Під дією снодійного газу вони були знепритомнілими, і саме це і врятувало їм життя: їх не помітили.
А біля фургончика та всередині нього йшли ретельні пошуки. Нарешті один із шукачів мовчки подав знак. Інші зібрались навколо. Він показав на місце знаходження детектора. На всяк випадок всі мовчали, бо не знали як працює "жучок".
Шнейдер сам зняв детектора і затис його в руці.
– Вся наша апаратура залишилась у затриманих легковиках, – тихо нагадав Рой.
– Головне – об'єкти з нами, та документація. Сідаймо в машину, – Шнейдер узяв "жучка" і сам подав приклад. – Напрям – на найближчу бензозаправну.
Керівник операції ввімкнув радіоприймача в машині та підніс "жучка" до нього.
– Будемо думати, що хоч таким чином нам удасться розпізнати, як він працює, – прошепотів він. – На пристрій для підслуховування не схожий. Здається, це щось схоже на радіомаячок. Але як би там не було, на заправці прикріпимо його до іншої машини.
Їм щастило: біля заправки стояв схожий фургончик. Рой підійшов до водія і почав звичайну шоферську розмову. Виявилось, що цей фургончик їде саме до Одеси. Шнейдер власноруч причепив детектора до машини балакучого водія.
"Краще і бути не може", – подумав він. "Навіть напрям – до Одеси – нам підходить. Але, на всяк випадок, нашого фургончика треба негайно поміняти".
;
;
/*-------------------------------------36----------------------------------*/
;
Зв'язані хлопці просто лежали у салоні. За ними весь час хтось доглядав. Кожний черговий мав наказ: якщо хтось почне прокидатись, то треба негайно вколоти снодійне. Крім того, кожен із групи повинен був час від часу придивлятись до хлопців на випадок допомоги черговому.
За нещодавніми дуже бурхливими подіями з псевдоміліціонерами черговий не помітив, що Вадим прийшов до тями.
Свідомість до нього поверталась повільно і він не поспішав відкривати очі. За відомими ознаками Вадик відчував, що він у машині і його кудись везуть. Йому пригадалось останнє, що встиг запам'ятати: "Нас захопили. Напевне, усі хлопці тут, поруч. Цілком ймовірно, що нас вивозять за кордон."
Сашко, який лежав поруч з ним, поворухнувся й відкрив очі. Він дивився навколо себе і не міг зрозуміти, де він і куди його та хлопців везуть. Черговий помітив це.
– Один із них прокинувся, – доповів він на англійській мові.
– Шприц, – також англійською коротко розпорядився Шнейдер.
Черговий швидко виконав наказ і Сашко знову заснув. Вадим зрозумів, що прокидатись небезпечно: "Мабуть, вони хочуть тримати нас сонними аж доки ми не прибудемо туди, куди вони нас везуть".
Його роздуми перервав голос з радіоприймача: "Шановні панове водії. Служба ДАІ терміново повідомляє, що озброєна банда напала на пост міліції. Вбито двоє міліціонерів та декількох бандитів. Іншим вдалось втекти. До уваги усіх водіїв на трасі Кіровоград-Миколаїв. Прохання повідомляти про всі помічені білі "Славути" та зелені "Таврії".
– Не пощастило нашим, – спокійно сказав Шнейдер. – Однак вони не дітлахи і додому доберуться.
Він трохи помовчав, а потім продовжив:
– Не на нашу користь два моменти: перше, ми втратили прикриття, а друге – мурашник розворушено, а це може завадити виконанню нашого завдання: доки ми не виїдемо з цього району зайві перевірки на дорогах нам забезпечені.
Тим часом Вадим напружено думав.
"А що, коли спробувати відтворити вплив в умовах фізичного сну?" – раптом подумав він. " А це добра ідея... Варто спробувати".
Він зосередився. І уявив собі, що піднявся під стелю фургончика. Одразу стало на душі тепліше.
"Вплив відчувається. Але дуже слабкий."
"Виявляється, що у стані сну він працює."
"Тобто на фізичному рівні нічого зробити не можна."
"Але можна спробувати вплинути на вартових."
"А потім знову спати та чекати?"
"Треба з'ясувати напрям поїздки."
"Потрібна інформація повинна бути у вартового."
"Спокійно хлопче. Не лякайся. Просто так треба. Подумки передай куди нас везуть?"
"На місце авіакатастрофи."
"Якої авіакатастрофи?"
"Наш літак розбився в Україні при заході на посадку."
"Чому нас туди везуть?"
"Вас необхідно негайно переправити до США."
"Забудь про цю розмову."
"О.К."
"Комусь у Штатах потрібний наш вплив."
"То, може варто попасти туди та самим на усе подивитись?"
Вадим стомився находитись у одній позі і поворухнувся. Черговий цього разу не схибив і негайно вколов йому дозу снодійного. Перед тим як заснути Вадим встиг подумати, що вплив і зв'язок між ними можливий не тільки "хрестом", але й по нитці. І останньою майнула думка: "Треба спробувати вплинути через якійсь екран..."
;
;
/*-------------------------------------37----------------------------------*/
;
Мемуне сидів у своєму кабінеті та напружено думав. Щойно йому передали повідомлення про радіопопередження водіям на автошляху і перебіг подій з американцями.
