"завагавшись мовив Мартін, та все ж вирішив погодитись, розуміючи що і цього буде цілком достатньо" — але якщо ти запрошуєш то я звісно прийду, так ненадовго, бодай побачити тебе та Максіма буде мені достатньо.
— Ну тоді домовились. "Локанічним текстом затвердила рішення Сюзанна".
Після чого вони попрощались однин з одним та практично в одну мить ритмічно скинули слухавку, обом перехопило дух, сама думка про можливу зустріч заганяла у ступор від тривоги головних героїв.
Цього вечора Мартін благополучно дістався домівки своїх батьків, де й вирішив пожити деякій час, Сюзанна ж після того як завершила таку неочікувану для себе телефону розмову вирішила на сьогодні закінчити працю над своєю книгою, про підлітковий роман зі трагічною кінцівкою, тому плавним, уже таким відточеним руком закрила ноутбук та відклала його у сторону.
Їй потрібно було відволіктись адже у голову перестали потрапляти будь-які думки, після того як вона почула такій уже забутий голос старого друга, що буквально заполонив її душу.
Молода мама згадала що має приготувати чоловікові вечерю та нагодувати мале дитинча. Усі хатні, рутинні речі вона робила рефлексивно, вони були її щоденним обов'язком з яким вона справлялась на відмінно уже довгий час, зазубривши відповідні дії на зубок. Але сьогодні був окремий випадок, замість гармонії у душу дівчини переповнював трепіт від хвилювання, у голові і далі прокручувався образ того самого хлопця зі спогадів юних літ, малий шмаркач, із наївною дитячою посмішкою та одітий у не надто охайну, місцями зачовгану літню сорочку, яка будучи розтібнутою на свавілля вітру не приховувала виставляючи на показ його блідий живіт, а заразом і не надто візуально естетичний з вигляду пупок.
Їй спав на думку минулорічний осінній вечір, коли вона мала намір покінчити зі собою, саме тоді рівень її хвилювань був аналогічний сьогоднішньому, хоча й причини були зовсім інші.
Підсвідомість Сюзанни на протязі цього року старалась ретельно приховувати мотив та її намір того дня скоїти такий жахливий вчинок та сьогодні вона вирішила зазирнути до тієї чорної та гнітучої криниці, на дні якої жінка бачила власне відображення, яке тонучи все глибше і глибше намагались простягнути руку до неї. ( У надії на порятунок а можливо забрати її зі собою на дно )
День перед спробою накласти на себе руки Сюзанна прогулювалась лісними хащами разом зі Софією, що одна що інша вирішили трішки розвіятись, молода мама від хатніх справ та догляду за грудним дитинчам а амбіційна адміністраторша від власного, плідного саморозвитку, внаслідок якого за її ж словами мізки готові були зірватись буквально як бомба.
Лісна фауна зігрівала їх все ще юні та незагартовані душі а також тішила їх зір красотою навколишніх, порослих жовтим листям беріз та буків, хоча й небо було покрите густими, сірими хмарами та холодно не було, натомість домінувала якась всеосяжна атмосфера лісного затишку підкріплена вкрай дружніми та теплими стосунками між дівчатами, обидві прагнули творити хоча й вибрали різні шляхи та методи, обидві були вразливим до ударів, такої, іноді безжальної долі яка формує характер людей, немов сталь що загартовується під гарячим вогнем.
У їх туристичному брацаку був заздалегідь приготовлений термос гарячого чаю та канапки зі сиром, салатом та шинкою.
— Давай зупинимось та перекусимо на хвилинку заодно і загріємось, насолодившись ароматним малиновим чайком. "із легенькою задишкою у легенях мовила Сюзанна, беручи до уваги що за сьогодні вони пройшли уже понад три кілометра лісними просторами".
— Ну гаразд, давай тоді зробимо це подруго "згідно, киваючи головою відповіла їй Софія та весело добавила" — а я й не думала що ти у нас така слабачка.
Сюзанна спробувала обуритись, надувши щоки як борундучак, після чого стала ще миліша, але побачивши підморгування коліжанки, пом'якшала щиро усміхнувшись.
— Дивись но туди!
Раптово проголосила Софія, допиваючи чай та тикаючи вказівним пальцем на маленького, пухнастого зайчика який вибіг із-за кущів та застиг на місці побачивши перед собою таких неочікуваних перехожих.
— Ого, який симпатичний, це він мабуть нас так злякався, давай дамо йому поїсти, твої канапки якщо я не помиляюсь зі капустою, так? "захопливо мовила Сюзанна, у спробі наблизитись до лісної тваринки, але наступної миті уже самі дівчата будучи шоковані завмерли на місці від побаченого".
Позаду кролика із тих же хащів вибігла лисиця, різко, негаючи часу схопила того за горло, після чого шмигнула повз дівчат зі жертвою у зубах, скрившись за деревами.
Нерозуміючи чому обидві споглядальниці даної картини рванули за нею, переглянувшись між собою рішучим поглядом, вони пробігли не більше ста метрів, після чого Софія зупинилась притримуючи рукою свою супутницю, яка ледь не спіткнулась об повалений кусок деревини.
— Стій! "тихо, шепотом промовила Софія, дивись яка захоплююча картина, таке побачиш тільки на телеканалі "Discovery".
