Все було не так. Вона надто пізно зрозуміла це. Вже прокинувшись вночі в ліжку Трудоголіка (нічого такого ,той ,як порядний чоловік ,спав на дивані ,в сусідній кімнаті) від до болю знайомих перших секунд сну, Вона зрозуміла ,що все валиться .Не треба було спокушатись грати на вулиці ,не треба було й номер давати ,Він зловив її ,бо зможе знайти .Єдина надія ,якщо Він спокуситься зателефонувати раніше й трубку візьме Друг. Це буде навіть потішно. Так це буде розчарування ,але так навіть краще. Якщо Вона вже відхилилася від правил сну ,то зробить все по-своєму. Їй полегшало. Не знаючи ,що робитиме завтра ,дівчина вмостилася в ліжко ,занурюючись в сон ,що переробить сама.
Ранок обіцявся бути гарним. Сонце вгомонилось ,перестало душити місто ,а тому до нього відразу хлинули потоки молоді. "Сьогодні клуби будуть ,як рукавички ,— посміхнувся Трудоголік ,споглядаючи довжелезну пробку ,прямісінько під його вікнами ,-в таборах закінчилась зміна ,в дачників — провіант ,в курортників — гроші. Прощавай тиха кава й інтелектуальні розмови з клубними красунями темними ночами. Пішов я по велосипед. Правил порушу гору ,зате на роботі буду вчасно ,а ти лишайся на скільки хочеш...В холодильнику сік ,а на плиті яєчня з сиром. Поїж нормально ."
"Дякую! — крикнула Вона з ванної кімнати ,перебиваючи звук води ,— я ще погуляю містом. Можливо поїду сьогодні ,але якщо не вийде — повернусь ночувати! Не плануй на сьогодні романтичних вечорів!"
"Дуже смішно! Я пішов. Закрий двері за мною .Ключ візьми з собою. Навіть якщо поїдеш. В мене ще є. Бувай. Цілую!"
"І я тебе."
Вона переодягнулась, прану футболку відправила сушитись ,поснідала...нормально ,й засіла тренуватись грі на скрипці. Майже під вечір перевдягнулась в чарівну футболку ,що світила написом "Hot dance" ,одягнула короткі шорти ,розпатлала(але ,звичайно ,гарно) волосся й пішла з дому ,прихопивши всі свої речі .Їй знадобилось годину ,щоб відвезти речі на вокзал, й ще дві години , щоб ,наблукавшись по місту відчути ,в якому клубі засідає її "ціль". Короткий спалах ,ніби кадр з фільму ,майнув перед очима :назва — декілька цифр ,висока будівля й серйозний хлопець перед дверима. Вона не шукала пригод й зайшла законно — за гроші. В середині було гамірно ,гаряче й ще одне означення на "г" ,яке в пристойних місцях не вживається:) .Хоч світло різало очі і це була не та стихія ,де Вона почувалась ,як риба в воді, її координація допомогла їй видряпатись на другий поверх ,спокуситись на синювато-рожевий коктейль й просіювати танцмайданчик в пошуках Його...Ніяковість змінилась інтересом("не поганий одяг ..,симпатична зачіска.., гарне тіло.., прикольні рухи..."),інтерес змінився гнівом("Він? Він з блондинкою? О ,Боже! Їх дві! Що ви так третесь біля нього ,фарбовані дурепи?!"), гнів так би й розірвав її на багато маленьких злих шматочків ,якби Вона на хвилю не відвела очі до барної стійки...Там сидів Лідер і дивився... прямісінько на неї. Звела очі на футболку...Зрадниця! "Я прийшла по його душу" ,— весело заявила та. Лідер навряд чи зміг прочитати напис та він встав зі свого стільця й почав швидко пробиратись крізь натовп до Гітариста. "Ще раз щось таке утнеш — спалю,"— зашипіла Вона ,а паніка все швидше розливалась по м'язам ,паралізуючи їх. Вона кинулась до виходу та це була не така проста процедура :попереду піднялась якась суперечка й двох хлопців на підпитку чи то не впускала чи то не випускали .Коли все ж Вона майже вийшла ,то відчула ,що її руку ніжно та впевнено схопили. Вона помалу обернулась й побачила ,що це Він. Всередині шалений гуркіт серця приглушував звук фанфар. На футболку не подіяли погрози ,чому ,якщо чесно ,Вона була рада. "Нарешті підійшов? "— заявила та .Навряд чи Вона видавила з себе бодай звук зараз. Рука пульсувала , серце пропонувало кинутись в обійми ,а мозок настирно нагадував про якусь там гордість.
"Хто ти? "— Його голос з цікавістю й легесеньким відтінком захоплення розтікався навкруги оксамитовими хвилями ,але так і не потрапив в голову. Вона бачила , як розкрились вуста ,почула звук ,але нічого не зрозуміла. "Слава Богу ,розумничка-футболочка зі мною."
Вони одночасно опустили очі. Матерія ,відчуваючи тріумф ,особливо гарними літерами ,особливо яскравим кольором й особливо повільно ,знущаючись, вивела: "Я твоє кохання. Я тебе знайшло. Тепер ти мій!"Він посміхнувся : "Тоді й ти моя..."
Солодших поцілунків не буває...
@*@*@*@
...9.07.07
Як прийшла ,так і пішла. Вона нічого не пояснила. Телефон залишила вдома. Забрала всі свої речі. Лишила тільки скрипку. Тяжко визнавати ,але зараз мені всередині все болить ,нестерпно. Я не можу без неї жити. Цей рік був ніби казкою. Сьогодні ж рік ,як її футболка заявила ,що вона — моє кохання. Я купив вино ,подарунок й всяке інше ,прийшов додому , а її нема. Ніби й не було ніколи...Як я без неї житиму? Футболка б сказала ,що так ,як жив до неї. А як я до неї жив-то? Чи то взагалі життя було? Може, вона повернеться?.. Може , в неї невідкладна справа якась вдома?...
@*@*@*@
Вона йшла ,розтинаючи вулицю новенькими сандаліями ,з певністю ,що предки вже зараз з нетерпінням чекають ,коли ж почують її історію з перших вуст. Йшла , з відчуттям легкого розчарування ,що Він ,як і всі інші ,був звичайною людиною. Вона розуміла ,що втратила будь-які почуття ,в той день як побачила його вперше п'яним .Відсвяткувавши вихід нового альбому ,він повернувся додому ,довго розшаркувався в дверях й виглядав таким вбогим й жалким ,що вона, ні слова не кажучи ,впустила його в дім ,роздягнула ,вклала спати ,але так і не простила йому цієї гріховності. Вона пішла. Як грубо йшла від Друга , як ,не прощаючись ,кинула квартиру Трудоголіка ,як йшла десятки раз до того й десятки після ,вона просто кинула Його й викинула з голови назавжди. Вона не могла бути коханням ,бо не вміла кохати .Там ,де у інших покоїлись чи вичерпувались запаси любові ,в неї горіло палкими хвилями бажання волі. Волі ,що дозволила б відпустити правицю смерті й не боятись ,що впадеш.
The End.