Тож, якщо ти не припиниш блюзнити й не почнеш молитися з усіма Великому й Всемогутньому Кондратюку, щоб він вибачив тебе за це невір'я, я, незважаючи на всі твої колишні заслуги, змушений буду клопотати перед його Його Величністю про видворення тебе за межі імперії, щоб твої єретичні патякання не накликали на нашу батьківщину нового лиха.
Шав-Аоф Бох не бажав бути вигнаним за межі батьківщини, тому став утримуватися від публічної критики нової релігії й навіть став відвідувати храм і робити вигляд, що молиться разом зі співвітчизниками, однак залишився при своїй думці. Таке лицемірство було йому дуже неприємно, але на що не підеш, аби тільки не стати вигнанцем…
***
Бухгалтер Остап Григорович Кондратюк вийшов із під'їзду свого будинку на вулицю, де мрячив короткочасний квітневий дощик, і розчепірив парасольку. Повітря пахнуло дощем (хто вважає, що дощ не пахне, нехай першим кине кремовий торт в обличчя свого психіатра в присутності потужних санітарів) і квітучими деревами. Двірник Фелікс Схильний, ігноруючи опади, чесав мітлою тротуар. Бухгалтер Кондратюк привітав його (не тротуар, а двірника, звісно) кивком голови. Хоч на бухгалтерові й був капелюх, привітально підняти його, як це робив зазвичай, він не міг, тому що права рука капелюхоносця була зайнята парасолем, а ліва портфелем. Їжачись від ранкової свіжості, Кондратюк покрокував убік друкарні № 2.
Коли Остап Григорович дійшов до тютюнової крамниці, у глибині його ніздрі залоскотілося і, як читач уже, звичайно ж, догадався, бухгалтерові нестерпно захотілося пчихнути. Тільки не думай, читачу, що Кондратюк чхав щодня, доходячи до цього місця. Ні, Остап Григорович взагалі чхав украй рідко, а на даному конкретному місці, поруч із тютюновою крамницею, він пчихнув лише один раз, тоді, у березні. Тепер, у квітні, Кондратюка повторно відвідало на цім же місці таке бажання. Що від того бажання лице Остапа Григоровича, як читач знов-таки догадався, спотворила мимовільна гримаса: зіниці очей наполовину закотилися під верхні повіки, брови підстрибнули, склавши чоло гармошкою, нижня щелепа відвиснула, рот відкрився і розтягся у формі коромисла, на нижню губу виповз кінчик язика. Бухгалтер уже почав був видавати звук "а…", що випереджає "…пчхи", коли раптом йому почулися ритмічний рокіт барабанів і молитовні стогони тисяч голосів, причому в цих стогонах Кондратюк розчув власне прізвище. А крім того, йому відчувся запах невідомих пахощів і горілого м'яса. Звичайно, на вулиці Джордано Бруно ніхто в барабани не бив, молитов хором не репетував, пахощів не курив і м'яса не палив. Звичайно, усе це Кондратюку лише примарилося. Але після цієї слухо-нюхової галюцинації бухгалтерові раптом геть перехотілося чхати, і він, так і не пчихнувши, привів обличчя в нормальний стан і продовжив прямувати вулицею Джордано Бруно до друкарні № 2, де як і раніше очолював бухгалтерію. Якби я сказав: "він продовжив прямувати, як ні в чому не бувало", це була б не зовсім правда. Галюцинація Кондратюка засмутила, тому що він був впевнений, що всяка галюцинація є явище патологічне, котре свідчить про наявність в організмі якихось відхилень від норми. "Якщо таке повториться, обов'язково звернуся до лікаря-психіатра", – вирішив Кондратюк.
***
У невеликій імперії на планеті Раєдем тим часом тривала релігійна реформа. Верховний Жрець Шур-Оеф Бех оголосив народу, що колишні уявлення про походження людини, як з'ясувалося, є хибними. Дотепер уважалося, що першу людину – на ймення Амад – народила чарівна мавпа – на ймення Замва. А першу мавпу народила землерийка – на ймення Ткир. А першу землерийку народила ящірка – на ймення Щакияр. А першу ящірку народила саламандра – на ймення Убзолуг. А першу саламандру народила риба – на ймення Бикра. А першу рибу народив хробак – на ймення Бхокар. А перший хробак пішов від інфузорії – на ймення Кибмор. А перша інфузорія зародилася в чудесному розсолі за назвою Лунеб, що той розсіл утворився від змішання чудесних вод Неба із чудесними водами Надр. Насправді все було не так, оголосив тепер Верховний Жрець, а от як: Великий і Всемогутній Кондратюк виліпив тіло першої людини Амада з Великого Ґрунту, а потім наповнив це тіло душею, створеною за образом і подобою самого Кондратюка. Тіла інших живих істот, що живуть на планеті Раєдем, Кондратюк, мовляв, також виліпив із Великого Ґрунту, але душі для них він зробив не за своїм образом і подобою, а простіше.
Коли вчений Шав-Аоф Бох почув цю реформаторську проповідь Верховного Жерця в головному храмі столиці, то подумки обізвав нову релігію мракобіссям, але в полеміку вступати не став, боячись вигнання.
Шав-Аоф Бох вивчав, крім іншого, випадки викиднів у вагітних жінок, і звернув увагу, що плоди більш пізніх строків вагітності нагадують мавпочок, більш ранніх – звірків на зразок землерийок, ще більш ранні зародки схожі на ящірок і саламандр, ще більш ранні – на черв'ячків, а на найранішній стадії внутрішньоутробного розвитку людина є просто ікринкою. "Це яскравий доказ того, – думав мислитель, вертаючись із храму додому, у будинок, майже відновлений після руйнівного урагану, – що колишня наша релігія була більш правильною. Верховний Жрець сам, напевно, придумує неправдоподібні небилиці, а киває на Вищі Сфери Знань".
