йшов уздовж його хребта. Це виглядало так, наче сама природа цієї планети ставала їхнім ворогом, і Чарлі був змушений зрозуміти, що їхня ситуація може стати набагато гіршою, ніж вони могли собі уявити.
Паралельна історія: Туман
"Ніка сиділа в тісній печері, заповнюючи рюкзак усім, що здавалося корисним у цих умовах. Руки чіплялися за шматки їжі, невеликі запаси води, але щось жахливіше від цих фізичних речей починало формуватися всередині неї. Вона відчувала холод, який ставав дедалі глибшим, проникаючи в неї навіть крізь шари одягу.
Фірліс швидко пересувалась у темряві, рухаючись попереду Ніки, ніби знала, куди потрібно йти. Її великі очі миготіли в темряві, а довгий хвіст допомагав їй балансувати на важкому, слизькому покритому льодом ґрунті. Вона повернулася, немов запитуючи, чи все впорядку, Ніка від неї не відставала.
Туман, що почав з'являтися ще кілька хвилин тому, тепер здавався значно гуще. Він ставав все більш непроглядним, і Ніка зрозуміла, що треба швидко рухатися. Вона поглянула на Фірліса, який все ще був попереду, підштовхуючи її до високих дерев. І хоча вона була не зовсім впевнена, що це правильний шлях, тваринка не мала наміру зупинятися.
Ніка вирішила слідувати, і тільки-но вийшла з печери, раптом відчула, як земля почала покриватися льодовою плівкою.