Соціальна фантастика з елементами гротеску. */
;
– Як простішій випадок у реальності – це ті ж самі алкоголіки та наркомани, більше того, згадайте про експеримент зі щуром, якому вставили електроди у мозок в зону, де викликалося задоволення, він тільки те й робив, що молотив лапкою по педальці, яка доставляла електричні імпульси до цієї зони.
Для більшості біороботів, я б навіть сказав – біомаси, протоплазми, повноцінне духовне життя заміняється заздрощами до таких само біороботів. Вони годуються заздрощами до їхніх домівок, авто, біороботів жіночої статі і так далі.
– А дійсно, чи має для них сенс володіти чимось таким, що ніхто не побачить? – відреагував Сашко.
– Вони цінують гроші. Але гроші, як такі, не є об'єктивною реальністю. Це суб'єктивна реальність: її цінність існує тільки в уяві, програмі самих роботів. Ну, наприклад, програмні символи грошового знаку в сто гривень десь у Монголії будуть сприйматися лише розмальованим папірцем. І навпаки нашими біороботами тут, в Україні, якась сотня тугриків буде сприйматися аналогічно.
– А якщо придивитись до сучасного політичного моменту в нашій країні, – згадав тему вранішньої наради Анатолій, – то можемо побачити певну закономірність: після загарбання певної частини грошових знаків починає розвиватися потяг до влади...
– Точно, але цей потяг розвивається тільки після дуже й дуже певної частини отих знаків, – підтвердив Вадим. – Влада для робота – це найкращий засіб отримання великої кількості заздрощів від інших роботів, які цим просто підтверджують, що його програма владного індивідуума є найкращою.
– Можу додати тезу про корегування або навіть зміни в програмах... – приєднався до розмови Віктор. – Наприклад, поведінка, тобто програма одного біоробота значно змінюється, коли він дізнається про наявність в іншого біоробота певної кількості грошових знаків.
– Зрозуміло, навіть найбагатша людина у світі може ну... вдягнутися, навісити на себе та свою дружину дорогих, за сумою грошей, цяцьок. До речі, і вартість таких цяцьок досить спірна, бо іноді навіть ювелірові-фахівцеві неможливо оцінити коштовний камінець без спеціальних приладів.
– Під кутом зору роботизації останні дослідження з клонування є відтворенням роботів, можливо андроїдів, нестатевим шляхом, – сказав Олександр.
– Запчастинами можна назвати внутрішні органи. Коли один робот ремонтується за рахунок іншого, – додав Анатолій.
– Не згоден із Сашком, – заперечив Вадим. – Роботом не народжуються, а стають. Є дуже велика різниця між походженням та звичайним вихованням...
Він підійшов до столу і сів на своє місце.
– Але дехто відрізняє людину від робота за ознакою помилок. Мовляв, програмований робот не робить помилок...
– Ну, не треба говорити про повну безпомилковість, – втрутився Сашко. – Комп'ютерні програми дають збої. Крім того, думаю, що у біороботів існує обмеження складності програм. Тобто дуже складні програми – практично всі – працюють із помилками. До помилок призводить урахування великої кількості складників та неможливість знання усіх реакцій.
– До того, у біоробота, власне як і у людини, існує просте обмеження по швидкості проходження нервових імпульсів, – продовжив Вадим. – Це природний шлях створення з простого складного. Виходить, що ми зараз тільки на шляху до Справжньої Людини. Пропоную таку формулу: "Для того, щоб стати людиною людині треба пройти стадію біороботизації".
Віктор підхопив думку.
– Щодо цього можеш не сумніватись. Ми, здається, і зараз у такій стадії. Неоліт, середньовіччя, СРСР та Германія зразка 1930х років... Ніякої різниці: за будь-яку ціну деякі особи просто деруться нагору до грошей і до влади за рахунок інших...
– В Оруелла у "вісімдесят четвертому" відображена фантастична тотальна роботизація суспільства... – згадав Олександр. – А що доставляє задоволення сучасним молодим роботам? Достатньо тільки послухати музичні ритми та подивитись на їхні танці. Те, що у древності мало ритуальний зміст перетворилось на рухи роботів.
;
/*Оруелл Джордж (1903-1950) – англійський письменник та публіцист. Сатира "Тваринний двір", роман "1984".*/
;
– Приклади суспільної роботизації: армія, церков... Чиновницька ієрархія... Уніфікація поведінки, уніфікація програм, – констатував Анатолій.
– Із використанням розроблених алгоритмів, – додав Вадим. – Тобто законів, направлених на охорону прав власності, законів, які забезпечують розшарування суспільства, нав'язування йому роботизаційної моделі розвитку.
Подав свою репліку й Олександр.
– Так звані ділові люди налаштовані на виконання програми збагачування. Незважаючи на різноманітність бізнесових справ, всі такі справи практично зводяться до присвоєння прибуткової вартості. Маркс був правий. Нічого з тих часів не змінилось.
;
/*Маркс Карл (1818-1883) – мислитель і вчений, основоположник наукової ідеології пролетаріату.*/
;
– Зрозуміло, що на сучасному етапі розвитку людства завдяки вкладенню грошей досить інтенсивно рухається технічний вектор розвитку, – уставив Віктор. – Але цього замало. Цей шлях, шлях досконалої роботизації...
Його перебив Вадим.
– Однак, якщо світове суспільство таке роботизоване, то цікаво було б його перепрограмувати. Особливо злих роботів, зразки яких просто не сходять з екранів телевізорів...