Повернувшись у свій будинок, який служив ученому одночасно й житлом, і науковою лабораторією, Шав-Аоф Бох замкнув двері на засув і завісив ганчіркою вікно, щоб нічиє зле око не підгляділо, чим він отут займається, приготував пташине перо, загострене для письмових робіт, пляшечку чорнила, дістав зі схованки пергаментний сувій і, прилаштувавшись за столом, заходився писати.
Це був філософський трактат, у якому Шав-Аоф Бох доводив, що ніякого Кондратюка у Всесвіті не існує. Звичайно, з погляду нової релігійної ідеології, ці писання є єретичними, і потрап вони до рук жерців, мислителеві буде непереливки, тому доведеться трактат добре сховати. Мислитель сподівався, що коли-небудь у майбутньому, коли із мракобіссям буде покінчено, нащадки знайдуть цей сувій і зрозуміють, що навіть в епоху мракобісся в імперії жили прогресивні розсудливі люди.
Замислившись, як би виразніше викласти на пергаменті чергову думку, Шав-Аоф Бох підняв над столом руку, у якій тримав перо, і м'який, довгий, вузький кінчик пера недоречно улучив мислителеві в ніздрю. Від цього в ніздрі залоскотілося, і вченому нестерпно захотілося пчихнути. Лице Шав-Аоф Боха спотворила мимовільна гримаса: зіниці наполовину закотилися під верхні повіки, брови підстрибнули, склавши чоло гармошкою, нижня щелепа відвиснула, рот відкрився і розтягся у формі коромисла, на нижню губу виповз кінчик язика. Мислитель, починаючи видавати гортанний звук, поклав перо й, закривши ніс і рот обома долонями, щоб не забризкати рукопис слиною й шмарклями, могутньо пчихнув, звибрувавши усім тілом і ледве не збивши ліктем чорнильницю. Після чого, витерши ганчірочкою долоні, рот і ніздрі, продовжив роботу над трактатом.
Звичайно, Шав-Аоф Бох і припустити не міг, що, згідно з невідомими йому законами існування Всесвіту, після його пчиха, десь в іншій галактиці, на планеті Земля, над містечком, назва якого не відіграє в цьому випадку великої ролі, пронесеться ураган…
***
У цю травневу ніч бухгалтер Остап Григорович Кондратюк і його дружина Ельвіра Потапівна практично не спали, тому що за вікнами їхньої квартири зі страшним шумом буйствував сильний вітер, то як звір виючи, то плачучи як дитя, висловлюючись образами великого поета. Завивання, гул і свист вітру супроводжувалися акомпанементом у вигляді тріску ламання гілок, рокоту зірваних листів дахового заліза, деренчання ринв і шибок, і тому подібних шумових ефектів. Під час цієї свистопляски у квартирі Кондратюків згасло електричне світло. Визирнувши у вікно, бухгалтер з'ясував, що світло згасло у всіх вікнах на вулиці Джордано Бруно, а також на всіх вуличних ліхтарях, із чого випливало, що вітер десь обірвав електролінію…
До світанку стихія вгомонилася, але спати вже було пізно: настав час збиратися на роботу. Стихія не стихія, а робочий день ніхто не скасовував. Збираючись, Кондратюк спробував зателефонувати синові, що жив в іншому місті, мовляв, а як там у них із погодою, але телефон начебто в слухавку води набрав. Отже, і телефонна лінія стала жертвою урагану.
Оскільки не виспався й не поголився (бо електробритва в цьому випадку була не дієздатною), то не в кращому настрої Остап Григорович вийшов із під'їзду на вулицю, і вид вулиці настрою йому не підняв, скоріше навпаки. Уся вулиця Джордано Бруно являла собою звалище усякого сміття: обламаних гілок дерев, покручених листів зірваного дахового заліза, якихось ганчірок, які, очевидно, хтось сушив на балконах і не встигнув зняти… Кондратюк перейшов вулицю, щоб з боку глянути на свою п'ятиповерхівку й візуально оцінити збиток. Перше, що впало в око: вітер повалив телевізійні антени на даху, зірвав пару листів дахового заліза й поцупив шматок водостічної труби.
Зітхнувши, бухгалтер поплентався до друкарні № 2, обходячи численні перешкоди. Звичайно, друкарські машини без електрики працювати не будуть, але бухгалтери можуть трудитися й без електромережі, роблячи розрахунки на калькуляторах із батарейками. Тим більше що в приміщенні бухгалтерії великі вікна й вистачає природнього світла.
Поруч із тютюновою крамницею ураган зламав стару тополю, яка тепер перегороджувала всю проїзну частину вулиці. Один із трудівників комунальних служб бензопилою нарізав тополю на скибочки, як ковбасу. Неподалік працівник житлово-експлуатаційного управління обговорював подію з двірником Феліксом Схильним, що опирався на мітлу. Коли Кондратюк наблизився до них, представник ЖЕУ виголошував:
– … начебто, десь дерево, вивернуте із ґрунту з корінням, упало на автомобіль, у якому були люди. Здається, навіть є людські жертви. Про економічний збиток я вже і не кажу.
– Це нас Бог карає за наші гріхи, – відповідав двірник. – Треба не грішити, а побільше молитися Богу, отоді й не буде стихійних лих.
Хоч Остап Григорович, незважаючи на "пєрєстройку", залишався переконаним матеріалістом і атеїстом, однак він не був так званим войовничим безбожником і до почуттів віруючих ставився толерантно.