Великі очі з вертикальними зіницями відбивали слабке світло, ніби два блискучих коштовних камені.
— Ти що таке? — прошепотіла Ніка, дивлячись на дивовижну істоту.
Створіння наблизилося до неї, обережно пересуваючись на м'яких лапах, які робили його кроки безшумними. Її довгий, пухнастий хвіст плавно хитався, допомагаючи балансувати. На голові можна було побачити дві пари вух: більша пара ловила кожен звук, а менша рухалася швидко, прислухаючись до чогось на високих частотах.
— Ти, здається, не небезпечне, — пробурмотіла Ніка, опускаючи спис, але тримаючи його напоготові.
Створіння, схоже, відчуло, що їй можна довіряти. Воно зупинилося за кілька кроків і почало обережно принюхуватися. Ніка завмерла, дозволяючи йому вивчити її.
— Фірліс, — раптом зірвалося з її губ, ніби ім'я само спала на думку.
Фірліс трохи підняв голову, ніби визнаючи ім'я, і зробив ще кілька кроків уперед. Потім несподівано сів, склавши лапи під себе, і став спостерігати за Нікою.
— Здається, ми порозумілися, — сказала вона з полегшенням і ледь помітною усмішкою.
Ніка обережно оглянула печеру, постійно кидаючи погляди на Фірліса, який спокійно сидів біля гнізда. Місце було маленьким, але досить затишним. Головне — безпечним принаймні, на перший погляд.
Вона вирішила залишитися тут на ніч і розібратися, чи можна перетворити печеру на більш постійне укриття. Для початку вона витягнула кілька знайдених гілок і розпалила невелике вогнище ближче до входу. Дим мав відлякувати хижаків, якщо вони наблизяться.
Фірліс уважно спостерігав за її діями, іноді злегка нахиляючи голову, ніби намагаючись зрозуміти, що вона робить. Коли вогонь розгорівся, створіння підійшло трохи ближче, підставивши своє густе хутро теплу.
— Ну що ж, схоже, у мене з'явився компаньйон, — сказала Ніка, дивлячись на Фірліса.
Вона дістала сухпайок і розламала невеликий шматочок. Обережно простягнула його створінню. Фірліс принюхався, обережно взяв їжу своїми маленькими зубами й відступив на крок. Ніка посміхнулася — це було якесь дивне, але приємне відчуття: бути не зовсім одній у цьому дикому світі.
Ніч принесла спокій. Вогонь потріскував, відкидаючи танцюючі тіні на стіни печери. Фірліс, здається, не збирався залишати своє гніздо. Ніка вмостилася ближче до вогню, оглядаючи знайдені речі й обмірковуючи нові плани.
— Здається, у мене з'явився шанс на виживання, — прошепотіла вона, відчуваючи, як поруч із нею згортається в клубочок тепле й затишне створіння."
Додаткова історія: Чарлі та річка
Чарлі завершував роботу над аванпостом швидше, ніж очікував. Більшість конструкції була готова, залишалося тільки завершити покриття та налаштування. Це дало йому можливість зробити коротку перерву. Він вирішив подивитися на річку ще раз — може, там можна знайти рибу, яку вони зможуть використати для досліджень або їжі.
Підійшовши до берега, він присів, уважно оглядаючи воду. Погода була ясною, і поверхня річки відбивала сонце, створюючи дзеркальну поверхню. Чарлі помітив кілька великих рухів у воді, і це одразу привернуло його увагу. Риба, яку він побачив, була значно більша, ніж та, що водиться на Землі — вона нагадувала більше водяних чудовиськ, ніж звичайних риб. Може, це навіть не риба? Чарлі не був впевнений.
Тварина мала довге, витягнуте тіло, схоже на змію, але з численними плавниками й прозорими лусочками, що виблискували на сонці. Вона повільно рухалася, піднімаючи в воді невеликі хвилі. Чарлі задумався: чи можна її зловити? Риболовецької снасті в нього не було, але його розум швидко згадав, як зробити пастку для риби з підручних засобів.
Він почав збирати палки й гілки, використовуючи свій ніж, щоб обробити їх. Через кілька хвилин він створив просту пастку, яка була б ефективною, якщо риба попливе в її напрямку. Чарлі сподівався, що хоча б одна із цих істот потрапить в пастку, щоб він міг вивчити її, а заодно вирішити, чи можна її їсти.
Він розмістив пастку в воді, не забувши закріпити її на березі, й повернувся на кілька кроків назад, спостерігаючи за рухами у воді. Риба поки що не зацікавилася пасткою, але Чарлі був готовий до довгого очікування. Він сидів тихо, уважно спостерігаючи за річкою, поки не побачив одну з величезних істот, що наближалася до пастки. Тепер все залежало від терпіння та вдачі.
Додаткова історія: Тіло Страйкера
Сморід від тіла Страйкера став нестерпним. Гниття, яке розпочалося через кілька днів після його смерті, заповнило шатл важким і огидним запахом. Навіть герметичність приміщення не змогла повністю його стримати, і Чарлі з Марком почали шукати спосіб позбутися від залишків. Але навіть вони не могли підготуватися до того, що сталося далі.
Вийшовши назовні, вони побачили, як небо потемніло від чогось величезного. Гострі крики і шелест крил наповнили повітря. Це були Птероси — величезні хижі птахкомахорептилії місцевої фауни, які зазвичай трималися осторонь від шатла. Вони кружляли над шатлом, поступово опускаючись все нижче і нижче.