– Як ми тепер бачимо, – сказав Анатолій. – Парадокс у тому, що звичайнісінькі роботи вважають себе людьми, а справжнім людям нав'язується думка, що саме вони, певною мірою є недосконалими, невдахами, якщо вони не в змозі "зробити" гроші будь-якім шляхом, навіть таким простим як накрасти і загарбати.
– Цікаво, що біороботи, які мають багато грошей, почувають себе хазяями життя, хоча насправді вони є лише хазяями існування, – уставив Олександр. – Підкреслюю, саме хазяями існування. Наприклад, точно таким хазяїном існування в своєму середовищі є звичайна амеба, природна мета якої проіснувати шляхом пожирання найближчого сусіда.
– Перепрограмувати суспільство, – повернувся до висловлювання Вадима Олександр. – Похвальна мета, але це дуже велике завдання і не нам із нашими можливостями братися за це. Але побалакати про перепрограмування суспільства можна...
– А яким чином можна буде б його перепрограмувати? – запитав Віктор. – Із якого кінця братися? Хоча правду сказати, набридло вже робити цяцьки для захисту власності багатеньких андроїдиків.
– А може спробуємо? – кинув виклик Вадим.
– Завтра спробуємо, – підбив підсумок дня Анатолій. – Гайда по домівках, треба виспатись.
– Ой, зовсім забув, – Олександр подивився на свій годинник, підвівся та пішов до виходу. – Мене ж мама чекає, а я їй обіцяв прийти сьогодні раніше... Збираємось швидше...
– Я навіть руки не встигну помити, – сказав Анатолій і махнув рукою. – А втім удома помию. Благо – недалеко йти.
Хлопці дружно пішли закривати свою невеличку контору.
;
;
/*-------------------------------------4------------------------------------*/
;
Офіс фірми розміщувався в орендованій трикімнатній квартирі на першому поверсі звичайної п'ятиповерхівки, вхід у яку був обладнаний з вулиці.
Хлопці напружено працювали, і може тому були ще нежонаті, а може і тому, що здавались дуже серйозними для дівчат, якім більше подобались парубки з дискотек. Утім, і на дискотеки вони ходили декілька разів, але потім чомусь дружно перестали. Чи то дівчата там були не такі, чи то просто було нудно у грохоті досить невибагливої музики, яку без випивки слухати було важко. А сенсу в питті та грохоті хлопці не бачили.
Не можна сказати, що дівчата впадали за кимсь з четвірки, але на декого оком закидали.
Не можна також сказати, що вони самі не цікавились дівчатами. Час від часу хтось з хлопців зустрічався з якоюсь дівчиною, але жоден із них ще не знайшов для себе такої дівчини, щоб можна було з нею пройти через усе життя. Пустунки їх не цікавили. А знайти дівчину і красиву, і розумну не вдалося поки що нікому з них.
Хоча, ніде правди діти, якщо Сашка та Вадима можна було вважати симпатичними, то Толика та Віктора важко було назвати писаними красенями – звичайні собі хлопці. Проте зовнішні дані ніколи, ніяким чином не відбивались на внутрішніх взаємовідносинах.
Отак вони не поспішали одружуватись й вважали, що час у них ще є.
Наступного ранку хлопці, як завжди, зібрались на оперативну нараду. Цього разу розпочав її Олександр.
– Думаю, що у всіх є пропозиції щодо вчорашнього обговорення Вадимової гіпотези та теми роботизації. Але треба бути послідовними та завершити наші поточні справи. З детекторами можна сказати усе ясно, вони на виході. Які будуть пропозиції щодо виборчої технології?
– Пропоную поки що обмежитись результатами учорашнього мозкового штурму, – сказав Вадим. – Тобто, так би мовити, стандартний іміджмейкерський набір із нашими додатками типу базарної реклами та кампанією на захист прав споживачів. Відверто кажучи, від цього замовлення тхне чимось нехорошим...
– Я згоден із Вадиком, – підтримав Вадима Олександр. – Роботу треба здати, але так щоб по-нашому, щоб хоч якась родзинка в ній була...
– Не заперечую, але вважаю, що можна було подумати трохи більше, – такою була думка Анатолія.
– Ми і так доволі багато часу присвятили цьому кандидатові, – приєднався до Вадима з Олександром Віктор. – В усякому разі, певен, що ми, як завжди, щось новеньке придумаємо по ходу оформлення замовлення...
– Тоді, тобі і карти в руки, – посміхнувся Анатолій. – Займешся оформленням цього замовлення...
– Добре, оформляти буду я, але за умови вашої підтримки, – погодився Віктор.
– А коли ж це ми відмовляли? – знову посміхнувся Анатолій.
– Тепер можна повернутися до вчорашнього головного питання, – повернувся до теми Олександр. – Гіпотеза Всесвітів та її складова частина – біороботизм. У кого є нові думки, пропозиції, критика?
– Щодо гіпотези, – почав Віктор. – Мене зацікавила теза рівності Всесвітів у кожний окремий проміжок часу, нелінійність їхнього розвитку та взаємовплив. З точки зору саме взаємовпливу здається можливим впливати на поведінку людей, точніше на програми біороботів.
– Ти хочеш сказати, що існує можливість змін у звичайній поведінці людини? – запитав Олександр.
– Було б добре, коли б ми навчились впливати на поведінку окремої людини, – відповів Віктор.