Таким чином ізраїльська розвідка майже одночасно з американцями "вийшла" на хлопців.
Крім того, раз на годину вони простежували переміщення конкурентів: отримували дані від радіомаячків, встановлених на легковиках американців. І якраз зараз стало відомо, що всі авто конкурентів сконцентровано за юридичною адресою невеличкої фірми.
Але двоє американців вже стукали у двері офісу. Ще двоє розмістились на вході у під'їзд, четверо знаходились між першим та другим поверхами. Остання двійка контролювала територію двора біля дому.
Анатолій відчинив двері.
– Вибачте, але вже майже вісімнадцять годин, кінець роботи – подивився він на годинник і додав. – Будь ласка, зайдіть завтра.
– Вибачте і ви, – відповів один із прибулих. – Ми з податкової міліції. Позачергова перевірка діяльності вашої фірми. Ось посвідчення.
– Проходьте, – Анатолій неохоче відійшов від двері і крикнув до офісу: "Хлопці, підготуйте журнал для чергових перевіряючих. Дочекались перевірки на кінець дня. Податкова міліція."
– Прошу підготувати всі документи, що стосуються діяльності фірми, – владно сказав другий з прибулих, входячи до кімнати.
Олександр направився до шафи з паперами.
– А які вас більше цікавлять? – лагідно посміхаючись, запитав він і протягнув журнал перевірок. – Будь ласка, розпишіться та вкажіть причину перевірки.
– Зараз, —– відповів перший та поліз до кишені. Раптом він закашлявся та витяг із кишені невеличкого балончика.
– Вибачте мого товариша, – сказав другий і витяг носовичка. – У нього звичайна астма. Йому потрібно негайно проінгалюватись. А я не виношу запахів ліків...
– Нас дуже цікавить вплив на виборців, який саме вам вдалось створити, – несподівано сказав перший "податківець".
Він подивився на четвірку, чекаючи реакції на свої слова, і хлопці не змогли приховати свого здивування інформованістю гостя. Вони ніяково дивились на "гостей": їхня поведінка зовсім не вписувалась у звичайні дії податківців.
– Ми нічого не знаємо... – першим оговтався Анатолій, але одразу почервонів – він не міг брехати.
Тим часом обидва гостя дістали з кишень носовички і перший направив свого балончика у напрямі хлопців, випустивши густий струмінь газу. В кімнату увірвались троє у респіраторах, з тих, хто стояв між поверхами.
На обличчі Анатолія застигло здивування, але вже через дві секунди він заплющив очі і почав осідати на підлогу. Голова Віктора схилилась долу і він почав падати у напрямі шафи. Олександр, який встиг присісти до того, просто повалився на стільці. Вадим устиг затамувати подих і кинувся до вікна. Але нападники були готові до цього: двоє з них устигли підбігти до нього і схопили за руки.
– Підтримайте всіх. Швидше, – наказав своїм перший і пояснив. – Щоб не вдарились при падінні.
Вадим нічого не питав: економив дорогоцінне повітря у власних легенях. Він стояв і дивився на дії незнайомців, які недвозначно підтверджували його підозри про іноземні розвідки.
"Яка розвідка, цікаво, на нас вийшла. І як?", – гарячково подумав він. "Видно, що хочуть взяти живими... Добре, що ми не встигли розвести зайву бюрократію. Не залишилось ніяких документів про наш винахід... Усе в головах..."
Він вдихнув і провалився у небуття.
– Усіх – до машини, – розпоряджався перший. – Швидко зібрати всю документацію. До жодного папірця.
Команда працювала оперативно, синхронно й діловито. Двоє збирали папери, ще двоє почали обшукувати кімнату на випадок прихованих матеріалів. Обережно простукували стіни, меблі, придивлялися до підлоги.
– Комп'ютер, всі прибори й прилади – в машину! – накази першого не затримувались хоча він також приймав участь у пошуках чогось прихованого.
Двійка, яка була надворі, підігнала автофургончик майже впритул до дверей під'їзду. Хлопців швидко перенесли до фургончика. Настільки швидко і так вдало прикривали своїми тілами хлопців, що пенсіонерки із сусіднього під'їзду нічого важливого не помітили: до цього під'їзду і раніше під'їжджали різні машини. Фургончик від'їхав і його місце зайняв легковик. І тоді, коли до нього почали переносити папери та прилади, вони подумали, що знову хтось щось собі перевозить і спокійно продовжили мити кісточки героїні чергового латиноамериканського серіалу.
Уся операція зайняла десь близько дев'яти хвилин. Три машини повільно від'їхали від під'їзду, повільно проїхали по двору і виїхали з нього. Навкруги було все спокійно. Проїхавши три квартали, дві машини попрямували до виїзду з міста, а одна розвернулась у протилежному напрямку: треба було кваліфіковано закрити тимчасову базу.
Керівник операції Якоб Шнейдер тримав у руках стільниковий телефон. Покидаючи місто, він дивився на дівчат на вулицях і думав яким чином безпечно вивезти свій "вантаж" за кордони України. Існувало два заздалегідь обговорені шляхи: короткий – морем до Туреччини та довгий – через західний кордон, у напрямі Румунії, Австрії. Кожен із них мав свої переваги та недоліки.
– А, кінець-кінцем, хай вирішують там, вгорі, – тихо пробуркотів він і набрав номера.
