А ще, якби дракон побачив про вас, він би поставив вам ціллю номер один, а потім я зрозумів.
— Так, тату.
— Добре, тепер засинай, завтра твій день народження, буде свято.
— Але я не хочу спати.
— А хочеш, щоб свято стало швидше?
— Так.
— А для цього треба заснути.
— Ну, добре.
— Все, я пішов.
— До завтра, тату.
— До завтра, Уреніум.
Герой меча вийшов з кімнати, а Уреніюм закрив очі і заснув. Герой меча, у свою чергу, пішов до Каріани. І тут у замок влетів величезний червоно-чорний вогнедихаючий дракон і вторгся в кімнату Каріани, щоб її вбити. Але безтілесний меч героя меча відрізав йому голову. Потім прийшов сам герой і відвів Каріану в нову кімнату. І всі заснули, тому що було вже пізно. Щось прибирати... тільки герой меча зупинив час, щоб тіло не гнило. А наступного дня всі були зайняті святом, а Уреніум серед гостей навіть здобув собі подругу, але це інша історія.
ЧИ НІ ?
Мінуле дракона
— Я навіть і не знаю, що писати... Хм, ну, гадаю, спочатку краще написати, що в мене є і де. Так, з тих пір, як мене закрили у величезний аметист, минуло приблизно 5 або 6 років. За цей час я тут навіть зміг створити маленький світ, приблизно 10 на 10 метрів. Я зменшив себе, щоб було легше тут знаходитися, а то я був розміром 10 на 9 метрів, ха-ха. Я вже з розуму потихеньку сходжу... Так, зроблю перерву...
Три роки після останніх подій
— Я знову тут, у цьому всесвіті. Мені потрібна їжа, вода і хоча сон, раніше це не було необхідно. Адже коли я тільки народився, у світі було дуже багато мани, і я її їв. А коли створив світ з людьми, будь він проклятий, знадобилося їсти людей, хоча вони були досить смачні. Я вбивав усі підряд, а коли побачив майбутнє, я навіть виплюнув одного з малюків від шоку. Так, вони були найсмачніше. Ой, знову мене понесло в минуле... Так, ну, гадаю, можна розписати все моє життя, адже час в мене багато. Почну з того моменту, як я створив героїчних істот... хоча спочатку я їх називав кормом. Коли я їх створив, я зробив їх малими дітьми, але в кожному з них я залив по 100 душ, щоб вони стали наймачнішими, коли виростуть. Але, на жаль, вони не хочуть розділятися. І через те, що один з них був хлопчиком, а інша — дівчинкою, я вирішив не намагатися їх поділити. А коли ще й пригадав той лук, з яким на мене напав той нещасний чоловік, я вирішив, що хай у кожного буде свій елемент зброї. Як ви здогадалися, ті двоє були луком і стрілою. А інші ви й так знаєте. Ви, напевно, питаєте, чому я їх не з'їв. Тому що перед тим я з'їв короля огрів, а на наступний день вже побачив майбутнє...
________________________________________
У підземеллі біля аметиста
— Ну, привіт, тату. Знаєш, раніше тільки розмови з тобою давали мені можливість заповнити діру в серці, зробленій тобою. Знаєш, зараз в Аромусі на диво все добре, а ти казав, що ти один його підтримуєш. Ха, дуже смішно. Хоч ти, скоріше за все, й не чуєш... Ах, все, давай, я пішов, у мене є справа. У голові Так, Ісанур сказав, що хоче знайти спосіб, як знищити дракона повністю і не знищити світ... Треба сходити до нього.
________________________________________
Минуле тризуба
В башті Ісанура
— Ісанур.
— Що?
— Пам'ятаєш, ти казав, що хочеш знищити тіло дракона?
— Так, пам'ятаю. А що?
— А якщо ми зараз знищимо аметист, це допоможе чи ні?
— Ну, взагалі, ні. Бо так ми його просто визволимо, але ми можемо розривати його душу, відчіплюючи маленькі шматочки. Але це потребує часу і багато мани.
— Ти хочеш, щоб я відлив трохи в тебе?
— Саме цього я і хочу, але не в мене, а в кристал мани.
— Ти ж знаєш, що я це не люблю... Ай, добре, давай його сюди.
— Ось, вливай.
— Кванро підживлення!
Мана почала збиратися навколо кристала і вливатися в нього. Кристал почав світитися.
— Ну, цього вистачить?
— Так, має вистачити.
— Я тоді піду?
— Так, ти тільки якщо не складно, поклич Аркану.
— Це хто така?
— Це дев'ята княгиня темряви. До речі, характером дуже схоже на тебе: така ж закрита й холодна, нікому не довіряє, все сама робить, наче пантера якась.
— А я тигр, якщо в голові захотів нас звести, то в тебе нічого не вийде.
— Та все, йди вже.
— Добре.
________________________________________
На третьому версі башти
— Арканааа, тебе Ісанур кличе.
— Добре, зараз піду. Так, що такого зробити... Ай, піду на улюблене місце. Ікронум кванте.
________________________________________
Герой телепортувався на скалу Санторія — його улюблене місце, де він любив пробувати вечорами.
— Ех, пролітають спогади. Пам'ятаю, як я звідси передав ману мечу і як я тут останній раз закрив очі, а відкрив їх уже в підземеллях замку. А ще, як я, коли збіг з дому з тією вилкою, прийшов до сюди... Як не як, батьки в мене були п'яницями, хоча я пити теж люблю, хочу і не багато.
