Всього їх було дев'ять. Істоти були менші за Альфу, але виглядали не менш загрозливо. Їхні хижі погляди були спрямовані прямо на тіло Альфи.
Чарлі негайно схопив рушницю і зробив попереджувальний постріл у повітря. Він сподівався, що це налякає істот і водночас попередить Марка про небезпеку.
— Марку, швидше! Ми не самі! — крикнув Чарлі, його голос звучав панічно.
На його здивування, істоти не відступили. Навпаки, вони почали рухатися ще швидше, спрямовуючи свої рухи прямо до Марка. Їхні довгі лапи легко пересувалися по розірваній землі, і було зрозуміло, що їх не зупинить нічого.
Марк, почувши крик Чарлі і звук рушниці, зрозумів, що часу у нього майже не залишилося. Він швидко заховав інструменти і останні зразки у сумку, намагаючись не дивитися у бік наближення істот.
— Чарлі! Я готовий! — крикнув він, підводячись.
— Тоді біжи до транспорту! — відповів Чарлі, прицілюючись в одну з істот. Він натиснув на спусковий гачок, і одна з тварин впала, але решта навіть не зупинилися.
Марк кинувся бігти до транспорту, а Чарлі стрибнув із дерева і побіг за ним. Істоти наближалися, але їхній транспорт був вже зовсім поруч.
Марк, стискаючи сумку із зразками, біг до транспорту з усіх сил. Земля під його ногами була нерівною, і кілька разів він мало не впав, але страх перед хижаками змушував його не зупинятися. Чарлі, відстаючи на кілька метрів, встигав зробити постріли, намагаючись хоч трохи уповільнити переслідувачів.
Одна з істот, більша за інших, раптом рвонула вперед, значно скорочуючи дистанцію. Чарлі помітив її і випустив постріл з рушниці. Куля влучила у ціль, і хижак впав, але решта продовжували наступ.
— Швидше, Марку! Вони надто близько! — кричав Чарлі, стискаючи зброю до болю.
Марк влетів у транспорт і одразу почав заводити двигун. Чарлі в цей момент був уже за кілька кроків, але одна з істот майже дістала його. Її довга лапа з гострими кігтями зачепила Чарлі за плече, залишивши глибокі подряпини. Він закричав від болю, але знайшов у собі сили піднятися і кинутися вперед.
Він увірвався у транспорт і зачинив двері буквально в останню мить, коли одна з істот спробувала протиснутися всередину. Її пазури залишили глибокі подряпини на металі, але двері втрималися.
— Заводи його! — крикнув Чарлі, притискаючи руку до пораненого плеча.
Марк натиснув на педаль газу, і транспорт із ревом рушив уперед. Істоти бігли за ними, але поступово почали відставати. Через кілька хвилин переслідування закінчилося.
— Чорт, вони навіть не бояться! — видихнув Марк, тримаючись за кермо так, ніби це його останній шанс на життя.
— Це планета жорстока, — відповів Чарлі, стискаючи зуби від болю. — Ми повинні бути готові до такого.
Марк озирнувся на Чарлі і побачив, що його плече покриває кров.
— Твоє плече! Ти сильно поранений!
— Не хвилюйся, це дрібниці, — заперечив Чарлі, хоча голос його був слабший, ніж зазвичай. — Доберемося до шатла, і я оброблю.
Транспорт мчав крізь джунглі. Марк весь час поглядав на монітори, перевіряючи, чи не з'явилися переслідувачі знову. Але радар показував чисте поле.
— Нам треба подумати, як убезпечити себе, якщо вони знайдуть нас, — промовив Марк.
— Перш за все, треба зрозуміти, чому вони напали, — відповів Чарлі. — Можливо, вони просто захищали територію. Або... — він затримав подих, — можливо, Альфа була їхньою здобиччю, і ми її порушили.
Марк замовк, осмислюючи слова Чарлі. Через кілька годин вони дісталися до шатла. Обидва були втомлені, але живі.
— Давай, обробимо твоє плече, а потім поговоримо про все, — сказав Марк, допомагаючи Чарлі вибратися з транспорту.
— Згоден, — відповів Чарлі, сідаючи на крісло і стягуючи сорочку. — Але наступного разу, Марку, жодних спонтанних експедицій.
Марк лише кивнув, усвідомлюючи, наскільки близько вони були до катастрофи.
Після повернення до шатла Марк обережно допоміг Чарлі обробити рану на плечі. Після обробки вони сиділи на кухні, мовчки переварюючи події дня. Чарлі, тримаючи руку на перев'язаному плечі, заговорив першим:
— Я вирішив, Марку. Поки моє плече й мізинець не загояться, нам треба працювати над шатлом. Ми не можемо собі дозволити ще одного такого моменту, як з воротами ангара. Потрібно зробити його справжньою фортецею, де ми будемо в безпеці від цих всіх істот.
Марк кивнув:
— Згоден. І зв'язок треба налагодити. Сонячні панелі теж потрібно встановити, як ми й планували.
Чарлі кивнув у відповідь, але Марк, вагаючись, вирішив зізнатися:
— До речі, поки ми в дорозі, я думав... Згадав про той дослід, що я проводив із рослиною.
— І що? — Чарлі звузив очі, відчуваючи, що відповідь йому не сподобається.
— Вона повністю придатна для споживання. Я перевірив це... на собі, — обережно промовив Марк.
Чарлі застиг, його обличчя наливалося злістю.
— Ти що зробив?! — його голос став гучним і різким. — Якби вона виявилася отруйною, що б ти тоді робив? Ліків проти яду у нас немає!
