Свою совість не мучте докорами.
Всі помилки – відносні,
А ціни, до того ж,
умовні.
***
Калатало серденько в груди,
Ніби в бубон рука музики,
Йшли нізвідки і у нікуди
Через гори і через ріки.
Веселилися до світанку,
Заливали печаль і тугу,
Кулю бачили за коханку,
А руків'я ножа – за друга.
Роздавали любов задарма,
Продавали за безцінь вроду,
Нарікали на світ і карму
І ковтали вино як воду,
А на ранок платили вдвоє,
А на ранок ставало гірше,
Тихо плакали за собою
І плели поминальні вірші.
Підіймалися та на ноги,
Піддавали гріхи на плечі,
Від скорботи і від тривоги
Зачинали пісні лелечі...
Калатало серденько в груди,
Ніби в бубон рука музики,
Йшли нізвідки і у нікуди
Через гори і через ріки...
***
Коли ти йшов кладовищем
Пізньої ночі,
З могили виліз кістяк,
Струсив землю і черв'яків
І сказав тобі,
Що він Ангел Божий,
Посланий забрати тебе на небо
Живцем.
Ти запитав у нього,
Чому він плутає небо і землю
І чи бувають Ангели кістяками.
А він відповів,
Що дурні люди,
Не знаючи того,
Ходять небом догори ногами,
А дивляться униз,
Вважаючи самозакохано,
Що знають точно,
Де небо.
***
Палало сонце...
Ой чи не сон це?
Армагеддону
Упав на віки,
Закрив навіки...
Живи як знаєш,
А все до скону.
Пекло як пекло,
Жило як жито,
Каміння груди
Давили груди,
Усохла Лета
В останнє літо...
Ой що ж це буде?
Ой що ж це буде?
...Один апостол
Устав з-за столу,
Сказав скаженим:
"Бувайте з миром..."
Вдягнув лахміття,
Узув постоли,
Пішов в кайданах
За командиром.
А другий відав,
А другий бачив,
А другий другу
У спину піє,
Своє голодне
Життя собаче –
Як ворін кряче –
Жене у шию.
В ладу з собою
Найвищу владу
Змінять гітарі
На лад і струни,
Чужим порадам
Давати раду –
Це примхи долі
Або фортуни.
...Сльозами горю
Не допоможеш –
Горю, мов порох,
Лечу золою,
Копаю яму –
Останнє ложе...
...Востаннє, може,
Живу тобою.
***
Попервах буде важко...
Я знаю, що буде важко...
Мозаїчними скельцями
Дробиться світ на теми...
І стріляє у скроню
Нова відкоркована пляшка,
Крізь завали думок
На папір вилізають проблеми.
Попервах буде гірко...
Я знаю що буде гірко...
Лихоманить сюжети,
Паралічем хворі строфи,
Під спиною – метал,
І на ногу прив'язана бірка...
Замовляли Едем,
А натомість усім — по Голгофі.
Попервах буде всяк...
Попервах буде TABULA RASA,
Перехрещені лінії
Через усю сторінку,
Непоставлена кома –
Як зайва банальна прикраса,
Цифри дати в кутку –
Переможцями у поєдинку.
***
Віддаю себе знов
На поталу шаленим тривогам,
Сни згоріли ущент,
Вітер небом розвіяв золу,
Ненавидячи день,
Що чатує на мене за рогом,
Наче в сад Гетсиманський
Ступаю в досвітню імлу.
Недовершеність слів
Тисне горло і давить на плечі,
Перекошені дні
Сплять на рамах віконних картин,
Місто марить дощем,
Грізно суплячи брови старечі...
Ні стежок, ні доріг.
Я залишився знову один.
***
Я буду починати все з кінця,
Мені ніколи не бувало гірше,
Я знаю, що мені не до лиця
Ні мої крила, ні пісні, ні вірші.
На кожного із нас – своя тюрма,
Свої Іуди і свої Пілати...
Людина від народження німа,
Я хочу розучитися мовчати!
Перегризу ланців тугу петлю,
Із вуст своїх зірву мовчання пута,
Я ні об чім нікого не молю,
Мене вже не зламати. Не зігнути.!
Звихнусь, завию вовком, закричу,
Ковтну повітря і зіпнусь на ноги,
Навік зречуся болю і плачу
На перехрестях нової дороги,
Я вийду за околиці світів
Одним-один, хитаючись з утоми,
Я ні об чім нікого не просив,
Тим більше не проситиму потому...
