Потрібен певний час. Прошу мене вибачити, пора працювати.
;
;
/*-------------------------------------53----------------------------------*/
;
Ранком перші шпальти усіх газет Сполучених Штатів Америки "розкривавились" заголовками. Студії телебачення "вибухнули" екстреними випусками новин.
"Терористи оголосили війну", "Черговий оскал терору", "Бойові дії за 20 миль від Білого Дому", "Найзагадковіша загадка Палацу Загадок", "Агентство, яке знайшли", "Хто постраждає завтра?", "Нова війна?"...
Коментатори усіх мастей та рангів з трагічними виразами на обличчі, з надривом в голосі, зі сльозою на кінчику пера щосили смакували надзвичатинку. Але за награним театральним трагізмом відчувалась загальна роздратованість нездатністю влади ефективно протистояти потенційним ворогам.
Оскільки напад був здійснений не проти цивільного об'єкту, і вражаючих слідів руйнувань, окрім огорожі, не було, то подія явно не "тягнула" на рівень національної трагедії, тобто доводилось дещо інакше розставляти акценти коментарів. Журналісти починали дуже обережно ставити питання про відповідальність за те, що відбулось, про наміри нападаючих і взагалі висувати версії хто ж таки осмілився напасти на провідну розвідувальну установу держави.
В нервовій обстановці розпочалась нарада вузького кола керівних осіб держави.
Президент жбурнув на стіл купу газет:
– Хто доповість про все це?
Директор ФБР підвівся з місця:
– Я можу доповісти про наші попередні висновки. Напад було здійснено групою до ста чоловік. Діяли професіонали. Все почалось з газової атаки. Склад газу з'ясовується. Були підірвані вхідні ворота, ймовірно гранатометами. Нападники в протигазах, озброєні легкою стрілецькою зброєю, проникли до будинку. Ми додатково з'ясовуємо дані по пістолетах та автоматах, що були кинуті нападниками у вантажівку, яку вони потім підірвали. Одного з нападаючих було вбито. Ймовірно, охоронцем. Ми вже з'ясували, що це студент з однієї з арабських країн. Ймовірно, нападаючі не встигли його знайти та забрати за браком часу...
– Тобто знову арабський слід? – перебив його президент.
– Не виключено. Як вам відомо, нещодавно ми отримали з різних джерел інформацію про можливий терористичний напад...
– Тобто ви не впевнені.
– Точніше, пане президенте, ми впевнені, що це був не терористичний напад. Бо його було здійснено на дуже обмеженій території і нападники добре знали, що їм потрібно було шукати. Встановлено, що вони викрали тільки чотирьох хлопців, яких вивезли з України, а також все їхнє обладнання та книги.
– Це пов'язано з проектом Годріча?
– Так, пане президенте. Годріч тут неподалік, ми взяли його з собою для пояснень.
– Годріч зачекає. Гадаю, що багатьом з присутніх нічого невідомо про цей проект, – президент суворо подивився на членів Ради. – Щодо проекту. Годріч зв'язувався зі мною. Просив декілька днів на закінчення роботи з цими хлопцями. Мені доповідали, що вони винайшли вплив на маси людей на невеликій території. Ви всі пам'ятаєте ту скандальну історію про вибори українського президента.
Він замовчав.
– Вибачте, пане президенте, – втрутився директор ЦРУ. – Слід додати, що нещодавно в АНБ була викрита ізраїльська шпигунка. Був знайдений виток інформації до "Моссад". Більше того, ізраїльтяни розпочали операцію паралельну нашій на території України. Нам довелось застосувати крайніх заходів: частину ізраїльських агентів довелось нейтралізувати.
– Невже це вони провели цю атаку? – спитав президент.
– На цей час – невідомо, – відповів директор ЦРУ. – Ізраїльтяни відповідають, що вони тільки-но викрили працівника "Моссад", який працював на арабів. Тобто виток інформації поширюється.
– Ситуація ускладнюється, – зробив висновок президент. – Я хочу знати: чи дійсно той винахід такий важливий?
– Пропоную запросити сюди Годріча, – сказав віце-президент. – Цікаво послухати його звіт.
Через хвилину Годріч зайшов до кімнати і залишився стояти перед членами Ради: він розумів, що саме йому доведеться нести всю відповідальність, але не збирався здаватися просто так.
– Що ви можете сказати про причини нападу? – запитав його президент.
– Пане президенте. Причина одна – викрадені винахідники впливу на людей.
Годріч вирішив не приховувати нічого: він знав, що програв, але мав слабку надію вивернутися зі становища і, хто знає, можливо, знову опинитися на коні. Невдалий наполеончик сучасності розміркував так: "Президент – дурень: він так і не зрозумів, що це була моя власна операція. Кінець-кінцем, моєї провини в цих подіях немає. А за напад нехай відповідають ті, хто повинен був охороняти штаб-квартиру АНБ".
– Так, вони випробували вплив на невеликій території. Але вони почали працювати над дією впливу на всій земній кулі, – Годріч вирішив трохи прибрехати. – Гадаю, що всі розуміють, що це надзброя. Можна домогтись всього впливом. Обеззброїти всіх своїх ворогів одним тільки наказом. Цей винахід не треба патентувати, володар цього винаходу зможе контролювати весь світ. Тобто зможе зробити те, що досі не вдалось нікому. З цих міркувань і був зроблений висновок про найменшу кількість людей, які були б ознайомлені з цією операцією. Тобто, саме цьому винахідники впливу були доставлені до АНБ, саме цьому я попросив керування справою на попередньому етапі залишити за мною. Я розумію, що дехто легковірний може і мене запідозрити в нечистих намірах. Але моя робота проводилась під особистим контролем президента.
