— Без тебе вони б не впоралися.
— Я б віддав перевагу трохи меншому обсягу роботи, — відповів Чарлі, але в його голосі звучала гордість.
Тим часом решта екіпажу займалася підготовкою лабораторного обладнання та зразків, які мали використовувати для аналізу планетарної атмосфери, ґрунту, води та можливих мікроорганізмів. Лабораторії кипіли від діяльності. Науковці, такі як Марк, із захопленням перебирали приладдя, перевіряючи чутливість сенсорів і налаштовуючи аналізатори.
— Знаєш, це все нагадує мені дитинство, — сказав Марк, коли вони вдвох із Чарлі пройшли повз одну з лабораторій, де інженери перевіряли сканери.
— Дитинство? — Чарлі здивовано підняв брову.
— Ага, — Марк зупинився, притулившись до дверної рами. — Коли я був дитиною, мені подарували набір для юного хіміка. Я міг годинами сидіти в гаражі, змішуючи рідини та думаючи, що от-от винайду щось неймовірне. І зараз... зараз я відчуваю те саме.
— Різниця лише в тому, що тепер твої експерименти можуть створити або знищити життя, — пожартував Чарлі.
— Або врятувати людство, — відповів Марк з усмішкою. — Але я впевнений, що ми все зробимо правильно.
Марк підійшов до столу, взяв у руки невеликий контейнер з інструментами для збору проб і задумливо подивився на нього.
— Уявляєш, Чарлі? Там, унизу, може бути щось, що змінить усе, що ми знаємо про життя.
— А може, й ні, — сухо зауважив Чарлі, але в його голосі не було сарказму. Він просто завжди намагався залишатися реалістом.
— Побачимо, — тихо відповів Марк, уважно дивлячись на планету за ілюмінатором.
Час підготовки минув швидко. Супутники були розгорнуті й почали передавати дані про атмосферу та клімат ESS-0.2. Інженери підтвердили стабільність траєкторії входу в атмосферу, а механіки закінчили перевірки систем.
Нарешті капітанка Ніка скликала всіх до командного центру.
— Екіпажу увага! Ми завершили всі необхідні приготування. Вхід в атмосферу розпочнеться завтра о 07:00 за корабельним часом. Усім рекомендується відпочити та підготуватися до роботи. Це наш вирішальний момент.
Марк і Чарлі залишили командний центр разом. Коридори корабля здавалися тихими, навіть урочистими, ніби сам "N.A.S.T.R.O.M.A." усвідомлював важливість моменту.
— Завтра великий день, — сказав Марк, коли вони зупинилися біля своїх кают.
— Головне, щоб усе пройшло так само гладко, як і ці дні, — відповів Чарлі.
— Так і буде, — впевнено сказав Марк. — Ти ж знаєш, ми зробимо все, як слід.
Чарлі кивнув і, злегка втомлено посміхнувшись, відкрив двері своєї каюти.
— Сподіваюся, ти маєш рацію, Марк.
Двері зачинилися, залишаючи Марка наодинці. Він ще раз подивився в ілюмінатор на ESS-0.2, що світилася так близько й так далеко. Його серце було сповнене хвилювання та надії. Завтра вони зроблять перший крок на нову планету — і, можливо, на нову сторінку історії людства.
Коридори корабля були тихими, коли екіпаж готувався до завтрашнього спуску. Кожен у своїй каюті або лабораторії завершував останні приготування чи намагався трохи відпочити. Годинник на стіні показував 03:12 корабельного часу, коли простір розірвав звук оглушливої сирени.
— Увага! Увага! — автоматизований голос системи сповістив тривогу. — Виявлено критичні пошкодження. Автоматичний вхід в атмосферу планети ESS-0.2 розпочато. Усім екіпажам зайняти аварійні позиції!
Марк прокинувся від цього звуку, підхопившись із ліжка. Його серце билося в грудях, як молот. За кілька секунд двері каюти відкрилися, і в коридор влетів Чарлі, який виглядав збентеженим, але зібраним.
— Що відбувається? — запитав Марк, хапаючи свій аварійний рюкзак.
— Не знаю, — швидко відповів Чарлі. — Але якщо сирена працює, значить, проблема серйозна. Потрібно негайно йти до командного центру.
Вони вибігли в коридор, де вже зібралося кілька членів екіпажу. Усі виглядали наляканими, але намагалися діяти злагоджено. Шатл здригнувся, і під ногами відчувся сильний поштовх. Світло в коридорах стало миготіти, а повітря заповнилося слабким запахом гару.
— Це не схоже на тренувальну тривогу, — пробурмотів Марк, намагаючись триматися рівно.
Коли вони дісталися командного центру, там уже була капітанка Ніка. Її обличчя, зазвичай спокійне, зараз виражало серйозність і напругу. Вона швидко вказувала на монітори, які показували стан корабля.
— Що сталося? — гучно запитав Чарлі, підходячи до панелі.
— Автоматичні сенсори зафіксували втрату стабільності в одному з головних маневрових двигунів, — пояснила капітан. — Через це система ввімкнула аварійний режим. Ми входимо в атмосферу, щоб уникнути подальшого пошкодження.
— Входити в атмосферу без підготовки? Це може зруйнувати корабель! — Чарлі схопив планшет і швидко почав переглядати дані.
— У нас немає вибору, — відповіла капітанка. — Ми втратили контроль над рухом. Нам потрібно зайняти аварійні позиції.
Паралельна історія: Рішення в хаосі
"Капітанка Ніка стояла на містку, стискаючи поручень так, що біліли пальці. Аварійні сигнали оглушливо ревли, проблискові вогні фарбували її білосніжне волосся в криваво-червоне. Металевий корпус шатла здригався від кожного удару. Але Ніка не дозволяла паніці заполонити її. Її обличчя залишалося незворушним, хоч серце, здавалося, розривалося на шматки.
