голодніша, — додав Марк.
— Якщо ці двоє зустрінуться, тут буде пекло, — сказав Чарлі. — Нам потрібно вирішити, чи вирушати зараз, чи перечекати.
— І що ти пропонуєш? — запитав Марк.
Чарлі задумався, намагаючись оцінити ризики. Вони знали, що кожна затримка може скоротити їхні шанси на успіх, але зараз було важливо зрозуміти, як уникнути потенційної загрози.
Марк і Чарлі нерухомо стояли біля всюдихода, прислухаючись до навколишніх звуків. Рев з обох сторін продовжував долинати, але тепер здавався віддаленим і приглушеним, ніби істоти рухалися в інших напрямках.
— Гадаю, поки що вони не йдуть сюди, — сказав Чарлі, спостерігаючи за лісом.
— Але якщо ці істоти перетнуться… не хочу бути тут, коли вони вирішать з'ясувати, хто сильніший, — додав Марк, стискаючи в руках шматок металевої труби, який він прихопив для самозахисту.
— Ми повинні використати цю можливість, поки вони зайняті одне одним, — запропонував Чарлі. — Запускаємо всюдихід і вирушаємо.
Марк глянув на напарника, потім на горизонт, де туман змішувався з вершинами дерев.
— Гаразд, але будьмо напоготові. Якщо що, в нас є зброя.
Чарлі кивнув, заскочив у кабіну всюдихода і ввімкнув двигун. Машина заревіла, але досить тихо, щоб не привернути зайвої уваги. Марк швидко заліз на місце поруч і з тривогою оглянув ліс.
— Ти впевнений, що ця штука витримає? — запитав він, тримаючись за поручень, поки транспорт рушав.
— Якщо ми витратили місяць на її відновлення, вона повинна, — усміхнувся Чарлі, концентруючись на дорозі.
Всюдихід повільно почав пробиратися через нерівний ґрунт. Гілки дерев нависали над ними, створюючи тунель із зелені. Звуки реву залишилися позаду, і це дозволило Маркові трохи розслабитися.
— Отже, план: спочатку до капсули, а потім уже рухаємося далі, — сказав Чарлі, не відводячи погляду від дороги.
— Так, але якщо буде річка або щось інше, що заблокує шлях, нам доведеться імпровізувати, — погодився Марк.
Раптом із боку дороги в лісі щось зашаруділо. Чарлі миттєво зупинив транспорт, а Марк схопив трубу, готуючись до найгіршого.
— Що це? — прошепотів Марк, вдивляючись у темряву між деревами.
Шарудіння припинилося, і на кілька секунд настала гнітюча тиша. Потім із-за дерев виповзла невелика істота, що нагадувала гібрид змії й ящірки. Її блискуча шкіра мерехтіла у світлі фар, а очі світилися зеленим.
— Вона не схожа на хижака, — сказав Марк, спостерігаючи, як істота повільно перетинає їхній шлях.
— Можливо, вона просто досліджує, як і ми, — припустив Чарлі.
Коли істота зникла в тіні дерев, Чарлі знову завів двигун і обережно рушив уперед.
— Ще одна причина, чому нам потрібно швидше зібрати дані про цю планету, — сказав Марк, зітхаючи. — Хто знає, скільки тут ще таких "дослідників".
Чарлі лише кивнув, зосередившись на дорозі. Попереду знову запанувала тиша, але тепер вона була напруженою. Обоє розуміли, що попереду на них може чекати будь-що, і кожна дрібниця на цій планеті могла стати як підказкою, так і загрозою.
Минуло три години дороги. Вони проїхали близько 20 кілометрів, і Чарлі звірився з планшетом, перевіряючи сигнал капсули, до якої прямували. Все залишалося стабільним, без змін.
— Сигнал у порядку, — сказав він, не відриваючи погляду від екрана.
— Чудово, — відповів Марк. — Але давай зупинимося на кілька хвилин. Тут ростуть рослини, яких я ще не бачив. Хочу зібрати кілька зразків.
Чарлі зітхнув, але зупинив транспорт.
