Зрозуміло, у теперішньому розумінні цього поняття.
Можливо, що цим у наші, скажімо так, досить розвинуті часи можна пояснити посилення вектору сприйняття Бога у світовому суспільстві. Однак ви самі добре розумієте, що не можна змішувати поняття Бога, а точніше всіх відомих нам богів, із Богом як Надконцентрацією Знань.
Бо в першому випадку меншість зацікавлених людей – служителів Бога – переконує більшість у реальному існуванні саме їхнього Бога, що кінцевим підсумком має підкорення волі одних людей іншим людям.
На відміну від цього Бог – Надконцентрація Знань – заохочує людину до самовдосконалення. Він не концентрує уваги на власному існуванні, йому не треба приносити ніяких жертв. Він і є, і одночасно його немає. Ми не помічаємо його як, наприклад, не помічаємо повітря навколо себе. Цього бога не треба боятись. Він не обіцяє нічого: ані раю, ані пекла. Він існує сам по собі. Він не залякує майбутніми карами тих, хто в нього не вірує. Більше того, в нього навіть нема потреби вірити.
Вадим зупинився, а потім продовжив свою невеличку доповідь.
– До речі, черговим кроком до інформаційного вдосконалення суспільства я би назвав створення комп'ютерної мережі Iнтернет.
Аналогічно поняттям "матерії" та "антиматерії" у Матеріальному Всесвіті, знаходять своє визначення й поняття "раю" та "пекла" – позитивна та негативна сторони Інформаційного Всесвіту. Таким чином, можна пояснити хоча б переміщення душ до цих сторін нематеріального світу після матеріальної смерті і навпаки – при народженні людини.
Певен, що між цими двома світами іде обмін. Через носіїв одночасно і матеріального, і нематеріального світів – те, що ми називаємо людством. Саме в нас, людях, поєднується матеріальне та духовне.
Вадим знову зупинився та перебрав папери перед собою.
– Гадаю, що з точки зору цієї гіпотези, людина мисляча появляється в момент, так би мовити, "рівності" обох світів, коли, так би мовити, сили одного Всесвіту дорівнюють іншому.
Зрозуміло, що мова йде не про звичні нам фізичні сили, а про момент рівноваги суми "сил" фізичних та інтелектуальних. Звідси виводжу досить невтішний для письменників-фантастів висновок – у Загальному Всесвіті не існує світів, які були б більш розвинуті за наш: усі існуючі фізичні світи розвиваються паралельно з нашим, й інопланетні прибульці з'являться у нас майже одночасно з нашими посланцями у них.
– Цікаво, – перебив Вадима Олександр. – А як це перевірити?
– Зрозуміло, що відсутність приладів для фіксації проявів Інформаційного Всесвіту не може бути приводом для неприйняття цієї гіпотези. І щоб зайвий раз не просто посилатися на описані загальновідомі явища: янголів, привидів або духів, додам, що ще однією стороною цієї гіпотези є припущення про прискорення стискування Інформаційного Всесвіту та уповільнення розширення його матеріального аналогу. А ось таке уповільнення вже може бути зареєстровано фізичними приладами. Однак це, гадаю, відбудеться дещо пізніше.
– У мене все, – закінчив доповідач. – Чекаю виваженої критики.
На деякий час за столом запанувала тиша.
Слово взяв Віктор.
– Мені б хотілось повернутися до поняття Бога. Вадиме, парадокси життя відомі: і я не здивуюсь, якщо, через деякий час після поширення гіпотези, у цього Бога-Надзнання з'являться несподівані "помічники", які почнуть використовувати і такого Бога у своїх інтересах, із метою звичайного викачування грошей...
Анатолій подивився на хлопців. Він інтуїтивно відчув неординарність гіпотези. Він відчув також, що звичний плин їхнього життя може змінитися.
– Досить великий обсяг інформації, – сказав він. – Гадаю, що буде доцільно оперативку на сьогодні закінчити. По-перше, є поточні невідкладні справи, а, по-друге, за день ми трохи поміркуємо над цим питанням і ввечері зможемо зібратися знову.
– Слушна пропозиція, – підтримав Віктора Олександр. – Я сьогодні займаюсь виготовленням детектора проїжджаючих автомобілів...
– У нас з Толею розробка детектора присутності для керування освітленням під'їздів будинків, – доповів Вадим.
– На жаль, сьогодні моя черга виконувати представницькі функції: я у міськвиконком, – зітхнув Віктор. – До речі, не забувайте про виборчу технологію. Те ж, до речі, торкається і робота...
;
;
/*-------------------------------------3------------------------------------*/
;
День пройшов як звичайно. Хлопці напружено працювали над своїми завданнями, одночасно обмірковуючи питання, які були підняті зранку.
Віктор у приймальнях виконкому не просто так чекав на прийоми. Він не гаяв часу і писав щось у своєму маленькому блокнотику.
Сашко старанно паяв розроблену раніше схему, але час від часу припиняв цю майже механічну роботу та також щось записував на клаптику паперу, який лежав поверх схеми.
Вадим з Толею працювали за робочим столом на "полігончику" – спеціальній платі для перевірки працездатності розроблених схем. Вони впаювали деталі, перепаювали, вносили зміни до конструкції, обмінювалися думками.
Кожен із чотирьох хлопців відчував, що ранішня розмова значить дещо більше ніж просто викладення цікавої гіпотези. За цією ідеєю можуть бути відкриті нові, досі невідомі можливості. І кожен по-своєму готувався до вечора: Вадим – захищати свої висновки, а інші хлопці шукали слабкі місця та, у свою чергу, намагались розвинути ті положення гіпотези, із якими погоджувались.