Я буду починати все з кінця,
Мені ніколи не бувало гірше,
Я знаю, що мені не до лиця
Ні мої крила, ні пісні, ні вірші.
***
Цієї ночі знову не до сну –
Фатальний вік збирає данину,
Пливуть водою спалені мости...
Тепер не ми, а просто "я" і "ти".
Від завтра оголосимо війну,
Обпалені уламки – на труну,
І поодинці спробуєм піти,
Сп'янілі від своєї правоти,
Плекати гордість будемо дурну
І, потайки жаліючись вину
На те, чого віднині не знайти,
Горітимем у ватрі самоти,
Складем на інших кару і вину
У тому, що сьогодні не до сну.
***
Вам любити когось –
Лиш дурною здається забавою,
Ви вже знаєте досить,
Щоб бути у долі у фаворі,
Я у Ваших очах
Як у морі буремному плаваю,
Ви несете на грудях
Табличку із написом "STRAWBERRY".
Вам завжди все одно,
Ваші плечі не гнуться від помислів,
Розум Ваш роз'їда
Алергія до аналітичності,
Ви одна із активних
Любительок вуличних промислів
Із талантом плести
Недоречності і нелогічності.
Заберіть свої руки
З мойого штурвального колеса,
Заберіть свої мапи –
Я більше не йду у фарватері,
Хай ніколи в житті
Не почую я Вашого голосу,
Через те, що тепер
Я на полюсі, Ви – на екваторі.
***
Ой не плачте – я іще живий,
Не вдавайте болю і скорботи,
Я іще дійду до повороту
На дорозі втрат і безнадій.
Я не хочу милості від вас,
І не хочу вашого спасіння,
Поповзу – зубами за каміння,
Новий крок долаючи щораз.
Не лякайте карами мене,
Бо мене тепер не налякати –
Я вже знаю все, що маю знати
Про священне, вічне і земне.
Не таю злоби і не кляну,
Може, час і люди нас розсудять...
Я прийму усе, що тільки буде –
Й цю дорогу, довгу і брудну.
...На дорозі втрат і безнадій
Я іще дійду до повороту,
Не вдавайте болю і скорботи,
Ой не плачте — я іще живий.
***
Як тіні, вічно падаю додолу,
Лежу на дні, пишу свої вірші,
Вплітаю рими в жухлі спориші,
Ковтаю день – таблетку валідолу,
А кожну ніч ховаю у душі.
Пильную сни, як пес пильнує буду,
Моя самотність – ігрище і храм,
Усе прощаю чесним ворогам,
Зриваю геть обмани і полуду –
Сьогодні сам
І завтра буду сам.
***
Усе верталось на круги своя,
Скрипіла вісь земна на повороті
І осінь у фальшивій позолоті
Молилась за убивцю й палія.
А я палив усе, що відбуло,
І не жалів, бо буде так, як буде,
Вогнені рими розривали груди
Та чадний дим спинався на крило.
Засіки днів, заповнені ущерть,
Тріщали і розходилися швами,
Усе, що недописано ночами –
Зривалось і летіло шкереберть.
І Всесвіт майстрував мені хреста,
Одягши зорі, ніби еполети...
...Удосвіта приставили багнети.
Чекала вічність – мертва і пуста.
***
Ти і я – ми обоє
Старанно уникаємо
Будь-яких
Розмов і спогадів
Про те, що було між нами,
Щоб випадково
Не стати ізнов
Щасливими.
***
Я Вас придумав так, як захотів...
Німа самотність гупала у скроні,
Стискалися у відчаї долоні,
Гойдалися околиці світів...
І сипалися зорі на чоло,
Реальність переходила в оману...
Я не настав...Я так і не настану,
Бо Вас нема й ніколи не було.
Я Вас собі придумав просто так...
Кому яке тепер до того діло?
Я Вас люблю. А Ви мене – любили.
Я Вас – до смерті, Ви мене – ніяк.
***
Лиш ангели плачуть
Над нами з тобою,
Нічого не бачу
В овалі петлі,
Останні герої
Постали до бою,
Весна причаїлась
На самім краєчку землі.
Зализую рани
Вчорашнього неба,
Відхаркую вірші
Холодні і злі...
Нікого не треба,
Нічого не треба –
Весна обірвалась
На самім краєчку землі.
А пам'ять глузує,
І значить ми квити,
Між літер прокрались
Глухі скрипалі...
