— Тут занадто тихо. Це насторожує.
— Зачекай, Чарлі, — відповів Марк, підходячи ближче до берега.
Марк опустив спеціальний контейнер у воду й почав збирати рідину. Але це виявилося складніше, ніж він очікував. Рідина мала густу, майже гелеподібну консистенцію, і кожен рух вимагав великої сили.
— Це просто неймовірно, — сказав Марк, зосереджуючись. — Її щільність дуже висока. Здається, вона насичена якимось органічним матеріалом.
— І що це означає? — запитав Чарлі, не відводячи очей від периметра.
— Що в ній можуть бути білки або інші складні молекули. Це схоже на природний суп, — відповів Марк, наповнюючи перший контейнер із величезними зусиллями.
Коли один контейнер був заповнений, Марк зробив записи про його вміст і залишив замітку, що рідину варто ретельно проаналізувати в лабораторії.
— Ще три контейнери залишилося, — сказав Марк, витираючи піт із чола.
— Ще три? — здивувався Чарлі. — Не забувай, що ми тут лише гості. І не знаємо, хто може завітати на обід.
Чарлі нервово стискав зброю, час від часу поглядаючи на Марка, який захоплено працював біля води. Озеро було занадто тихим, і це не давало спокою. Навіть комахи, які зазвичай кружляли недалеко від них, кудись зникли.
— Марк, це вже виглядає як поганий план, — пробурмотів Чарлі. — Збирай свої контейнери і йдемо.
— Ще один контейнер, і все, — відповів Марк, навіть не повертаючись. Його голос звучав надто захоплено. — Ця рідина може бути ключем до екосистеми цієї планети!
Раптом Чарлі почув дивний звук, схожий на шурхіт, який швидко наближався з лісу позаду них. Він підняв зброю і приготувався до найгіршого.
— Марк, припиняй! — різко крикнув Чарлі. — Хтось іде.
Марк відразу ж підвівся, тримаючи контейнер із недозібраною рідиною. Чарлі пильно вдивлявся в густі кущі на краю лісу. Раптом із них вийшла гігантська істота. Вона була вдвічі більша за Альфу, з масивними, покритими бронею лапами та великими очима, що сяяли жовтим у тіні дерев.
— Ось і наш можливий убивця Альфи, — сказав Чарлі, його голос був зловісно спокійним.
Істота повільно ступала вперед, її голова поверталася в бік транспорту, потім до Марка й Чарлі. Вона наче оцінювала загрозу. Її морда була вкрита шрамами, й один із зубів височів у вигляді бивня.
— Нам треба йти, і негайно, — прошепотів Чарлі.
— Але це ж унікальний випадок! — відповів Марк. — Ми можемо дізнатися про неї більше!
— Ми дізнаємося про неї більше, якщо залишимося живими, — гаркнув Чарлі. — Ти можеш жити, або стати обідом для цього монстра. Обирай!
Істота зробила ще кілька кроків, нахиляючи голову, ніби вирішувала, атакувати чи ні. Чарлі не став чекати.
— Бігом до транспорту! — крикнув він, відкривши попереджувальний вогонь у землю перед твариною.
Постріли не налякали істоту, але змусили її на мить завмерти. Цього було достатньо, щоб Марк схопив свої контейнери та побіг до транспорту. Чарлі прикривав його, відступаючи спиною до машини.
Коли вони сіли в транспорт, Чарлі одразу завів двигун і різко натиснув на педаль. Істота кинулася за ними, її масивні лапи розривали землю під ногами. Машина тремтіла від швидкості, і Марк із трудом утримував контейнери.
— Це було божевілля, Марк! — крикнув Чарлі, майже не відводячи погляду від дороги. — І ти хочеш повернутися за ще одним зразком?
— Чесно? Уже ні, — відповів Марк, стискаючи контейнери, поки величезний звір зникав у далині.
Коли вони повернулися на шатл, обоє мовчали. Марк довго дивився на свої контейнери, а Чарлі витер піт із чола, зітхнувши.
— І це все заради супу з озера? — саркастично сказав Чарлі, врешті порушуючи тишу. — Може, наступного разу просто візьмеш трохи води й не ризикуватимеш нашими життями?
Марк нічого не відповів, але в його очах читалося, що він зробив висновки.
У наступні дні Чарлі й Марк кожен займався своїм завданням. Чарлі, зосередившись на створенні автоматичної зброї, працював у майстерні, тоді як Марк проводив детальний аналіз здобутої рідини.
Чарлі переглядав схеми в планшеті, шукаючи спосіб переробити гвинтівку в більш ефективну зброю. Його кінцева ідея полягала в тому, щоб автомат міг працювати як у ручному режимі, так і в автоматичному, забезпечуючи максимальну гнучкість у будь-яких умовах.
— Трохи вдосконалень, і це буде не просто зброя, а шедевр, — пробурмотів він, встановлюючи спеціальний механізм подачі патронів.
Через три дні наполегливої роботи автомат був готовий. Гвинтівка мала легкий корпус, покращену стабільність і регульовану систему віддачі. Він також додав функцію швидкої зміни магазину й лазерний приціл. Чарлі задоволено оглянув свою роботу.
— Ну що, тепер ми готові до наступної пригоди, — сказав він сам до себе, відкладаючи зброю на стіл.
Марк тим часом проводив численні експерименти з рідиною, яку вдалося здобути з озера. Спочатку він уважно дослідив її під мікроскопом. Рідина мала дивну структуру — вона складалася з мікроскопічних кристалів, які рухалися в середовищі так, ніби були живими.