Марк підняв руки, намагаючись заспокоїти Чарлі:
— Заспокойся. Все добре. Я обережно тестував її на токсини перед тим, як спробувати. Це було необхідно. І тепер ми знаємо, що у нас є ще одне джерело їжі. І не просто джерело — воно потенційно нескінченне.
Чарлі різко видихнув, намагаючись стримати злість.
— Марку, більше такого не роби. Я не хочу втратити єдину людину, яка тут залишилася зі мною.
— Обіцяю, такого більше не повториться, — серйозно відповів Марк. — Але тепер у нас є шанс зберегти наші запаси їжі довше.
— Гаразд, — буркнув Чарлі. — Але в наступний раз, якщо щось вирішиш зробити, обговори це зі мною.
— Домовились, — сказав Марк.
Після цієї розмови вони вирішили скласти план щодо вдосконалення шатла. Зміцнення стін, заміна пошкоджених вікон і дверей, встановлення додаткових захисних механізмів. Роботи було багато, але тепер вони мали чітку мету — створити безпечне і надійне місце, де вони зможуть жити й працювати, не турбуючись про постійні загрози ззовні.
Наступного ранку Марк і Чарлі розпочали підготовку до вдосконалення шатла. Чарлі, незважаючи на травму, взявся за креслення і плани. Він зазначив, які зони потребують першочергового ремонту: ангарні ворота, основний периметр, і найважливіше — залатати всі пробоїни лабораторії та капітанського містка, всіх інших кают.
— Марку, для початку нам потрібно захистити шатл від невеликих тварин. Замуруємо зайві двері, а на ангар поставимо додатковий зовнішній захист, — сказав Чарлі, переглядаючи список.
Марк, який розкладав інструменти, кивнув:
— Добре. Почнемо з ангара. Якщо тварини знову вирішать прорватися, це буде, скоріш за все, їхнім першим пунктом атаки.
Вони витратили кілька годин, закріплюючи додаткові металеві листи на воротах ангара. Потім встановили нові механізми замикання, які тепер можна було активувати дистанційно з капітанського містка та планшета.
— Що скажеш? — запитав Марк, обтираючи піт із чола.
— Тепер, якщо ці двері впадуть, це буде не через нас, — відповів Чарлі, перевіряючи нові з'єднання.
Після цього вони перейшли до герметизації шатла. Чарлі намагався мінімізувати витрати енергії генераторів, тому придумав ідею з тимчасовими перегородками з легких металевих сплавів для внутрішніх приміщень.
— Ці пластини не такі міцні, як основний корпус, але вони зможуть витримати не дуже сильні удари чи спроби проникнення. Головне — зробити так, щоб вони кріпилися міцно, — пояснив Чарлі.
— Добре. Тоді займусь лабораторією. Там вікна ще в гіршому стані, ніж у каютах, — сказав Марк і попрямував до технічного відсіку, де зберігалися інструменти та матеріали.
У перервах між роботою вони встигли обговорити встановлення сонячних панелей. Чарлі вже зробив креслення, які дозволять інтегрувати їх у систему енергопостачання шатла.
— Сонячні панелі знизять навантаження на генератори, — сказав Чарлі, перевіряючи схему. — Якщо ми це зробимо правильно, то отримаємо стабільне джерело енергії на роки.
— Звучить чудово, — погодився Марк. — Але це завдання не на один день. Спочатку нам треба довести до ладу шатл.
На третій день роботи Чарлі завершив основний план герметизації, і вони разом встановили захисні перегородки на найбільш пошкоджених ділянках шатла.
Увечері, сидячи в каюті за вечерею, Чарлі поділився своїми думками:
— Якби ми мали ще кілька комплектів інструментів і запасів, я б навіть спробував відновити невелику оборонну систему.
— Ну, давай спочатку закінчимо те, що є, — усміхнувся Марк. — А потім можна буде подумати й про оборону.
— Добре, — погодився Чарлі. — Але обіцяй мені, що більше ніяких експериментів із рослинами без мого відома.
Марк посміхнувся:
— Обіцяю.
Робота над шатлом тривала ще кілька днів, і з кожним днем вони наближалися до того, щоб зробити своє укриття безпечним і комфортним для життя.
Паралельна історія: Перші кроки до адаптації
"Ніч принесла із собою спокій, але і приховану напругу. Усі звуки лісу здавалися Ніці голосами невидимих спостерігачів, але її укриття трималося. Вогонь біля входу тихо потріскував, відлякуючи можливих хижаків, а валуни надійно захищали з трьох сторін. Вона лягла всередині свого укриття, відчуваючи втому, але її думки були зосереджені на планах.
Вранці Ніка прокинулася раніше, ніж зійшло сонце. Вона вирішила не гаяти часу, адже кожна хвилина тут мала значення. Її головним завданням було виготовити спис. Вона повернулася до того місця, де бачила тверді дерева, і вибрала найпридатнішу гілку. Вона була довгою, прямою та достатньо міцною. За допомогою ножа, який вона захопила з капсули, Ніка почала загострювати один кінець.
Робота була виснажливою, але Ніка відчувала себе зайнятою, і це допомагало не думати про самотність і небезпеку. Після кількох годин роботи їй вдалося зробити спис із гострим кінцем. Вона вирішила додатково зміцнити його смолою, яку зібрала з дерева, у тріщині якого ховалася раніше.
Закінчивши зі списом, Ніка повернулася до річки. Вона хотіла перевірити, чи буде він корисним для ловлі риби. Спочатку було складно. Риба була швидкою, і кожна її спроба закінчувалася невдачею. Але з часом вона зрозуміла, як правильно діяти: треба бути терплячою і чекати моменту, коли здобич підпливе достатньо близько. Після кількох невдалих спроб їй вдалося впіймати невелику рибу.
Це була її перша здобич, і це дало їй відчуття контролю над ситуацією.