Агенти "Моссад" також вийшли на слід хлопців. Але, як виявилось, запізно. Сусідки, які сиділи на лавочці біля сусіднього під'їзду, бачили, як від будинку відправлялись три легковики, а серед тих, хто сідав до машин, вони впізнали чотирьох знайомих хлопців. Агенти доповіли ситуацію керівництву.
Над можливими напрямками руху конкурентів запрацювали аналітики. Перші сигнали радіомаячків упевнено показували на захід. Куди? До Одеси, Молдови, Румунії?
Невеличким групам агентів, що направлялись до Маріуполя наказано було виходити до місць можливого перехвату.
– Вони, мабуть, постараються вивезти їх, як ми свого часу вивезли Ейхмана з Аргентини, – припустив мемуне на екстреній нараді. – Нам потрібно перекрити порт, шляхи до кордонів. Зрозуміло, у нас дуже невеличкі групи, але зараз іншого виходу немає. Треба блокувати всі можливі шляхи. Тим більше, що наше запізнення виміряється лише декількома годинами. Маріупольців брати тільки живими. При можливих сутичках з американцями маскуватись під місцевих – щоб на нас ніщо не вказувало.
;
/*Ейхман Карл (1906-1962) – НІМЕЦЬКО-ФАШИСТСЬКИЙ ВІЙСЬКОВИЙ ЗЛОЧИНЕЦЬ. У 1960 вивезений з Аргентини ізраїльською розвідкою. Страчений.*/
;
;
/*-------------------------------------33----------------------------------*/
;
Існують іграшки для дітей. Існують іграшки для дорослих. А з іграшками, цілком зрозуміло, прийнято гратися.
Хлопчики із захопленням граються з олов'яними солдатиками: вони діють немов генерали, військові мрії яких здійсняються. Генерали із захопленням граються з живими солдатами: вони немов хлопчики, військові мрії яких здійснились. Більшість генералів задовольняє жагу до військових ігор, граючись у військові навчання, але є й такі що бажають погріти руки на цілком справжніх локальних війнах.
Одна з достатньо великих військових іграшок, транспортний літак МС-130 військово-повітряних сил США, наближався до кінцевої мети виконання завдання: доставки десантників для участі у військових навчаннях в рамках програми "Партнерство заради миру" в Україні. Усе йшло штатно, екіпаж літака готувався до чергової посадки.
Погодні умови сприяли нормальному польоту.
Як відомо, одним із найвірогідніших погодних прогнозів є такий: завтра буде така ж сама погода, як і сьогодні. Вірогідність такого прогнозу становить близько 85%, тобто більшість сьогоднішніх днів майже схожа на вчорашні і за погодою, і за подіями.
Усі чекають хоч яких нових подій, бо старі приїдаються, набридають, набирають силу звички... Журналісти постійно "обнюхують" інформаційний простір в надії першими знайти щось смажене, і тим часом друкують численні рутинні шпальти, рутинні рубрики, рутинні матеріали.
До того певного часу, коли...
Раптом!
Вибухає новина!
Як з гармати...
Коментатори теле— і радіокомпаній на різний манер, майже захлинаючись, гарячково починають подавати нове інформаційне блюдо.
Цього разу звичні теми шпальт усіх газет були розірвані найсвіжішим повідомленням: "Жахлива катастрофа американського літака в Україні".
====Київ. При заході на посадку розбився американський транспортний літак МС-130, який направлявся на проведення військових навчань в Україні за програмою "Партнерство заради миру". За хвилину до катастрофи з борту літака повідомили про технічні неполадки з лівим двигуном. Трохи пізніше надійшло повідомлення про сильну пожежу на літаку. Усі пасажири та члени екіпажу загинули. Усього в район навчань було направлено два літаки. Другий американський літак приземлився у місці призначення на півгодини раніше.====
Тим часом три машини з американськими агентами на підвищеній швидкості їхали в напрямку Одеси. Група об'єдналась і отримала наказ прибути до одеського порту та обережно передати весь свій "вантаж" на пароплав, який мав відійти від причалу післязавтра.
Шнейдер був незадоволений таким розвитком подій. Наполегливо шукати і знайти у досить великому місті чотирьох людей, захопити їх, а потім покладатися на випадок. А якщо митники не будуть такими продажними, як йому потрібно? Існує ж якась межа навіть у хабарника, яку той не зможе переступити. Крім того, у порту завжди багато зайвих очей. Ризик великий. Але наказ є наказ.
Він продовжував обдумувати варіанти плану виконання завдання і майже не прислухувався до голосу диктора, який з автомобільного приймача сповіщав про катастрофу: на сьогодні саме ця жахлива новина подавалась усіма інформаційними агентствами світу у якості делікатесу.
;
;
/*-------------------------------------34----------------------------------*/
;
Сем Джош зайшов до кабінету начальника. Шеф указав йому на стілець біля столу. Черговий сів.
– Що з нашою групою? – запитав Годріч.
– Вони рухаються в напрямку Одеси, – доповів черговий. – Спробують оформити свій вантаж контейнером на "Амалію", яка через день вирушає у напрямку Стамбула.
– Дуже ризиковано, – сказав Годріч. – Що у нас є в запасі?
– Маршрут через австрійський кордон ... Але він довший. Крім того, треба враховувати, що в такому разі доведеться перетинати ще декілька східноєвропейських кордонів...
– Не годиться, – вголос розмірковував шеф. – Має бути дещо інше...
– Аналітики завдання вже отримали, – Джош подивився на Годріча.
– Хай працюють, прискорте їх.