Зрештою, фатальним для UАA став ідеологічний конфлікт із "союзниками" – польським націоналістичним підпіллям, а також внутрішні чвари, фракційна боротьба в середині самої УПА і як наслідок – низка зрад з боку власних керівників, які методично інформували поліцію щодо діяльності та планів своїх соратників-опонентів, бажаючи у таких спосіб чужими руками звести рахунки зі своїми конкурентами.
• Остаточне розв'язання єврейського питання, котре через шалену концентрацію представників цього паразитичного етносу додатково ускладнювало германізацію Галичини, а також отруювало місцеве суспільство із середини, сприяючи підтримці у ньому нездорової психологічної атмосфери. Фюрер германської нації Адольф Гітлер вкотре продемонстрував свою феноменальну прозорливість у піклуванні про безпеку та майбутнє наступних поколінь разом із винятковою гуманністю і знайшов витончене і водночас мудре та далекоглядне рішення: усю єврейську громаду було за державний кошт розселено у новостворених містечках вздовж нового кордону з СРСР з наданням їм безкоштовного житла, наділів землі для заняття сільским господарством, а також права вступати в спеціально сформовані військові загони добровольців HW (скор. від нім. Hilfswillige, "добровільні помічники") у складі прикордонних військ Вермахту, що й до сьогодні боронять східний рубіж нашої Батьківщини. Нова повоєнна політика по відношенню до єврейської меншини, продиктована великодушним милосердям німецької нації незважаючи на весь той згубний вплив, що його євреї чинили на арійську расу протягом тисячоліття, отримала назву політики апартеїду та була схвальна і з великим ентузіазмом прийнята як самою єврейською спільнотою, так і переважною більшістю суспільства Райху.
• Нормалізація стосунків з СРСР враховуючи нову геополітичну реальність також пройшла шлях певної поступової еволюції – від початкової взаємної недовіри "холодного миру" перших повоєнних років до обережного оптимізму політики розрядки, що вона провадиться наразі, з огляду на вимушений тактичний союз задля протидії деструктивному впливу Заходу між Райхом та СРСР, що самостійно склався природнім шляхом, а також суттєвими ідеологічними зрушеннями, що відбулися всередині Радянського Союзу після війни. Процес було запущено самогубством Йосипа Сталіна на початку травня 1945 року. Й досі достеменно невідомо, що спонукало його до цього кроку: сором від усвідомлення поразки у агресивно розв'язаній особисто ним війні, безвихідь глибокої економічної кризи чи перипетії запеклої підкилимної боротьби за владу у вищих кремлівських кабінетах, але 8 травня 1945 року Лаврентій Берія, Георгій Малєнков та Микита Хрущов знайшли "батька народів" на своїй підмосковній дачі у Кунцево мертвим. Смерть настала від одночасного пострілу у скроню з пістолета, який лежав на підлозі біля правої руки небіжчика, та розкушування ампули з ціаністим калієм. Державу очолив Микита Хрущов, який розпочав політику "відлиги" та внутрішньої лібералізації, а також здійснив низку кроків на зустріч Райхові (публічне покаяння за агресію з виплатою відповідних репарацій, "десталінізація" ідеології, проведення показового "Маріупольського трибуналу" (за назвою вщент зруйнованого міста, що найбільше постраждало у боях 1943 – 1944 рр.) і покарання частини партійного та державного керівництва, відповідальної за напад на Німеччину разом з офіційним визнанням їх воєнними злочинцями тощо), що уможливили початок довготривалого та непростого, але конче необхідного обом сусіднім державам поетапного процесу примирення та відновлення довіри та добросусідства.
Період розв'язання вищеперерахованих завдань тривав більше 10 років та отримав у вітчізняній історіографії назву "Важкого походу". Паралельно із врегулюванням східного питання відбувалося також і остаточне закріплення статусу-кво та демаркаця кордону між Південнофранцузською республікою та Франкською автономною республікою у складі Третього Райху. За підсумками Паризької мирної конференції (1949 р.) Берлін та Бордо домовилися про взаємне визнання кордонів обох держав та підписали низку договорів: про дружбу та партнерство, про спільне володіння та управління колоніями і заморськими територіями ліквідованої Третьої республіки87, про правовий статус департаменту Французська Швейцарія та м. Женева у складі Франкської автономної республіки тощо.
[…]
Залишається лише в черговий раз висловити захоплення працездатністю та самовідданістю нашого Вічного фюрера Адольфа Гітлера, який спромігся у найстисліші терміни остаточно вирішити ці надскладні проблеми та закласти міцний фундамент під наступний період небаченого розквіту економічного, промислового та наукового потенціалу Райху, що отримав назву "німецького економічного дива" (нім. Das deutsche Wirtschaftswunder) 1955 – 1975 рр.
Але серце цієї великої людини, одного з найславетніших синів німецької землі, не витримало такого перенапруження. 18 липня 1957 року наш гарячелюбий Вічний фюрер Адольф Гітлер спочив через виснаження, буквально згорівши на роботі, не жаліючи себе і до останнього подиху залишаючись вірним німецькому народові та безсмертним ідеям націонал-соціалізму. Мавзолей Адольфа Гітлера у Трептов-Парку88 й до сьогодні лишається однією з візитівок Берліна. Щороку цей меморіальний комплекс відвідують мільйони людей, як громадян Райху (школярів, членів "Гітлерюгенда" та молодих членів Партії, туристів з інших міст тощо) так і іноземних гостей, аби віддати останню шану неперевершеному генію людства, пророку арійської раси та батькові-засновнику Тисячолітнього Райху, чия мудрість, рішучість, самопожертва, хоробрість та ніжна любов до Німеччини назавжди перетворили його на однин із найвеличніших символів незламності германського духу.