— Що вони тут роблять? — пробурмотів Чарлі, притискаючись ближче до стіни.
— Думаю, вони відчули запах... — тихо відповів Марк, здогадуючись, чим усе закінчиться.
Один із птеросів, найбільший із них, впевнено спустився ближче до тіла Страйкера. Він обережно підійшов, оглядаючи рештки, а потім схопив їх своїми величезними кігтями. Інші птероси почали кружляти ще ближче, створюючи відчуття, що вони зараз заберуть усе, що тільки знайдуть. Але головний птах не поділився здобиччю. Він розправив крила і з могутнім змахом піднявся в небо, несучи тіло Страйкера із собою. Решта птеросів супроводжували його, зникаючи вдалині разом зі здобиччю.
Тиша, що залишилася після їхнього відльоту, була важкою. Чарлі і Марк мовчки дивилися їм услід. Запах смерті зник разом із ними, але відчуття тривоги залишилося.
— Можливо, це навіть краще, — тихо сказав Марк. — Принаймні, більше не треба турбуватися про це.
— Ага, — кивнув Чарлі, але думки про те, що птероси могли зробити з тілом, не давали йому спокою. — Ця планета щоразу підносить нам все нові сюрпризи...
Смерть і життя на цій планеті існували за своїми правилами, і тепер вони розуміли це краще, ніж будь-коли.
Паралельна історія: Довіра
"Печера поступово ставала домом для Ніки. Незважаючи на небезпеку і невідомість, тепер у неї був компаньйон, хоч і зовсім неочікуваний. Вечорами вона розпалювала невелике багаття біля входу, щоб зігрітися і приготувати їжу. Зазвичай це була риба, яку вона ловила в річці.
Фірліс завжди був поруч. Він уважно стежив за своєю новою сусідкою, обережно наближався, коли вона займалася справами, а іноді навіть виглядав так, ніби намагався їй допомогти. Ніка помітила цю поведінку і, щоб зняти напругу самотності, почала з ним розмовляти.
— Знаєш, Фірліс, ти наче мій маленький охоронець, — сказала вона одного разу, сідаючи біля вогнища.
Він повернув голову на звук її голосу, його великі очі блищали у відблисках полум'я.
— Я жила на Землі, і, повір, там не було такого спокою, як тут, — продовжувала Ніка, витягуючи з вогню шматок риби, який вона ретельно запекла. — Але принаймні я знала, що там я вдома. А тепер... — Вона зітхнула. — Тепер я навіть не знаю, чи зможу вибратися звідси.
Фірліс підняв свою голову, уважно слухаючи. Виглядало так, ніби він розумів кожне її слово. Ніка посміхнулася й розламала рибу на дві частини, простягаючи одну з них маленькому створінню.
— Ось, спробуй. Це все, що я зараз можу тобі запропонувати.
Фірліс обережно підійшов, узяв рибу і відніс її до свого куточка. Він почав їсти, але час від часу піднімав голову, дивлячись на Ніку.
Наступного дня Фірліс здивував її. Він повернувся в печеру, несучи в зубах невеликий пучок рослин із дивними синьо-зеленими листками. Він поклав їх біля своїх лап і демонстративно почав їсти. Потім підштовхнув кілька листочків ближче до Ніки, ніби запрошуючи її спробувати.
— Ти серйозно? — Ніка здивовано дивилася на нього. — Це твій спосіб подякувати мені за рибу?
Фірліс не відводив погляду, продовжуючи жувати. Його поведінка була настільки впевненою, що Ніка навіть замислилася. Вона обережно взяла один із листочків і піднесла до носа, принюхуючись.
— Якщо я зараз це спробую, то, може, завтра вже й не прокинуся, — бурмотіла вона, звертаючись до нього, хоч більше для себе.
Фірліс, ніби розуміючи її вагання, знову підштовхнув листочки лапою і спокійно продовжив їсти свої.
— Гаразд, хай буде, — нарешті зважилася Ніка. Вона відкусила крихітний шматочок, майже не відчувши смаку. — Якщо я помру, це буде на твоїй совісті.
Кілька днів минуло в новому ритмі. Ніка ловила рибу, а Фірліс приносив їй дивні рослини. Спочатку вона брала їх обережно, але поступово зрозуміла, що ці листяні пучки, які приносило створіння, справді допомагають їй почуватися краще. Деякі з них були досить соковитими, і вона навіть використала їх, щоб тамувати спрагу, адже вогонь почав здаватися їй занадто сильним, а тіло потребувало чогось, що зменшило б її слабкість.
У якийсь момент Ніка зрозуміла, що Фірліс — це не просто компаньйон, а, можливо, її порятунок. Але їй все ще залишалося розібратися, чому її самопочуття змінюється так дивно.
— Знаєш, малий, — звернулася вона до створіння ввечері, коли Фірліс знову приніс чергову порцію рослин, — ти, здається, розумієш цей світ краще за мене. Може, ти мене навчиш, як тут вижити?
Фірліс тільки мовчки підняв голову, а потім згорнувся клубком біля її ніг, ніби сказавши, що все буде добре."
Розділ 10: "Шлях до нових горизонтів" продовження
Вечір був спокійним і дружнім. Чарлі й Марк вирішили відзначити день, хоча й не було жодного святкування на Землі, яке б відповідало цьому моменту. Вони організували маленький бенкет: Марк приготував щось на зразок лимонаду зі своїх запасів, а Чарлі використав рецепт з сухпайка для приготування печива.