"Як це могло трапитися? Що я прогледіла?" — ці питання билися в її голові, наче загнані звірі. Вона завжди була впевнена у своїх рішеннях, навіть якщо вони були поспішними. Її інтуїція не раз рятувала команду, але тепер… тепер вона вперше почувала себе безсилою.
На моніторах хаотично миготіли попередження. Система відмовляла одна за одною. Ніка відчувала, як напруження давить на її плечі, як відчай підкрадається ближче. Але вона не мала права піддатися слабкості. Її команда дивилася на неї, навіть якщо через плутанину хаосу й диму їхніх облич вона не могла бачити. Вони потребували її спокою, її наказів.
"Я капітан. Я не можу дати слабину", — повторювала вона собі, намагаючись приглушити сумніви.
Втім, думки тікали далі, в минуле. Вона згадувала свої помилки, моменти, коли поспіх підводив її. Її слабкість приймати рішення швидко й без глибокого аналізу завжди була тінню, що йшла за нею. Але зараз часу на роздуми не було. Кожна секунда могла стати останньою для її екіпажу.
"Потрібен план. Інший план. Якщо ми не зможемо врятувати всіх, хоча б частину команди. Я повинна…" — Ніка різко повернулася до консольного термінала, її пальці забігали по клавішах.
Система відмовила, знову й знову. "Чорт!" — вилаялася вона крізь зуби. Її строгість завжди була її щитом, але тепер вона відчула, як під цим щитом розбивається внутрішня паніка. Вона видихнула, примусивши себе заспокоїтися.
"Мені потрібно зосередитися. Якщо ми втратимо шатл, я повинна мати план для тих, хто виживе", — вирішила вона. Її думки почали складатися в чітку схему: організація виживання на невідомій планеті, розподіл ресурсів, перевірка медичного стану екіпажу…
Проте на краю свідомості ворушився страх. А що, якщо вона зробить помилку? Що, якщо її поспішне рішення знову коштуватиме життів?
Ніка підняла очі на монітор, де відображався стан корпусу. Часу було катастрофічно мало. Але вона не могла дозволити собі зупинитися. "Навіть якщо це моя остання помилка, я повинна спробувати. Вони заслуговують на шанс", — подумала вона, повертаючись до консолі.
Кожна дія здавалася непевною, кожне рішення важило більше, ніж вона могла витримати. Але Ніка залишалася непохитною. Її обличчя залишалося холодним і суворим, навіть якщо всередині вирували бурі. Вона була капітаном. І капітан не має права здаватися."
Шатл здригнувся ще раз, і цього разу вібрація тривала довше. Марк схопився за поручень, намагаючись втримати рівновагу.
— Чарлі, є шанси відновити керування? — запитав він, але Чарлі лише похитав головою.
— Ми вже входимо в атмосферу. Навіть якби я міг полагодити двигун, зараз це неможливо. Усе, що ми можемо зробити, — це спробувати забезпечити м'яку посадку.
— Усі на свої місця! — голос капітанки розрізав повітря. — Готуйтеся до входу в атмосферу!
Екіпаж миттєво розділився: хтось пішов до крісел з аварійними ременями, інші допомагали закріпити лабораторне обладнання та закрити герметичні двері.
Марк і Чарлі зайняли місця поруч у залі для дослідників. Гуркіт за стінами ставав сильнішим, коли корабель увійшов у верхні шари атмосфери. Тиск і температура наростали, корпус тремтів від навантаження.
— Марк, тримайся! — крикнув Чарлі, намагаючись перекричати гуркіт.
— Та тримаюся! — відгукнувся Марк, стискаючи ремені безпеки так, ніби це було єдине, що тримало його в реальності.
Екрани в командному центрі показували швидке зниження висоти. Вогненна аура почала оточувати корабель, коли він пробивався крізь щільні шари атмосфери. Система сигналізувала про перевантаження корпусу, але шатл продовжував падати.
— Ми втратили контроль! — вигукнув один із пілотів.
— Усім приготуватися до жорсткої посадки! — пролунала команда капітанки Ніки.
Марк обмінявся швидким поглядом із Чарлі. Їхні очі сказали більше, ніж могли б слова: це може бути кінець.
Шатл стрімко наближався до поверхні ESS-0.2, залишаючи за собою довгий вогненний слід у небі. Шатл трясло все сильніше, а гучні сирени та автоматичні голоси систем заглушували майже все інше. Капітанка Ніка стояла в командному центрі, її голос був чітким і рішучим:
— Увага, екіпаж! Усі негайно до аварійних капсул! Повторюю, усім зайняти аварійні капсули для екстреної евакуації!
Марк і Чарлі, разом із рештою екіпажу, рвонули до коридорів, які вели до відсіку капсул. Корпус шатла вже тріщав під навантаженням, а гуркіт набував загрозливих обертів.
— Швидше, Чарлі! Ми мусимо вибратися звідси! — закричав Марк, обганяючи друга.
Але Чарлі раптом зупинився посеред коридору. Його обличчя стало блідим, коли він глянув на планшет, який міцно тримав у руці.
— Марк, зачекай! — Чарлі схопив друга за плече і втягнув у невелике приміщення біля стіни.
— Що сталося? — Марк майже кричав, намагаючись перекрити шум сирен.
— Ми не можемо йти до капсул, — холодно сказав Чарлі, тримаючи планшет перед собою.
— Що?! Ти збожеволів? Це єдиний спосіб врятуватися!
Чарлі мовчки показав на екран. Марк, ледь зосередившись, почав читати.
На планшеті був діагностичний звіт про стан корабля.