– А ти? Що нового про нашого "друга"?
Марк усміхнувся:
– Він — ходяча машина для вбивств. Якщо зробити з його шкіри захист для транспорту, ми зможемо пережити навіть таран іншого Страйкера.
– Якщо його родичі раптом не стануть ще розумнішими, хоча можливо вони розумні – похмуро додав Чарлі.
Обидва чоловіки сіли біля шатла, дивлячись в темну гущавину лісу. Їхні думки були зайняті завтрашніми планами, але вони знали одне: ціна виживання на цій планеті — постійна готовність до нового виклику.
Після вечері Чарлі знову заглибився у свої думки про аванпост. Він розумів, що це не лише укриття, але й можливість розширити їхні можливості для виживання.
– Як тільки добудую аванпост, я відразу візьмуся за комп'ютер, – сказав Чарлі, дивлячись на екран планшета, де були його креслення. – Але спочатку потрібне місце, де можна буде працювати без постійного страху перед черговим Страйкером.
Марк кивнув, розуміючи. Він хотів було щось відповісти, але позіхнув і лише махнув рукою:
– Добре, нехай аванпост буде першим. Але не забувай, що якщо я буду працювати з тими рослинами, які ми вже знайшли, без комп'ютера це буде вдвічі довше.
Чарлі усміхнувся:
– Якщо доведеться, я візьму молоток і полагоджу його "по-старому".
Марк зітхнув, але все ж таки усміхнувся.
На світанку Чарлі знову вирушив до річки. Цього разу він вирішив зосередитися на покритті стін. Використовуючи металеві листи, які він привіз раніше, він поступово закривав каркас, перевіряючи на міцність кожен елемент конструкції.
За кілька годин роботи Чарлі зміг створити міцну, але поки що не завершену конструкцію. Він задоволено витер піт із чола, озирнувся на роботу і подумав, що завтра можна буде встановлювати сонячну панель і підключати внутрішню електромережу.
Тим часом Марк залишився на базі й продовжував розбиратися зі зразками. Його лабораторія почала нагадувати мінімузей: рослини, тканини, фрагменти шкіри й навіть кілька проб ґрунту, які він збирав, тепер займали більшість столів.
Його головною метою на цей день було завершити аналіз компонентів шкіри Страйкера-Альфи. Він працював повільно, але ретельно, занотовуючи кожну дрібницю.
Висновки Марка про шкіру Страйкера-Альфи:
Природний полімер: Марк виявив, що цей матеріал можна синтезувати для створення надміцного покриття.
Тепловий бар'єр: Тканина не тільки витримувала високі температури, але й мала властивість поглинати тепло й перетворювати його на енергію.
– Якщо в нас буде достатньо матеріалу, ми зможемо зміцнити корпус шатла або навіть зробити броню для себе, – подумав Марк, закриваючи лабораторний журнал.
Коли Чарлі повернувся, то застав Марка за нотатками. Той виглядав виснаженим, але задоволеним.
– Який у нас прогрес? – запитав Чарлі, відкладаючи інструменти.
– Залежить від того, про що питаєш. Якщо про мою роботу, то я близький до відкриття нового способу обробки матеріалів. А якщо про комп'ютер, то він і досі чекає твоєї уваги.
Чарлі розсміявся:
– Ти справді думаєш, що я можу працювати і над аванпостом, і над твоїми експериментами одночасно?
– Я думаю, що ти геній, – Марк насміхаючись. – Просто не забувай про мій комп'ютер.
Чарлі запевнив його, що після завершення роботи над аванпостом він одразу візьметься за ремонт.
Ніч пройшла тихо. Обидва чоловіки лягли спати з думками про завтрашній день. Чарлі планував завершити основні роботи над аванпостом, а Марк готувався до аналізу нових зразків, які він збирав під час останніх експедицій.
Марк, перед тим як заснути, подумав про Страйкера-Альфу. І хоча вони здолали цю істоту, він відчував, що наступного разу ворог може бути ще сильнішим і хитрішим.
Поки Чарлі займався облаштуванням аванпосту, Марк вивчав свої записи та відео, зняті під час останньої зустрічі зі Страйкером-Альфою. Він кілька разів переглянув момент, коли істота підійшла до шатла й "злякалася" речовини.
– Якщо це була лише гра, – пробурмотів він, стискаючи планшет у руках, – то ми в серйозній небезпеці.
Аналіз поведінки Страйкера-Альфи:
Інстинкт чи стратегія?: У момент, коли Чарлі відкрив двері й застосував балончик, Страйкер не кинувся одразу, як очікувалося. Натомість він зупинився, ніби оцінюючи ситуацію.
Хибний відступ?: Його "страх" після першого залпу вогнемета міг бути симуляцією, щоб виманити їх з укриття або змусити їх витратити всю зброю.
Марк відкрив свої записи про інші істоти, намагаючись знайти подібну поведінку. Але жодна з них не демонструвала настільки складної комбінації дій.
Марк вирішив провести тест. Він взяв невелику кількість речовини з балончика й наніс її на шматок тканини, який поклав у тераріум зі зразками шкіри Страйкера.
– Якщо він злякався цієї речовини, – міркував Марк, – то, можливо, це частина їхнього природного страху. Але якщо ні...
Він поставив таймер і почав спостерігати. Протягом перших кількох хвилин нічого не сталося. Потім фрагмент шкіри почав виділяти невелику кількість рідини, схожої на піт. Марк зробив запис:
"Шкіра реагує на речовину, але не виявляє типового "страху". Це може бути імунна відповідь або щось подібне до захисного механізму."
