Його масивна голова повернулася в бік, ніби він намагався уникнути запаху.
— Спрацювало! — крикнув Марк ізсередини.
— Можливо, але він ще не йде! — відповів Чарлі, викидаючи контейнер у бік, якомога далі від шатла.
Істота ревнула ще раз, зробила кілька кроків назад, а потім різко повернулася і зникла в лісі. Чарлі швидко забіг назад і захлопнув двері.
— Непогано, генію. Але наступного разу ти сам винесеш свої експерименти назовні, — сказав він, тяжко дихаючи.
Марк усміхнувся, все ще тримаючи вогнемет:
— Але це ж спрацювало! Тепер ми знаємо, як його відлякувати.
Паралельна історія: Після шторму
"Шторм вщух тільки на третій день, залишивши по собі сліди руйнувань. Гілки дерев були обірвані, земля навколо річки мала б перетворитися на болотяну кашу, але земля була сухою, а її тимчасовий табір виглядав, м'яко кажучи, жалюгідно. Дах з гілок і каменів був повністю зруйнований, а більша частина речей була мокра.
Ніка оглянула свої залишки. Сухпайків було лише два, воду вдалося зібрати завдяки річці, але вона не могла залишатися тут. Вона розуміла, що потрібно рухатися далі.
— Тут більше нічого не тримає, — сказала вона собі, збираючи рюкзак.
У неї залишився лише рюкзак із речами, спис і невеликий ніж. Цього було недостатньо для довготривалого виживання, але Ніка знала, що зволікання може коштувати їй життя. Вона вирішила піти вгору за течією річки, сподіваючись знайти щось корисне або хоча б нове укриття.
Шлях був складним. Деякі ділянки річки були глибокими, з сильними потоками, тому доводилося обходити їх через густі зарості. Кожен крок забирав багато сил, і їй доводилося часто зупинятися, щоб відпочити. Запаси їжі скорочувалися, а риба, яку вона могла ловити раніше, більше не траплялася в цих потоках.
Десь під вечір, коли вона вже почала втрачати надію, її погляд впав на щось металеве між деревами. Спершу їй здалося, що це уламок шатла або просто звичайне сміття, але, наблизившись, вона зрозуміла: це була капсула порятунку.
— О, тільки б хтось був живим... — пробурмотіла Ніка, відчуваючи, як серце забилося сильніше.
Капсула була замкнена. Ніка пройшла навколо, перевіряючи її стан, але її увагу привернуло інше. На землі, поруч із капсулою, лежало тіло. Вона одразу впізнала його: це був Лі, один із механіків з її команди.
Від побаченого її ноги ніби стали ватяними. Лі лежав на боці, стискаючи в руках якийсь інструмент, а його обличчя застигло в виразі болю. Його одяг був пошкоджений, а руки — подряпані, ніби він намагався захищатися.
— Ні… Лі… — Ніка ледве стримувала сльози, підходячи ближче.
Вона опустилася на коліна поруч із ним, обережно торкаючись його руки. Відчувши, що тіло холодне й жорстке, вона відвела руку назад. Сльози підступили до очей, але Ніка швидко зібралася.
— Я мушу рухатися далі. Пробач, Лі... — прошепотіла вона, розуміючи, що зараз важливіше зосередитися на власному виживанні.
Вона обережно обшукала тіло Лі. На його поясі був ключ-картка, яка, ймовірно, відкривала капсулу. Забравши її, Ніка підійшла до замка й вставила картку в гніздо. Після кількох секунд тиша навколо порушилася клацанням замка.
Двері відчинилися. Усередині був невеликий простір із полицями, на яких зберігалися аварійні припаси: герметичні упаковки їжі, кілька пляшок води, аптечка і навіть кілька базових інструментів.
— Так, це врятує мені життя, — сказала вона, вдихаючи запах чистого металу й пластику.
Ніка швидко перенесла всі речі до свого рюкзака, залишивши тільки ті, які їй були справді необхідні. Вона також перевірила, чи працює система комунікації в капсулі, але все було вимкнено.
— Нічого не змінюється, — пробурмотіла вона, закриваючи двері за собою.
Перед відходом вона ще раз глянула на тіло Лі. Стиснувши губи, Ніка зібрала всі свої сили, щоб повернутися до реальності.
— Дякую, що допоміг навіть зараз, — тихо сказала вона, перш ніж залишити це місце позаду.
Тепер вона мала трохи більше їжі, води й можливість виживати. Але всередині залишилося відчуття порожнечі. Планета продовжувала випробовувати її на міцність, і тепер вона знала: з кожним днем це ставатиме тільки складніше."
Розділ 10: "Шлях до нових горизонтів"
Вони ще не могли оговтатися від пережитого, але відчували, що тепер настав час для нових кроків. Марк, як завжди, був впертий у своїх ідеях. Він наполіг, щоб вони більше зосередились на дослідженнях місцевих рослин.
— Нам треба більше дізнатися про ці рослини, Чарлі, — сказав Марк, оглядаючи свою лабораторію і вже плануючи нові експерименти. — Я розширю бестіарій і перевірю їхню можливість для створення більш ефективного пального або інших корисних речовин. Ти зможеш продовжити будувати аванпост. Нам потрібно більше простору для наших досліджень, а цей шатл більше не може вмістити все, що нам потрібно.
Чарлі злегка нахмурився. Він добре розумів важливість досліджень, але практична частина роботи також вимагала уваги.
