Це можна використати..."
– По-перше, я вам не вірю.
– Чому? – здивувався Годріч.
– На початку допиту ви запитали мене чи я не президент вашої країни. Ви, здається, і досі не розумієте, що відтоді як один з ваших президентів займався сексуальними пустощами з практиканткою і збрехав під присягою, а суспільна думка вашої же країни з цим практично погодилась, жоден розумний чоловік в світі не вірить офіційним представникам вашої країни. Я вже не говорю про підроблені звіти ваших так званих бізнесменів...
– Що ж це так. Але я представляю спеціальні офіційні органи і працюю з достовірною інформацією. Цілком погоджуюсь з вами, що імідж нашої країни постраждав внаслідок відомих вам подій, але, в якості офіційної особи, я повинен виконувати відповідні інструкції. Певен, що ви мене добре розумієте. Отже ми зупинились на виборчому впливі...
– Припустимо, що мені, як і усім, дещо відомо про цей так званий вплив... – Вадим пильно подивився в очі Годріча. – Наприклад, кожний аналітик з тих виборних подій міг зробити такий же самий висновок як і ви. А ми, до вашого відома, займались і аналітичною діяльністю...
– Припускати нічого не будемо. Вплив існує. І нам з вами це дуже добре відомо. А втім, прошу, продовжуйте.
Годріч говорив спокійно, але в душі він зрадів: "І цей не проти поторгуватись. Він вважає, що визнає дещо. А я вважаю інакше."
– Повернемось до етичної та правової сторони питання поводження з нами...
– Я поважаю вашу думку, але не погоджусь з вами, – Годріч лагідно перебив Вадима. – Повторюю ще раз: масштаб терористичних дій, особливо підкреслюю, міжнародних терористичних дій і у просторі і у часі, вимагає, підкреслюю, негайно вимагає рішучої та швидкої відповіді. Невже ви спокійно будете отримувати інформацію про тисячі, десятки, сотні тисяч людських смертей, твердо знаючи, що могли їм запобігти? Зберегти життя людям: батькам, дітям. Усім невинним жертвам тероризму.
Він подивився як Вадим сприйняв його слова і продовжив.
– Певен, що всі ви небайдужі до проявів несправедливості. Власне, ви самі це підтвердили рішучим втручанням до ходу виборів. Зрозумійте, ми поділяємо ваше відношення до вашої же влади – нам відомо дуже багато...
Вадик мовчки дивився на співбесідника: здоровий глузд у його словах був.
– Щодо тероризму, – Вадим подивився в очі Годрічу і продовжив тоном вчителя, який роз'яснює прості речі учню. – Можу майже повторити – ви з усіх сил, усіма засобами намагаєтесь довести світові, що тільки уряд вашої країни може визначати сам термін тероризму та назначати відповідальних за терористичні напади. Кому-кому, а вам, розвіднику, дуже добре відомо, що перед нападом на Афганістан уряд США звинуватив одного арабського мільйонера в організації терористичного акту на території вашої країни. Численні закордонні та місцеві "радники" буквально нацьковували керівництво США на цю бідну країну. Офіційним приводом для розв'язування локальної війни стала відмова релігійного афганського уряду видати США цю людину: вони цілком справедливо вимагали навести докази її вини. А після закінчення бойових дій, вся юридична машина США розписалась у неспроможності довести фактичну причину нападу на суверенну державу. Світ виявився свідком імперської політики роздратованої наддержави. І, хоча справедливу реакцію на ці події було вчасно приглушено, певен, що в дипломатичних кулуарах знаходилось багато таких, хто глузував з методів військової дипломатії США, посипаючи солі на рану дипломатів аналогіями про роздратованість бульдога, якого нацькували не на того ворога...
– Однак факт залишається фактом. Напад одинадцятого вересня був. І саме терористичний напад.
– А хтось задавав собі старе-престаре питання? Кому це було вигідно?
Годріч зацікавився і вирішив трохи відійти від теми допиту. Він відчув, що його співбесідник має свою думку на ці події і вирішив повести себе у стилі Карнегі.
;
;
/*Карнегі Дейл (1888-1955) – автор книги "Як здобувати друзів та впливати на людей".*/
;
– Цікаво, а яка ваша версія?
– Версія, яка базується на наявній інформації. Перше. Не було ніяких терористів...
– То може і терористичного нападу не було?
– В загальному контексті подій – напад, звичайно, був. Але не було ніяких терористів в кабінах літаків – льотчики самі спрямували свої літаки на відповідні об'єкти... В салонах літаків були обмануті люди, які навіть примушували пасажирів дзвонити по мобільних телефонах про терористичний напад. А от льотчики були заздалегідь запрограмовані на відповідні дії. Ви напевне знаєте, що багато держав ведуть роботи по так званому зомбуванню. Не виключено, що одна з них не тільки винайшла рішення, а й скористалась ним.
– Цікаво яка?
– А це вже нехай скажуть ваші аналітики.
– Але якими по-вашому були причини нападу?
– Відповідь доволі проста. На початку дев'яностих у світі формально залишилась одна наддержава. Претенденти на роль наддержави відрізнялись від неї лише ступенем розвиненості економіки. Тобто логічно припустити, що для вирівняння ситуації необхідно нанести удар по ворожої економічному потенціалу ворога. Найважливішою ціллю, у яку було направлено подвійний удар, був, як гадали організатори нападу, економічний штаб американської економіки. Більшість з запрограмованих льотчиків виконали програму. Лише у одного програма викликала психічне протиріччя і він сам направив літака в землю. Гадаю, не помилюсь, якщо припущу, що ніяких хоробрих пасажирів у тому літаку не було. І це, мабуть, вам добре відомо...
