"до цього рішуче налаштовані, повчальні слова Іванки обірвались, так з гарячу її трішки занесло та все ж вона втрималась від зайвих слів, а сами намір згадати Челсі минулорічний випадок пов'язаний з водоспадом та блуканням по лісу."
— Даю слово майбутньої "супер" журналістки що все буде як слід начальнице, я тільки туди і назад, трішки поспілкуюсь з бідною жінкою та й повернусь одразу ж до міста. "жартівливо та водночас рішуче мовила Челсі, знаючи що хвилювання Іванки щодо неї є не безпідставними, все ще не розуміючи як вона помиляється щодо своїх майбутніх дій та їх наслідків.
Так у мікро-бусі було чистіше та комфортніше чим у стареньких забитих людьми автобусах і не так трясло, але мрія Челсі про власне авто в цілях пересуватись на ньому, виконуючи різноманітні журналістські розслідування, була й досі на яву.
У салоні гучно грала сучасна клубна музика, яка не змогла завадити Челсі зануритись у власні роздуми та аналіз наступних дій. Краєвид з вікна транспорту поступово став змінюватись, напротивагу бетонним будівлям виступали протяжні зелені поля та інші земельні угіддя, де-не-де поміж них проростали поодинокі хатинки вкриті металочерепицею та обліплені декоративною штукатуркою короїд, будучи розміщені одна поряд одної вони створювали один суцільний комплекс у вигляді так званого села, дечим нагадуючи рої мурах що зводять свої домівки посеред полів у вигляді невеличких, випухлої форми купінок.
Поїздка тривала не більше години, місто Калуш було чи не найбільшим як за розміром так і за густотою населення Івано-Франківської області, це було класичне для нашої країни містечко з великою кількістю ще радянських, стареньких бетонних будинків сірих монотонних відтінків, не вище десяти поверхів, взагальному це було цілком самодостатнє місто хоча й до масштабів головного обласного міста не дотягувало. Вийшовши на зупинці <вулиці Пушкіна> Челсі попрямувала до найближчої крамниці яка була поруч.
— Доброго дня пані, можна мені будь-ласка чашку кави та ось цю булочку зі корицею. "промовила дівчина, маючи намір ще дещо довідатись у продавчині."
— Так звісно, почекайте хвилину. "сказала у відповідь жінка років так уже за 35, вона все ще не виглядала старою але тендітна краса юності поступово покидала її на привиликій жаль, на жіночці був звичайний світлих тонів фартух, а світло каштанове, заплетене в акуратну косу волосся спадало по їх плечах.
— Перепрошую пані а можна у вас ще дещо дізнатись? Схвальним ківком голови продавщиця яка уже взялась робити Челсі кавовий напій дала тій згоду на запитання, паралельно заливаючи кип'яток в одноразовий пластмасовий стаканчик."
— Я тут не місцева, але дізналась через інтернет що з Калуша їдуть автобуси рейсом до села "Цінева" куди мені потрібно завітати до моєї знайомої.
— Так звичайно їдуть, ось тут прямо стійте посеред зупинки та очікуйте рейси Калуш — Рожнятів, ці автобуси як правило їдуть через Ціневу. "неквапливо відповіла продавщиця подаючи Челсі готовий ароматний напій, з якого в гору здіймався гарячий пар дечим нагадуючи туман який після дощу здіймається над водою.
Вийшовши на вулицю та поласувавши солодкою булочкою дівчині не довелось довго очікувати, вона натрапила на вказаний їй раніше пасажирський транспорт, де на таблиці лицьової сторони вікна було вказано село Цінева.
Приїхавши до точки призначення, водій за проханням яке раніше при вході дала Челсі повідомив їй що прийшов час на вихід. Ступивши на старенький де-не-де потрісканий та вкритий мохом тротуар вона відправилась на пошуки потрібного їй дому. В очі Челсі світило яскраве травневе сонячне світло, тому їй прийшлось надіти свої стильні сонячно захисні окуляри стітло-вершкового відтінку. На дворі було практично по літньому тепло тому на ній були короткі джинсові шорти в які була заправлена легенька біла кофта з довгими рукавами у зелену смужку, взута вона була у класичні білі красіквки фірми "Nike" із зеленою підошвою а на голові був яскраво-салатовий капелюшок з-під якого спадало до низу густе чорне волосся, яке цього разу пахло ароматом авокадо та кокосу.
Це було помірно невеличке селище де люди жили у власних двох або одноповерхових домівках, і ось вулиця та число на одній з цих будівель збіглось з тим що було вказано на смартфоні Челсі, посеред подвір'я стояв пофарбований у синій колір дім, вкритий уже потьмянілим шифером, територія навколо була обгороджена парканом, у центрі якого розмістилась вхідна брама куди й попрямувала Челсі. Увійшовши на тереторію подвір'я дому почувся гучний та лякаючий гавкіт собаки яка була припнута на залізний ланцюг, біля стайні що розмістилась обабіч дому.
Також позаду будівлі стелився просторий сад де цвіли пахучим та різнобарвним цвітом яблуні, груші, сливи та інші плодоносні дерева.
— Вибачте але хто ви такі і що вам потрібно? "з ноткою дратівливості промовила жінка що відкрила вхідні двері почувши гавкіт собаки"
— О вітаю пані Ірина "адже саме цим іменем в інтернет-оголошені назвалась жінка" — Мене звати Челсі, саме я тиждень тому спілкувалась з вами по телефону щодо ваших доньок а ви у відповідь запропонували мені приїхати до вас, особисто вказавши мені цю адресу. "промовила журналістка глянувши на хазяйку дому, моральний стан якої уже прогнозовано одразу змінився на негативний а вираз обличчя став журливий.
