Чарлі ж тим часом вже замислювався про більш практичні речі — безпеку, паливо, тепло і все, що забезпечить їхнє виживання.
— Потрібно бути готовими до всього, — сказав Чарлі, дивлячись темнішаючий ліс. — Важливо не тільки вижити, але й зберегти здатність діяти разом.
Марк кивнув і знову поглянув на карту, розмірковуючи, що їхнє майбутнє тільки починається.
Пройшло два тижні, і життя на планеті ставало дедалі складнішим. Чарлі з кожним днем працював все наполегливіше: він ретельно очищав сонячні панелі, перевіряв опалення приміщень, і робив все можливе, щоб підтримати роботу обладнання. Він підрахував, що пального вистачить на 1,5 року, а може й менше, якщо вони не знайдуть нові джерела енергії. Йому потрібно було тримати курс на оптимізацію ресурсів, і тому він погодився на пропозицію Марка, щоб заощадити паливо. Вони почали вимикати приміщення, які не використовували, відрізаючи до них опалення та консервуючи ці приміщення.
Марк, тим часом поглиблював свої дослідження. Лабораторія стала його другим домом — він проводив дні і ночі за вивченням рослин, істот і інших явищ цієї планети. Ерліс, маленька істота, яку він почав підгодовувати, стала наочним прикладом того, як місцеві тварини адаптуються до навколишнього середовища. Вона змінила забарвлення, і її шерсть стала більш густою, що свідчило про те, що вона теж переживала зміни, що відбувалися на планеті. Це відкриття дало йому ще більше матеріалу для роздумів, і він записав нові спостереження у своїй лабораторній книжці.
У той час, як Марк проводив свої дослідження, Чарлі намагався полагодити комп'ютер для нього. Час від часу він спостерігав за тим, як Марк працює, і навіть почав допомагати йому з деякими технічними питаннями. Але більшість часу він витрачав на забезпечення життєдіяльності — опалення, паливо, перевірка річки. Робота не відпускала його ні на хвилину.
Одного вечора, коли вони закінчили денні справи і вирішили перепочити, сіли за стіл і почали згадувати свої сім'ї. Це був момент, коли можна було вийти з повсякденних турбот і поглибитися в спогади про тих, кого вони залишили на Землі. Чарлі відчував певну тугу за рідними, але він завжди відчував, що його місце тут, на планеті, яка потребує їхньої допомоги.
Марк був із великою родиною. Його дідусь був викладачем математики і одним із найрозумніших людей, яких він знав. Він завжди підтримував Марка в його рішенні стати астронавтом і полетіти на дослідження космосу. Батько був дуже гордий, але матір не підтримувала цю ідею, тому що вона боялася за сина. Сестра Марка була набагато молодшою і не хотіла, щоб брат залишав її. Вони багато разів обговорювали цей момент перед його відльотом, і кожен раз, коли вони прощалися, у нього залишалося відчуття невизначеності. Батьки довго не могли прийняти це рішення, але бабуся їх вмовила. Вона сказала: "Коли ти повернешся, ти станеш героєм для всього людства". Дідусь також додав, що дуже радий дожити до цього моменту і бути частиною цієї місії. Його дід був інженером двигуна космічного корабля, і навіть у свої роки він залишався оптимістом: "Ти повернешся молодим, ще до того, як цей двигун зламається!"
Чарлі ж був єдиним у своїй родині. Його батьки не були впевнені, що він має летіти в космос. Вони хвилювалися за нього, але бабуся підтримала його, сказавши, що це шанс, якого він не може проґавити. Вона часто повторювала, що коли Чарлі повернеться, то він стане знаменитістю, і всі гордитимуться ним.
Під час цієї розмови обидва поглядали в вікно на ліс, де в темряві роздався низький, глибокий рев. Це був не просто звук: від лісу вийшов Альфа, але не сам — з ним була ціла зграя. Існуючи в тіні, вони виглядали ще більшими і грізнішими, ніж раніше.
— Що це? — запитав Чарлі, припустивши, що це може бути якась міграція.
— Я теж так думаю, — відповів Марк, спостерігаючи за ними. Він помітив, що шкіра Альфи змінила колір, ставши більш темною, схожою на камінь або метал, що дозволяло йому краще маскуватися серед темряви.
Марк помітив, що Ерліс різко побігла до сховку, який він створив для неї. Вона була дуже обережна і чітко зрозуміла, що небезпека наближається. Чарлі, помітивши її реакцію, сказав:
— Ти не повинен стояти тут, знімай на планшет, може, це важливо.
Марк миттєво зрозумів і почав знімати на планшет, додаючи коментарі:
— "Стає зрозуміло, що ці істоти проявляють певну організацію. Це не просто агресія, а колективна поведінка, де Альфа є лідером, а решта зграї його послідовниками".
— "Шкіра істот змінила колір, ймовірно, це адаптація до нових умов або відповідь на зміну сезону. Можливо, це також частина їхньої стратегії маскування, або вони змінюються через фізіологічні потреби, як у разі міграції".
— "Так, виглядає, що ці істоти стали значно агресивнішими, і їх поведінка вказує на підвищену небезпеку. Це також підтверджує мої припущення про інтелектуальну еволюцію цих створінь."
Поки Марк знімав, Чарлі уважно стежив за ситуацією і коментував:
— "Це виглядає як спільна дія, їх план організований. Ми маємо бути готові до всього."
Марк, спостерігаючи за поведінкою Ерліс, вирішив перевірити, чи зможе вона навчитися виконувати прості команди. Він провів кілька годин, працюючи з нею, використовуючи позитивне підкріплення у вигляді частування. Ерліс швидко схоплювала суть. Вона навіть почала приносити Марку "Кришталеві ягоди" — місцевий плід, який він ще не встиг повністю вивчити. Спочатку Марк лише приймав їх, але згодом вирішив спробувати, адже ягоди, здавалося, були безпечними для Ерліс, яка з задоволенням їх їла.
