– Я вимагаю...
– Не треба нічого вимагати, – українським відлунням прозвучав зміст фрази шефа розвідки. – Ми вже домовились з вашими друзями про нашу загальну зустріч, про попередню згоду працювати разом...
– ... інформації про моїх товаришів, – продовжив так, ніби не чув слів Годріча та перекладача Сашко.
– Повторюю, – спокійно вів своє Годріч. – Ми вже домовились з вашими друзями про взаємовигідну працю. Що торкається морально-етичної сторони вашого затримання, то я в черговий раз можу сказати тільки те, що моя країна, Сполучені Штати Америки, веде непримиренну боротьбу з міжнародним тероризмом, масштаби якого все зростають і ми повинні реагувати вчасно, і, більше того, працювати на упередження наших загальних ворогів, терористів. Уряд США бореться проти проявів тероризму по всьому світові. До речі, зараз ми маємо найсвіжішу інформацію про те, що готуються великі терористичні акції зі сторони ісламського світу. Ми не імпровізуємо. Ми діємо в рамках міждержавної таємної угоди про запобіганню тероризму.
Годріч пильно подивився на Сашка: "А може я помилився і лідером в групі є цей хлопець? Цікава ситуація: невже кожен з них має лідерські здібності? І як вони уживаються в такому середовищі?".
– Приношу свої вибачення за дещо незвичний спосіб доставки вас і ваших товаришів сюди, – спокійно продовжив він. – Але, погодьтесь: інформація про таємну міждержавну угоду щодо боротьби з тероризмом не призначається для уваги кожному. Тобто, ви можете впевнитись наскільки ми вам довіряємо.
– Ми?
– Так ми. Я, Вільям Годріч, офіційний представник уряду Сполучених Штатів Америки та президента нашої країни.
– Щось надто багато уваги декільком українським хлопцям...
– Дуже багато уваги вашому відкриттю впливу на маси людей... До ваших послуг будуть наші найкращі лабораторії і фахівці. Без перебільшення: ви будете мати все.
– Ви, здається, переоцінюєте деякі результати нашої скромної роботи.
– Зрозуміло, ну які умови були у вас там. Що ви мали в Україні?
– Та мав...
– Що? – здивувався Годріч.
– Ви не повірите... Україну.
– Ну це загальна відповідь...
– Ви не вірите, але відкрию вам маленьку таємницю: тільки там я мав особливий стан душі, спокійну розсудливість, потяг до творчої роботи...
– Патріотизм патріотизмом, але весь світ намагається йти в фарватері лідера.
– А наша українська історія ніби підтверджує хибність шляху, коли керівники країни намагались йти у фарватері якогось лідера. Справжній лідер – це той, хто знає куди і як йти, і веде за собою. Тих, кого часто вважають "лідерами" змушені бігти вперед, тому що їх кусають за п'яти.
– Я розумію, що ми можемо довго дискутувати про це питання. Але пропоную наблизитись до теми нашої бесіди: ваші товариші вже погодились співпрацювати з нами, – він підняв руку долонею до Олександра, побачивши, що той захотів заперечити. – На доказ цього можу пообіцяти вам зустріч з вашими товаришами для укладання остаточної угоди про взаємовигідне співробітництво проти міжнародного тероризму ...
– Поживемо – побачимо, – ухилився від ствердної відповіді Олександр.
– Гадаю, що ми з вами усіма порозуміємось, – лагідно посміхнувся Годріч і встав, показуючи що розмова завершилась.
Олександр мовчки встав і вийшов.
– Запросить останнього, – натиснув кнопку Годріч.
;
;
/*-------------------------------------49----------------------------------*/
;
Віктор ввійшов до кабінету Годріча мовчки, впевнено пройшов до першого вільного стільця і сів.
"Невже цей мовчун може бути лідером групи? – вже вкотре подумав Годріч. – Парадоксальна, неймовірна, навіть цікава ситуація: чотири потенційних лідери працюють поруч... Невже вони не борються за лідерство? Вони повинні вести себе як павуки у банці. Це просто неймовірно..."
– Вітаємо вас в Сполучених Штатах Америки, – пролунала українська перекладачки після годрічевої американської.
Віктор сидів мовчки і не став відповідати на привітання.
– Ваші товариші були ввічливішими, – спокійно продовжив американський розвідник, хоча його дратувала мовчазна поведінка Віктора.
Однак Вітя продовжував вести свою лінію: він просто мовчки дивився на свого можливого співбесідника. Видавалось так, що він простим мовчанням почав перехоплювати ініціативу в інтелектуальному двобої.
– Вам не цікаво знати: як і чому ви опинились тут? Що відбувається з вашими товаришами...
– Ні, – нарешті тихо озвався Віктор.
– Цікаво чому?
– Бо відповіді на всі свої запитання я вже отримав...
– Яким чином? – здивувався Годріч. – Скажіть, будь ласка, якщо це, звичайно, це не секрет.
– Дуже дивно, – у свою чергу прикинувся здивованим здивування Вітя. – Невже в розвідці Сполучених Штатів Америки не вистачає досвідчених керівників-аналітиків?
– Не намагайтесь роздратувати мене, – швидко опанував себе і лагідно посміхнувся Годріч. – Ви не перший в цьому кабінеті...
