– Добре придумано!..
Анатолій приклав праву руку до грудей і церемонно злегка поклонився кожному.
– Сконцентрувати покидьків на одній території! – підтримав загальне захоплення Вадим. – Суспільство ізолює злочинців, а якщо в декого з них проснуться вбивчі інстинкти...
– То відповідальність за це буде нести знов-таки злочинець! – додав Сашко.
– Здається логічним, що з часом доведеться утримувати доведеться лише одного злочинця. Крім того, прогнозую, що бажаючих переступити закон на таких умовах повинно стати значно менше, – підняв пальця догори Віктор.
– Ось тут потрібно буде правильно зорієнтувати журналістів на висвітлення процесів у такій в'язниці, – сказав Анатолій.
– Хлопці! – вигукнув Вадим. – Шкода, що ми не народні депутати: особливість цієї пропозиції у тому, що її можна впровадити прямо зараз. Не гаючи зайвого часу.
– Як добре, що ми не народні депутати, – саркастично посміхнувся Анатолій. – Попусту не теревенимо...
– Зачекайте, хлопці. Не треба зайвої ейфорії, – перебив його Вадим. – Адже в житті бувають різні ситуації. Наприклад, син у стані афекту ненавмисне вбиває свого батька, який у стані сп'яніння кривдить та б'є його матір. Я читав про такі випадки. Так куди відправити такого хлопця? До патологічних убивць?
– Досить серйозне зауваження, – погодився Анатолій. – Треба придивитися до цього питання більш уважніше.
– По великому рахунку і ненавмисні вбивці є вбивцями, – парував Віктор.
– А самозахист? – замислився Сашко. – А вбивство мимоволі?
– Як це? – запитав Анатолій.
– Ну, наприклад, я працюю на даху дома, в мене з рук випадає цегла і падає вниз на когось... Або фармацевт ненавмисне переплутав рецепти... Або хірург невдало зробив операцію...
– І далі, – утрутився Вадим. – Потрібно буде якось ділити усіх убивць за статевими ознаками, а, можливо, і за віком: я маю на увазі вже згадуваного хлопчика...
– Однак думка про концентрацію усіх убивць в одному місці заслуговує на увагу, – сказав Віктор. – І я гадаю, що дійсно доведеться розділяти вбивць за ознаками злочину. Тобто головне сконцентрувати в одному місці, так би мовити, патологічних убивць, а "ненавмисних", яких не виправдано судом, тримати біля за окремою загорожею.
– А ти не подумав, що тоді патологічні за будь-яку ціну намагатимуться попасти до "ненавмисних", – Вадим виразно подивився на Віктора.
– Тоді, коли станеться смертний випадок там, у "ненавмисних", вбивцю, або вбивць перевести до патологічних, – відповів Анатолій.
– А "патологічні" підлітки? Їх куди? – не здавався Вадим.
– До патологічних підлітків, – не здавався й Анатолій. – Тобто, взагалі, можна запровадити спеціалізовану в'язницю, розділену на дві зони по чотири сектори: зони – "патологічна" та "ненавмисна". І в кожній зоні сектори: чоловічий, жіночий та два для підлітків.
– Хлопці, – Сашко здавалось засидівся без пропозицій. – Адже ми взагалі ведемо мову про засуджених до смертної кари, точніше до довічного ув'язнення. А "ненавмисні" до цієї категорії не відносяться. Звідси розділ убивць може бути тільки за статевою ознакою.
– Точно! – погодився з ним Анатолій. – Пропоную ще...
Його перебив дзвінок.
– Отак завжди, – дещо ображено вигукнув Віктор. – Не дадуть попрацювати... Адже на дверях висить об'ява, що фірма тимчасово закрита... Ну невже не зрозуміло, що нас тут немає?
Але хтось стукав дуже настирливо.
– Доведеться відкрити, – піднявся зі свого місця Анатолій. – Усе одно треба трохи відволіктись від не дуже приємної теми.
Він відчинив двері.
;
;
/*-------------------------------------31----------------------------------*/
;
Біля порога стояли двоє: чоловік середніх років та молода жінка.
– Служба міськгазу: перевіряємо роботу димоходів, – лагідно посміхнувся чоловік і протягнув Анатолію невеличку книжечку. – Ось моє посвідчення.
– Так нещодавно ж перевіряли, – незадоволено сказав Анатолій. – У нас усе нормально. До того, ми практично не використовуємо газу. У нас є відповідні документи... Віктор! Принеси, будь ласка, папери по газу. Тут нас знову перевіряють.
– Говорив же: не треба розміщувати офіс у звичайній квартирі! – пробуркотів Віктор, але пішов до шафи з документами.
– Вибачте, але ми повинні перевірити все особисто. Це повторна перевірка. Розумієте, наші попередники, як би це сказати, не дуже сумлінно попрацювали... – чоловік відверто подивився на Анатолія.
– Що ж, коли потрібно, то перевіряйте, – із неохотою погодився Анатолій і відійшов від дверей.
Пара перевіряючих зайшла до офісу.
– Будь ласка, проходьте, – виконував роль хазяїна Анатолій. Він показав гостям напрям до іншої кімнати і передав їм папери, які подав йому Віктор. – Тут була кухня.
Олександр та Вадим також піднялись зі свої місць: цікаво було хоч якось відпочити від напруженої роботи. Прибульці досить повільно пішли у вказаному напрямку. Але молода жінка затрималась в кімнаті біля дзеркала. Подивилась в нього, посміхнулась у відображенні до хлопців і сказала:
– А можна мені в залі трохи відпочити? Ходимо ще зранку... Стомилась трохи.
Жіночка була досить гарненька і Сашко першим запропонував свого стільця дамі.