— Так, але ти ж знаєш, що наш транспорт один. Як ми будемо доїжджати до річки чи ще кудись, якщо я буду один займатися будівництвом?
Марк подивився на нього і посміхнувся:
— Не хвилюйся, я все продумав. Я збираю всі рослини біля шатла і буду вивчати їх тут. До того ж ось що я зробив із залишків тієї рослини — спрей, який, здається, відлякує навіть Страйкер-Альфу. Це поки не ідеально, але ми можемо використовувати його для захисту.
Чарлі взяв спрей в руки, уважно розглядаючи його.
— Чесно кажучи, я не очікував, що ми знайдемо щось настільки ефективне. Та й сама рослина… цілий час тримала нас у напрузі, а тепер вона нам на руку. Добре, я не сперечаюсь, — сказав він, усміхаючись. — Почну з аванпосту. Все одно ця планета вже показала, що не все так просто.
Марк кивнув і знову заглибився у свої роздуми:
— Так, це тільки початок. Якщо ми зможемо знайти рослину, яка дасть нам можливість зробити хоча б низькоякісне пальне, це буде великий прорив. Уяви собі: ми зможемо забезпечити себе енергією не тільки для шатла, а й для генераторів та інших пристроїв, що нам будуть потрібні.
Чарлі вирішив не сперечатися, хоча і був трохи скептичним. Вони мали вже чимало проблем, і навіть така проста справа, як пальне, стала однією з найбільших. Але він бачив, як Марк уважно вивчає рослини і відчував, що цей шлях може дати бажаний результат.
— Окей, тоді я поїду і почну з будівництва. Але якщо ти знову зустрінеш Страйкер-Альфу, краще не затримуйся зі своїми дослідженнями.
Марк засміявся:
— Як ти знаєш, я не звик ставити безпеку на перше місце. Але цього разу я буду обережніший.
Чарлі залишив Марка за справами і вирушив до шатла, щоб підготуватися до будівництва аванпосту. Він вже знав, як він хоче розташувати будівлю: вдале місце, де можна буде не тільки сховатися від небезпек, але й побудувати простір для фільтрації води, зберігання пального та іншого обладнання. Залишалося тільки все реалізувати.
Тим часом Марк продовжував свої експерименти, досліджуючи нові рослини та сподіваючись знайти ще більше можливостей для їхнього виживання на цій дивній планеті. Він не мав сумнівів — вони знайдуть те, що їм потрібно.
Чарлі завантажив металеві листи, сонячну панель, проводи, матеріали для каркаса та інструменти, готовий вирушити до річки. У нього була лише одна зброя — автомат, який він створив ще до вогнемета, і це давало йому відчуття безпеки, хоч і не вповні. Підготувавшись, він поїхав до річки, щоб почати будівництво аванпосту.
Прибувши на місце, він вибрав ділянку біля густих чагарників, що розташовувались поруч. Місце виглядало обіцяючим: захищене від вітру, з доступом до води, а головне — достатньо простору для майбутнього укриття та фільтраційної станції. Він взявся за роботу, очищаючи територію від рослинності, щоб залишити лише рівну ділянку для каркаса.
Поки він працював, його думки непомітно мандрували. Чарлі не міг не помітити, як стабільно трималася погода. Вже майже шість місяців, як вони опинилися на цій планеті, і хоча температура іноді змінювалась, загалом, тут не було жодних сезонних змін, як на Землі. Вони помітили, що рослини не виявляли жодних ознак сезонних циклів, а погода залишалася стабільною. Було трохи холодніше, але не так, як зазвичай у разі зміни пори року. Це було дивно й тривожно.
Поки він очищав місце для будівництва, його думки дедалі більше кидались на роздуми про цю планету, її стабільність і неймовірну передбачуваність. Можливо, тут є якісь закони природи, що діють по-іншому? Або ж планета має свою непередбачувану поведінку? Він часто згадував, як дивно все склалося — і шторм, що прийшов так раптово, і стійкість рослин, що не піддаються звичним сезонним змінам. Це було водночас неймовірно корисно для їхнього виживання, але в той самий час і непокоїло. Адже, як кажуть, перед штормом завжди настає спокій.
І ось він вже майже завершив очищення території. Взявшись за каркас і почавши працювати над підлогою, він продовжував думати про майбутнє. Йому треба було розраховувати не тільки на будівельні матеріали, але й на те, що вони, можливо, не зможуть залишитись тут надовго. І якщо ця планета не змінюється, чи зміняться вони? Чи витримають їхні сили такі умови?
І цей момент змусив його зупинитись на кілька хвилин, поки він працював з інструментами. Спокій, який він відчував на планеті, став для нього все більш незрозумілим. Чи не було це просто передвісником чогось більшого? Чи не настала пора справжніх випробувань для них?
Але Чарлі, хоч і тривожився, не дозволив сумнівам затримувати його. Він продовжив будувати, вперто працюючи над каркасом. Але частина його свідомості залишалася зосередженою на тій дивній стабільності, що оточувала їх.
Тим часом Марк, повний захоплення, безперервно пересувався від однієї рослини до іншої. Кожна рослина була унікальною, кожна мала свої особливості, і жодна з них не нагадувала іншу. Він фотографував їх на свій планшет, фіксуючи різні варіації форм, кольорів і текстур. Він занурився в процес дослідження, захоплений можливістю дізнатися більше про місцеву флору.