Президент ствердно кивнув і подумав: "Треба було одразу брати цю справу під свій особистий контроль, однак поточні справи заїли, переважили".
– Щодо походження нападників, – продовжив Годріч. – Існує декілька припущень. Цілком ймовірно, що це могли бути ізраїльтяни, зважаючи на їхні надто активні дії в Україні. Щодо відповідальності: мені було відомо про можливий терористичний напад на території США, але ніхто не міг уявити собі до цього часу, що на комплекс АНБ може бути здійснена атака. Крім того, ми не займаємося охороною.
Годріч замовк.
– Ви вільні, – сказав президент.
Після того як Годріч вийшов, він сказав:
– Я хочу сказати, що ми як наддержава повинні відповісти якнайрішучіше. Але... Наша відповідь повинна бути хоч і швидкою, однак точною і конкретною. Я не потерплю ніяких поспішних дій, які можуть поставити під сумнів нашу роль світового лідера. Але... Мені дуже потрібна точна інформація якнайшвидше. Отже... Якими можуть бути наші дії? Ваші пропозиції...
Директор ЦРУ зітхнув і взяв слово:
– Вважаю, що нам не можна легковажно відноситись до цієї справи. Не виключено, що Годріч може якимось чином причетним... По-перше. Пропоную усунути Годріча з посади і залишити його в якості консультанта... Зрозуміло, тимчасово... До кінцевого з'ясування обставин... По-друге. Щодо дій. Необхідно негайно передати світлини цих винахідників до поліції з метою повернення їх... у наші руки. По-третє. Щодо мотивів та виконавців здійснення нападу. Можу запевнити, що ми намагатимемось встановити це якнайшвидше. Вже йде робота по з'ясуванню ланцюжка покупців та продавців кинутої нападниками зброї. По-четверте. Ми повинні мати повний контроль над цією операцією...
Директор ФБР пильно подивився на нього.
– Так, – твердо сказав директор ЦРУ. – Як виключення, ми вимагаємо повного контролю над цією операцією... У тому числі і на території США. Зрозуміло, мова йде тільки про узгоджене керування операцією. Тобто, тільки на час її виконання ми будемо координувати дії всіх наших розвідувальних служб.
Головне наше завдання знайти викрадених винахідників впливу. Найімовірніше, що вони ще на нашій території. На цей момент пропоную: жорстко контролювати в'їзд-виїзд в усій країні, ретельно перевіряти всю інформацію із Ізраїлю, у зв'язку з цим АНБ потрібно активізувати роботу в напрямку визначення і звуження кола усіх інституцій, кому відома інформація про вплив. Це перші кроки, пане президенте, на цьому шляху. Пропоную на час цієї операції працювати всім службам разом: завдання дуже важливе для нашої країни.
– Усім зрозуміла надважливість цього завдання, – сказав президент. – Даною мені владою, я надаю особливих повноважень ЦРУ. Прошу всі інші служби координувати свою роботи з управлінням. Прошу доповідати мені про хід справи кожні три години.
Він встав зі свого місця і таким чином закрив нараду.
Усі присутні відчули, що в разі невдачі у такому складі вони вже більше не зберуться.
;
;
/*-------------------------------------54----------------------------------*/
;
Олександр прокинувся першим. Оскільки карколомні події останніх днів навчили його прокидатися обережно, то він, лежачи на правому боці, трохи відкрив праве око і окинув своє нове навколишнє оточення настільки, наскільки це було можливо в його становищі. Напроти нього в ліжку спав Віктор, а трохи подалі біля дверей куняла за столиком симпатична медична сестра.
"Здається, ми знову разом, – із задоволенням відмітив Сашко. – Але чому в лікарні? Допит був нещодавно... Домовлялись про спільну зустріч... Ага... Ніч. Нас знову кудись тягнули... Немовби викрадали... Тепер лікарня..."
Він би так і лежав собі, думаючи, але, згадавши про спробу Вадима вмикати механізм впливу у стані сну, спробував і собі.
"Здається, що ми знаходимось у лікарні".
"З'ясуємо обставини у медсестрички. Де ми зараз?".
"У приватній психіатричній лікарні".
"Її місце розташування?".
"Неподалік від Вашингтону".
"Мета нашого перебування тут?".
"Мета мені невідома. Я повинна доглядати за пацієнтами і негайно доповісти, коли вони прокинуться."
"Забудьте про цю розмову".
"Добре".
Сашко розвернувся на спину і подивився навкруги так, немовби вперше побачив медсестру.
– Де ми? – запитав він.
– У лікарні, – лагідно відповіла сестричка і натиснула на кнопку на стіні.
– Чому у лікарні?
– Треба пройти короткий оздоровчий курс...
– Який курс?
– Вибачте, але це ви спитаєте у доктора... А ось і він!
До кімнати зайшов чоловік у білому халаті. Він лагідно посміхнувся і запитав:
– Ну, як ми сьогодні?
"Чому ми в лікарні?".
"Треба перебути якийсь час тут. Поки триватимуть пошуки...".
"Хто нас буде шукати?"
"Усі американські розвідувальні служби".
"Хто нас захопив цього разу?".
"Моссад".
"Чому нас переховують у психіатричці?".
"Це найзручніше місце".
"Чому?".
"Американці і не підозрюють як багато інформації ми отримуємо саме у цих закладах".
"Детальніше".
"Ми контролюємо більшість з них.