– Прошу, – галантно сказав він. – Відчувайте себе як удома...
– Спасибі, – вдячно подивилась на нього жінка і сіла.
– Нема за що, – відповів Сашко. – Мабуть, це досить важка робота ходити по квартирах...
– І не говорить... – вона охоче підтримала розмову. – Усе одно й те ж... А у вас тут, я дивлюсь, зовсім інакше. Не схоже на звичайну квартиру...
– Власне тут і була колись квартира, – продовжив Сашко на правах знайомого. – А тепер ми тут працюємо...
– А чим же ви займаєтесь? Якщо, зрозуміло, не секрет.
– Розумієте, в нас різні види діяльності... – почав здалеку Сашко.
– Розумію – комерційна таємниця, – перебила його жінка.
– Ні, – трохи образився Олександр. – У нас, можна сказати, інтелектуальна робота. Впроваджувальна діяльність...
– Та невже? Я думала, що всі зараз того... торгують...
Вадим та Віктор мовчки дивились на них. Вадиму така жвава бесіда не подобалась. Він сам не знав, чому, але не сподобалась йому ця жінка і все. Щось у її запитаннях було несправжнє. Зовні виглядало, що вона цікавилась просто так, з увічливості, але щось таке в її голосі насторожувало.
– Ми винаходимо нові рішення старих проблем... – продовжував Сашко.
Вадим не витримав і вирішив утрутитися.
– Олександр, – він повернувся до жінки. – До речі, його звуть Олександром, хоче сказати, що ми робимо звичайні речі на зразок елементів сигналізації... Тобто різні електронні прилади, які потім-таки продаємо...
– Ну ми не тільки сигналізацію... – трохи обурився Сашко.
– Переважно електронні саморобки, – із наголосом на слові саморобки сказав Вадим.
Нарешті Олександр зрозумів, що Вадим чомусь не хоче говорити багато при незнайомих.
– А й справді, – посміхнувся він до незнайомки. – Щось я вирішив нас перехвалити. До речі, а вас як звуть.
– Ніна, – вона чомусь показала Сашкові своє нерозгорнуте посвідчення, яке і досі тримала в руці.
– Досить рідке ім'я...
З кухні вийшли Анатолій і перевіряючий.
– Усе в порядку, – мужчина ховав до невеличкої сумки помазок. Він звернувся до своєї супутниці: "Можна йти далі".
– Я ж говорив – нас нещодавно перевіряли, все в повному порядку.
– Вибачте, що потурбували, але самі розумієте, служба є служба, – розвів руками перевіряючий.
Жінка піднялась.
– Спасибі за невеличкий відпочинок.
– Нема за що, – повторив стандартну фразу Сашко.
Незнайомці вийшли. Анатолій зачинив за ними двері.
– Щось вони мені не сподобались, – сказав Вадим.
– Мені теж, – погодився з ним Анатолій.
– Та що ви, – сказав Олександр. – Досить приємна жіночка...
– Хай з ними... Так на чому ми зупинились? – конкретизував питання Віктор.
– Анатолій щось хотів запропонувати, – підказав Віктор.
Толик здивовано подивився на Віктора. А потім згадав: "Я хотів додати... Якщо, наприклад, злочин зчинила група злочинців, то до прижиттєвого ув'язнення засуджується вся така група. Однак, коли хтось із цієї групи не має на собі крові, або його силою примусили зробити щось злочинне, то він може отримати інший строк. Не прижиттєвий...
– Якщо викриє співучасників... – догадався Віктор.
– Тобто вигідніше донести... – підсумував Анатолій.
– Зараз це виглядає саме так. Але з часом, при зменшенні кількості злочинів така пропозиція відпаде сама собою...
;
;
/*-------------------------------------32----------------------------------*/
;
Фальшиві перевіряючі поквапливо вийшли з офісу невеличкої фірми. Звичайні працівники служби міськгазу піднялись би вище, на другий поверх, а ці попрямували подалі від під'їзду.
– Упевнена, що це саме ті, хто нам потрібен, – тихо сказала жінка своєму супутникові. – Я вже встигла трохи їх "промацати": сфера діяльності – розробка та впровадження електронних саморобок. А коли один із них хотів сказати трохи більше, то другий одразу згорнув розмову під приводом комерційної таємниці.
– Подивись на їхній офіс: комп'ютер, осцилограф, багато інших приборів. Це справжня лабораторія.
– Згоден. Дуже вже багато збігів. Негайно зв'язуємось з базою. Детально розберемось на місці.
Вони підійшли до іншого будинку і сіли на край лавки біля під'їзду, так щоб їх ніхто не міг почути. Але навіть якби хтось і почув, то він все одно нічого не зрозумів би, бо чоловік дістав із кишені стільникового телефону, набрав номер і сказав лише одну фразу: "Можна виїжджати."
Для американського агента, який виконував функції координатора, в той час коли інші агенти "працювали в полі", це означало, що треба повідомити усіх агентів про загальний збір на заздалегідь визначеному місці – операція підходить до завершального етапу.
Тим часом агенти "Моссад", не маючи свіжої інформації від свого агента, напружено працювали над усіма можливими напрямками пошуків. Одним із таких напрямків було "вирахування" "незвичних" зареєстрованих фірм. Тобто тих, в уставах яких значились нестандартні види діяльності.
В очікуванні прибуття обіцяних додаткових сил, групи, які залишились діяти в Маріуполі, під різними приводами діставали інформацію від податківців та службовців із місцевого міськвиконкому. П'ять хвилин тому до штаб-квартири "Моссад" було відправлено повідомлення про впроваджувальну фірму "Допомога".