________________________________________
Після років спогадів і розчарувань від життя
— Так, там герой меча казав, що хоче Уреніума на полювання зводити, рапторів половити. Ну, добре, тут і ляжу.
________________________________________
Іторія Уреніума
— Ну що ж, квантер макерооо, меч.
— А що?
— Ти ще не подумав йти на рапторів?
— Ні, а що?
— Та я з вами хотів робити, мені усе одно, немає чого.
— Ну, тоді збирайся.
— Я вже зібраний, ти мене знаєш.
— Ну ти у своєму стилі.
— Так, так. Де зустрічаємось?
— Та в західному оці.
— Ти що, спеціально від лісу подалі?
— Ні, там портал відкривають у лісі.
— Ну, тоді добре. Тоді вирішено. До завтра.
— Давай вже.
— Отут, під бронею, яка, до речі, сама тяжка.
— Ну добре, добре, вистачить уже сперечатися. Уреніуме, Тризубе, ну що ви, як малі діти?
— Взагалі-то, Уреніюму тільки вчора 10 виповнилося, а мені вже 1289 років.
— Я й кажу, як діти малі.
— Ай, все задовбав, пішли.
— Та пішли, пішли! Уренію, ти куди побіг? Пішли вже!
— Урааа, тихше, не шуми!
— Вибач, дядю Тризубе.
— Ай, знову кричиш.
— Іще раз вибач... тихо проказав Уреніум.
________________________________________
В лісі рапторів
— А зараз тихо, он вони! — сказав Тризуб, вказуючи на дуже кумедних на вигляд великих динозаврів, схожих на тиранозаврів з нашого всесвіту, але обвислих ліанами і мохом. Для них це було звичайне діло.
— Ну, на рахунок три готові?
— Так.
— 1... 2... 3!
— Уперед!
Прорвався розривний крик рапторів, і вони потрапили на землю.
— Уреніум, а ти молодець! Одразу одного завалив на землю.
— Та ви все стадо одним ударом на землю поклали.
— Ми з мечем не таке зробили.
— Ага, тут ти правду кажеш.
— Так, ну добре, пішли вже додому, нам ще це нести.
— Тоді пішли.
________________________________________
За 10 кілометрів до західного ока
— Сину Тризубе, іди до мене.
— Що сталося?
— Просто підійдіть.
— Ну, добре.
— Кватроро макерон сенер.
— І навіщо ти призвав магічний щит?
— Так треба.
— Тату, мені лячно.
— Ну ось, навіть Уреніум зрозумів, а ти ще ні?
— Ні.
— Навколо нас забагато мани.
— А це означає, що зараз у нас прилетить залповий снаряд з мана пушки.
— Саме так, тупе ти дурбецало.
— І це буде через три, два...
Баааааааах!
— Аааааааааааааааааааааааааааааа!
— Тримайся, кванторо підживлення.
________________________________________
На наступний день
— Ну ви там ще довго будете пертися?
— Дядю Тризубе, могли б і допомогти.
— Міг би, але я зам напружений.
— А рюкзаки де?
— А дякую.
Атака була з неба, і якилося потім, княгиня темряви Аркана тренувала магію гру. Як відомо, блискавка вибирає найбільший об'єкт, а дуже сильно обходиться, тому Аркана у вигляді вибачення віддала йому титул. І з того дня герой меча став князем темряви, а його син вирішив стати одним з них.
________________________________________
Історія героя лука і його сестри
Десь у підземеллі
— Которіооон!!!
— Що, Ранурамі?
— Тут буквально всюди бігають раптори.
— Ну, і що з того? Хай бігають.
— Ти не розумієш! Ми в підземеллі, а вони мають бути в лісі!
— І що ти хочеш сказати?
— Ми можемо їх вбити і посмакувати вдома.
— Ну, добре, добре, вмовила, але не більше двох, добре?
— Ну ти і зануда!
— А як ти їх понесеш? Одного я, а другого сама неси. Я й так досить трав ношу, чи ти в нас дуже розумна?
— Хіхі, ти у своєму стилі! А ти про заклинання Сарору забув?
— Ні, ми не можемо туди по Площати навіть одного раптора, так що йди, злови одного і все.
— Ну і добре.
— Ти там усіх не повбивай!!!
________________________________________
На вході у замок
— Лук?
— Дядю Которіон, сестриця Ранурамі, як я вас радій бачити!!!
— Лук, ти теж на полювання з сестрою ходив?
— Ні, були у підземеллі. А що?
— А з яких пір там раптори водяться?
— Я не знаю, у Ранурами спитай.
— Стріла, а ти чого мовчиш?
— Тому що він заставив мене тягти його!
— Сама ловила, сама неси і сама їж!
— Повністю його підтримую.
— Ну тоді давай, треба Каріану попросити приготувати їх.
— Ну добре, давай. Бувай.
— Так, Ранурамі, ти його іди готуй, а я піду спати.
— Добре, до завтра.
________________________________________
Ось і настав кінець цієї історії. Дякую всім, хто дав мотивацію і дивився книгу. Дуже дякую за таку подорож, але, скоріше за все, це не остання моя книга. Я буду продовжувати писати, а ви, якщо хочете, продовжуйте читати. Всім хорошого настрою!