Це проміння все ще було слабеньке та ніжне на дотик, але це нічого попереду у нього ще декілька місяців щоб дійти до своїх максимальних кондицій і вже тоді, блище до середини літа, ми відчуємо те саме пекуче сонячне тепло, яке буде смажити людей на пляжі немов котлети або картоплю фрі, яка з білої плавно переходить у більш темно-золотистий, смуглявий відтінок, тобто загар.
У Мартіна сьогодні на диво був чудовий настрій, він бережно укладав до своєї валізи речі які мав намір забрати зі собою на батьківщину, сюди відносився одяг, мильно-брильне приладдя та деякій посуд, так сьогодні у нього був останній робочий день, пів року на праці промайнули непомітно, інтенсивна робота з дня на день, (немов вода що із часом шліфує гострі кути каменя) приборкує норов будь-якої творчої особи, яка прагне вийти за рамки системи у якій ми живемо.
Важка монотонна робота наче жорстокий прораб ще зі часів древнього Єгипту, вибиває як у прямому так і у переносному сенсі усі дурниці з голови раба своїм довжилезним та жахаючим кнутом. До цих, так званих "дурниць" можуть відноситись такі речі як мрії, амбіції, творчий нереалізований потенціал, вільний політ думки та багато інших диковинок створених нашим розумом і які так ретельно прагне утихомирити наша система, де емоції та почуття людини ставляться на задній план віддаючи перевагу прямій, зокрема фізичній, продуктивній та прагматичній діяльності, яка спрямована для того щоб підтримувати більшість зовнішніх, соціальних процесів, створених людською цивілізацією що характеризується культурою, традиціями, системою та духовними цінностями.
Пролунав такий радісний для вух Мартіна звук отримання нового повідомлення на його смартфон, це була звістка про те що на банківську карточку особи прийшла зарплата за останній місяць, він зі деякою тугою на серці розпрощався зі чоловіками, які увесь цей час розділяли з ним одну квартиру, пили біля нього чай та алкоголь, вечеряли після роботи та спілкувались зі ріднею по телефону, звісно близьких друзів серед них він собі не знаходив тай зрештою немав жодного наміру цього робити, адже під час декількох років праці за кордоном причому у різних місцях йому зустрічались різноманітні особистості між яким він як правило старався тримати дистанцію, без жодного приславутого для нашої нації міцного братерства та дружби, просто колеги по праці, сусіди з яким він спав у одній кімнаті, серед почутів тільки повага, лояльність та толерантність. Але все ж глибоко у душі Мартін розумів, що іноді, хоча б частково прив'язується до деяких людей що йому симпатизують у плані характеру, тоді хлопцю боляче стає з ними розходитись на завжди, все ж шанс на те що вони ще раз десь пересічуться у реальному житті не такі вже й великі, враховуючи розмір нашої планети.
У вечері він вільною ходою зі броцаком на плечах та валізою почимчикував до місцевої автостанції, на яку мав прибути його автобус. По прибуттю на місце він залишив свій багаж у терміналі для зберігання, а сам же відправився до ближньої, привокзальної забігайлівки щоб замовити гарячу, чорну каву та гамбургер, маючи намір перекусити перед довготривалою дорогою. Отримавши замовлення він присів на одну з вільних лавочок під якою були залишки брудного, все ще нерозталого снігу, будучи захищеним тінью від всеосяжного сонячного світла.
З'ївши гамбургер Мартін витерся салфеткою та зателефонував до свого близького за духом творчого друга, з яким не спілкувався уже близько тижня.
— Алло, здоров Діма, що дієш? Я доречі уже їду до дому.
— Привіт Мартіне, ого це круто.
— Це мабуть означає що уже на ці вихідні ми відправимось до лісу, де будемо смажити ковбаски та насолоджуватись домашнім вином моєї бабці. "весело, зі явним ентузіазмом у сказаному промови Діма, він трішки замовчав, після чого щиро, абсолютно банально промовив.
— А доречі, чим ти плануєш займатись як приїдеш на Україну?
Це свого роду нівчому невинне запитання вивело до цього радісного хлопця із колії, а й справді чим він планує займатись?
Мартін щось мляво промимрив у відповідь, після чого вирішив закінчити зрозмову зсилаючись на те що незабаром має прибути автобус до від'їзду, а сам ж бо вирішив піддатись власним роздумам, що ж собою являє праця та яка її суть у житті людини.
Так він чудово усвідомлював що є люди які все життя працюють на роботі з ранку до вечора, після чого повертаються до своєї сім'ї щоб перевести дух, для даної кагорти людей такій спосіб життя є абсолютно нормальним та логічним, в той час як Мартін у деякій мірі все ще перебував під впливом мотиваційних бізнес книг таких творців як "Роберт Кійосакі" чи "Наполеон Гілл", леліючи надією про те що робота за кордоном або дома це тільки тимчасове явище, він просто заробляє гроші щоб у майбутньому мати змогу займатись власною справою.
Але що ж таке власна справа і для чого її прагнути?
