Крім того, порошки розпадались повністю і виявити їхні сліди вже через годину було практично неможливо.
Бойовикам пощастило: вітерець дув на об'єкт атаки прямо з їхньої сторони і тому місце газової атаки переносити не довелось.
;
;
/*-------------------------------------51----------------------------------*/
;
Теплої, тихої літньої ночі, такої звичайної, здавалося спало майже все. Вартові на вулиці, позіхаючи, придивлялися в темряву, майже механічно виконуючи свій одвічний обов'язок. Робітники служби безпеки всередині розвідувального комплексу звично дивились на свої монітори, рух на яких зменшився, однак Палац Загадок не спав: в його надрах безперервно слухали, перекладали, та аналізували інформацію з усього світу.
На годиннику керівника бойовиків була перша година ночі. Він подивився на годинник і наказав: "Всім надіти протигази. Готуйте суміш".
Невидима газова хвиля покотилась до комплексу будинків АНБ, проходячи крізь зовнішню варту.
Справа полегшувалась ще й тим, що в потрібному їм корпусі АНБ був ще один агент. Щоправда досить дрібний – він займався прибиранням приміщень і, таким чином, міг допомогти на рівні дрібних дій. Його завданням було розсипати такі ж самі порошки у вентиляційній мережі будинку. Що він і зробив рівно о першій в одному з підсобних приміщень. Газ почав розповсюджуватись по внутрішнім приміщенням.
01:00. Розсипано порошки. Газ, що утворювався, був важчий за повітря і непомітно потягнувся за легеньким вітерцем. Всі бойовики – в протигазах – чекали наказу в трьох вантажівках.
01:10. По розрахункам газ повинен був почати діяти на місці подій. Керівник махнув рукою і вантажівки швидко рушили до головного в'їзду в штаб-квартиру.
01:14. Вантажівки дістались головного в'їзду. З головної машини вискочили двоє бойовиків з зарядженими гранатометами і ще двоє з гранатами. Чотири постріли – і вантажівки-танки рушили в зроблений отвір. Ще два постріли – і нейтралізовано високовольтну огорожу.
Вантажівки в'їхали на заборонену територію та під'їхали до темної будівлі. Бойовики швидко висипали з вантажівок. Вісім з них залягли біля машин: четвірки прикривали напрямок атаки і шлях відходу. Троє почали розгортати машини для відходу. Інші швидко побігли до будівлі.
Зі сторони охоронців не пролунало жодного пострілу. Охорона не чинила ніякого опору. Їм було смішно дивитись один на одного. І ще більше веселилися ті з них, хто побачив дивних людей у протигазах.
– Дивись, Джордж! – реготав товстий охоронник. – А ти говорив, що інопланетян немає!
Він трусився від реготу, показуючи своєму колезі нападників.
– Ха-ха-ха! – хихотав Джордж. – Вже не можу сміятися. Живіт вже болить. Давно я так не сміявся! Я такого ще не бачив! Тільки це не інопланетяни – це жаби!
Охоронці і робітники АНБ були майже у несамовитому стані.
"Здається, наші хіміки чогось не доробили, – подумав керівник групи. – Неприродна поведінка супротивника розслаблює, мабуть треба було додати у суміш трохи сльозоточивого газу".
– Вперед, – не звертаючи на охоронників ніякої уваги, показав долонею напрям руху командир. – Шукати по кімнатах. Особлива увага на червоні стіни.
Троє бойовиків різонули кульовими чергами по відеокамерах – на всяк випадок, щоб не було видно скутих рухів полоненого студента.
01:16. Нападаючі розсипались по поверхах будинку. Завдання було відоме: треба захопити живими чотирьох хлопців, фото яких їм показали заздалегідь – агенти "Моссад" в Маріуполі під різними приводами встигли побувати в домівках у хлопців.
01:19. Командир та ще п'ятеро бойовиків разом з арабським студентом піднялись сходами на четвертий поверх.
Охоронець біля ліфта, зрозуміло, сміявся.
Командир холоднокровно застрілив його. Підійшов до вбитого, взяв його пістолет, повернувся до студента і повторив дію. Двоє його помічників швидко перевірили сусідню кімнату – там нікого не було – кинули туди гранату і втягли два трупи до неї. Студента прикрили розбитою шафою біля вікна, а охоронця залишили біля дверей.
По всьому будинку йшов інтенсивний пошук, відеокамери руйнували, але в декількох місцях їх залишили "непоміченими".
Годріч міцно спав у своєму кабінеті і навіть не відчував, що його величним задумам настав кінець.
Хлопці також спали, як звичайні люди, і не відчували, що відбувається навкруги. Кожен з них майже напевно знав, що завтра вони зустрінуться всі разом і спробують звільнитися з полону.
01:23. Двері в кімнату Анатолія різко відчинилися і бойовик увімкнув світло.
Через декілька секунд він натиснув кнопку на мобілці.
– Здається, знайшов, – сказав він арабською.
Бойовики швидко сконцентрувались біля кімнат хлопців. В кімнатах відчувався слабкий запах хлороформу.
– В одній кімнаті знайдено старенький комп'ютер, книги та різний мотлох, – доповів один з них керівникові і пояснив. – Здається, це їхнє.
– Забираємо все з собою, – швидко розпорядився командир. – Потім розберемось.
01:26. Хлопці не помітили, як їх, сонних, м'яко підняли та понесли до виходу.
– Відходимо, – віддав наказ керівник операції.
