Міцно потиснувши йому руку в знак знайомства Мартін був готовий повернутись у протилежному напрямку та сісти за вільне, мабуть приготовлене для нього місця, як раптом йому увагу привернула яскрава, немов екзотична папуга дівчина зі правого боку від Сюзанни, яка наступної ж миті представилась йому на ім'я Софія, найкраща подруга іменинниці. Це була приваблива молода з вигляду краля, від неї несло позитивом та якоюсь, манливою для хлопця аурою, у ній відчувалась сила, внутрішня енергія яка немов підземне джерело бурліла та билась об каміння у відчайдушній спробі вибратись на зовні. На ній був стильний, бузкового кольору піджак, надітий поверх барвистої блюзки зі квітковим принтом, крихітне тату на шиї, пірсінг та штучно нарощені пасма волосся червоного коліру, які гармонічно переплітались з її природнім, світлих тонів волоссям тільки придавали їй вигляду досить оригінальної, можливо загадкової персони.
Це пізніше дане застілля протягнеться практично до ранку, на велике щастя для Мартіна він практично непомінто влився у тусовку, надудлився разом з Максімом, Романом та батьком Сюзанни домашнього самогону останнього, наївся до відвалу ситних страв що досить настирливо підносила йому буквально до роту матір дівчини, та раз-по-раз погладжував по головці дітей Макса, хаотично розкувойджуючи їм волосся а під кінець гучно, хоча й нерозбірливо горланив у ритми зі усіма присутніми слова пісні "Happy Birthday to you" для неї.
Час промайнув доволі швидко, близкь п'ятої години ранку Сюзанна підвелась та наважилась підійти до хлопця, який будучи добре п'яний та виснажений від гулянь сидів за стільцем обпершись ліктем об стіл а долонею до підборіддя, здавалось ще мить і він засне та завалиться обличчям прямо у тарілку картопляного пюре зі м'ясною підливою.
— Агов Мартіне, ти як? Нормально себе почуваєш? "промовила Сюзанна, ніжно постукуючи рукою його по плечі" — може давай вийдемо на вулицю трішки розвіємось, уже помалу починає розвиднюватись.
Добавила дівчина, вказуючи жестом голови у сторону до виходу.
Він погодився, підвівшись та неквапливо ступаючи за нею, кругом був бардак, гості немов сонні мухи зі набитими животами валялись хто де і тільки Максім провів друзів свого дитинства, якимось печальним, з ноткою чогось утраченого назавжди поглядом.
На вулиці було доволі холодно, свіже передсвітванкове повітря сповна освітило та прочистило їх сп'янілі голови. Вони стояли один поруч одного, відійшовши на деяку відстань за межі приватного дому дівчини, перед ними розпростерся густий приміській ліс до якого вела вузька, у формі змійки доріжка.
Незручне мовчання що повисло над ними та здавалось триватиме цілу вічність вдалось порушити Сюзанні.
— А ти ще пам'ятаєш про пагорб Мартіне?
У цю ж мить він мало що не промовився, про те що згадує як про пагорб так і про могучий Ясень на його підніжжю доволі часто але змовчав, натомість зробивши коротку паузу відповів.
— Близько пів року назад я був там Сюзанна, біля тієї хижини за селом де тоді нас прихистила від дощу та щиросердечна бабця, а після того причастувала нас духмяним трав'яним чаєм та домашньою випічкою і кішка яка лагідно мурликала та грайливо терлась тоді об нас, її також уже немає.
— Мені щиро жаль... Як мені відомо це сталось близько трьох років тому та бабця померла від старості, близьких у неї не було як результат її хатина залишилось пустою, обросла мохом тягнучись до землі, куди й місце всьому що занепадає.
Вони стояли на тому ж місці, у домі позаду них все ще горіло світло з вікна вітальної кімнати, хоча й галас уже давно затих.
Колишні друзі яким так і не судилось стати парою ще деякій час, не більше десяти хвилин пробули на вулиці, коротко розповіли один одному про своє життя, Сюзанна наважилась розказати йому про вибране ремесло письменниці а хлопець у свою чергу розповів їй про програмування та кочівний спосіб життя, у вигляді тимчасових заробітків за кордоном.
— Давай поїдемо у село, прямо зараз, дістанемось пагорба та викарапкаємось на ясень немов у дитинстві, уявляючи себе космонавтами на космічному кораблі. "Сам того не усвідомлюючи промовив Мартін немов перебуваючи увісні, після чого хутко отямився розуміючи що уже надто пізно, він спантеличеним виразом обличя оглянувся навколо".
Сюзанна на хвилинку задумалась, щось загорілось у їх очах, після чого як і у його випадку одразу погасло, немов остання іскорка палкої надії залита водою холодної реальності.
— Нам пора Мартіне "сухо, констатуючи факт сказала дівчина, відкриваючи перед собою вхідну браму, яка веде до двору будинку" — гості уже помалу розходяться, треба розпрощатись із ними.
— Так ти права, вибач за сказане сам не знаю що на мене найшло Сюзанна... "зніяковіло добавив він йдучи позаду неї".
Пролилось уже занадто багато води, саме така думка одночасно промайнула у голові наших героїв.
— Доречі та дівчина, яку ти сверлив поглядом практично цілий вечір, як мені здалось зацікавилась тобою.
— Та невже їй є якесь діло до такого як я, просто поглянь на неї та на мене. "Якось байдуже але із ноткою самоіронії промовив Мартін".
Пізніше цього дня, перед тим як розійтись він обміняється мобільним номером зі Софією, Сюзанна ж віднайде таку бажану для неї кульмінацію та розв'язку сюжету для свого майбутнього роману, а саме ідея зі старенькою, закинутою хижиною у якій головні герої проведуть свою останню зустріч, після чого навік розійдуться покинувши її на призволяще, а привид у минулому милої кішки вічно буде їх переслідувати.
Практично увійшовши в дім Сюзанна наївно, неначе мале дитя проголосила "я стану відомою письменицею", Мартін же ритмічно добавив "а я успішною людиною про яку ти напишен книгу" після чого локанічно попрощався із нею та попрямував собі геть.