Дивний у нього смак… я б на таку нізащо б не поліз, навіть на добрячому підпитку й навіть у підлітковому віці у нападі шаленого спермотоксикозу! І стосунки до усрачки дивні. Майже якісь збочені, "кохання-ненависть-пристрасть-відраза", що безперервно змінюють одна одну у швидкоплинному гормонально-психопатологічному калейдоскопі.
Наше знайомство відбулося вчора надвечір у затишній "богемній" кав'ярні "Підвал Йозефа", розташованій у двох хвилинах неспішної ходи від станції метро Шпіттельмаркт. Пауль, котрого я бачив раніше, з'явився з двадцятихвилинним запізненням під ручку з чудернадською істотою, яка розмовляла фальцетом, що нагадував передсмертний вереск кабана, стверджувала, ніби належить до жіночої статі, стверджувала, ніби колись була піаністкою і навіть закінчила консерваторію та стверджувала, ніби характерна копчена засмага її обличчя пояснується кубинським походженням батька, а зовсім не зловживанням алкоголем. Це і була та Єлена. О, повір мені, Акселю, я зовсім не кепкую і не перебільшую, вона саме так і виглядала!
Від самого початку ці двоє влаштували затяту сварку між собою, не звертаючи жодної уваги на оточуючих і забувши про мою присутність. Суперечка стосувалася шлюбу, але повністю сюженту я так і не збагнув: чи то вона насідала на нього, щоб він одружився із нею, а він пручався, чи то навпаки, вона галасливо відмовляла своєму кавелерові, намагаючись довести йому власну волелюбність та якнайболючіше уїсти ("Ти ж прекрасно знаєш, Пауль, що до чоловіків я ставлюся, мов до котиків у гостях: милі створіння, можна погратися, але заводити такого у себе вдома – це вже вибачте!"), та врешті-решт вона перервала цю палку дискусію у вельми оригінальний спосіб, від якого у мене буквально відвисла щелепа:
— І взагалі, мені до сральника треба, по-великому! — темпераментно махнувши рукою викрикнула вона і гучно, мов ієрихонська труба, перднула на підтвердження серйозності свого наміру. Вийшло чомусь із питальною інтонацією.
— Ох, як це витончено, "до сральнико по-великому"! — поморщився Пауль, — Та йди вже, Афродіта моя сірководнева.
Коли жінка, скорчивши наостанок глузливо-зневажливу гримасу, покрокувала до вбиральні, Пауль якось осоромлено подивився на мене та зітхнув.
— Не звертайте на неї уваги, колего. Ці творчі особистості, вони завжди епатажні та ексцентричні, тим паче жінки. Тим паче інтелигентні старі діви… Ну чи, принаймні, інтелигентні у далекому минулому та власній поетичній уяві. Якщо у таких витончених манірних дуреп, до того "інтелігентних", що навіть член попервах беруть виделкою, забагато вільного часу й замало роботи чи серйозних проблем, то вони починають "аналізувати наші стосунки" та захаращувати пусту голову іншими подібними нісенітницями. Як ось наразі зараз. Їй, бачите, раптово закортіло заміж, а через годину вона так само раптово змінила свою думку на діаметрально протилежну і влаштувала істерику, що я, мовляв, намагаюся "уярмити її побутом", а у самого за душею нічого немає – ані тобі банківського рахунку на мільйон марок, ані автомобіля-членокомпенсатора на кшталт довжелезного "Мерседеса", ані вілли на Лазурному узбережжі. У жінок, як у собачок Павлова, по відношенню до чоловіків є лише чотири рефлекси: сексуальний, хапально-власницький, "ти винний" та "ти повинний", іноді поодинці, іноді – разом зі сполучником "а тому" між останніми двома. Всі вони без винятку – корисливі шльондри, просто хтось краще маскується чеснотами, а хтось – ні. Ви ж-бо бачите, як ці курки за слушної нагоди стрімголов вистрибують заміж за літніх режисерів, стариганів-міністрів та нафталінових мільярдерів, стверджуючи, що це – справжнє кохання, але я щось не бачив, щоб вони закохувалися у літніх слюсарів. Стара добра проституція, тільки не за готівку, як всім звичніше, а на умовах довгострокової оренди. Але то пусте… Давайте краще про роботу!