— Добре, але довго не затримуймося.
Марк вискочив із кабіни, схопив контейнер для зразків і почав оглядати незнайомі рослини. Деякі були схожі на земні — високі трави з м'ясистими листками та дрібними квітами, інші ж виглядали абсолютно чужорідними, з яскраво-синіми прожилками, які переливалися на сонці.
— Цікавий зразок, — пробурмотів він, відрізаючи кілька гілок і складаючи їх у контейнер.
Чарлі тим часом перевірив навколишню територію, обійшов транспорт і зрештою нетерпляче заглянув у кабіну.
— Марку, пів години на рослини — це занадто. У нас є чіткий план.
Марк, усміхнувшись, повернувся до машини.
— Усе, я готовий. Їдьмо далі.
Через дві години вони дісталися до місця падіння капсули. Її вигляд підтверджував їхні побоювання. Капсула була пошкоджена, а всередині нікого живого не виявилося.
— Ніякого дива, — промовив Чарлі, глянувши всередину.
Марк зайшов до капсули і відразу зрозумів, що сталося.
— Перелом шиї, — сказав він похмуро. — Не пристебнувся. Скоріш за все, паніка під час падіння.
Чарлі відвів погляд.
— Це завжди боляче бачити.
Вони вирішили спалити тіло, щоб уникнути гниття в капсулі. Процес був швидким, але для обох емоційно важким.
— Ми мусимо йти далі, — сказав Марк, коли останні іскри згасли.
Чарлі кивнув, знову повертаючись до роботи. Він вийняв з капсули всі електросхеми, які могли бути корисними, зняв кілька листів металу для ремонтів.
— Цей метал стане в пригоді, — сказав він. — На щастя, хоч щось залишилося цілим.
Марк тим часом збирав зразки зруйнованих частин капсули, щоб краще зрозуміти, які матеріали витримали вплив атмосфери ESS-0.2.
— Тут усе ясно. Рухаймося далі, — нарешті промовив він.
Вони завантажили все з капсули в транспорт і вирушили в дорогу. Попереду на них чекав супутник.
— Якщо з супутником усе гаразд, розберемо його на місці, — сказав Чарлі, налаштовуючи планшет.
Марк кивнув, глибоко вдихнувши. Вони знали, що з кожним кілометром наближаються до нових викликів, але залишатися на місці було неможливо.
Чарлі уважно стежив за навігаційними даними. Їм вдалося подолати ще кілька кілометрів, коли планшет почав показувати збільшення сили сигналу від супутника.
— Ми майже на місці, — сказав Чарлі, витримуючи спокійний тон.
— Добре. Сподіваюся, він ще має цілі сонячні панелі, — відповів Марк, витираючи піт з обличчя.
Незабаром вони зупинилися на краю невеликого обриву, де лежав уламок супутника. На вигляд він був сильно пошкоджений, але частини корпусу й сонячні панелі залишалися цілком придатними.
— Гаразд, це краще, ніж нічого, — зауважив Чарлі, оглядаючи уламки.
— Здається, можна витягти не лише панелі, а й частину внутрішньої електроніки. Виглядає менш згорілим, ніж я очікував, — відповів Марк, ставлячи поруч із собою контейнер для дрібних деталей.
Вони швидко узялися до роботи. Чарлі взявся за демонтаж сонячних панелей, обережно від'єднуючи дроти, щоб зберегти цілісність системи. Марк тим часом заглянув у нутрощі супутника, витягуючи компоненти, які могли знадобитися для ремонту чи створення нового обладнання.
— Це схоже на виграш у лотерею, — пожартував Марк, тримаючи в руках модуль зв'язку.
— Якщо лотерея має вигляд обгорілих уламків, то так, — кивнув Чарлі, не відриваючись від роботи.
Після кількох годин роботи вони вирішили залишитися тут на ніч, щоб закінчити демонтаж наступного дня.
— Ми вже втратили більше часу, ніж планували, — зауважив Чарлі, коли вони з Марком збирали місце для відпочинку.
— Але якщо ці панелі справді працюють, це буде великий крок уперед, — відповів Марк.
