Там передають вітання від твого Толика.
– Толик? По радіо?
– Вмикай негайно...
Мати кинула слухавку і кинулась до кухні, де стояв радіоприймач. На бігу кинула в напрямку балкона:
– Володимире! Негайно на кухню!
Нервово увімкнула маленького приймача, перейшла на FM-діапазон і, затримавши дихання від несподіваних радощів, почула голос сина:
– ...на завершення передаю моїм рідним гарячі вітання і прошу поставити для них їхню улюблену пісню: "Чорнобривці" у виконанні Квітки Цісик.
;
/*Цісик Квітка (1953-1998) – співачка.*/
;
Мати вже не слухала багатомовних пустопорожніх коментарів диск-жокея, який намагався пояснити заміну музичного замовлення, а потім запропонував послухати пісню у виконанні сучасної української групи.
;
/* В програмах FM радіостанцій практично відсутні мелодичні українські пісні. Іноді здається, навіть, що вони є забороненими. Можливо тому, що, слухаючи їх, потрібно думати, а не просто смикати кінцівками.*/
;
Сльози навернулись на очі матері, сльози навернулись на очі батька, який, почувши крик дружини, негайно прибіг до кухні і ще встиг почути голос свого сина.
Деякий час вони стояли мовчки, слухаючи пісню та звикаючи до приємної новини.
– Машо, – сказав Володимир. – Що він говорив?
– Я встигла почути майже те саме, що й ти... Подзвонила Галина, сказала, що Толик говорить по радіо...
– Треба їй передзвонити та спитати, що саме вона чула...
– Так. Мабуть зараз же і подзвоню... – вона зробила рух в напрямку зали.
На хвилі радіостанції знову почувся голос диск-жокея.
– А тепер ми передаємо звукове послання від Олександра, яке також надійшло електронною поштою. Олександр бажає передати привіт своїм рідним.
– Здрастуйте наші дорогі батьки, – почувся схвильований голос Сашка. – Ми зараз у невеличкому закордонному відрядженні. Хоч і довелось виїжджати негайно, ми всі живі і здорові. Не хвилюйтесь. А для мами та батька прошу передати пісню "Рушник".
– Чомусь сьогодні всі бажають слухати музику у стилі ретро, – почав ведучий. – Не помилюсь, якщо скажу, що наші слухачі віддають перевагу сучасній музиці...
І диск-жокей знову поставив щось сучасносмикотливе.
– Негайно треба подзвонити батькам Вадима та Віктора, – вчасно зорієнтувався батько Анатолія. – До Галині подзвониш пізніше.
Через декілька хвилин батьки всіх хлопців слухали вже Віктора.
– Дорогі мої мамо і тато. Я знаю, що ви зараз дуже хвилюєтесь... З нами усіма все нормально. Просто нас дуже швидко відправили у невеличке закордонне відрядження. Сумуємо за вами. Скоро будемо вдома. Через цю радіостанцію замовляю вашу улюблену пісню: "Реве та стогне Дніпр широкий".
Диск-жокей вже не знав, що говорити про такі незвичні замовлення, і після невеличкої паузи він продовжив програму.
– Сьогодні наші слухачі бажають послухати пісні з яскравим національним забарвленням... Мушу визнати, що і такої пісні у нашій колекції немає... А в якості заміни знову запропоную послухати сучасну українську групу...
Останнім звернувся до рідних Вадим. Він повторив інформацію про негайне закордонне відрядження і також замовив українську пісню, якої, зрозуміло, також не виявилось у фонотеці місцевої радіостанції.
Таким чином хлопцям вдалось дещо заспокоїти своїх рідних. Батьки, почувши їхні голоси, отримали хоч якійсь душевний спокій.
;
;
/*-------------------------------------61----------------------------------*/
;
Тим часом в психіатричній лікарні наступив момент прояснення.
Одразу всі немовби отямились і побачили події в їхньому справжньому світлі. Ізраїльські розвідники, які вже вважали, що завербували хлопців, раптом побачили перед собою зовсім інших людей. Їм здалось, що хтось виконав якійсь таємничий фокус з миттєвою підміною людей.
– Нічого не розумію, – прошепотів директор клініки. – Це троє моїх хворих і наш санітар...
– Де хлопці? – спитала у псевдочетвірки довірена особа мемуне. Ступінь його розпачу була такою, що він не знайшов нічого кращого як задати дурне запитання.
– Які хлопці? – здивовано відповів санітар. – Я ніяких хлопців не знаю...
– Вийдіть звідси! – роздратовано кинув в напрямку псевдочетвірки керівник. – Негайно!
Четвірка поквапилась виконати наказ.
– Що будемо робити? – запитав директор.
– На всяк випадок, хоча, звісно, вже пізно, – обвів очима усіх командир групи нападу. – Пропоную перекрити усі входи та виходи з лікарні.
Директор підійшов до дверей і вигукнув в коридор розпорядження.
– Закрити лікарню! Негайно.
Командир продовжив.
– Далі. У мене є питання: чи велась зйомка допиту у цій кімнаті?
– Так, – відповів директор клініки і знову попрямував до дверей. – Зараз принесуть усі плівки.
– Плівки ми проаналізуємо, – сказав посланець мемуне. – Але нам всім треба узгодити нашу детальну доповідь додому.
Усім присутнім було зрозуміло, про що йшла мова: добре розроблена, дуже ризикована операція пішла нанівець. В Ізраїлі, без усякого сумніву, зажадають відповідальних.
