Але через секунду він підняв голову і швидко наказав. – Зупинись біля нього. Всім поки що сидіти в машині. Ми з Роєм побалакаємо з екіпажем "Фольксвагена".
Фургончик зупинився позаду червоної машини. До них підбіг невеличкий вусатий чоловічок.
– У вас бензину не буде літрів п'ять? Не розрахував трохи – до заправки кілометрів десять не дотягнув.
– Треба друг другу допомагати. Думаю, що трохи бензину знайдемо, – відповів Шнейдер і повернувся до Роя. – Петре, займись!
– Зараз, – відгукнувся Рой і пішов до фургончика.
– А ви звідки та куди їдете? – запитав Шнейдер чоловіка.
– Та мене всі по цій трасі знають, – з готовністю підхопив розмову той. – Декілька разів на місяць мотаюсь! Вожу човників з Кіровограда до Львова. Зазвичай по три, чотири чоловіки, – він озирнувся та трохи понизив голос. – А зараз їду на спецзамовлення. У Львові на мене вже чекає знайома з товаром. Зателефонувала мені. Говорить, що дуже багато набрала. І ось я їду... Шкода, що не встиг знайти попутників...
;
/*Човники – сучасна назва торговців, які курсують між місцями дрібногуртової закупівлі товарів та місцем продажу.*/
;
Він посміхнувся і розвів руками.
– Ось і Петро! – сказав Шнейдер. – А я бачу, що ви поспішаєте...
– Не те слово, поспішаю, лечу... – перебив його чорнявий водій і підбіг до Роя.
– Але все одно з пальним треба бути акуратним, – керівник виразно подивився на Роя.
Той ствердно кивнув і вони направились до червоного авто.
Шнейдер підійшов до "Фольксвагена", зазирнув всередину, а потім поліз до кишені, дістав якесь посвідчення, підійшов до балакучого водія і сказав:
– Не хвилюйтесь. Я капітан СБУ Дерев'янко. Ми зараз виконуємо дуже важливе завдання пов'язане з корупцією. Транспортуємо до Львова членів однієї банди. Нас переслідують, і нам вкрай необхідно заплутати сліди. Треба змінити машину, тому ми вимушені тимчасово скористатись вашою машиною. Не хвилюйтесь, напрямок вашого руху залишиться тим же. Усе відбувається в рамках закону. По прибутті до Львова ми забезпечимо вас всіма необхідними документами...
;
/*СБУ – Служба Безпеки України.*/
;
– Та я просто приватний підприємець, – ніяково посміхнувся водій. – Ніяких таких документів мені і не потрібно...
– Ну, от і згода, – і собі посміхнувся Шнейдер. Ми перенесемо наш вантаж до вашого авто. До речі, заправимо вам все наше пальне. Петре, займись, будь ласка, бензином.
– А чому ви одразу не сказали, що з СБУ? – запитав чорнявий водій.
– Маленька перевірка, – поблажливо відповів Шнейдер. – Невідомо хто міг бути в машині. А нам, погодьтеся, немає сенсу зайвий раз викриватися, бо можна нарватися на небезпеку.
– Зрозумів, – погодився водій.
Керівник групи почав тим часом стиха видавати розпорядження.
– Лейтенанте Толочко! – звернувся він до Рея. – Петре! Передай Терещенку та Корчичу наказ негайно перенести бандитів до "Фолькса". А нашу машину, – він показав напрям, – сховайте серед дерев.
– А ви, пане, не хвилюйтесь, – Шнейдер повернувся до водія. – До речі, як вас звуть?
– Володимиром... Мене тут всі на трасі знають, – стурбовано повторив водій.
– Ще одне. Не мені вам розповідати про ситуацію на дорогах. Тому для усіх перевіряючих – ми звичайнісінькі човники, які ідуть до Львова. Наші документи в порядку. Домовились?
Володя кивнув на знак згоди.
І вже через кілька хвилин майже вся група агентів швидко рухалась в західному напрямку.
Водій, який спочатку був дещо вражений перебігом подій, тепер заспокоївся: "Здається, хлопці дійсно зі служби безпеки".
;
;
/*-------------------------------------39----------------------------------*/
;
Вільям Годріч нервував: ніколи він не був так близько до здійснення своїх самих найсміливіших мрій.
Він звик нікому не довіряти. Нікому, крім, зрозуміло, себе. Життя в жорстокому світі, де кожен сам за себе, навчило його саме цьому. А ще життя навчило його також тому, що великі плани одинаками не робляться. Для здійснення великої мети потрібна команда. Це непокоїло його. За всі роки роботи йому так і не вдалося повірити комусь настільки, щоб можна було спільно працювати, не озираючись навколо.
Він відчував, що йому випав саме той єдиний випадок, коли він зможе стати найголовнішим. Найголовнішим в світі.
За будь-яку ціну.
"На даному етапі, – думав він, неквапливо ходячі по кабінету, – треба негайно доставити сюди винахідників цього ефекту. Неодмінно треба буде ізолювати, або усунути всіх тих, хто захоче прийняти участь у розробці "матеріалу". І, наостанок, вичавити з цього "матеріалу" геть усе, що вони можуть та знають.
За будь-яку ціну.
Треба підготуватись до всіх можливих несподіванок. Наприклад, на заваді може стати ЦРУ: довелось же мати контакти з їхніми агентами. Але я щось поспішаю – мені ще й досі доводиться мати справу з ними. Гадаю, що інші наші розвідувальні служби не встигнуть втрутитись.
Ізраїльтяни? Так, це відчутна проблема. По-перше вони встигли досить багато узнати. По-друге, вони одразу оцінили всю важливість справи і одразу рішуче почали діяти. Зараз вони позаду, але ні в якому разі їх не можна випускати з поля зору – вони можуть продовжувати діяти і далі: справа варта того.
