– почав Віктор.
– ... і це, безсумнівно, закордонні розвідки, які зацікавились нами? – таємничим голосом закінчив речення Олександр і посміхнувся.
Вадим знову глибоко зітхнув.
– Можливо, я і перебільшую, але виключаю такої можливості...
– Вадик у дитинстві начитався детективів, – Віктор виразно подивився на Вадима. – Тому й не дивно, що зараз йому усюди уявляються шпигуни.
– Але якщо і насправді так, – тихо сказав Анатолій, – то може нам має сенс приготуватись до найгіршого перебігу подій...
– До чого? – здивовано подивився на нього Сашко. – Ми що, фахівці-розвідники? Як ми взагалі встановимо факт слідкування за нами? А, може, і зараз нас хтось підслуховує?
Він подивився на вхід, м'яко встав зі свого місця, підійшов до двері, обережно відчинив її подивився назовні й знову зачинив її, але цього разу на замок.
– Нікого нема, – із грайливим полегшенням зітхнув він. – А двері я зачинив на всяк випадок: може Вадик і правий. Відкриття такого масштабу... Наші експерименти... Припускаю, що вони могли бути поміченими досвідченими аналітиками розвідувальних служб.
– Якщо серйозно, то ми, здається, дещо поспішили проявити себе на виборах президента, – сказав Анатолій. – Дію впливу ми перевірили, але, здається, привернули зайву увагу.
Він нічого не сказав, але хлопці і самі пригадали, що тільки Толик виступив проти проведення експерименту на виборах.
Віктор подивився на хлопців.
– Ну що ви, хлопці? Які там розвідки. Ну було трохи шуму з тими виборами. Ну і що? Щось ми дуже швидко повірили у шпигунські пристрасті...
– Однак. Усе може бути... – не здавався Вадим. – І шпигунські пристрасті також не виключаються.
– Зрозуміло, що може, – не погоджувався Віктор. – Але, які шпигуни в нашому Маріуполі... Це вже занадто...
– Пропоную компромісний варіант, – утрутився Анатолій. – Гадаю, що має сенс зосередитись на з'ясуванні внутрішніх причин впливу...
– ... та на пошуку умов великого резонансу, – додав Олександр. – Я вірю в можливість вплинути на всю планету: адже кінець-кінцем нам удалось значно збільшити радіус впливу.
– Підтримую, – погодився Вадим. – Розуміння внутрішніх причин може допомогти нам зрозуміти дію механізму впливу.
;
;
/*-------------------------------------29----------------------------------*/
;
Тим часом у надрах АНБ ішла напружена робота. Завдання були ясним: знайти точне місце невідомого винахідника або винахідників, знайти джерело витоку інформації. Якщо з першим завданням аналітики бідкались через нестачу матеріалу для обробки, то з другим Сем Джош впорався вчасно. Після оперативного з'ясування обставин та особистого допиту ізраїльського агента він доповів Годрічу:
– Заарештовано ізраїльську шпигунку.
– Шуму при арешті здійняли багато? – запитав його Годріч і жестом запропонував йому сісти поруч.
– Ні, сер. Власне і арешту, як такого, не було. Наша підопічна просто несподівано "захворіла" через декілька хвилин після чашечки кави. Я сам, так би мовити, "проводив" її до лікарні.
– Добре. Як вона себе веде?
– Дуже налякана. На всяк випадок, я почав проробляти план по перевербуванню...
– Із вами приємно працювати, Семе.
Сем делікатно промовчав.
– Постарайтесь прискорити процес перевербування, – продовжив Годріч. – Вона нам ще пригодиться. Як щодо головного?
– Аналітики хоч і скаржаться, але ретельно працюють із мапою Маріуполя. Вони впевнені, що цей вплив розповсюджується по колу і намагаються знайти епіцентр. Закінчена обробка перших даних, які торкалися виборів. Попередній результат є дуже приблизний – вирахувати координати кола точніше їм заважає море та віддаленість цього району міста від центру.
Джош підійшов до шефа, розгорнув мапу і став показувати на неї:
– Ось тут море, ось тут велике металургійне підприємство "Азовсталь", і біля нього майже не заселена житлова зона, ось тут кордон міста й поля. Дуже велика похибка. Але аналітики вважають, що епіцентр, – він показав на мапі, – десь тут. Як бачите в коло входять десятки великих домів. Особливо добре це видно на мапі збільшеного масштабу.
– Що робиться для зменшення похибки?
– Вибачте, сер. Не встиг вчасно доповісти, але я взяв на себе відповідальність негайно передати нашим агентам у Маріуполі наказ за вашим підписом: по свіжих слідах точно встановити кордони продовження бешкетництва та місця їх угамування. Аналітики просили зробити це якнайнегайніше.
Черговий швидко знайшов у папці необхідний папірець і передав його шефові.
– Підтверджую ваші дії, – погодився Годріч. Він, як завжди, уважно прочитав текст, підписав його і передав назад Джошу. – До речі, як вони там?
– Скаржаться, що дуже багато рутинної роботи, – дозволив собі посміхнутися черговий. – Але працюють оперативно.
– Мабуть зайвим буде повторювати, що завдання дуже важливе, – не став розхолоджувати підлеглого Годріч.
Сем продовжив доповідь:
– Щодо кордонів бешкетництва: аналітики таким чином хочуть отримати точнішу зону знаходження винаходу. Ми очікуємо отримати перші дані від наших агентів завтра ввечері.
– Чому так пізно?
– Дуже великий об'єм роботи. Агенти опосередковано отримують дані від місцевої міліції, іноді вони змушені збирати інформацію прямо на вулицях. Під виглядом кореспондентів та робітників місцевої влади обережно опитують місцеве населення.
