І от в одну мить вони немов маленькі козлики зіштовхнулись лоб до лоба між собою, а їх теплі носики розійшлись один повз одний, після чого різко відступили назад, чухаючи від болю себе за голову, Мартін тільки почервонів як бурак та жалібно скривив свою гримасу, а ось Сюзанна уже не змогла стриматись тому гірко заплакала.
Максим декілька хвилин почекав, все більше закипаючи від люті, після чого сказав.
— Ну все годі, ти Сюзанна і так своїм недбальством забрала у нас такій дорогоцінний час, тому забирайстя на решті з кімнати геть, "він замовк на хвильку, після чого перевів сій суворий погляд на Мартіна" — а ти друже хутко берись за джойстик управління та не відставий, адже часу у нас обмаль, враховуючи що батько дозволи грати на "Dendy" ще тільки дві години на сьогодні.
Коли Сюзанна витираючи сльози практично вийшла із кімнати зачиняючи за собою двері, Мартін тихо пробурмотів їй у слід, — "спасибі за полуницю".
Так це були банальні слова подяки та все ж вони чомусь вразили дівчину до глибини душі, він чи не вперше за весь час їх знайомства виразив до неї повагу.
Літо минуло таким же чином, а ось коли наступила осінь Максим почав ходити в другу школу для учнів старших класів, що знаходилась у сусідньому селі враховуючи його вік, тому Мартіну не залишалось іншого вибору як цілий наступний рік відвідувати школу разом зі Сюзанною дорогою туди й назад, яка тривала двадцяти хвилин ходьби пішки тільки в одну сторону, адже до цього вони ходили в трьох і зрозуміло Сюзанна тільки безпорадно пленталась позаду них не втручаючись у їхню розмову, що як зазвичай була сфокусована тільки та відеоіграх та їх аналізу, тема яких була вкрай далекою для юної дівчини в голові якої уже проскакували перші промінчики романтики та любові.
— Аговв...! "Почувся голос сонного чоловіка, який ехом розлетівся по кімнатах, розчиняючись у внутрішніх стінах будівлі" — Сюзанна ти ще довго будеш як та "сновида" розгулювати в ночі по дому, пора уже спати.
Цей, місцями суворий тон голусу повернув дівчину до тями, у їх холодній руці і досі знаходилась чашка але уже порожня, свійжий осінній вітерець і далі дмухав у її сторону, розтріпуючи все ще місцяме мокре волося від нещодавньої, спасибі богові що не фатальної спроби покласти на себе руки, скрізь гущу нічної імли пробивалось тьмяне місячне сяйво, відблиск якого відбиваючись від білосніжної порцелянової чашки світив прямо на стурбоване обличчя дівчини, підкреслюючи її загадковий, немов неземний, відчужений погляд.
— Я уже іде Богдане, вибач що вкотре турбую твій сон. "Трішки винувато мовила дівчина, йдучи до спільноної зі чоловіком спальні"
— Я уже якій раз кажу тобі Сюзанна що з тобою точно щось не те "з певною прискіпливістю, продовжував докоряти своїй жінці Богдан" — Твоя так званна депресія чи що там у тебе, уже починає мене місцями бісити, я як проклятий працюю у поті чола щоб забезпечити нашу сім'ю, причому роблю це як ти уже замітила досить справно, я намагаюсь створити чудову репутацію для нашої сім'ї серед сусідів та колеги по праці, наш дім, дорога машина та розкішний екстер'єр навколо подвір'я все це не спроста, тобі ж залишається тільки бути прилежною та добродушною жінкою яка дбає про добробут у нашій сімейній атмосфері.
Коли він нарешті закінчив читати дружині повчальні нотації то побачив Сюзанну, що опинилась у спальні уже біля нього, удіваючи поверх себе нічну піжаму для сну, їхнє спальне ліжко було просторе та масштабне, в кроці від нього знаходилась значно менша за розміром дитяча колискова, у якій, міцним богатирським сном спало їхнє немовля віком у два роки.
На мить Богдан спіймав холодний, ба більше як йому здалось пригнічений але все ще не позбавлений власної волі, погляд своєї законної дружини.
Вона трішки завагалась, але все ж тихо промовила щоб не розбудити дитину.
— Але я також хочу розвиватись, також хочу займатись справою яка мені подобається у житті, хоча б десь-колись, у вільний від хатніх та сімейних зобов'язаннь молодої матері час.