– Дуже цікаві припущення... Повторю: дуже цікаві. Але теза про запрограмованість логічно підводить нас до питання винайденого вами впливу.
– Щодо якоїсь інформації про вплив. Мені треба порадитись з хлопцями, – рішуче сказав Вадим. – Ми завжди працювали разом і це не є моїм особистим питанням.
Годріч недовірливо подивився на хлопця.
– Розумію вас, – продовжив той. – Ви, зрозуміло, не довіряєте нам, але ви можете бути особисто присутнім на нашій невеличкій нараді.
– Гадаю, що ми можемо забезпечити вам таку можливість. Але після деякого часу. А зараз ви можете йти і відпочити в своїй кімнаті.
Вадим підвівся і вийшов. Годріч замовив кави собі і перекладачці.
"Таку зустріч, зрозуміло, можна забезпечити. Але не треба дуже спішити: нам потрібен час на пророблення всієї отриманої від них інформації."
Він був дуже задоволеній отриманим результатом: він не сподівався так швидко знайти спільну мову з лідером групи. Головна мета його перших розмов була досягнута з майже отриманням попередньої згоди на співробітництво.
;
;
/*-------------------------------------47----------------------------------*/
;
Мемуне почав проводити у життя свій дуже ризикований план: у США прибули майже сім десятків ізраїльських вояків. Мало хто з них прибув з ізраїльськими пашпортами, дехто використав йорданські, сірійські, єгипетські, марокканські... Це були невеличкі групи "студентів", "туристів", були серед них і "журналісти", і "бізнесмени"... Незалежно від мети, після прибуття всі вони концентрувались в трикутнику: Вашингтон, Філадельфія, Балтімор.
За задумом мемуне повідомлення про "жахливий" терористичний акт повинні були надійти до ЦРУ безпосередньо перед початком операції, щоб американці не встигли перешкодити її втіленню зайвими перевірками документів, щоб знову не почався терористичний психоз у населення, коли підозрюють та переперевіряють всіх і кожного.
Початок операції був призначений на першу годину ранку за вашингтонським часом.
Повідомлення про підготовку до терористичного акту зі сторони "відомого арабського терориста на території США" почали поступати до ЦРУ о сімнадцятій годині.
Перший сигнал прийшов з Єгипту: резидент ЦРУ повідомляв, що отримав неперевірену інформацію від одного свого інформанта, однак той на подальшій зв'язок не вийшов.
Другий сигнал прийшов з Південної Африки. Південноафриканська розвідка повідомляла про майбутню велику терористичну акцію на території США.
Третій сигнал прийшов з теренів колишнього Радянського союзу: з Москви попередили про можливу великомасштабну операцію зі сторони терористів.
Тільки після цих сигналів дозволив собі озватися і Ізраїль. "Моссад" надала схожу інформацію, зміст якої зводився до того, що готується якась велика терористична операція зі сторони ісламського світу.
ЦРУ негайно підготувало відповідного документа та представило його на розгляд Ради Національної безпеки. Армію було приведено до підвищеної бойової готовності: ППО пильніше стало стежити за всіма маневрами літаків у повітряному просторі. В аеропортах ще ретельніше почали перевіряти вантаж пасажирів. Були розіслані відповідні директиви до посольств.
Зрозуміло, що все проходило без зайвого ажіотажу.
Сем Джош, розуміючи важливість роботи свого шефа, підготував коротку докладну записку про напруженість ситуації та наполіг на тому, щоб ця інформація була передана Годрічу негайно.
Той ознайомився з нею у перерві між допитами хлопців. Трохи подумав і підняв трубку спеціального телефону.
– Доброго дня, пане президенте. Це Вільям Годріч, начальник Управління телекомунікацій та комп'ютерних служб АНБ. У зв'язку з повідомленнями про можливий напад на державні установи США. Я вже доповідав вам про крайню необхідність роботи з вивченням впливу на маси людей. Так, йдеться про відомий випадок голосування в Україні. Я добре розумію, що повинен передати розробників впливу до ЦРУ, але вважаю недоцільним їхнє переміщення зараз, в умовах підвищеної небезпеки. Крім того, зважаючи на затрати часу на передачу цієї справи, прошу Вас поки що залишити роботу над цим впливом під нашим керуванням. Зрозуміло тимчасово. Вже зараз можу доповісти, що перші проведені допити підтверджують існування такого впливу. Певен, цим завданням треба займатись цілеспрямовано: не можна гаяти часу, треба досягти результатів якнайшвидше. В усякому випадку ми виконаємо будь-який ваш наказ.
Остання фраза була ризикованою, але Годріч дуже добре вивчив свого президента. І той не підвів – задовольнив прохання.
– Спасибі за довіру пане президенте.
Він поклав трубку.
"Карт-бланш отримано. Декілька днів спокійної роботи є. Цей час я використаю ефективно. Обов'язково. Чого б це мені не коштувало".
;
;
/*-------------------------------------48----------------------------------*/
;
Цього разу перед Годрічем сидів Олександр.
– По якому праву нас викрадено? – рішуче почав він.