Після обіду Сашко закінчив випробування свого детектора, повернувся з виконкому Віктор і вони приєдналися до Вадима та Анатолія. За напруженою роботою час спливав швидко і хлопці помітили, що робочий день закінчився й відреагували тільки тоді, коли Анатолій устав й увімкнув світло в кімнаті.
– На сьогодні з цим детектором закінчимо. Треба трохи відпочити. Повернемося до гіпотези? – запропонував він.
Хлопці перейшли до столу засідань та розсілися по своїх місцях.
– У мене є питання щодо рівності сил Всесвітів та реєстрації уповільнення розширення, – узяв слово Віктор. – Час, який пройшов до виникнення людини, не дорівнює часові після виникнення.
– Можна припустити, що це нелінійна функція. Можливо логарифмічна... – почав захищатися Вадим. – Тим більше, що невідомо, на якому саме етапі розвитку ми знаходимось зараз. І скільки часу ще залишається.
Він устав, підійшов до вікна і розкрив його. Вечірній теплий вітерець дмухнув йому в обличчя та пробіг по столу, ворушачи листки паперів. Він повернувся до товаришів і продовжив:
– Тепер я дещо додам, чого не сказав вранці. Вибачте, якщо це завадить вашій критиці, але... Вранці я навмисне згадав про програмування виборців. Ці міркування підвели мене до думки, що більшість людства на даний момент представляє собою...
Він на мить зупинився.
– ...скажімо так: біороботів. І хоча зазвичай у літературних творах прийнято всіляко звеличувати людину, я повторюю, що справжня людина відрізняється від біоробота тим, що створює щось нове, досі незнане. Інші просто існують.
– А чи не здається тобі, що згідно з цією гіпотезою наші дії також заздалегідь визначені? – вставив своє слово Олександр.
– Важливе питання, – відповів Вадим. – Я можу лише сказати, що коли відома мета, то шляхи до неї можуть бути різними, але мета буде досягнута. Цілком можливо, що хтось, у якомусь іншому місті планети, паралельно також роздумує над цими питаннями.
Вадим устав та підійшов до вікна.
– Усе ж таки я уявляю себе людиною, – сказав Анатолій.
Вадим різко розвернувся до хлопців.
– Я і не думав казати, що людей на Землі немає, – відреагував він. – Справжні люди є, але їх дуже мало. І саме вони, люди, породжують нові ідеї, рухають їх уперед. Матеріалізують їх. Саме цим вони відрізняються від роботів...
– Які, на відміну від людей, матеріальне ідеалізують? – із посмішкою запитав Сашко.
– Можеш сміятися досхочу, однак ти стовідсотково правий і цим протиставленням ти тільки уточнюєш позиції, – відповів Вадим.
– Чи не про таких біороботів писав Карел Чапек? – запитав Віктор. – До речі, назву "робот" придумав саме він...
;
/*Чапек Карел (1890-1938) – письменник, критик капіталістичного суспільства. Соціально-фантастичні твори в дусі антиутопії.*/
;
– Так, він писав про роботів. Я говорю про протоплазму. Спочатку використовувалась, так би мовити, механічна протоплазма для виконання грубої роботи. І тільки потім виявляються творчі вектори протоплазми, – відповів Вадим. – Людство повинне пройти через певні історичні етапи, і через біороботизм також.
;
/*Протоплазма (від прото... і грецького plasma – виліплене, оформлене) (жива речовина) місткість живої клітини.*/
;
Олександр також встав із свого місця і підійшов до вікна, таким чином він немовби приєднався до Вадима.
– Можу привести в якості прикладу рослинний світ. – сказав він. – Рослини виконують заздалегідь написану програму.
– І комахи, і черв'яки... – додав Анатолій.
– І миші, і коти, і собаки... – почав і собі рахувати Олександр.
– І гомо сапієнс... – підтримав його Віктор.
– Погоджуюсь, але уточнюю: значна більшість із тих, хто відносить себе до гомо сапієнс, – спокійно відреагував Вадим. – Тобто, якщо дотримуватись теорії Дарвіна, то після стадії Людини Розумної повинна бути стадія Людини Творчої, Людини Мислячої.
Віктор потягнувся й погодився:
– Щось таки у цьому є. Багато хто з людиноподібних виконує дуже просту програму існування. Приміром, алкоголіки, наркомани. У них запрограмованість, так би мовити, на виду.
– Не треба ображати хворих людей, – відгукнувся Олександр. – Вони є не чим іншим як продуктами, а точніше заручниками, деяких об'єктивних умов існування. Законів. Правил. Звичок. Але ти вірно підмітив, залежність від певного виду хімічних сполук змушує їх діяти за найпростішими програмами. Універсальною метою кожного біоробота – є якнайбільше отримання задоволень. Точніше, як говорив один досить відомий політичний біоробот про отримання "відчуття глибокого задоволення".
– Із такої точки зору ми всі можемо вважатися біороботами, – зауважив Анатолій.
– Ні, – заперечив Вадим. – Біороботи задоволенні у випадку отримання саме відчуття глибокого задоволення, яке у більшості випадків наступає у випадку самовизнання своєї власної програми кращою. Згадайте тільки вибєгаллівську людину шлунковозадоволену...
;
/*Вибєгалло Амбруазій – герой творів братів Стругацьких: "Понеділок починається в суботу" та "Казка про Трійку", професор, автор моделей "людини незадоволеної шлунково", "людини незадоволеної повністю", та "людини повністю задоволеної".*/
/*Стругацькі Аркадій (1925-1991) і Борис (1933).