Обидва дівчини приголомшливо спостерігали як лисиця зі мертвим кроликом у пащі підійшла до нірки, з-під якої на білий світ визирнули три крихітні лисенята, неважко було здогадатись що це були її дитинчата, їх яскраво оранжеве хутро немов звисало на одних тільки кістках що формували їх скелет, такі вони були худющі та голодні, зачувши перед собою свіже, таке бажане для них у дану мить м'ясо, бідні звірята незволікаючи часу накинулись на зайця, роздираючи його на кусочки.
Йдучи дорогою назад до міста дівчата практично не розмовляли між собою, в голові вони раз за разом прокручували нещодавню сцену у спробі розв'язати дану дилему, що мучила їх.
Після чого звично розпрощались та розійшлись кожна своєю дорогою.
Було очевидно якщо б не той бідолашний кролик то три маленькі лисенята померли б від голоду того таки дня, але чію ж сторону слід вибрати? У душі Сюзанна картала себе за те що стала на сторону других, а гризла совість героїню тому що їй була радісна така жертва, вона щиро зраділа коли вони смачно наситились та з іншої сторони виходило, що простими словами кажучи вона була рада смерті беззахисного зайчика, який прагнув тільки безпеки та спокою.
Дівчина йдучи додому продовжувала задаватись цим же питанням, чому напротивагу Софії якій стало жалко зайчика, вона вибрала лисенят які знаходились на грані голодної смерті.
Того ж вечора як на зло перебуваючи у роздумах Сюзанна й не помітила як вперше у житі підняла голос на своє немовля, тому що те відмовившись їсти кашу глузливо виплюнуло їжу їй на груди, заляпавши одну зі любимих блюзок своєї матусі.
Після крику та суворого виразу обличчя своєї годувальниці дитинча зайшлось гучним, пронизлим плачем, до цього злісну матусю раптом накрило пеленою сорому за такій вчинок, після чого вона хутко взяла дитину до рук цілуючи її та заспокоюючи.
Блище до ночі до рук прийшлось взяти уже пачку сигарет та вийти на балкон, щоб вдосталь накуритись у надії що тільки так вона заспокоїться.
— Невже я така зла та огидна?
Задумливим голосом, який рознісся вечірнім, свіжим повітрям над балконом промовила та, це було водночас реторичне та філософське запитання, відповідь на яке могла дати тільки вона сама.
Спочатку смерть кролика а тепер крик на власну кровинку, яка будучи ще не свідомою, не до кінця усвідомлює власні дії.
Сюзанна пригадала своє дитинство, тоді будучи вкрай вразловою до криків батьків вона навідріз заріклась як виросте стати іншою, не такою як вони, вона ніколи не буде причиняти власним дітям кривди, не буде на них кричати та карати за проступки, адже все можна вирішити із розумом, на все є відповідні методи у вигляді правильного виховання і тому подібне, але чому це сталось, чому її нерви не витримали у такій здавалось би безневинній ситуації, що якщо каша була просто гаряча, або не смачна?
Тай взагалі не вже це грає якусь роль, невже це може виправдати її поганий вчинок.
Але з рештою що вона могла зробити, все це було на підсвідомому рівні, такі терміни як добро та зло придумали люди і не більше, у реальності такого поняття взагалі не існує, добро та зло це досить суб'єктивні речі і в кожної людини вони виражаються на свій лад, взалежності від їх вподобань. Релігія штучно нав'язала нам це, адже у природі не має добра, тварини діють тільки у власних цілях або керуючись інстинктами захищаючи власний рід чи потомство, і якщо у дикій природі немає добра то можна зробити логічний висновок що і зло там відсутнє, м'ясоїдні тварини вбивають своїх жертв задля їжі або під час битви за тереторію чи місце у зграї але не тому що їм це подобається або жертва особисто чимось перед кривдником провинилась.
У хронології людського буття добро зазвичай виступає досить суб'єтивним фактором, часто воно використовується як ширма щоб відволікти увагу людей, так для прикладу мільярдери жертвують на благодійність великі суми грошей, але іноді це не зі власних благородних переконань а просто щоб придобритись перед суспільством, розуміючи що така вкрай гігантська різниця у фінансових ресурсах рано чи пізно може повернутись їм боком, все ж будь-який організований натовп стає рушійною силою яка зносить все на своєму шляху коли хтось стає їм не до вподоби, а що вже говорити про ті випадки коли добро приносить певну шкоду і зі сторони виглядає не надто логічно. Сюди можна віднести милосердя, коли одна особа занадто піклується про іншу, допомагає їй фінансово та морально, і рано чи пізно прояв такого милосердя стає настільки настирливий, що особа яка його отримує стає просто жертвою, у ній немов маленька насінина починає проростати гнітучий бур'ян під назвою почуття вини та сорому перед своїм меценатом, а як усім відомо від любові до ненависті тільки один крок.
Добро та милосердя стали невід'ємною частиною нашої системи та проявляються у різноманітних сферах діяльності, для прикладу та ж медицина, у дикій природі все просто коли хтось зі стада, табуна чи зграї випадає, (тут мається на увазі стає немічних в плані подальшої життєдіяльності, сюди можна віднести старіння, смертельні травми, рани та хвороби) то дану жертву залишають на божу волю, будь-то смертельно ранена від пострілу мисливця дика коза або ж старий лев який не витримав, свою як виявилось останню, смертельну схватку із буйволом і тому подібне...