Він занотував:
"Ця рідина є унікальним органічно-неорганічним гібридом. Здається, вона може взаємодіяти з іншими матеріалами, змінюючи їхню структуру на молекулярному рівні".
Марк почав тестувати рідину на реакцію з різними матеріалами: металами, пластиком, органічними тканинами. Виявилося, що рідина в невеликій концентрації могла підвищувати міцність матеріалів, створюючи захисний шар, який був схожий на броню. Але з іншого боку, при тривалому контакті рідина починала роз'їдати матеріал, показуючи токсичний ефект.
"Це схоже на подвійний ефект: рідина може бути чудовим інструментом для створення надміцних матеріалів, але її токсичність становить небезпеку для живих організмів".
Марк також зробив кілька тестів на живих тканинах Альфи, які вони взяли під час досліджень. Крапля рідини спричиняла мутацію клітин, збільшуючи їх розмір і стійкість до зовнішнього впливу, але з часом тканини починали руйнуватися.
Він записав:
"Рідина має величезний потенціал у науці та промисловості, але її застосування потребує значних заходів безпеки. У неї прихований потенціал, але також і загроза".
Марк прийшов до Чарлі зі своїми записами, коли той завершував свою роботу зі зброєю.
— Ну що, як там твоя наука? — запитав Чарлі, кидаючи погляд на його записи.
— Ця рідина — справжня загадка. Вона токсична, але водночас може стати проривом у створенні матеріалів. Тільки уяви: броня, яку майже неможливо пробити, — пояснив Марк.
— Або зброя, яка вбиває все живе, — буркнув Чарлі. — Дивись, щоб ця твоя рідина нас обох не угробила.
— Я працюватиму обережно, — відповів Марк із усмішкою, — а ти молодець із цією штукою, — він кивнув на автомат Чарлі.
— Дякую. Ну що ж, здається, ми не лише виживаємо тут, а й відкриваємо щось нове.
Обидва чоловіки обмінялися коротким поглядом, сповненим розуміння: їхні знання й таланти ставали ключем до виживання в цьому незвіданому світі.
Паралельна історія: Ризик задля виживання
"Дні минали, і Ніка поступово звикала до нових умов. Її життя біля річки набувало певної структури. Щоранку вона вирушала до води, вдивляючись у прозорі потоки, де швидко снували зграйки місцевої риби. Її спис став для неї продовженням руки — вона вже не метушилася, не робила різких рухів, а терпляче чекала. З кожним днем її успіхи ставали дедалі кращими.
Після кількох невдалих спроб Ніка почала вивчати рибу, яку їй вдавалося зловити. Вона помітила, що одні види мають яскраво забарвлену шкіру й великі колючки на плавниках, а інші — простіші на вигляд, сірувато-сріблясті, з гладенькою лускою. Інтуїція підказувала їй, що яскраве забарвлення могло бути знаком небезпеки, тож вона вирішила уникати таких риб.
Спочатку було страшно пробувати цю незнайому їжу. Кожен шматок був ризиком, адже вона не знала, чи не станеться з нею щось після їжі. Але голод змушував її ризикувати. Вона почала з маленьких порцій, уважно спостерігаючи за своїм станом. Кілька днів минуло без проблем, і Ніка з полегшенням зробила висновок, що обрані нею види риб принаймні не отруйні.
Водночас вона розуміла, що її знань про місцеву екосистему майже немає. На цій планеті небезпека могла ховатися навіть у дрібницях: вода могла бути утруйною, а м'ясо риби — нести якусь невідому хворобу. Але іншого вибору не було. Її запаси сухпайків зменшувалися, і хоча вона намагалася використовувати їх лише в крайніх випадках, з кожним днем це ставало важче.
Ніка почала експериментувати з приготуванням риби. Вона смажила її на вогні, додаючи у вогонь шматочки смоли, щоб отримати більше жару. Іноді їй навіть вдавалося зробити рибу досить хрусткою, і це додавало їй мотивації.
Окрім їжі, Ніка також поступово облаштовувала табір. Вона додала більше гілок до даху, а вхід укріпила важчими каменями, щоб захиститися від можливих хижаків. Вона також вирізала зі списа ще одну невелику зброю — короткий ніж, який планувала використовувати для дрібних робіт.
Одного вечора, сидячи біля вогню, вона задумалася про свою ситуацію. Її дії нагадували їй щось із давньої історії людства — вона жила так, як, можливо, жили перші люди. Ніка усвідомила, що її розрахунки та планування — це єдине, що тримає її живою.
Вона вирішила розширити свої дослідження околиць. Її цікавили не лише джерела їжі, але й місцеві рослини, які могли б допомогти їй вижити. Їй потрібен був матеріал для створення нових інструментів і, можливо, навіть ліків, якщо вона раптом захворіє. Але спершу вона мала бути певною, що її табір залишиться безпечним, навіть якщо вона відійде далеко.
Поглянувши на свій спис, Ніка подумала, що це лише перший крок. Вона мала пристосуватися не лише до зовнішніх умов, але й до того, що тепер її життя залежало від власної сили та хитрості. Її план — вижити, дістатися шатла і знайти спосіб зв'язатися з командою — залишався незмінним. Але тепер вона розуміла, що виживання — це не лише фізична боротьба, а й випробування її розуму, терпіння і стійкості.
Зрештою, вогонь догорів, і вона заснула під тихе дзюрчання річки. Ця ніч, як і попередні, була для неї ще одним маленьким тріумфом у боротьбі за життя."
Розділ 9: Шторм і новий ‘‘Альфа''
Ранок почався зі звуків, що нагадували дощ.