Цю напружену обстановку спробувала розрядити Іванка, розпочавши розмову першою.
— Я думаю Дмитре Володимировиче що Челсі потрібно дати ще декілька днів щоб вона відійшла від шоку, а вже тоді вона точно напише... "Не успіла вона закінчити свої слова як шеф, який уже мабуть ледь тримав себе в руках щоб не зірватись перервав її слова."
— Перепрошую якого ще шоку? І чи стосується він того що вона не була вчора на роботі "після чого з ноткою прихованої агресії добавив, знову дивлячись своїм холодним поглядом скрізь дівчат" — час милі мої дами це надто дорогоцінна річ для нас, тому ми не можемо нехтувати ним, він уже минув".
— Так цей шок пов'язаний із запізненням Челсі напряму, адже вона заблукала з нашим Тарасом серед лісу, де й вони пробули практично добу допоки їх не віднайшли. "Такій ось несамовитий захист своєї колеги зі сторони Іванки уже порядком розізлив шефа, він легенько жбурнув газету на поверхню стола, але зробив це настільки акуратно що здалось начебто він случайно трішечки переборщив зі силою ставлячи її на поверхню."
— Слухай Іванка по-моєму перед мої приходом ти хотіла кудись віддалитись, здається ви щось там говорили про каву, тому будь добра піди і зроби її для своєї любимої подружки, замість якої ти так завзято виправдовуєшся і дай їй спробу висловитись самій.
Дівчата переглянулись, після чого одна з них зробила те що їй веліли вийшла з кабінету, вона мабуть підсвідомо, наче через телепатію благословила Челсі мовляв будь стійкою, даючи відсіч шефу з яким та залишилась віч-на-віч. Він підійшов до неї блище але не надто близько, складалось таке враження що маска ягняти все більше і більше розчиняється на його обличчі, з під якої показуються клики по яких стікає слюна та зловісні очі хижого, голодного звіра.
— Знаєш Челсі, я вже починаю переживати чи не заразилась ти від цих пройдисвітів їх байдужістю, ти плюєш уже на все, не приходиш на роботу що ми побачили вчора, забиваєш... не хочу казати що на свої ж прямі обов'язки, а нагадую для тебе в першу чергу розгромна стаття яка поставить цього малого виродка на місце, шкода що його клятий батько цього уже не побачить. "Тут шеф не тільки проговорився а й перейшов уже всі можливі межі, його прямолінійність навіть трішки здивувала Челсі, але вона було готова до таких поворотів тому не дала себе пригнічити, будучи не похитною, жодний елемент її стійкого як сталь обличчя не видавав а ні капельки страху чи тривоги."
— Думаю Дмитро Володимирович не потрібно вам більше принижувати інших а у моєму випадку принижуватись переді мною, так я уже все знаю, тому дайте мені час, ще один тиждень, якщо в наступний понеділок я не з'явлюсь тут же на цьому ж місці з готовим, написаним матеріалом у руках то ви одразу можете мене звільнити, причому робоча зарплата за моїх останні декілька тижнів нехай залишиться тоді у вас, це буде для вас компенсацією за моє як ви висловлюєтесь байдикування останнім часом.
"Він був готовий уже накинутись на дівчину своєю кровожерливою пащею, но все ж не наважився цього робити, адже його репутація і так не була з найкращих тому в будь-яку мить його кар'єрі може настати кінець, але все ж із єхидною злобою в голосі добавив слова які повині були змусити дівчину добрячи подумати перед тим як приймати будь-яке рішення."
— Ну гаразд Челсі тоді по руках, але не забувай коли я буду тебе розраховувати звісно якщо ти не зробиш те що маєш зробити, тоді повір мені "Сучко" я постараюсь вчинити так щоб тебе більше ніхто і ніколи не взяв на роботу в області журналістики, я залишу про тебе найгірші відгуки та резюме яке тільки може бути, вбий собі це в голову "волелюбна лялечко" Останні слова Дмитра Володимировича прозвучали наче зловісне серчання змії перед тим як ужалити свою жертву."
І тут наче знала коли мала з'явитись до офісу увійшла Іванка в руках якої був піднос із двома чашками гарячої пінистої кави. Тому Шев помалу віддалився з кабінету, наче прокажена гієна яка ненадовго відступає, піджавши за собою хвоста, дівчата залишились на одинці та пристрасно прийнялись обговорювати усі подробиці пригод Челсі.