– Так, і саме тому я знаю відповіді на свої запитання, – спробував і собі посміхнутись Віктор, перебиваючи перекладачку. – Адже цілком зрозуміло, що вашій розвідці потрібна від нас якась інформація: гадаю, що нас викрали саме з цієї причини. Далі. Я бачу, що мене утримують як незвичайного арештанта: моя так би мовити камера щось дуже нагадує кабінет одного ваших клерків, якого, здається, тимчасово попросили його звільнити. Крім того, моє місце заточення знаходиться досить близько до кабінету, де мене допитують. Зрозуміло, що камери хлопців також десь поблизу. Таким чином, логічно припустити, що нам надають особливого статусу. До цього, ви самі додали, що допитали моїх товаришів, а з огляду характеру мого власного допиту, припускаю, що з ними все в порядку. Як бачите все дуже просто.
– Дуже добре, – Годріч відкинувся в своєму кріслі. – Тоді розкажіть мені про вашу роботу і експеримент з виборцями. Попередня інформація у мене вже є від ваших друзів, які, до речі, практично погодились, співпрацювати з нами. Повторюю, співпрацювати з огляду на реальну загрозу міжнародного тероризму.
– Можливо, це є поважною причиною порушувати закони, – спокійно сказав Віктор. – А щодо якогось впливу... Я не знаю про що йде мова, тому згоден обговорити цю тему разом із моїми товаришами.
– Добре, – погодився Годріч. – Сьогодні ми всі заробили добрий відпочинок, а ось завтра зранку цілком ймовірно, що розв'яжемо всі питання разом. Згода?
– Авжеж.
Віктор сам встав зі стільця, підійшов до дверей і вийшов з кімнати.
– Вже пізно, – Годріч звернувся до перекладачки. – До завтра ви вільні. Але прошу вас бути десь неподалік звідси: ми повинні бути напоготові.
– Зрозуміло, – відповіла перекладачка і також покинула кабінет.
Годріч напружено роздумував над результатами цього дня. Він відклав на завтра детальне вивчення матеріалів по систематизації вивезених книг та обладнання, бо в паузах між допитами встиг продивився попередні висновки. Хлопців насамперед цікавила фізика, хімія, звичайно радіоелектроніка, різні енциклопедичні видання. Серед інших матеріалів був звичайний учнівський зошит з інформацією про гілочки різних дерев.
"Важкий був день. Чотири непростих розмови з непростими хлопцями. Кожен з них має лідерські здібності і кожен може бути лідером четвірки. Але саме цього і немає. Здається так, що лідером є вся четвірка: кожен по-своєму піклується про своїх друзів, товаришів. Як бути завтра? Розмовляти з усіма чотирма чи, може, залучити Джоша? Щось я дуже сьогодні стомився..."
Тільки зараз він відчув велику втому. Йому треба було добре відпочити перед завтрашнім днем. Вирішальним днем. Днем, коли він, Годріч, заволодіє найголовнішою таємницею на планеті Земля. У цьому він не мав ніякого сумніву.
;
;
/*-------------------------------------50----------------------------------*/
;
Ізраїльтяни довідались, що практично одразу після приземлення американського військового літака з хлопцями на борту їх переправили до штаб-квартири АНБ.
Непомітно в районі Форт-Джордж-Міда збирались "студенти", "журналісти" та "туристи". В готелях, кемпінгах та просто в авто на автостоянках між Вашингтоном і Балтимором вже знаходились шістдесят досвідчених бойовиків.
Невелика кількість виконавців для такого надважливого завдання пояснювалась багатьма причинами. Треба було забезпечити надзвичайну легкість керування, щоб провести операцію без будь-яких помилок зі сторони нападаючих. Не мало сенсу дратувати американців великим озброєним формуванням. Крім того, для служби охорони був заготовленій невеличкий сюрприз, вироблений в ізраїльській секретній хімічній лабораторії.
Пізно ввечері, в означений час, до штаб-квартири АНБ вирушили легковики, джипи та декілька великих вантажівок, які планувалось використати у якості танків: виламати вхідні ворота у разі потреби. Ці вантажівки "позичили" на стоянках у водіїв-далекобійників, яких безпосередньо перед операцією, "по-сусідськи" пригостили "шпигунським" коктейлем.
Серед бойового вантажу була легка стрілецька зброя, декілька гранатометів.
Наказ був жорсткий: своїх не кидати ні в якому разі, переговори між собою вести коротко, переважно англійською, але з арабським акцентом; можна було вжити декілька арабських команд. До того, в одній з машин їхав вкрай переляканий арабський студент, якого викрали прямо з постелі, переодягли в маскувальний одяг та зв'язали. Його мали вбити та залишити десь у непримітному приміщенні на місці майбутніх подій для надійного прикриття операції. Практично він був призначений на заклання, що дуже нагадувало біблейські жертвоприношення.
У відповідності з розробленим планом, усі машини зосередились на лісистому пагорбі за декілька кілометрів від штаб-квартири АНБ.
Почались приготування до зухвалої операції. Бойовики готувались діловито, спілкувались дуже мало. Всі переговори велись майже пошепки. Кожен чітко виконував своє завдання. Всі перевдягнулись в маскувальний одяг, підготували зброю, спеціальні протигази, мобільні телефони, заляпали номери вантажівок багнюкою.
А декілька бойовиків витягли з двох джипів металеві шухляди. Це, власне, і було сюрпризом. В шухлядах були спеціальні порошки-каталізатори. Після їхнього змішування азот та кисень в повітрі перетворювались на закис азоту, тобто у звичайний звеселяючий газ. Задум ізраїльських хіміків був доволі простим, але достатньо ефективним: газоаналізатори американських розвідницьких служб не були пристосовані на виявлення сполук азоту та кисню, які, власне, є нічим іншим, як складовими звичайнісінького повітря.