Адже ми живемо у системі де праця зокрема на державу, є невід'ємною частиною життя кожного члена її суспільства, хтось вирощує борошно, хтось робить проекти майбутніх будівель а ще хтось навчає дітей у школах знань необхідних для подальшого існування у нашому суспільстві. І ці люди не марять химерними надіями про якісь там ілюзорні мрії чи досягнення, вони уже живуть повноцінним життям в усіх можливих його проявах. Та якщо вдуматись то що ж таке воля та внутрішня свобода про яку так багато твердять філософи, вони кажуть що працювати на державу це рабство, а ми просто гвинтики у цьому складному механізмі і коли вони стають непридатними їх замінюють на інші, та чи є у подібній догмі бодай якась доля істини.
І можна задатись питанням що ж тоді робити взамін праці, якщо подивись навколо то ми побачимо, що найбільш розвинуті та прогресивні нації серед яких можна виділити Японію, Норвегію чи Німеччину є досить працьовитим та організованим, вони немов органічний, цілісний вулик чи мурашник є одним живим організмом, де кожний має свою роль і відповідальність.
Тому як би ми не критикували минулу владу СССР, та фактом є те шо деякі надрозвинуті країни керуються саме її системою та будовою суспільства, де дітей змалечку привчають до того що у них є певні зобов'язання та відповідальність перед суспільством та державою, вона дає їм дім та інші як матеріальні так і комунікаційні засоби для існування, можливість вчитись, харчуватись та розвиватись у різних галузях а взамін вимагає від нас працювати та підтримати дану модель розвинутого суспільства, де хтось повинен працювати на заводі а хтось розважати виснажену після важкої праці публіку на сцені. Ще з перших класів японських дітей привчають до того що інтереси соціуму ставляться вище за прагнення окремого індивіда, пріорітет віддається колективу та його благополуччю а не конкретним особам що випадають зі даної системи, альтер его та захмарні амбіції людини слід приборкати, ввіддавши перевагу більш практичному та продуктивному використані їх навичок та можливостей.
Наша система, тобто модель суспільства та його життєдіяльність на рівні інстинктів глибоко закладені у наших генах, будь-яка душевно здорова та повноцінна особистість є частиною даної системи, для прикладу співаки чи художники, бізнесмени та політики, вчителі або ж продавці біля прилавку, кожен щось дає для соціуму чи це послуга, чи це товар до яких відноситься пісня, картина, робочі місця для людей, нові знання, комфортне обслуговування і тому подібне а взамін відповідно получають віддачу у вигляді слави та популярності, визнання оточення, фінансове забезпечення, можливості самореалізації і тому подібне, тому випливає висновок, якщо у такому випадку свобода це відсторонення від системи, якщо тільки так можна досягнути такої бажаної для нас внутрішньої волі, то тоді це хибне прагнення, неправильна точка зору, самообман у вигляді фікції адже так не буває.
Звісно можна відректись від усіх благ цивілізації та відправити кудись глибоко до лісу, або просто керуватись приказкою "моя хата з краю" але будьте тоді готові до відповідних наслідків, адже тут діє закон пафосної фрази із бандитських фільмів "або ти за нас або проти нас", так і тут якщо ви позиціонуєте себе як позасистемний суб'єкт то очікуйте атаки від системи, вона буде старатись поглинути вас, стерти зі лиця землі.
Просто уявіть собі картину де одна крихітна мураха із десяток тисяч собі подібних вирішить жити поза системою своєї соціальної групи (мурашника), мовляв їй все це набридло і вона може справитись самотужки зі своїми труднощами, ця сцена буде виглядати схожим образом, маленька мурашка просто всядиться біля мурашника в той час як її колеги будуть безперестанку кружляти навколо неї у своєму скаженому танці буття, де одні добувать їжу, наступні матеріали для будівництва мурашника а ще інші розвідують навколишню тереторію або патрулюють відповідну місцевість, та ж вони просто розчавлять її, зметуть зі свого шляху і будь-то ненароком чи навмисно, з іншої сторони мураха може втекти куди подальше від мурашника, де не буде жодного її побратима але й тут скоріш за все вона просто загине, будучи непристосованою до індивідуально життя їй бракне ресурсів для подальшого існування. З людьми те ж саме, ви мабуть чули із наукових статей або художніх романів про відлюдників, якими зокрема виступали філософи або ж інші митці та мудрагелі, так вони абсолютно пізнали цей світ та розчарувались у людях, через свою глибину та всесторонність знань вони вирішили відокремитися від соціуму, спостерігаючи за ним зі сторони, але що ж з ними переважно траплялось у кінці, так вони ставали психічнохворими, простими словами кажучи психопатами які злітали з катушок, все це зумовлено тим що вони переоцінили власні можливості, адже ведучи безжалісну та вкрай виснажливу внутрішню бородьбу зі самим собою мізки просто не витримували тиску та піддавались розладу, і відповідно занепаду. (сюди можна віднести Фрі́дріха Ві́льгельма Ні́цше, це відомий німецький філософ, психолог і класичний філолог, який блище до старості абсолютно утратив здоровий глузд)
Мозок який збунтував та вирішив піти проти системи, змушений буде боротись зі власним колективним несвідомим, адже модель людського буття закладена глибоко у генах кожного індивіда, ми так чи інакше підсвідомо коримось даній системі, тому протидіючи їй мізки піддаються певній деструкції, повинна бути нездорова нав'язлива думка або ж ідеологія яка стаючи самонавіюванням, заполоняє звідомість людини (цим же фактором може виступати й пропаганда).