...Зуміти забути –
Зуміти простити...
Самотньо і тихо
На самім краєчку землі.
REVOLUTION BLUES
Остання осінь,
Фальшивлять мої ноти,
Зриваю голос,
Немов пожовкле листя,
І душу – навстіж
Для кожної сволоти...
Недобрі люди
Несуть недобрі вісті.
У місті зимно,
У місті б'ють тривогу,
Б'ють по цимбалам
За непрограмні вчинки,
А Бог все бачить,
А ми усі під Богом,
А будем з Богом,
Як відіб'ють печінки.
Вітри осінні –
Фрегати паперові,
І тої втіхи –
Лиш те, що руки чисті...
Словами пісні,
Забитої до крові,
Зриваю голос,
Немов пожовкле листя.
***
Я так боюсь відчинених дверей...
Я так боюсь дивитися у очі...
Я так боюсь не пережити ночі
І загубити віру у людей.
Я так боюсь не пам'ятати снів,
Боюсь, коли життя не має змісту
І на папері порожньо і чисто...
Я так боюсь, що я
недолюбив.
***
Я знаю,
Що своїми словами,
Які стали причиною
Нашого з тобою безладу,
Я вбив себе.
А ти тут ні до чого,
Бо була лишень
Знаряддям
Мого самогубства.
***
Я розгублю у сутінках
Усі слова, мої слова,
Перемовчу і виплачу
Усі пісні, мої пісні,
Кому одвіку стелеться
Під ноги стежечка крива –
Лиш той зазнає радості,
Що ще сьогодні на коні.
Я розв'яжу у сутінках
Всі вузлики заплутані,
Шарпнуться пси моїх думок,
Неначе з цепу спущені,
Хто лічить кроками життя,
Того гріхи спокутані,
А хто доходить до кінця –
Тому іще й відпущені.
Я розбуджу у сутінках
Всі сумніви непрошені,
Умию очі заспані
Усім вітрам, моїм вітрам...
Дороги непорушені,
Дороги запорошені
Аж ген ведуть за небокрай –
Пора і нам, пора і нам.
...Я розгублю у сутінках
Усі слова, мої слова,
Перемовчу і виплачу
Усі пісні, мої пісні,
Кому одвіку стелеться
Під ноги стежечка крива –
Лиш той зазнає радості,
Що ще сьогодні на коні.
***
Один скульптор
спускається в гранітний кар'єр,
знаходить камінь
і робить красу.
Один чиновник
прокидається вранці,
чистить зуби
і думає про наступну сходинку
своєї кар'єрної драбини.
...У кожного
свої
кар'єри.
***
Це місто, де пам'ять про щастя
Беруть напрокат,
Летючий Голландець
Дрейфує собі по підземці,
Виходять на площі
Перевертні та іноземці,
А вранішнє сонце
Сідає на свій самокат.
Це місто –
Дилема останньої кулі й петлі,
Фатальних розлук
І напіввипадкових побачень,
Ні краплі води –
Тут ніхто і ніколи не плаче,
А стежки на небо
Лягають по грішній землі.
Це місто – наркотик,
Хворобою вражена кров,
Всесвітній потоп,
Де ковчег відпливає без Ноя,
Це місто – міраж,
Це абсурд і тяжка параноя,
Це місто – найперша ненависть,
Остання любов...
***
Я нічого,
Нічого,
Нічого у Вас не прошу,
Ви потрібні мені,
Як потрібен
Вітрилові вітер,
З Вами я –
Вже не я,
А без Вас –
Починаю сивіти,
Тільки серце,
Як камінь
У лівій кишені ношу.
Я давно вже нічого,
Нічого не знаю про сон,
Це вже більш, ніж любов,
Ви – моя найшкідливіша
Звичка:
Завжди хочеш іще,
Хоч заповнена вщерть
Попільничка...
...Залишаю печаль,
Як останній
Для себе
Патрон
***
Весняно-вокзальний Рембо –
Ігнорація суті
(До потягу дві години і ти
дрімаєш на моєму плечі),
Химерні слова
Переплітають наші вуста –
Поцілунок на відстані,
Непомітний для випадкових
Свідків,
Поцілунок ні про що.
Ховаючи від тебе папірець
Пишу абстраговані сентенції про те,
Що нереалізована можливість
Є подвійною утратою –
Сприймай це як натяк,
Хоч я ні на що не натякаю.