Вночі вони сиділи біля невеликого вогню, обговорюючи свої подальші дії.
— Ти помітив, що чим більше ми досліджуємо, тим більше питань з'являється? — запитав Марк, дивлячись у темряву.
— Це закономірно. Ми на чужій планеті. Відповідей тут менше, ніж загадок, — відповів Чарлі.
На ранок вони продовжили розбирати супутник, уважно перевіряючи кожну деталь. Врешті-решт їм вдалося завантажити все потрібне в транспорт і підготуватися до подальшого шляху.
— Наступна зупинка — табір, — сказав Чарлі, заводячи двигун.
— Або нові проблеми, — зітхнув Марк.
Транспорт знову рушив, залишаючи за собою місце роботи та уламки їхнього минулого.
Транспорт впевнено долав нерівності рельєфу, але обличчя Чарлі залишалося напруженим. Він звіряв сигнал із планшета, час від часу поглядаючи на панель управління транспорту.
— Ми вже проїхали близько 40 кілометрів сьогодні, — сказав він. — Паливо тримається, але запас не нескінченний.
— Ми дійдемо до табору вчасно, — відповів Марк, уважно розглядаючи карту. — Супутник був хорошою знахідкою.
— Так, але він також додав нам роботи. Наступні кілька днів будуть непростими, — Чарлі кинув погляд на контейнер із сонячними панелями, що лежав у багажнику.
Через кілька годин вони вирішили зробити коротку зупинку. Марк скористався можливістю, щоб зібрати кілька зразків рослин, які привернули його увагу.
— Чарлі, ти глянув на ці стебла? Вони здаються дуже стійкими до зовнішніх пошкоджень, навіть порівняно з нашими земними аналогами, — сказав Марк, нахиляючись над незвично щільним чагарником.
— Якщо вони такі міцні, може, їх можна використовувати для будівництва? — запитав Чарлі, спостерігаючи за тим, як Марк акуратно пакує зразки в контейнер.
— Можливо. Але це вимагає більше часу для аналізу, — відповів Марк. — Спершу перевірю, чи вони взагалі безпечні.
Повернувшись до транспорту, вони продовжили шлях. До базового табору залишалося ще кілька годин.
— Хочу ще раз переглянути ті записи, що ми отримали з капсули. Може, ми щось пропустили, — сказав Чарлі, тримаючи планшет перед собою.
— Що ти шукаєш? — запитав Марк.
— Хоч щось, що пояснить, чому система порятунку була настільки неефективною. Всі ці смерті... Це могло б бути попередженням для нас.
— Ми вже знаємо, що конструкція капсул мала недоліки. Ти ж сам це казав, коли вивчав звіти, — Марк спробував заспокоїти товариша.
— Так, але я думаю, що є ще якась причина, про яку ми поки не знаємо, — наполягав Чарлі.
Їхні роздуми перервала гучна тріскотня. Транспорт зупинився, а вони вискочили назовні, щоб оглянути колесо, яке загрузло у вузькій ущелині.
— Чудово, — роздратовано сказав Чарлі. — Як завжди, проблеми з'являються в найгірший момент.
Марк посміхнувся:
— Це лише дрібниця. Разом ми це виправимо.
За кілька хвилин вони змогли підняти транспорт за допомогою інструментів і витягнути колесо.
— Вже ближче до табору, — зауважив Чарлі, сідаючи за кермо.
— І це радує, — додав Марк, оглядаючи горизонт. — Але, Чарлі, ти не помітив?
— Що саме?
— Не знаю, чи це моя уява, чи правда, але здається, нас хтось або щось постійно спостерігає.
Чарлі поглянув на нього з недовірою, але Марк виглядав серйозним.
— Просто не зупиняйся. Давай рухатися далі, — додав Марк, сідаючи поруч.
Транспорт знову рушив уперед, залишаючи за собою невидимі сліди страху.
Вечірні сонця заливали горизонт золотисто-червоним світлом, коли транспорт Чарлі й Марка нарешті досягнув їхнього шатла.