Це відкриття змусило його задуматися ще більше.
Чарлі тим часом завершував встановлення сонячної панелі. Після кількох годин роботи він нарешті зміг запустити внутрішнє освітлення.
– Нехай це поки що тільки каркас, але принаймні тут не буде темно, – сказав він сам собі, задоволено оглядаючи роботу.
Він вирішив перевірити зв'язок із Марком і увімкнув комунікатор:
– Марк, як справи?
– Головоломка стає ще складнішою, – відповів Марк. – Страйкер може бути розумнішим, ніж ми думали.
– Це не зовсім те, що я хотів почути, – відповів Чарлі. – Але якщо він розумний, ми маємо стати ще хитрішими.
Коли Чарлі повернувся до шатла, вони з Марком сіли обговорити ситуацію. Марк виклав свої думки:
– Чарлі, якщо ці істоти не просто машини для вбивства, а ще й мислять, ми можемо опинитися у великій небезпеці.
– Це означає, що нам потрібна стратегія не лише оборони, але й обману, – сказав Чарлі, задумавшись. – Якщо вони здатні мислити, ми повинні змусити їх думати, що ми сильніші, ніж насправді.
Марк кивнув, розуміючи.
– Але це не розв'язує питання ресурсів, – додав він. – Я вважаю, нам потрібно відправитися глибше в ліс, щоб знайти більше зразків.
– Це ризиковано, – зауважив Чарлі. – Але ти маєш рацію. І з цим ми розберемося.
Ніч настала тихо, але обидва чоловіки заснули з важкими думками про майбутнє.
Додаткова історія: Новий друг
Марк вирішив, що треба розширити свою колекцію рослин і відійти далі від шатла, щоб знайти щось нове. Взявши планшет, невеликий рюкзак із базовими інструментами та ножем, він вирушив углиб лісу.
Він уважно оглядав кожен кущ і дерево, роблячи нотатки про їхню структуру та особливості. Але раптом його увагу привернув шурхіт у кронах. Марк зупинився, прислухаючись. І знову перед ним з'явилася істота, яку він уже бачив раніше — невелика, схожа на суміш кішки й лемура.
Цього разу істота не ховалася, а наче спостерігала за ним. Її довгий хвіст злегка погойдувався, а темно-зелене хутро зливалося з навколишньою рослинністю. Марк помітив, що істота знову припала до землі, і зрозумів: вона не намагається сховатися, а скоріше слідкує, щоб на нього не напав хижак.
– Ну, привіт знову, – сказав він м'яким голосом, намагаючись не злякати її.
Марк вирішив спробувати встановити контакт. Він дістав шматок шоколаду зі свого сухпайка, повільно поклав його на землю й відступив. Істота не злякалася і швидко підійшла, обережно обнюхуючи частування. Її великі очі світилися допитливістю, а дві пари вух оберталися в різні боки, уловлюючи всі звуки навколо.
Істота взяла шоколад і миттєво почала його гризти.
– Схоже, ти не боїшся солодкого, – посміхнувся Марк.
Він вирішив назвати істоту "Ерліс", що походить від "early scout" (ранній розвідник), через її поведінку та схильність слідкувати за його переміщеннями.
Опис Ерліс:
- Розмір: трохи менша за середню кішку.
- Хутро: темно-зелене, густе, чудово маскується серед рослинності.
- Очі: великі, з вертикальними зіницями, які дозволяють добре бачити в темряві.
- Вуха: дві пари. Зовнішня більша, допомагає вловлювати звуки з відстані, внутрішня пара — більш рухлива та чутлива до високих частот.
- Хвіст: довгий, пухнастий, майже вдвічі довший за тіло. Схожий на лемурячий, але гнучкіший, що допомагає балансувати.
- Лапи: видовжені, з м'якими подушечками, які дозволяють їй безшумно пересуватися.
Марк швидко прив'язався до маленької істоти. Він почав помічати, що Ерліс не просто слідкує за ним, а ніби оберігає його від небезпек. Її допитливий характер і сміливість стали для нього справжнім натхненням у дослідженнях.
Зустріч із незвичайним створінням
"Ніка довго йшла вздовж річки, шукаючи кращого місця для укриття. Плани облаштувати табір із каміння здавалися дедалі менш привабливими, особливо коли вона побачила невелику печеру неподалік. Вхід був вузьким, але достатньо просторим, щоб пролізти всередину. Її серце калатало — місце виглядало перспективним, але невідомість могла приховувати будь-яку небезпеку.
Вона зайшла, міцно тримаючи спис у руці. Усередині було темно, але після кількох секунд очі звикли до темряви. Стеля печери була низькою, а підлога вкрита тонким шаром ґрунту. У самому кутку вона побачила маленьке гніздо. Воно було акуратно складене з гілок, листя та чогось схожого на пух.
— Сподіваюся, тут нікого немає, — прошепотіла Ніка, намагаючись переконати себе в цьому.
Раптом із тіні гнізда щось ворухнулося. Ніка завмерла, відчуваючи, як її серце застигло в грудях. Її пальці стисли спис ще міцніше.
— Хто там? — запитала вона, голос тремтів.
З гнізда повільно вийшло створіння, яке вона ніколи не бачила раніше. Це була істота розміром трохи меншою за звичайну кішку. Її темно-зелене хутро гармоніювало з природними відтінками печери, роблячи її майже невидимою.