Навіть наш цирк, у якому я – Трістан Цвях – є не тільки дресирувальником, але й співвласником (мені належать 14% циркових акцій), один із найуспішних на Землі, що часто збирав аншлаги, у першу чергу – завдяки моїм дресированим тваринам (земного, звичайно, походження), навіть наш, повторюю, цирк не міг собі дозволити такої розкоші.
Проте, ідея зробити наш цирк першим у світі цирком із дресированими інопланетянами не давала мені спокою, і я, у вільний від роботи час, вивчав інформацію про космічний транспорт, населені планети й неземну біологію, робив розрахунки…
І, нарешті, намацав можливість придбання інопланетних істот, причому саме таких, які годяться для циркової роботи.
План був наступний. Я разом з узятими в оренду роботами-звіроловами переміщаюся на планету Трігей, де є різноманітна флора й фауна. Причому переміщаюся не на спеціально зафрахтованому для цього астроплаві, а на попутній вантажівці – космовозі "Харків", що обійдеться в кілька разів дешевше. Космовоз висаджує мене на Трігей і продовжує шлях. На Трігеї роботи відловлюють різноманітних звіряток, а я займаюся дресурою, з'ясовуючи, які з виловлених піддаються навчанню, і відбираю п'ятірку найздатніших. Приблизно через пару місяців після мого висадження на Трігей космовоз "Харків", вертаючись із вантажем платинової руди, підбирає мене з роботами й відібраними кандидатами в циркові артисти, і доставляє назад на Землю.
Сонячна система планети Трігей має місце всього в 1/35 світлового року від умовної прямої лінії між сонячною системою Землі й сонячною системою планети Еет – маршруту "Харкова". Щоб висадити мене на Трігей і дорогою назад підібрати, "Харкову" доведеться зробити два "невеликі відскоки убік" від маршруту. А нам доведеться заплатити "Харкову" усього лише за ці "відскоки", та за оренду на борту "комірки" для тварин: моє перебування на вантажівці нічого не буде коштувати за умови, що я з узятими напрокат роботами-звіроловами буду під час рейсу задурно виконувати підсобні роботи. Домовляючись із власниками "Харкова", я поторгувався й зумів трохи збити ціну за "відскоки" в обмін на право для власників вантажівки й членів її екіпажу, а також їхніх родичів, безкоштовно відвідувати наш цирк, хоч щодня.
Таким чином, виходило, що якщо наш цирк "затягне пасок", то вистачить коштів і щоб купити ліцензію на вилов п'яти трігейських тварин, і щоб узяти на прокат трьох роботів-звіроловів, і щоб заплатити за моє переміщення до Трігея й назад. "Затягування паска" полягало в тому, щоб вкласти в проект усі циркові кошти, залишивши лише прожитковий мінімум, плюс кошти від продажу конкурентам дорогого реквізиту й частини наших дресированих земних тварин, плюс особисті заощадження трупи й співвласників.
Ризик був великий. У випадку невдачі наш цирк ставав банкрутом і припиняв існування. Але зате у випадку удачі він ставав єдиним у світі місцем, де можна побачити атракціон із дресированими інопланетянами, з усіма, що випливають із цього, прибутками, котрі сторицею компенсують наші витрати. Мені вдалося переконати й дирекцію цирку, і трупу, і співвласників; хоча всі, у тому числі і я сам, розуміли, що це авантюра, не у французькому смислі цього слова – "пригода", а в українському – "ризикована витівка". "Хто не ризикує, той не п'є шампанське", – резюмував директор цирку, на що клоун Фук пожартував: "Ризикує не той, хто п'є шампанське, а той, хто п'є гальмову рідину"…
Коли конкуренти відвозили моїх слонів, я розрюмсався. Але нічого, коли ми почнемо одержувати надзвичайні прибутки від виступів дресированих інопланетян, я викуплю слоників назад, нехай навіть втридорога…
***
У період переміщення на космовозі "Харків", де я з орендованими роботами-звіроловами трудився як каторжний, виконуючи найнекваліфікованішу, найтяжчу, найбруднішу роботу, юнга Аскольд, сімнадцятилітній, гарний, як дівчинка, блондин із блакитними очима, розповів мені, що пересування зі швидкостями, у рази переважаючими швидкість світла, стало можливим завдяки якомусь парадоксу (забув назву). Завдяки цьому парадоксу навіть не діяла розрахована Альбертом Ейнштейном теорія відносності, і час у надшвидкісному кораблі співпадав із земним. Зрозуміти й пояснити цей парадокс, що суперечить науковим знанням і здоровому глузду, людство поки не змогло, але використовує чимдуж. От так само прадавні люди, не розуміючи й не вміючи пояснити природу плазми, чимдуж використовували плазму, тобто вогонь, для готування їжі й обігріву житла.
"Харків" віз на планету Еет нове обладнання для тамтешніх платинових рудників. Приблизно на півшляху від сонячної системи Землі до сонячної системи Еета, дещо в сторонці від цього маршруту (1/35 світлового року при нинішніх швидкостях – відстань дріб'язкова) і мала місце та жовта зірка, навколо якої з іншими шістьома планетами оберталася й потрібна мені планета Трігей.
Крім узятих напрокат трьох роботів-звіроловів, яким я дав імена – Ілля, Добриня й Олеша, – я прихопив в експедицію й домашнього улюбленця – пса Паломіда – далматинського дога. Хоч і чотириногий, а друг, земляк, землянин. Він скрасить мою самітність на Трігеї. Екіпаж космовоза проти такого безквиткового пасажира не заперечував: Паломід умів робити масу забавних трюків і потішав команду "Харкова", будучи кимсь на кшталт позаштатного блазня.