– Що в Ізраїлі?
– Потрібен час на повне відтворення нашої мережі. Робиться все можливе.
Годріч зрозумів, що ніякої нової інформації про дії конкурентів немає. Він мовчки дивився у вікно.
– Можна йти? – запитав Джош.
– Зачекайте. Зорієнтуйте одного або двох агентів на роботу всередині, так би мовити, кола першого наближення. На предмет находження антен незнайомих конструкцій, споруд або щось такого незвичного.
– Буде зроблено, – черговий із захопленням подумав про чудову роботу мозку свого шефа.
– Тепер можете йти, —-дозволи Годріч.
Сем встав із зручного крісла та пішов до виходу.
Через півгодини він подзвонив шефові і домовився про зустріч.
– Після обробки останніх даних нам удалось звузити зону до одного двора. Це п'ять дев'ятиповерхових будинків. На мапі міста це ось тут, – показав Джош.
Годріч дивився на маленьку крапку і відчував той самий свій особливий підйом, який, він знав, підіймався у тих особливих випадках, коли він наближався до успішного розв'язання складних справ.
– Агенти виконали ваш попередній наказ.
Годріч, який до цього моменту, здавалось просто дивився у вікно, підняв очі на Джоша.
– Виявлено вісім супутникових антен-тарілок, – спокійно продовжував Сем, – велика кількість дециметрових телевізійних антен різних конструкцій: там майже в кожну квартиру заходить антена. Є декілька звичайних штирьових. Однак якихось несхожих пристроїв наші агенти не помітили.
Одна з тих "звичайних" штирьових антен була встановлена Сашком.
Годріч на хвилинку замислився.
– Хай звернуть особливу увагу на усі антени колової дії: штирьові у тому числі, – розпорядився він. – На усі, крім направлених. Хай точно з'ясують там на місці, як це зручніше зробити. Або під виглядом якихось ремонтників, або ще як, але хай перевірять усі такі місця.
Годріч підвівся зі свого місця.
– У крайньому разі перевірити геть усі квартири! – він відчув запитання у виразі обличчя підлеглого. – Під виглядом телевізійників, сантехників, будь-кого! Нам вкрай потрібен результат!
Годріч трохи розхвилювався, але швидко опанував себе.
– У випадку знаходження винахідника, брати його тільки живим. Навіть не пошкодженим. Провести ретельний обшук. Усі матеріали негайно переправити сюди.
;
;
/*-------------------------------------30----------------------------------*/
;
Кільце пошуку навколо хлопців невпинно звужувалось. Але, за винятком випадкового обговорювання побоювань Вадима, яке велось майже напівжартома, вони не звертали ніякої уваги на події безпосередньо навколо себе і, як завжди, "штурмували" болючі проблеми суспільного сьогодення.
Місцеві газети жваво обговорювали бурхливі події останніх днів. Було затримано декілька найбільш активних бешкетників і журналісти по свіжих слідах прогнозували міру покарання хуліганам та вбивцям.
Анатолій якраз читав газету. Віктор подивився на хлопців та сказав:
– Мені так здається, що ми стоїмо на місці: роботи по збільшенню зони впливу, м'яко говорячи, не дуже швидко просуваються.
– Тобто тупцюємо на місці, – уточнив Сашко.
– Тоді має сенс відволіктись трохи та відпочити за розв'язанням іншої проблеми, – підняв очі від газети Анатолій.
– Що ти пропонуєш? – Вадим повернувся до нього.
Анатолій наблизив розгорнуту газету до очей:
– Ось тут пишуть про міру покарання для вбивць мешканців міста та приїжджих...
– Так у чому проблема? – запитав Віктор.
– Як відомо, наша влада, зрозуміло за підказками зі сторони, відмовилась від виконання смертного вироку...
– Питання складне: є супротивники такого рішення, а є і прибічники. Ситуація в країні складна, і мені, на відміну від журналістів, не хотілось би зайвий раз дратувати суспільство такими проблемами, – прокоментував Віктор.
– Здається я можу запропонувати соломонове рішення...
– Так уже і соломонове, – скептично подивився на Анатолія Олександр.
– Тоді – моє власне.
– Не тягни, викладай, – Вадим із своїм стільцем присунувся ближче.
– Що ж. Гадаю, що можна задовольнити і тих і інших. Безсумнівно, такі злочини як убивства повинні бути суворо покарані. І я пропоную не страчувати вбивць...
– Таким чином ти просто повинен приєднатися до супротивників смертної кари... – почав Сашко.
– Або негайно сказати нам своє рішення, – закінчив Вадик.
– Я пропоную, щоб вони страчували самі себе.
– Отакої! Як це так? – не витримав Віктор.
– Ось так! Поясню на невеличкому прикладі. Гадаю, що вам усім відомо як на кораблях виводять пацюків.
– Виводять пацюкоїда! – швидше за всіх відповів Олександр.
– Правильно, Сашко! Зараз існує така система, при якої в одній в'язниці можуть сидіти всі порушники законів: і вбивці, і шахраї, і дрібні крадії і всяка інша мерзота. Я пропоную злочинців-вбивць садити лише в одному виправному закладі, як пацюків до діжки, і там вони самі будуть вирощувати вбивцевбивцю. Таким чином держава гідно зможе показати своє відношення до смертної кари і певною мірою зможе задовольнити жалісних західних любителів правопорядку.
– Тобто замість виконання смертного вироку засуджені за вбивство будуть отримувати прижиттєве ув'язнення, але у спеціальному місті відбування покарання з режимом вільного спілкування між в'язнями! – зааплодував Віктор.