І хоча часи вже не ті, і суди не вельми горять бажанням виносити вироки по вищеперерахованим законам, все частіше спускаючи ці сороміцькі справи на гальмах, Глобке вперто продовжує копирсатися у чужій брудній білизні, мов свиня у кінському лайні, отримуючи від того збочене задоволення. Одним словом, братик у Єлени виявився якраз їй під стать. Чи то природа так кепкує, чи то дійсно фюрер мав рацію і "гени є найважливішим свідоцтвом, яке не можна підробити, втратити чи приховати"83. Загалом виглядає гротескно… законом проти "виродження"84, мов каральним мечем, затято вимахує перед носами та ліжками берлінців просто хрестоматійний "виродженець". Звісно ж, я не подав вигляду і чемно висловив заочну вдячність панові штурмбаннфюреру85 за зроблену ласку. Цікаво, про що він думав, виписуючи ті дозволи? Згадав моє прізвище чи ні? Диявол його знає. Швидше за все, так, бо такого штибу бюрократична сволота зазвичай має відмінну па'мять щодо імен та подробиць особистого життя сторонніх людей. У будь-якому разі, привіт я йому не передав. Гадаєш, варто було б?
На цьому дозволь завершити свою графоманію, бо нічого цікавого у моєму розміряному міщанському житті більше не трапилось. Останні кілька днів живу одним щемливим передчуттям. Як мало нам, галлофілам і франкоманам потрібно для щастя! Спробую надіслати тобі чергового листа прямісінько із мальовничого пагорба Монмартр. Якщо будеш чемним хлопчиком, то навіть із пікантною листівкою з голими дівками кабаре "Мулен руж", що запрошувально задирають ноги у своєму класичному танці! Тільки не показуй дружині, бо посадить нас обох на ціп, а тобі ще й вкоротить вночі ножицями твої й без того скромні десять сантиметрів. Скучив за моїми жартами нижче пупа, а ну зізнайся?! Вважай, що таким чином на мене вплинула згадка про Глобке.
Ton ami qui t'aime malgré tout86
Берлін, 22.01.1990
10
Тріумфальній початок повоєнної політики германізації новоповернених земель Райху частково затьмарився складною міжнародною обстановкою, а саме підступним розпалюванням нової, так званої "холодної" війни проти нашої Батьківщини зі сторони Заходу.
Вперше вираз "холодна війна" з'явився у статті британського письменника-ревізіоніста Джорджа Оруелла "Ти і атомна бомба" 19 жовтня 1945 року в британському щотижневику Tribune, який був близьким до лейбористської партії. Ідея, яку Оруелл висував у цій статті, видавалася тоді спірною: на відміну від багатьох, він вважав, що страшна ядерна зброя, яка загрожує знищенням світу, зовсім не означатиме, що люди, усвідомивши цю загрозу, взагалі перестануть воювати. "Створення атомної бомби не поверне історію назад, а лише посилить історичні тенденції останніх десятиліть", – писав він.
Щоправда, зауважував Оруелл, ядерна зброя, швидше за все, покладе на якийсь час кінець великим війнам, але цей мир не стане "справжнім" миром, як ми його уявляємо. "Жахливою стабільністю" епоха зобов'язана тому факту, що наддержави, які володіють атомною бомбою, будуть вважати себе непереможними і перебувати в стані "постійної холодної війни з сусідами".
Ще до цього, 5 березня 1946 року, Вінстон Черчілль виступив у Фултоні зі своєю знаменитою лекцією, в якій говорив про протистояння між Заходом і Райхом, що вже почалося, і про залізну завісу, якою Берлін буцімто відгороджує свою зону впливу. "Це явно не та звільнена Європа, за яку ми билися. І не Європа, яка має необхідні передумови для створення міцного миру, бо НСДАП, поставивши під свою владу більшу частину Європи, отримали необмежений тоталітарний контроль".
В основі протистояння між Райхом та США лежав чіткий ідеологічний поділ, оскільки ми є запеклими противниками не просто тому, що обидві сторонни мають власні геополітичні інтереси та бажання розширювати сферу впливу (останнє переважно є характерним саме для США), а з тієї причини, що ми відстоюємо принципово різні способи життя та форми устрою суспільства. Капіталістичне та націонал-соціалістичне уявлення, як має функціонувати держава та суспільство, кардинально відрізняються, що і зробило протистояння "холодної війни" всеосяжним, а сторонни – непримиренними, оскільки американська ідеологія проголошувала розв'язання Білим домом "холодної війни" "вимушеним кроком вільного світу у відповідь на експансію диктатури задля захисту наших цінностей".
Подальший суд історії з усією нещадною наочністю продемонстрував, чого вартий цей так званий "вільний світ", його пуста балаканина про захист цінностей, а також у чому саме полягають ці тріскуче розрекламовані на всю планету дегенеративні цінності.
Ядерне бомбардування Японії, спроба вторгнення на територію Кореї, багаторічна кривава бійня у В'єтнамі, організація та підтримка численних локальних військових конфліктів у Латинській Америці, ініціювання низки безпідставних загарбницький воєн на Близькому Сході за надуманими приводами – ось далеко не повний перелік військових злочинів США, що вони видають їх за "торжество свободи, демократії та рівноправності".