[…]
Позачерговий 13-й з'їзд Націонал-соціалістичної робочої партії Німеччини (20 – 24 липня 1957 р.) одноголосно обрав райхсканцлером давнього друга та соратника фюрера, грос-адмірала Карла Деніца, головнокомандувача Кріґсмаріне89 під час Великої Вітчизняної війни 1941 – 1944 рр. Райхсканцлер Деніц в цілому продовжував політичну лінію, започатковану Вічним фюрером Адольфом Гітлером, доповнивши її низкою реформ, що були логічним продовженням "Програми тридцятирічного розвитку державного будівництва та народного господарства" НСДАП на 1945 – 1975 рр. Поряд із тим, райхсканцлер Деніц був змушений провести певні кадрові перестановки та гучні звільнення, нагальність яких на той момент вже давно назріла. Вчергове підтверджуючи, що НСДАП є партією справжньої народної демократії, яка принципово нічого не приховує від німців, бо твердо стоїть на позиціях підзвітності народові та інформування суспільства про навіть гірку, але правду, Райхсканцлер Деніц вже через рік після свого обрання зібрав наступний позачерговий 14-й з'їзд Націонал-соціалістичної робочої партії Німеччини (12 – 18 серпня 1958 р.), під час якого відверто оголосив про непоодинокі, а навпаки – систематичні прикрі прецеденти абсолютно неприпустимої поведінки цілої низки найдосвідченіших керівників Партії та Уряду. Частина соратників самого Вічного фюрера Адольфа Гітлера безсоромно ганьбить його світлу пам'ять та, користуючись довірою німецького народу, за його спиною погрузла у безсоромній корупції, зловживанні службовим становищем і волюнтаризмі (Генріх Гіммлер, Ернст Кальтенбруннер, Йозеф Ґеббельс та Мартін Борман, що примкнув до них), а Ернст Кальтенбруннер на додачу вирізнявся ще й феноменальним ступенем морального розкладу та розпусти, не сумісних із високим званням Націонал-соціаліста.
Вищезазначені особи були виключені з Партії та відправлені у відставку чи на пенсію за віком. Разом із тим, керуючись принципом пошани до "старих бійців", а також принципами гуманізму і поваги до честі та гідності кожного громадянина, з'їздом було ухвалено одноголосне рішення не переслідувати цих осіб у судовому порядку з огляду на їхні попередні заслуги перед державою та беручи до уваги особисту роль, відіграну кожним із них у становленні Райху та НСДАП у 20-30 рр., а також значний внесок у справу перемоги у Великій Вітчізняній війні […].
(Із підручника Вернера Льоффлера (1984) "Історія Райху для гімназій". Розділ 2. "Політичний розвиток у повоєнний період" / Werner Löffler. Reichsgeschichte für Gymnasien. Kapitel 2. "Politische Entwicklung in der Nachkriegszeit" — München: Franz-Eher-Verlag, 1984. — S. 202-208).
11
Аксель Ульріх
ЗЛАМАНИЙ МЕЧ ІМПЕРІЇ: НА СХІД ВІД ФАТЕРЛЯНДУ
[I]
За своїми розмірами, анатомією та поведінкою будь-яка імперія нагадує дракона. І коли дракон втрачає зуби, то незважаючи на те, що впродовж доволі тривалого часу він за інерцією все ще вселятиме жах та захоплення, як і раніше залишаючись достатньо кремезним та небезпечним, його щиросердно можна вважати приреченим на загибель, оскільки неминуча смерть від виснаження відтак стає лише питанням часу. Будь-який, навіть найгірший стоматолог підтвердить, що з точки зору сухої статистики до втрати зубів найчастіше призводять не п'яні бійки чи героїчні лицарські поєдинки, а прозаїчний карієс, тобото їхнє самочинне руйнування під впливом хвороботворних бактерій, фактично, вигнивання зсередини, піддатливість до роз'їдання і самодеструкції через нехтування елементарною гігієною. Нещадна іронія долі полягає у тому, що беззубий дракон, який день у день слабшає, все одно ні за яких обставин не може перетворитися на пухнастого ховрашка. Втрата зубів для нього – не крок у напрямку до травоїдності, а крок у напрямку до могили.
Але навіть такий пристарілий і знесилений дракон, як і личить будь-якому хижакові, чітко мітить свою територію, відмежовуючи власний ареал від сусіднього, особливо того, де живе інший приблизно рівний за лютістю хижак.
Я перетинаю не просто міждержавний кордон у просторі. Я перетинаю міжчасовий, міжпланетний водоліл, паркан, що відмежовує Захід від Сходу, розділяє два геть зовсім несхожі один на одного (а подекуди й протилежні один одному) світи. Кордон між Райхом та СРСР – це екзистенційна межа, по якій прогодить глибочезна тектонічна тріщина цивілізаційного розламу.
Ймовірно, щось подібне відчуваєш у прикордонні Середньої Азії та Китаю.