Коли до кімнати зайшов Чарлі, він спочатку застиг, побачивши, як Марк жує одну з ягід, які щойно дала йому Ерліс. На обличчі Чарлі відобразився цілий спектр емоцій — від здивування до справжньої люті.
— Ти серйозно? — вигукнув він. — Ти навіть не провів жодного аналізу! Ти просто їси що попало з цієї планети?
Марк спробував пояснити:
— Спокійно, Чарлі. Я перевірив на Ерліс, вона їсть ці ягоди постійно і почувається чудово. Це дуже цікавий дослід...
— Цікавий? — Чарлі перебив його, підвищуючи голос. — А якби у тебе тепер кров закипала чи легені розривалися? Чи ти вирішив, що хочеш бути першим у новому "записки про смерть на чужій планеті"?
Марк намагався втрутитися:
— Дивись, я почуваюся нормально. Вони на смак солодкі, навіть трохи нагадують наші ягоди...
— О, чудово! — саркастично вигукнув Чарлі, притискаючи пальці до скронь. — Якщо вони схожі на земні ягоди, значить точно безпечні! А скільки ти їх вже з'їв?
— Ем… — Марк задумався, потім знизав плечима. — Ну, пару штук. Не більше...
Чарлі не витримав і вибухнув:
— Це кінець! Ми ж домовлялися! І не говори мені "я в нормі", поки не пройде хоча б кілька годин, якщо не днів!
Ерліс, почувши гучний голос, насторожено поглянула на Чарлі і сховалася за Марком. Він, намагаючись заспокоїти її, погладив її по спині і кинув Чарлі:
— Ти лякаєш нашу дослідницьку групу.
— Дослідницьку групу? — скептично повторив Чарлі, зітхнувши. — Марк, ти і твоя "група" точно мене колись вб'ють.
— Якщо так, то в лабораторії буде гарний звіт! — пожартував Марк, посміхаючись.
Чарлі зітхнув ще раз, вирішивши не продовжувати суперечку, і буркнув:
— Якщо помреш, знай, я тобі казав.
Розділ 11: "Сигнал надії та новий рік"
Ранок для Чарлі почався, як і зазвичай: чистка сонячних панелей, перевірка палива, огляд аванпосту. Ця рутина вже стала звичною, і він навіть почав відчувати задоволення від того, як усе працює злагоджено. Завдяки навичкам і чітко організованому графіку, у нього з'явилося трохи більше вільного часу. Комп'ютер, над яким він працював останні тижні, був майже завершений — залишалося лише кілька фінальних штрихів, і він міг знову запрацювати на повну потужність.
Перевіряючи планшет, Чарлі раптом побачив щось, що змусило його зупинитися. Їхній сигнал, який вони відправили тижнями раніше, було отримано. Можливо, відповідь уже в дорозі, але через величезну відстань і специфіку передачі сигналів він поки що нічого не отримав.
Вирішивши, що цю новину треба обговорити, Чарлі вирушив до лабораторії, де, як завжди, працював Марк.
— Ей, генію, є дві новини, — почав Чарлі, заходячи в лабораторію.
Марк, зосереджений на розгляді зразка під мікроскопом, навіть не підняв голови.
— Якщо одна з них про те, що я залишив брудні чашки на столі, то це стара новина, — буркнув він.
— Ні, цього разу серйозно. По-перше, твій улюблений комп'ютер майже готовий. Ще трохи — і він працюватиме. По-друге, наш сигнал отримали.
Марк підняв голову, в його очах промайнув інтерес.
— Що? Справді?
— Ага. Їхній приймач засік наш сигнал. Тільки ось відповіді ще нема. Мабуть, вона в дорозі.
— Це ж чудово! — вигукнув Марк. Потім задумався і додав: — Але що, як відповіді не буде?
Чарлі присів на стілець і знизав плечима.
— Що ж, у такому випадку ми продовжимо жити тут і вдавати, що це наш новий дім.
— Ти серйозно? — запитав Марк із підозрілою посмішкою.
— А чому б і ні? У нас є затишний аванпост, досить ресурсів, навіть маленький пухнастий друг, — Чарлі кивнув на Ерліс, яка сиділа на столі й уважно спостерігала за ними. — Може, це знак почати нову колонію?
— Чарлі, твій оптимізм іноді лякає, — засміявся Марк.
— А твій песимізм іноді дратує, — відказав Чарлі, теж посміхнувшись. — Але чесно, я думаю, що відповідь буде. Ми ж не так далеко, щоб сигнал пропав назавжди.
— Гаразд, — Марк зітхнув і потягнувся до чашки з кавою. — Можливо, ти маєш рацію. Хоча, якби ти не нагадував мені про оптимізм, я б зовсім забув, що таке надія.
— Для цього я тут, — підморгнув Чарлі. — А тепер, поки ти тут філософствуєш, я піду доробляти твій комп'ютер. Хтось же має рятувати нашу "цивілізацію".
Марк усміхнувся, повернувшись до своїх дослідів, а Чарлі вирушив до технічної кімнати знову працювати над комп'ютером. Їхній діалог залишив у повітрі відчуття невизначеності, але водночас і надії, що відповідь дійде, а їхнє життя знову стане частиною великої картини людства.
Чарлі завершив роботу над комп'ютером раніше, ніж очікував. Коли машина успішно запустилася і завантажила програми, потрібні для базової роботи, він навіть дозволив собі невеликий момент гордості.