"Машина знову повернула на південь... Це було б дуже добре, якби ми отримали повідомлення від групи перехвату, що це сталось завдяки їхнім діям... До речі, група перехвату складалась всього з двох агентів. І саме я віддав наказ негайно діяти. Так, негайно. Як би там не було далі, але надважливість справи та нестача часу зробили своє. Зараз мені потрібна точна картина подій."
Він не витримав і натиснув кнопку зв'язку:
– Є хоч якісь повідомлення з України?
– Ні. Нічого, – пролунала ввічлива відповідь з гучномовця.
"Нервую", – подумав він. – "І не дивно. Можливо ще на стадії пошуків потрібно було насичувати нашими агентами всю територію країни: справа була варта того. А ми хотіли вирішити все разом в Маріуполі..."
Він піднявся з крісла та почав ходити по кабінету: так йому легше думалось.
"Через дві години відбудеться зустріч з прем'єр-міністром щодо ходу виконання цього завдання."
Він подивився на годинника.
"А через дві хвилини почнеться консультативна рада, яку скликаю я. Потрібно терміново узгодити всі "темні" питання. Виробити єдину позицію в інтересах країни з метою подальшого винесення на Раду Безпеки. Не хотілося б залучати кнесет до цієї справи, але..."
Він повернувся на своє місце, сів, зітхнув і подивився на двері.
Через півтори години після наради він знову залишився на самоті.
"Все відбулось так, як я і гадав. Усі поквапились відмежуватися від відповідальності за дії розвідки", – він сумно посміхнувся, згадуючи манірного міністра, який намагався давати поради менторським тоном. "Щоправда було декілька пропозицій. Наприклад, звернутися за допомогою до "Шін бет" або навіть БНД, чи якоїсь іншої дружньої розвідки. Немовби ми з американцями ворогуємо... На цій нараді вже відчувався дух поразки: всі показово намагались підбадьорити мене і починали пошук власних вигод з невдалої ситуації, що склалася. З невдалої, на їхню думку".
;
/*"Шін бет" – абревіатура від "Шерут Біташон", ізраїльська служба безпеки, відома своїми тісними зв'язками з ЦРУ.*/
/*БНД – служба розвідки ФРН.*/
;
Мемуне знову встав і почав проходжуватись по кабінету.
"Малята. Вони не розуміють всієї важливості справи. А важливість її така, що переможець визначається тільки на етапі втілення результатів. Спробуємо спрогнозувати подальший розвиток подій. Припустимо, що американці на цій стадії нас обійшли. Їхнє головне завдання – спішно транспортувати розробників до Сполучених Штатів. Вони вважають, що ми програли і вийшли з гри. Однак, вони, на хвилі підйому вдалого завершення операції, можуть допустити помилки. Ми не збираємося виходити з гри. Ми будемо грати до кінця. До результативного кінця. Зрозуміло, що тимчасовий програш на території України дещо позначився на наших діях. Але на консультативній раді я не став наполягати саме на тимчасовості: нема чого виправдуватись перед цими бундючними індиками.
Нам не вдалося випередити американців в Україні, але ми безперечно випередимо їх на їхній території, у Сполучених Штатах. А саме цього вони від нас не чекають. Треба максимально активізувати нашу резидентуру, направити максимальну кількість агентів, але переважна більшість з них не буде знати про справжню мету цієї операції: кожен повинен буде виконати лише певну частину плану. Ймовірно таки доведеться сконцентрувати свої зусилля: залучити "Решут" та інших...
;
/*"Решут" – центр розвідувальної служби та безпеки Ізраїлю. Керує роботою резидентів політичних та ідеологічних диверсій.*/
;
Ми повинні використати весь наш досвід по викраденню людей. До речі, на зустрічі я зможу згадати справу з викраденням і доставкою до Ізраїлю нацистського злочинця Ейхмана: це повинно призвести приємне враження. Тобто, ми продовжуємо гру. Деталі розробимо.
Нам конче потрібно виграти там, за океаном. І на цьому я буду наполягати на зустрічі з прем'єром."
;
;
/*-------------------------------------38----------------------------------*/
;
Фургончик впевнено рухався у визначеному напрямку. Шнейдер пильно вдивлявся у мапу України, яка колихалась у нього на колінах. Він прораховував можливі варіанти.
"Оперативне завдання: потрібно якнайскоріше дістатись Карпат. Повітряний шлях одразу відпадає. Залізниця? Повільно та багатолюдно, крім того, підозрілий вантаж".
Він повернувся до салону, а потім знову став дивитись на карту.
"Все в нормі. Автотранспорт? Вантажівки та "далекобійні" відпадають: їх дуже часто "перевіряють" охочі до хабарів інспектори, а в нас не дуже "зручний" вантаж. Цієї машини потрібно негайно здихатись".
Шнейдер подивився вперед, у вітрове скло. Вони почали спускатися з пагорба, і було видно як дорога попереду спускається долу, а потім знову підіймається вгору. Машин на дорозі майже не було і він помітив вдалині невелику червону цятку на узбіччі.
"На патруль ДАІ не схоже. А втім, про всяк випадок, треба підготуватись", – подумав він.
– Рой, біля тієї машини їдь акуратніше, – Шнейдер показав напрям водієві.
Той ствердно кивнув.
Червона цятка ставала дедалі більшою і через кілька хвилин можна вже було роздивитись червоний фургон марки "Фольксваген" та каністру біля дороги.
– Мабуть, бензин скінчився, – висловив припущення Рой.
– Так, – погодився керівник групи і знову схилився до мапи.