Він витягнув із портфеля якийсь папірець, відкашлявся і, змінивши тон із "Ромео-невдаха" на "партійна шишка", продекламував:
— Партійний осередок НСДАП району Мітте75, Берлін, покладає на творчу групу газети "Берлінер Ілюстрірте Цайтунг"76 у складі товариша Крістіана Мьоллера, товариша Пауля Керстнера та товариша Єлени фон дер Ляуніц наступні завдання, під час виконання яких наполягає на дотриманні наступних рекомендацій: 1) здійснювати викладення та інтерпретацію інформації у відповідності з політикою Перебудови та гласноті, проголошеної герром Райхсканцлером Третього Райху Міхаелем Букліґером, але водночас керуючись нормами партійної дисципліни, відповідального підходу до поширення небажаних або неоднозначних за своїми наслідками відомостей та високої морально-етичної культури, притаманної членам НСДАП; 2) уникати поширення суперечливої інформації, котра потенційно могла б похитнути довіру морально незрілих верств населення до діяльності партійних і державних органів, сил правопорядку та офіційних засобів масової інформації чи у будь-який спосіб бути використана з метою дискредитації партійно-державного керівництва на міжнародній арені; 3) утримуватися від іронічного тону, вираження осуду чи сумнівів на адресу дій та рішень представників місцевого партійного керівництва, а також інших висловлювань, що можуть кинути тінь на авторитет НСДАП; у той самий час, допускається обережна критика окремих недоліків побутово-господарського характеру, вчинків конкретних керівників місцевих органів влади (перегини на місцях) за умови уникнення узагальнень стосовно НСДАП як такої; 4) висвітлення резонансних суспільних подій належить здійснювати з позиції заподіяння гіпотичної шкоди репутації партійних органів; у випадку виникнення небезпеки піддання іміджу НСДАП несприятливому впливу рекомендується не загострювати увагу на таких подіях або, у крайньому разі, обмежитися максимально побіжною лаконічною згадкою без наведення зайвих надмірних подробиць; 5) суворо дотримуватися Закону про державну та суспільну таємницю (у разі наявності доступу до неї), Закону про суспільну мораль та Закону про захист авторитету Партії; 6) суворо дотримуватися Морального кодексу націонал-соціаліста та поводитися як взірцевий представник НСДАП з точки зору правил моралі та етики, ввічливості, скормності, фінансової охайності та ідеологічної обачності. Обіцяєте?
"Яку в біса державну таємницю? Головна державна таємниця у нашій країні нині – це хто, як саме і скільки вкрав!".
Звичайно, я не сказав цього вголос, натомість обмежившись цілком слушним питанням:
— Мені не зовсім зрозуміло, що мається на увазі під державною таємницею. Я не володію жодною, а отже свідомо не можу її розкрити навіть при всьому бажанні, а якщо випадково напишу щось зайве, то звідки мені знати, виявиться це таємницею чи ні?
— Герр Мьоллер, не прискіпуйтесь. Ви ж доросла людина і розумієте, що це все – пусті формальності. До того ж, ви вже одного разу…так би мовити… мали прикрий досвід… Так що, будь ласка…
"От курва, він таки розкопав той випадок! Я його недооцінив! Хоча… це його робота і він очевидно намагається поводитися якнайтактовніше, бо якби я сам не зачепив би цієї теми, він сам, швидше за все, також не згадував би цю пікантну деталь".
Пам'ятаєш, як ми з тобою написали статтю про підпільні содомітські притони у районі Тірґартен77 та отримали за це купу неприємностей, бо виявилося, що це та сама загадкова "державна таємниця", і першочергово тому, що серед відвідувачів подекуди трапляються навіть міністри та вищі партійні керівники?
— То давайте я одразу ще й заяву напишу: "Прошу довірити мені нову державну таємницю, бо пепередню я вже розбазікав" — буркнув я, втім, незлостиво, а тим часом він тицьнув мені інший папірець (аналогічний тому, який він щойно зачитував, тільки не такий пом'ятий) і прошамкав підлабузним тоном:
— Герр Мьоллер, ну помилуйте ж мене. Це – дрібниця, нуль, nihil78, жодних наслідків не матиме! Від мене вимагають зверху, самі знаєте, у якому лоскотному становищі я перебуваю… Не пручайтеся! Швидше закінчимо, та й по тому! Ви ж член партії, так? От і пишіть отут ізнизу, як ведеться: "із рекомендацією ознайомлений", прізвище, дата підпис. Дату поставте вчорашню, будь ласка. Мав би це зробити ще вчора, але ж Єлена з її концертами… — він ніяково розвів руками, мовляв, "вчора було не до того". — Поетеса, і цим все сказано!
Авжеж, поетеса… Так ось як насправді називається гібрид підстаркуватої шльондри, алкоголічки та істерички з комплексом принцеси!
До речі, чи не вперше в житті у мене не виникло жодного бажання почитати, що вона там пише, бо коли я чую словосполучення "сучасне мистецтво", то мене одразу тіпає і верне, а побачивши цю особу зблизька, я більш ніш впевнений, що її мистецтво за ступенем бездарності, графоманії і посередньості виявиться "надсучасним". Пам'ятаєш, як на цей рахунок висловлювався наш "татко", колишній головний редактор: "Зрозуміти так зване сучасне мистецтво дуже просто: якщо митець насрав сусідові під двері, то це "інсталяція", але якщо у розпал цього процесу подзвонити тому сусідові у двері, то вийде вже "перфоманс". Так от, гадаю, що Єлена позірно може заслуговувати на лаври певного беззаперечного еталону таких горе-митців.
(Пізніше я таки пересвідчився у твоїй правоті, бо вона мало не силоміць презентувала мені збірку своїх віршів, супроводжуючи це тужливими скаргами з приводу того, що, мовляв, подивіться на якому неякісному жовтому папері зараз видається високе мистецтво і як це несправедливо ганебно! Побіжно проглянувши декілька рядків я дійшов висновку, що це й дійсно "несправедливо ганебно", бо такі книжки слід було б видавати на м'якому папері, в рулонах і бажано без тексту, тоді б відних було набагато більше користі).
Що ж, якщо навіть виходити з припущення, що незграбне кохання – то все одно різновид кохання, то люди в амурних стосунках нагадуватимуть свічки: деякі створені для світла та затишку, деякі – для романтики, а деякі – в сраку, як у випадку Єлени та Пауля.
Забравши підписану мною цидулку, він подякував мало не три рази і миттєво сховав її у портфель.