01:29. Бойовики вибігли з будинку та почали заскакувати до вантажівок. Всередині машин пройшла швидка перевірка наявного складу. Всі доповіді командир операції отримав арабською мовою.
01:31. Всі машини рушили на місце розгортання.
На головну частину операції – від початку проникнення у будинок і до відходу – планувалось не більше двадцяти п'яти хвилин. Ізраїльтяни впорались за сімнадцять.
01:35. На місці розгортання всі швидко роздяглись, склали увесь маскувальний одяг, протигази та зброю до однієї з вантажівок і розсипались по своїх легковиках.
Тільки двоє залишились на хвилину: щоб облити непотрібні вже машини бензином і підпалити їх.
Рушили. Позаду почувся вибух.
До третьої ночі майже всі бойовики повернулись до своїх мотелів, кемпінгів, автостоянок, знову стали туристами та студентами зі справжніми документами, а через годину всі спали міцним сном.
Лише командир та троє його помічників на великому джипі вивозили хлопців та їхній небагатий скарб подалі від місця нападу.
Подальший наказ був таким: перечекати декілька днів на території США і тим часом завербувати хлопців на службу Ізраїлю.
;
;
/*-------------------------------------52----------------------------------*/
;
Тривогу забили через півгодини після завершення нападу. Першими оговтались охоронники біля муру. Вони побачили розбитий мур і почали виконувати відповідну інструкцію.
Через дві години штаб-квартира нагадувала розтривожене осине гніздо. З'їхалось велике начальство. Воно зібралось біля пролому, який на той час вже охороняли посилені наряди: тимчасово було вирішено поки що не відновлювати мур, щоб мати час на збирання речових доказів.
З'явились і перші репортери. Вони воліли мати більше інформації, але їх вже чекали, і заздалегідь виставлений кордон не пропускав журналістів до місця подій.
Відсутність інформації породжує чутки, і декілька репортерів почали між собою складати свої версії нападу на штаб-квартиру АНБ.
– Може це і є той самий напад терористів, про загрозу якого щойно повідомив офіційний Вашингтон? – запитав рудий чолов'яга з фотоапаратом.
– Тобто версія ісламської помсти? – відповіла запитанням його сусідка.
– Не виключено...
– Однак нападали, можна сказати, на вуха та очі нашої розвідки...
--Ну і що...
– Припускаю, що в Палаці Загадок є багато таких загадок, розгадки яких хотіли б мати іноземні розвідки...
До розмови втрутився високий чоловік.
– Що ви тут толочите про якійсь версії? Після одинадцятого вересня дві тисячі першого, після створення потужної протитерористичної організації, після посилення додаткових заходів я навіть не міг уявити щоб на нас нападали на нашій території...
– Це зовсім інше питання... – миролюбно відповів рудий. – А ви, до речі, яку газету представляєте?
– Та ніяку. Я просто здивувався кількості машин, які їхали на великій швидкості у такий час і повернули сюди... Я тут часто їжджу...
Рудий втратив інтерес до високого і повернувся до своєї сусідки.
– Тобто у кошику версій маємо помсту та виключно важливу інформацію...
– Мені здається, що друге вірогідніше тому, що...
– Тому, що?
– Вибачте, саме ось тому, що це є результатом мого власного експрес-аналізу події, і я вже зараз можу передати невеличкий репортаж своєму редактору.
– Зрозуміло, – зітхнув рудий і знову підійшов до охоронного кордону.
А симпатична сусідка відійшла кроків на двадцять і дістала з сумочки мобілку: вона вирішила одразу передати короткий репортаж черговому редактору по відділу нічних надзвичайних подій.
– Джо? На штаб-квартиру АНБ дійсно був скоєний напад. Поки що невідомо чи був цей напад зухвалою відповіддю терористів. Є припущення, яке може здатися неймовірним, що напад був здійснений якоюсь іноземною розвідкою... Заспокойся, будь ласка. На користь цього припущення говорять такі факти. Терористи всього світу зацікавлені у нанесенні якнайбільшої шкоди супротивнику, і, скоріш за все, вони знову скористалися б літаками або гвинтокрилами, або навіть намагались би розстріляли будівлі АНБ з легких мінометів. Картина руйнувань, яку ми зараз бачимо говорить про те, що головною метою нападаючих було не нанесення якогось потужного удару, а їм дуже було потрібно потрапити усередину... Вони сильно ризикували. На цю годину будь-які відомості про кількість нападаючих та можливих жертв відсутні. У мене поки що все. Якщо хочеш, то можеш давати в номер. А я зачекаю перших коментарів від наших "доблесних" розвідників.
Тим часом представників мас-медіа прибувало. Вони хвилювались і вимагали інформації.
Нарешті до них вийшов офіційний представник ФБР.
– Шановні панове. Я можу лише підтвердити, що на штаб-квартиру АНБ відбувся напад. Причини на цей час нам, зрозуміло, невідомі.
– Це терористичний напад, про який попереджувало ЦРУ?
– Така версія не виключена...
– Ви припускаєте напад іноземної розвідки?
– З таким же успіхом я можу припустити і напад інопланетян... – посміхнувся інтерв'ювований. – Можу лише повторити, що справжні причини нападу на цей час невідомі...
– В такому випадку ви можете підтвердити, що в АНБ велись роботи в напрямку пошуку інопланетян?
– Я, так би мовити, в першому наближенні можу говорити лише про цілком земний характер нападу.
– Чи є якійсь втрати?
– Дані зараз уточнюються.