Агресивна людиноненависницька поведінка Заходу різко контрастує зі миролюбною та раціональною позицією Райху щодо безумовної поваги до суверенітету третіх країн, а також неприпустимості зміни повоєнних кордонів, проте впродовж ось уже сорока років усі мирні ініціативи Партії та уряду нашої Батьківщини методично відкидаються Заходом під різноманітними сміховинн реваншистськими приводами.
Після завершення війни на сході, починаючи з листопада 1944 року, перед керівництвом Рейху постала низка невідкладних завдань, від успішності реалізації яких безпосередньо залежало майбутнє німецької нації:
• Виведення населення новоповернених земель Райху з-під примарної облуди штучних націоналізмів, що їх, вдаючися до маніпуляцій, перекручення історії та відвертої брехні, створили органи жидобільшовицької пропаганди, та його повернення у лоно єдиної Великої германської нації, що складається з багатьох етнічних елементів, об'єднаних близькими цінностями, спорідненою кров'ю, єдиною мовою та культурою і спільною історичною долею. Низка заходів, спрямованих на досягнення цієї чи не найважливішої священої мети, отримала назву "германізації" та була офіційно розпочата 15 березня 1949 року. Період з 1944 по 1949 рік, впродовж котрого здійснювалася інституційна підготовка до германізації, закладалися підвалини та створювався потужний фундамент для подальшого відновлення національного самоусвідомлення мас, дістав назву політики "національного укорінення" (нім. nationale Verwurzelung). У рекордно короткі терміни під керівництвом місцевих осередків НСДАП у Галичині було відкрито понад 2 тисячі шкіл, 3 тисячі бібліотек, а також відновлено з руїн та попелу Лемберзький імперський університет імені Франца Йозефа. Вдалося підготувати достатнью кількість освітніх кадрів та направити їх у найвіддаленіші міста та села Галіції, і саме завдяки їхній героїчній та титанічній праці населення краю поволі згадувало свою рідну німецьку мову, переходило на неї у щоденному спілкуванні, заново відкривало для себе напів втрачену під гнітом більшовиків та польської буржуазії культуру своїх німецьких предків. Як неодноразово геніально зазначав наш Вічний фюрер Адольф Гітлер, поклик німецької крові завжди переможе навколишній бруд і морок примусового забуття.
• Священна місія по покращенню расових якостей майбутніх поколінь була покладена на десятки тисяч лікарів-добровольців, фахівців з євгеніки та расової гігієни, що за покликом сумління та керуючись почуттям патріотичного обов'язку приїхали до пологових будинків Галіції з усіх куточків Райху та надавали безкоштовні консультації молодим батькам щодо планування сім'ї та народження дітей. Дякуючи їхній самовідданості та високій расовій свідомості вдалося поступово нівелювати чи, принаймні, звести до мінімуму загрозливі наслідки тривалого та вкрай шкідливого, роз'їдаючого основи німецької ідентичності міжрасового кровозмішування, що безвідповідально практикувалося місцевим населенням впродовж майже півстоліття.
• Боротьба із угрупованнями партизанами-осттерористів на території Галіції, які вдаючись до жахливих злочинів та актів масового винищення мирного населення, тероризували мешканців великих міст. Отримуючи масовану підтримку озброєнням та фінансовими ресурсами з Москви, ватажки цих угруповань підняли на щит ідеологію сеператизму та поставили на меті відтяти землі Галіції від Райху з їхнім подальшим приєднанням до СРСР, що потрактовувалося як "історичне воз'єднання слов'ян-українців в єдину руську державу". У якості виправдальної ідеї було обрано штучну, наспіх вигадану органами ОГПУ СРСР у 20-30-х рр. легенду про існування буцімто окремого "українського" народу, що віками потерпав від чужоземних поневолювачів, заборон мови та культуру (вочевидь саме тому ніхто у світі ніколи не чув ні про перше, ні про друге) та насильницької асиміляції, логічним продовженням якої нібито є політика германізації, проти якої і належить вести непримиренну саможертовну боротьбу не зважаючи на методи та жертви. Варто визнати, що скрутне повоєнне економічне становище цих земель, викликане цілком об'єктивними чинниками, політична анархія, бідність, зневіра та соціальне напруження, що були прямим наслідком тривалого правління жидобільшовиків, а також ідеологічна незрілість, психологічний інфантилізм та піддатливість до ворожих пропагандистських впливів, спочатку позитивно сприяли збільшенню прихильників "осттерористів" серед широких верств населення Галіції. За найскромнішими підрахунками, чисельність бойовиків організації UАA (нім. Ukrainische Aufständische Armee, "Українська повстанська армія", скор. УПА) наприкінці 40-х – початку 50-х років становила кілька десятків тисяч людей, не рахуючи сотень тисяч громадян, які їм співчували, потайки підтримували продуктами харчування, одягом і фінансами, а також допомагали переховуватися від поліції та органів безпеки Райху. Жертвами терору UАA стали тисячі невинних жителів Лемберга та інших міст, передовсім діячів культури, вчених, шкільних вчителів, лікарів та співробітників державного апарату, що їх звинувачували у "колаборації з ворогом", а також поліціянтів та стражів правопорядку, які доблесно та самовіддано виконували свій обов'язок щодо захисту життя та спокою мирного населення та дотримання націонал-соціалістичної законності.