***
Коротше кажучи, приблизно через пару місяців після того, як цей космовоз стартував із орбіти Землі із мною на борту, він зробив "відскік убік" і опинився в сонячній системі Трігея.
Невеликий човник, відстебнувшись від великого космовоза, поніс мене, роботів і Паломіда до потрібної планети. Я попросив Вітека й Лукулла – пілотів човника – висадити мене на острові Муртазаєва.
Трігей і Земля мають дуже схожі розмір, масу, атмосферу, клімат, періоди обертання навколо власної осі й навколо сонця. Як і Земля, Трігей покритий великими океанами. Трігей навіть має природній супутник, на зразок нашого Місяця. Назву "Трігей" планета одержала за іменем персонажа античної літератури. Давати імена античних персонажів сузір'ям і планетам – найдавніша астрономічна традиція. І планета Еет, де були величезні поклади платини й куди прямував "Харків", названа так за іменем античного персонажа – міфологічного царя Колхіди, який був власником золотого руна, поки його не конфіскували аргонавти. А Трігей – персонаж комедії стародавнього грека Арістофана. Цей Трігей, виноградар, нібито розгодував гноєм гнойового жука до гігантських розмірів і літав на ньому, як на Пегасі, до богів на Олімп. Теж, можна сказати, дресирувальник, приборкувач, колега. Про це мені повідав начитаний юнга Аскольд.
Лукулл і Вітек, орієнтуючись за мапою планети, яку їм надав я, спрямовували човник до острова Муртазаєва, названого так на честь Зиґфріда Богдановича Муртазаєва – одного з перших дослідників планети. До острова, який є фрагментом розгонистого тропічного архіпелагу, що розметався в океані трохи північніше екватора. До острова, майже суцільно покритого строкатими джунглями. До острова, який я вибрав для своєї місії, оскільки знав, що на цьому шматочку суши багата фауна, є з кого вибирати майбутніх артистів цирку, і в той же час немає тварин, небезпечних для людини (у свій час фауна цього острівця була ретельно вивчено однією з земних експедицій; і я, збираючи інформацію із цього питання, звернув увагу на цей позитивний факт). Коли ти сам, коли тобі нема кому допомогти, слід уникати небезпек.
Човник зробив коло над островом на висоті пташиного польоту, щоб я вибрав місце для стоянки. Мені сподобалася мальовнича галявина на півдні острова, кілометрах у трьох від океану, на березі кришталевої річечки з піщаними пляжами й чарівними водоспадами.
Човник опустився, завис у напівметрі над ґрунтом. Я швидко викинув з літаючої машини на траву всі необхідні для життя й роботи тут причандали, а потім стрибнув сам. За мною пішли Паломід і роботи Ілля, Добриня й Олеша. Я помахав на прощання Вітеку й Лукуллу долонею. Човник здійнявся в небо й умчався в позахмарну далечінь – наздоганяти дрейфуючий крізь цю сонячну систему "Харків".
***
Отже, я опинився в раю, бо острів Муртазаєва на планеті Трігей – справжній рай, як я його собі уявляв. Красота невимовна! Рясно квітуча й плодоносна рослинність різних барв і відтінків, строкаті організми, що пурхають над нею, – аналоги земних метеликів і пташок, доводячі до екстазу аромати на заздрість парфумерам, мальовничі водоспади… Робота в такому місці – не труд, а блаженство.
Я був не єдиним землянином на Трігеї. Тут постійно працювали наукові експедиції: геологічні, метеорологічні, біологічні та інші. І все-таки людей на цій планеті було так небагато, що можливість випадкової зустрічі з ними була близька до нуля, а спеціально займатися їхніми пошуками в мої плани не входило – у мене вистачить іншої роботи. Та й ніякого транспорту для переміщення планетою я не мав. Тому мені залишалося робінзонити на острові, поки за мною не прилетить той же човник з "Харкова".
Першим ділом я розклав намет з усіма зручностями й вибрав місце для речей. І намет, у якому я міг би пережити непогоду, та інші прихоплені із Землі предмети (крім роботів, звичайно) я помістив серед густих заростей таким чином, щоб цих речей не було видно, щоб мій погляд міг насолоджуватися райськими ландшафтами, не спаплюженими стороннім барахлом. Терпіти не можу, коли первозданна природа засмічена промисловими виробами. От тільки клітки для виловлених тварин доведеться ставити на видному місці: якщо їх розмістити в густих заростях, це буде незручно для роботи. Саме тому я замовив дизайнерові спроектувати клітки таким чином, щоб вони виглядали не утвором людських рук, не штучними предметами, а частиною природи.
Повітря на Трігеї, як я вже згадував, майже не відрізняється від земного (на кілька відсотків більше кисню, на кілька відсотків менше азоту), а клімат на острові Муртазаєва тропічний за земними мірками. Тому скафандр там не потрібний. І не тільки в скафандрі, але й у будь-якому іншому одязі потреби не було. Одяг як захист від сонячного опромінення був зайвим, тому що цю планету від ультрафіолетових променів надійно захищає озоновий шар, товстіший і більш ретельно відфільтровуючий оті випромінювання, ніж озоновий шар Землі, тому сонячні промені на Трігеї не можуть стати причиною опіку, або тим більше, злоякісної пухлини на шкірі.