— Ох... чорт, знову ти взялась за свою балалайку..."злосно процідив чоловік скрізь зуби " — ти мабуть маєш наувазі свої газетні публікації, дрібненькі статті чи що там ще, скільки їх було надруковано за останні чотири роки нашого сімейного життя? Три, чи чотири там...тай зрештою яка у біса різниця, і скільки тобі у сувокупності заплатили за них, небільше ста доларів якщо я не помиляюсь, це просто смішно, дитячі забавки у порівняні зі моєю платнею, а якщо ти не забула то сто доларів я получаю за кожний божий день моєї праці в елітній будівельній фірмі, де я працюю заступником директора, а за добрий десяток років якщо все буде добре займу його місце.
Ці монотонні слова, немовби їх автоматично проголошував робот Сюзанні доводилось чути уже з добрий десяток разів, її дитяча мрія писати коротенькі твори як для дітей так і для дорослих, а також цікаві та інформативі статті з розрахунком на те що їх одного прекрасного дня будуть купляти журнали або газете, була знову безжально розтоптана, чоловіком, якому були не до смаку її душевні муки та невинне прагнення до хоча б часткової самореалізації у житті.
Цієї ночі вона більше не обмовилась жодним словом з чоловіком а покірно лягла до ліжка, нічна лампа погасла, скрипіння ліжка і тихій, епізодично пронизливий зойкіт ще деякий час були єдиним звуком у цьому домі, після чого і він зник, дозволивши всеосяжній тиші заполонити внутрішні стіни цієї будівлі.
Мартін присів щоб підняти зі сирої землі нещодавньо кинутий туди пістолет, після чого хутко встромив його за ремінь своїх джинсів, а поверх прикрив його сорочкою.
Він ще раз жадібно оглянувся на простору терасу, що вела далеко у далечінь абсолютно розчиняючись у темряві поперед себе, після чого розвернувшись направився до автобусної зупинки цього мальовничого селища де він і мав намір навіки розпрощатись зі своїм життям. Була ніч, тому до найблищого, потрібного йому автобуса прийшлось чекати не менше двох з гаком годин, і весь цей час дзиготіти, клацаючи зубами від передсвітанкового, нічного приморозку.
Сам того не усвідомлюючи Мартін занурився у своє минуле, ті прекрасні роки безтурботного дитинства, він пригадав свого старого друга Максима, той безтурботний час, коли вони день за днем як навіжені грались у відеоігри, так вони справді були помішані на цій здавалось би безневинній ігровій приставці, та сестру друга, ту яка у певний епізод його сірого життя подарувала ту каплю надії що довгий час утамовувала спрагу, ненаситного до звершень юнака.
Насамперед згадався перший похід з нею до школи, цього разу без Масима який відправився у навчальний заклад для старших учнів, Сюзанні було тоді одинадцять років, вона була вдягнена у святкову чорну сукенку та білу шовкову блузку з візерунками у традиційному стилі, а її розкішне каштанове волосся було переплетено яскравим бантиком перламутрового відтінку, ну і на закінчення білі пенчохи нище колін чудового гармоніював із чорними, наполірованими до блиску, купленими бабусею на місцевому ринку туфлями.
Навідмунну від нього, всього понурого та червоного від сорому, дівчина просто-таки цвіла від щастя у передчутті нового шкільного року та зрозуміло блищого знайомства з Мартіном, подумки вона зітхала, ну нарещі, більше не буде мого надокучливого старшого брата та цієї ненависної для неї забави хлопців.
Ґрунтова звивиста дорога що вела їх до школи була у формі серпантину, вони проходили ріг за рогом тутешніх сільських хатин, попри те що сьогодні було державне свято для школярів, сільські жителі продовжували займатись уже зі самого рання буденними справами, хто чинив сарай біля дому а хто порпався у городі, деякі собаки лаяли на них по ту сторону паркана, а одновуха кішка насичено бурого, місяцими вицвілого на сонці відтінку, запримітивши їх, хутко сховалась за ґанком сусідньої будівлі.
Перший похід разому до школи відбувся у абсолютній, мабуть для обох гнітучій тиші, як і наступні декілька походів туди і назад. Допоки одного прекрасного дня, якщо зануритись у деталі то це було чотирнадцяте вересня того ж року тобто два тижня після початку навчального сезону у Макса наступило день народження, Мартін уже успів зарекомендувати себе як відданий та чи не один з найблищих тому друзів, як наслідок отримав честь бути запрошеним на святкування разом зі своєю сім'єю.
Дорослі, а саме батьки та матері обох сімей сиділи окремо в альтанці, біля все ще зеленого осіннього саду, розмовляючи про свої дорослі речі паралельно розпиваючи алкогольні напої, а дітлахи в тому числі й винуватець даного свята, сиділи недалеко від них, за персональним маленьким столиком та дерив'яними стільцями навколо нього, спочатку було нудно і якось ніяково, але в певний момент Максим хитро усміхнувся та промовив.