Президент. Цього типа необхідно м'яко відсторонити від справи. Давати інформацію, зрозуміло, буду, але з запізненням, під виглядом перевірки, і обмежену, не треба дуже обтяжувати даними "державного мужа". Все це тільки до часу "Д". Того самого моменту, коли я, і тільки я зможу керувати світом".
Годріч зупинився біля свого крісла, трохи постояв і сів у нього.
"Команда. Її немає, хоч на цьому етапі вона мені вкрай необхідна. Вірних людей немає. Є вправний виконавець Джош. Що ж... Не дуже кмітливий, але цупкий у досягненні поставленої мети. Йому також не вистачає... рішучості. Як він зніяковів, після моїх слів про необхідність створення авіакатастрофи у майбутньому. Однак, поки що попрацюємо з ним разом. А потім подивимось. У мене будуть сотні, тисячі, мільйони, мільярди вірних мені, і тільки мені виконавців. Я буду володіти всім світом. Усі разом взяті наполеони, гітлери та сталіни – молекули перед майбутнім володарем світу".
;
;
;
;
/*-------------------------------------40----------------------------------*/
;
Шнейдер звик, що Рой чи хтось інший з його партнерів завжди мовчки правив машиною. Це дозволяло йому продумувати деталі наступної власної поведінки та поведінки усієї групи. Крім того, група стомилась: позначилась і шалена гонка по дорогах України, і постійна напруга в очікуванні можливих протидій конкурентів та місцевих міліціонерів.
Хоч тепер вони їхали без якихось перешкод, однак керівникові групи дошкуляв водій Володимир. Він балакав всю дорогу, цікавився роботою СБУ і задавав багато запитань. Шнейдеру доводилось відволікатись від продумування власних планів і іноді розповідати напіввигадані історії з власної практики, приписуючи їх українській розвідці.
Але одночасно він відчував полегшення: поїздка доходила кінця. Вже можна було слухати прикарпатські радіостанції, які повідомляли про скоре завершення пошуків загиблих в авіакатастрофі американців. Повідомляли також, що у зв'язку з великою кількістю загиблих дозволено було прийняти участь у пошуках американським воякам з іншого літака.
– Хоч і чужі, але шкода людей, – дивлячись на дорогу звернувся до Шнейдера Володимир. – Глупа смерть.
– Так, – той погодився з ним. – А до речі, як далеко звідси місце катастрофи?
– Кілометрів з двадцять, – відповів водій і показав напрям рухом руки. – Отам, приблизно через десять кілометрів буде поворот прямо туди.
– Цікаво, чи багато охоронних постів навколо місця катастрофи?
– Не знаю, але, гадаю, що виставлено тільки декілька постів: по одному на кожному напрямі, щоб направляти машини в об'їзд.
– Я теж так думаю.
"Настав час розстатися з балакучим водієм, – подумав Шнейдер. – як тільки доїдемо до того повороту, в машині однією людиною стане менше. Треба його убрати – нам свідків не потрібно".
"Ні, нікого убирати не потрібно. Це наказ. Спілкуватись тільки подумки".
"Наказ зрозумів".
"Добре. Продовжуйте їхати".
Цього разу прокинувся Анатолій. Це він скористався трохи раніше набутим досвідом по концентрації зусиль хлопців і відвернув небажаний розвиток подій.
"Всім агентам суворо запам'ятати: у подальшому при наказі зробити ін'єкцію ви повинні тільки імітувати цей процес. Як зрозуміли?"
"Буде виконано".
Приблизно за кілометр до охоронної зони місця падіння літака водій зупинив мікроавтобус.
– Далі не можна, – сказав він. – Охоронна зона.
"Всім вийти. Вантаж винести".
Вийшов водій і американські агенти, які обережно винесли хлопців та їхнє обладнання.
"Водію. Сідайте в машину та рухайтесь на Львів. Ви нічого особистого не пам'ятаєте, їхали як завжди, просто довелось зробити невеличкий крюк через авіакатастрофу."
Мікроавтобус м'яко рушив у зворотному напрямку.
"Американцям. Вважати всім, що водія ліквідовано".
;
;
/*-------------------------------------41----------------------------------*/
;
У кабінеті прем'єр-міністра було затишно.
– Пане прем'єре, – мемуне пильно подивився на свого співбесідника: той ще не знав, що йому доведеться вислухати. – Ситуація дуже серйозна. На цей час у нас є певні підстави вважати, що американці переправляють цікавлячі нас об'єкти до США. Ми, відверто скажу, не встигли управитись.
Керівник розвідки замовчав, набрав носом повітря і продовжив.
– Однак не все втрачено. Існує план. План досить ризикований. І найбільший ризик в тому, що до цього часу ми нічим подібним не займались.
– Будь ласка, конкретніше, – прем'єр відчув, що мемуне намагається підняти вагу питання.
– Нам потрібно перенести дії на територію США. Більше того, ці дії повинні бути активними. Ми повинні захопити цих хлопців у тому місці, де їх будуть переховувати. Якщо буде потрібно, то, навіть, у штаб-квартирі ЦРУ.
– Гадаю, що ви добре розумієте на що ви нас штовхаєте.
– У тому й справа, пане прем'єре, що дуже добре розумію. Але і ви зрозумійте: тотальний вплив на людей вартий усього. Ізраїль просто не має права поступатись. Можливо це буде виглядати і смішно, але вищі сили, – він подивився вгору, – вчасно попередили нас. І як би це не звучало, у мене таке відчуття, що вони нас не покинуть.
– Не думав, що колись, а тим більше, з вуст такого суворого прагматика я почую таке...
– Розумію вас.