— Ну що ж "пробурмотіла та з абсолютною байдужістю"— заходьте тоді до хати якщо ви й справді не полінувались приїхати у таку глибочінь з вашого міста.
Опинившись в середину Челсі побачила звичайну домівку з усіма необхідними умовами для проживання, так часи коли люди жили в старих домівка зі соломи та облізлими від дешевого вапна стінами давно в минулому, адже кожна середньостатична в плані фінансів сім'я може позволити собі виїхати за кордон щоб підзаробити грошенят та зробити у домі "який-не-який" євроремонт з акуратно пошпакльованими стінами, закупитись не дорогими але якісними меблями та постелити підлогу ламінатом, також думаю не слід усім нагадувати що телевізор, інтернет, газ, вода та світло є доступними практично у кожній сільській оселі уже з добрий десяток років.
— Ось вмощуйтесь як найзручніше "сказала пані Ірина вказавши поглядом на просторий диван біля бічної стіни вітальні, сама ж пішла на кухню зробити гарячого чорного чаю"
— Хто це "курва трахана" такий? "почувся похмурий а з іншої сторони позбавлений будь-яких емоцій чоловічий голос зі сусідньої кімнати"
— Не лайся при гостях ти старий бовдуре, це журналістка яка обіцяла допомогти у пошуку наших доньок. "пролунав гучний голос з кухні, мабуть щоб особа у сусідній кімнаті добре засвоїла сказане."
— Ти не звертай моя люба уваги на нього "мовила жінка виходячи з кухні до Челсі, вона тримала у руках піднос на якому були дві чашки духм'яного чаю та домашня випічка, позаду ней слідом граційно "чимчикувала" пухнаста кішка темно-рудого відтінку у чорну смужку, паралельно весело мурликаючи та теручись об ногу хазяйки."
— Це мій чоловік який як і я перебуває у безвимовному відчаї та жалобі, сталось це уже більше тринадцят місяців тому "зі слізьми на очах та сумним тоном сказала жінка подаючи Челсі чай з пряником" — так знаю, часу уже збігло вдосталь, але ти розумієш "затинаючись і похлипуючи мовила жінка, через біль вичавлюючи зі себе слова" — одне діло якщо б ми точно знали що вони мертві та мали змогу поховати наших бідолашних дітей але що коли вони живі, що як їх хтось тримає у полоні чи ще гірше чинить з ними якісь погані речі.
— Мені щиро жаль вас та ваших дівчат "сказала Челсі зробивши ковток гарячого напою, стараючись бути як умога делікатнішою" — але мені б хотілось дізнатись більше деталей, коли саме та куди вони відправились, що каже про це все поліція і тому подібне?
— Ага жаль..."знову пролунав похмурий, позбавлений будь-якої надії голос зі сусідньої кімнати" — Всі ці прокляті виродки, а саме поліція та слідчі детективи приходячи в наш дім казали що їм жаль, та насправді всім вам "накласти" на моїх доньок та їх долю, ця проклята поліція не змогла відшукати жертв напротязі всього часу після їх зникнення а це уже більше року, тому жінко цій смазливій, наївній дівчинці тут нічого робити, хай заберається туди звідки приїхала. "і знову у голосі чоловіка не відчувалось конкретної злоби чи зневаги до Челсі, він наче був зламаний, абсолютно зневірившись у людях та цьому позбавленому сенсу житті"
Журналістка промовчала у відповідь керуючи порадою що їй раніше дала пані Ірина, не звертати на нього уваги та прийнялась уважно її слухати смачно поглинаючи уже другий на черзі пряник з яблучною начинкою.
— Так от на чім я закінчила, якщо більш детальніше то в принцепі все було так. "уже не молода жінка зібрала всю свою волю в кулак та з білью в серці продовжила" — Минулого року на початку літа мої дві доньки Тамара і Оксана вирішили відвідати Осмолоду задля того щоб назбирати чорних лісних ягід, яких там "кури не клюй", вони пообіцяли дати нам про себе знати буквально через день, але скільки від тоді ми їм не телефонували, смартфон що одної що іншої знаходиться поза зоною досяжності.
— Зрозуміло... "мовила Челсі намагаючись лагідно зіштовхнути кішку зі столу своєю долонею, тому що та також вирішила поласувати пряниками" — А можете ще пані Ірина розповісти мені більше інформації про цю місцевість, що взагальному вона зі себе представляє?
— Катц... "почувся пронизливий голос хазяйки" — заберайся зі столу "Шарлотта" ти ж не голодна, я зранку давала тобі їсти. "Мовила жінка грубою рукою скидаючи кішку на підлогу".
— От зараза, викинь цю кляту "трахану суку" з хати, (тут він має на увазі кішку) чому ти взагалі ще панькаєшся із нею Ірина. "як ви мабуть здогадались почувся різкий та безцеремонний голос зі сусідньої кімнати, і знову ж таки жодної реакції на нього не було"
— Так ось що я мала там сказати... а точно Осмоло?да це найпівденніше село Рожнятівського району Івано-Франківської області, колись це село було древнім поселенням лісорубів, адже воно буквально знаходиться в епіцентрі лісових недрів.
— Цікаво, цікаво...