Приблизно в той же час, тільки блище до вечора, наші львівські друзі зібрались за одним столом щоб дещо обговорити, і ні цього разу це не була їхня обшарпана, старенька квартирка, стіни якої уже наскрізь просочились сигаретним димом, вони сиділи у одному з багаточисельних львівських нічних пабів які славляться своєю атмосверою та затишком. Цього разу це був паб в ірландському стилі під назвою що говорить сама за себе "Дублін". Чудова гармонія класичної цегли яка задає свого шарму для більшості дизайнерських рішень та деревини темно-коричневого відтінку в суміші створювали чудову картину інтер'єру, вони сиділи на комфортних лавочках обшитих м'яким матеріалом, які пообидві сторони розташувались від столика, в приміщенні було багатенько світильників тому питань з освітленням не виникало а заодно вони могли добре роздивитись інших відвідувачів цього закладу які також вирішили завітати сюди опісля рутинної роботи та вдосталь "наґуґлитись" холодного ірландського пивка. На плазмі відбувалась трансляція футбольного матчу як це бувало зазвичай, цього разу в рамках групового етапу ліги чемпіонів грав донецькій Шахтар проти шотландського Селтіка, але як нашим героям так мабуть і усім іншим відвідувачам було м'яко кажучи по цимбалах на цей футбол, вони були поглинуті у власні справи та розмови. Не подалік від них розмістились дві подружки віком так від 18 до 25 років на вигляд не старше, дівчата були красиво одягені, тай з вигляду були ті ще "медові лялечки", вони енергійно та регулярно перехиляли склянку за склянкою дороге сорока-градусне тайванське віскі "Kavalan" попри це одна з кралечок активно з емоціями притаманним молодим голодним дівчатам розповідала іншій про свого бойфренда, та в свою чергу вдавала що уважно все слухає хоча й складалось таке враження що ще декілька склянок дорогого імпортного пійла і їй уже практично буде байдуже що і про кого слухати, за іншим столиком неподалік розмістилась гучна компанія студентів мабуть першо гора другокурсників, гамір яких був гучнішим ніж коментатори які коментували футбольний матч, вони пили одне з кращих марок леприконівського (Ірландського пива, мабуть інтуїтивно хизуючись один перед одним адже до цього у своїх далеких селах пили тільки те що було в тамтешніх забігайлівках старенькій "Оболонь" або приславутий "1715 Львівське" які за словами більшості споживачів даної продукції були уже не ті що раніше. Наші гамірні студенти обговорювали все на світі, перебиваючи один одного в туж мить коли до голови їм прийде будь-яка думка, яка як здається їхнім охмілілим мізкам варта того щоб її почули інші, чи це гарненькі одногрупниці чи викладачі кожний з яких має свою дивакуватість.
Але давайте ми повернемось до наших персонажів що уже мабуть занудьгували чекаючи допоки тамтешній бармен не подасть їхнє замовлення. Хлопці взяли по дві пляшки крафтового пива "Varvar, Ipanema" міцністю 5,3 відсотка, із присмаком тропічних фруктів та натяком на диню та грейфрукт, у вигляді закуски взяли смажені грінки, дівчата замовили по дві пляшки ірландського сидру та одну порцію "Пепер Стейк" на двоїх. Роман певний час вдивлявся в очі небесного відтінку Тараса погляд яких швидше всього був спрямований до тієї ж небесної далі, звісно в переносному сенсі адже до нічного усіяного неба їхній зір віддаляла повала даного приміщення. Після чого Тарас наче вони з Романом проводили до цього репетицію, увібраши як умога більше повітря в легені розпочав цю болючу принаймі для нього точно розмову, розуміючи що рано чи пізно вона повинна була настати.
— Ну що ж мої друзі з якими я так сильно здружився за ці останні декілька місяців, прийшов час мені повідомити вас про те що мабуть засмутить вас не менше аніж мене, прийшов час нам розходитись кожний своїм шляхом, ми з Ромою уже все обговорили тому дівчата ці прощальні посиденьки влаштовані мною в першу чергу для вас.
Яна та Мар'яна до цих слів безтурботно потяговали свіженький ірланській сидр але після сказаного раптово застигли на місці, режим донедавньої байдужості змінила зосередженість та вводночас розуміння, що все ж ця казка рано чи пізно повинна була закінчитись, але не хепі-ендом як це буває зазвичай.
— Ясненько хлопці "буденно сказала Мар'яна начебто нічого то й не сталось, хоча в душі її розривав вир емоцій, причому як позитивних у вигляді приємних спогадів про час якій вони провели разом, так і негативних, тут мається на увазі що всьому цьому приходить кінець"
— Велики спасибі Тарасе за те що прихистили мене тоді коли це справді було в край необхідно, я дуже вам вдячна і ніколи про це не забуду. "На її очах виступили солоні сльозинки які одна за одною наче ранішня роса почали плавно сповзати по рум'яному обличчі дівчини яка ледь стримувалась щоб не розридатись немов мале стривожене немовля". Яна також локанічно без лишніх слів подякувала за все, в даному випадку це найбільше що вона могла зробити, її внутрішні почуття в даний час були ідентичним Мар'яні. Наступила хвилина мовчання яка сформувалась навколо нашої компанії, навіть гомін сусідніх бешкетників студентів що уже добрячи напились пивка а ні голос коментатора по ТВ що і далі транслює всіма байдужий футбольний матч не змогли порушити ту внутрішню тишу яка охопила кожного з них, так їм усім був потрібний час щоб усе проаналізувати. Та все ж як зазвичай її нарушив Роман який із останніх сил старався в даний епізод вдавати веселуна сповненого дитячого ентузіазму.
— Ей народ! ну що ви всі "пороскисали" наче на похоронах, так хоча й ми розбігаємось кожний своєю дорогою но все ж по телефону ми зможемо спілкуватись, ба більше час від часу можна буде влаштовувати спільні зустрічі, ну хоча б раз на рік. "Та все ж як і було прогнозовано позитив Романа був відправлений кудась в небеса, абсолютно ніхто ним не заразився, адже сьогодні просто був не тої день... як то кажуть бувають деньки коли справді треба посумувати, а веселитись будемо тоді коли буде весело..."
— Ааа "раптовий протяжний звук від Яни змусив оточуючих сфокусуватись саме на ній" — А як же Челсі, вона що не мала змоги сьогодні приїхати? "Роман переглянувся з Тарасом адже раніше вони уже все обговорили, після чого його погляд який говорить сам за себе, мовляв "я ж тобі казав це ще не кінець історії" змусив уже Тарас взяти ініціативу розмови на себе."
— Та ні дівчата, я спілкувався з нею по телефону, де й домовився з Челсі попрощатись особисто...