— Зачекайте хвильку, зараз я принесу щось цікавеньке, можливо ви ще сопливі дітлахи які можуть задовільнитись і звичайною солодкою водою, яка стоїть посеред нашого столу але я вже офіційно став дорослішим на цілий рік, а те, що ходжу я у старшу школу цьому тільки підтвердження.
Після сказаних слів він підвівся та стрімголов помчав кудись у сторону дому.
Не комфортна тиша знову на деякій час змусила Мартіна зніяковіло кліпати очима та розглядатись у різні боки, як от Мартін немовби вистрибнув із-за спини в мить опинився біля них, за його пазухою щось приховувалось, коли він хвацько запхав туди руки то дістав звідтіля пляшку, міцного червоного вина.
— Нам не можна ще пити! "Тривожним тоном мовила Сюзанна, роз'явивши рота від здивування побаченому та вилупивши очі." — я негайно піду та розповім про це мамі, тай взагалі звідкіля ти дістав алкоголь, тобі ж не мають права його продавати.
Але тут Максим схопив сестру за руку, міцною, рішучою як їй здалось хваткою, не давши тій підвестись зі стільця.
— Стривай но маленька ябідо, куди це ти зібралась, а ну сядь назад і прикрий но свого брудного ротика, а то пізніше сильно пошкодуєш про це.
Сюзанна марно перевела свій переляканий погляд на Мартіна, в надії на те що той вступиться за неї, вона зчулилась від болю, адже тверда рука старшого брата все більше стискала свою хватку.
— Та облиш ти її, нікому вона нічого не розповість "непевно сказав Мартін, вдаючи що йому абсолютно байдуже на дівчину та кривду що її завдається" — давай наливай нам вина якщо уже приніс, я тільки декілька разів його коштував і то тільки трішки, коли гості збираються за столом, а тут ціла пляшка на нас обох.
Максим нарещі послабив хватку, після чого плавно вивільнив руку сестри, вказавши суворим жестом обличчя тій, щоб сіла назаді і більше не дозволяла собі дитячих вибриків.
— Чому тільки у двох, вона також вип'є із нами, а то будучи чистою пізніше точно розповість усе батькам.
"Говорячи це Максим паралельно взяв пляшку до рук та з горем навпіл відкоркував пляшку, після чого став розливати напій у стакани.
Вони пили вино з цукерками та фруктовою нарізкою яку їм до столу приготувала мама іменинника, самі того не усвідомлюючи дітлахи побачили перед собою порожню пляшку, раніше наповнену червоною рідиною, голова запаморочилась, стало немов у тумані, в животі все гуділо, здавалось їх виверне у будь-яку мить, їм не на жарт стало лячно тому Максим який будучи трішки старшим та все ще мав хоча б якусь здатність до адекватного спілкування, підійшов блище до батьків та повідомив тим що їм стало нудно, тому вони підуть глибше в сад прогулятись, на що уже також добре сп'яніла від домашнього самогону матуся дала тому згоду.
Діти ледь спромоглись подолати відстань не більше як ста метрів від дому, після чого один за одним немов підстрелені повалилась на землю, тоді Мартіну здалось що світ навколо нього почав крутитись, його ноги, органи чуття та інші кінцівки більше не підчинялись йому, будучи несправними внаслідок алкогольної сп'яніння, у такому хаотичному стані вони пролежали на зеленій траві більше двох годин, страждаючи від постійної тошноти та нездатності до нормального функціонування власного організму, з чим вони зіштовхнулись вперше.
За деякій час коли вони частково прийшли до тями, то побачили перед собою виноградник, з якого звисали спілі грона синього винограду.
Мабуть на підсвідомому рівні вони розуміли що в даній ситуації, молодому ще не сформованому організму потрібні хоча б якісь вітаміни, щоб очиститись від власного ж алкогольного отруєння.
Тому вони один за одним жадібно взялись рвати та похапцем їсти виноград.
Дітлахи пробули у такому, досі не знайомому для себе стані ще декілька годин, причому безтями поїдаючи не тільки виноград а й іншу рослинну поживність що потрапляла їм до рук, у цьому плодоносному саду.
Коли на дворі стало поволі смеркати з дому почувся крик матері Максима та Сюзанни, символізуючий про те що їм пора повертатись уже до дому, не забувши перед цим провести Мартіна до його хати.
— Хай вам грець, але я більше ніколи не буду пити цієї отрути.