– Майже певен, що нас піддали випробуванню дії того самого впливу, – директор клініки подивився на присутніх.
– Ми недооцінили силу та діапазон впливу... – почала довірена особа мемуне.
– Але ж нас ніхто і не попереджав, що вплив може бути використаний просто так – голими руками, без усяких технічних засобів, – роздратовано кинув керівник групи захвату. – Стільки роботи пропало!
– Вам то чого бідкатись... – представник мемуне вже відчував майбутній розвиток подій.
Двері відчинились, і охоронець жестом підізвав директора, передав йому касету і тихо доповів:
– На території лікарні їх немає.
– Саме цього і варто було чекати... – сказав коммандос. – Треба доповідати ситуацію додому...
– Нашвидкуруч продивимось плівку з першим допитом, а потім доповімо... Принаймні, будемо точно знати про що говорити... – важко зітхнув представник мемуне.
;
;
/*-------------------------------------62----------------------------------*/
;
Вранці Віктор прокинувся першим. Він трохи полежав, як завжди, а потім подивився на хлопців і вигукнув:
– Підйом!
– Чого б тобі ще не подрімати... – потягнувся Анатолій.
– От невгамовний Вітьок... – повернувся на другий бік Вадим. – Дай ще поспати...
Один Сашко підтримав Віктора.
– А ну, вставайте лежебоки! Сподобалось, бачте, їм спати в американських ліжках!
– Але це перші постелі, які ми за останній тиждень вибрали самі, – розвернувся до хлопців Вадик.
– Так, – погодився з ним Толик. – Треба розробити план дій. Кінець-кінцем ми опинились в цій країні не випадково...
– Пропоную спочатку умитись та поїсти, а вже потім розробляти плани, – сказав прагматичний Сашко.
Але вже за їжею почалась звичайна робота.
– Добре відомо, що наша робота з впливом дуже зацікавила іноземні розвідки, – почав Вадим. – Події навколо нас і наша присутність тут доводить надзвичайну увагу до цього...
– Причому тут це? – запитав Віктор.
– А ти, мабуть, забув, що ми зупинились на тому, що дія впливу розповсюджується на відстані двох кілометрів...
– Ну, це я добре пам'ятаю...
– Так ось. Зрозуміло, якщо вони зацікавились такою відстанню, то ми їм потрібні для робот по поширенню... Їм потрібний всесвітній вплив. А ми саме на цьому зупинили нашу роботу...
– Ну, не ми самі її зупинили, – хитро підмітив Олександр.
– Так. Але настала пора її продовжити. Треба покопирсатися у зібраній інформації і знайти зачіпки до закінчення роботи. Якщо всі поснідали, то пропоную провести мозковий штурм щодо поширення дії впливу.
Вадим. У мене таке відчуття, що ми проходимо мимо якоїсь важливої інформації...
Олександр. Конкретніше...
Вадим. По-перше. Ми знаємо, що вплив діє коли чотири людини збираються разом...
Анатолій. По-друге. Вплив підсилюють дерев'яні палички...
Віктор. Але чому виникає вплив?
Олександр. Вірно. Ми досі самі не знаємо чому саме виникає вплив.
Вадим. Виникає якась невідома субстанція, яка об'єднує нас...
Анатолій. А, може, і ні: крім нас ще ніхто не випробовував впливати таким чином на інших...
Віктор. Тобто, нам невідомо, чи вплив властивий нам, чи комусь іншому...
Вадим. До цього випробовування ми можемо повернутись і вдома.
Олександр. Зачекайте, зачекайте... Може з цього щось і вийде...
Товариші припинили обговорення і повернулись до Сашка..
Олександр. Слухайте. Коли ми просіювали інформацію ще на самому початку роботи над впливом, мені попалась стаття в одному з науково-популярних журналів щодо кристалічної структури Землі.
Вадим. Конкретніше.
Олександр. Дай пригадати... Там йшлось про аномальні зони... Так. Про Бермудський трикутник. Згадав! Ромби Сандерсона!
Віктор. І я щось таке пригадую. Але, здається, крім ромбів Сандерсона, там йшла мова про силовий каркас планети...
Олександр. Точно! Земля, як планета, являє собою кристал...
Віктор. Точніше сукупність кристалів, що утворюють енергетичний каркас планети...
Олександр. Якщо я не помиляюсь, то вузли складного кристалу пов'язані з центрами давніх цивілізацій, покладами корисних копалин...
Анатолій. Ви хочете сказати, що дія впливу може підсилитись у таких вузлах?
Віктор. А чому б і ні? Знаю, напевне, що це треба ретельно перевірити.
Вадим. А в цьому щось є... Мабуть можна буде говорити не тільки про підсилення впливу. А й певною мірою про резонанс. Пропоную закінчити відпочинок, піти до інтернет-кафе та пошукати там детальнішу інформацію.
Хлопці прибрались в кімнаті, щоб не було видно їхньої присутності і, попрощавшись з гостинним готелем, рушили до одного з джерелець всесвітньої інформації.
;
;
/*-------------------------------------63----------------------------------*/
;
Вони вийшли на вулицю.
Раптом Олександр звернув увагу на вітрину невеличкого магазину, в якій стояв телевізор.
– Хлопці, – зупинився він і показав напрямок на вітрину. – Та це ж нас показують...
Дійсно на екрані були чотири світлини хлопців, але коментарію не було чути.
– Зайдемо, – вирішив Анатолій.
В самому магазинчику також стояв невеличкий телевізор, по якому продавець дивився програму.