І тут у нього немов "заїло пластинку", у вухах Челсі почувся тривожний шум, очі собак стали криваво-червоні, мисливець направив гвинтівку на неї даючи собакам команду "Фас!", лайки оточили її з усіх сторін, коло звужувалось, зробивши ще один обережний крок назад Челсі відчула пустоту, так вона була на краю обриву, позаду неї була гігантська прірва куди з гуркотом спадала вода розбиваючись об гострі скелі, собаки накинуль на неї, немов на безпорадного, загнаного у пастку зайця, старець невпинно все повторював і повторював наступні речі "ти моя заміна, тепер це твоє ремесло, радій адже ти обрана долею Челсі, на тобі священна мітка... "раптом силует старця набув розмитої форми, Челсі витерла очі щоб добре розгледіти його, вона жахнулась коли побачила що нечітким, розмитим селуетом була насправді вона, це було її обличчя, одягнена у мисливській камуфляж зі рушницею на плечі, а собаки розривали на шматки не її а старця, який висунувши руки вперед до Челсі благав її про допомогу.
У наступну мить вона прокинулась все ще лежачи на не комфортній підлозі, повітря у хатині було важким та неприємним, все було просочене запахом пороху, хутром диких тварин та потом дорослої людини.
Їй на радість, під руки попалось маленьке видерко з водою, у якому вона обмила спітнілі від нічного кошмару руки та стривожене обличчя.
Розділ 6
"Пора звідсіля забиратись"
Раптом із надвору почувся крик дорослого чоловіка, можливо їх там було декілька.
— Що це за чортівння! Що тут у біса коїться...
Челсі хутко вибігла з хижини, неподалік від того місця де ще вчора відбувались криваві сутички будучи шокованими стояли два чоловіка у поліцейської формі, зі пістолетами у руках, які вони звісно спрямували на Челсі коли побачили її.
— Хто ви такі пані? Чиї це трупи курва тут лежать. "на вигляд досвідченіший поліцейських який явно мав проблеми із зайвою вагою, тикнув пістолетом як вказівником на мертве тіло Вероніки та остатки від мисливця, він говорив це швидко та з насторогою"
— Це ваших рук справа? Так чи ні, негайто відповідайте!
Челсі заплакала, вона спробувала щось відповісти піднявши руки в гору, як тут вмішався у розмову інший високій та худорлявий полісмен в окулярах.
— Стривай но Дмитре, це чи не та дівчину з фото, що знаходиться у розшуку.
"він пильно поглянув на роздруковану фотографію після чого показав її напарнику"
— Так гадаю це вона "коротко відповів він, після чого кинувши око на бідолашну та знесилену дівчину добавив" — думаю Сергію нам слід охолонути та в нормальній обстановці взяти свідчення у неї, бачу їй справді є що розповісти.
— Як же я рада що ви мене знайшли "уся в сльозах промовила Челсі", — так звичайно я розкажу вам все що тут відбулось, але можна будь-ласка дізнатись як ви знайшли сюди дорогу.
— Зачекай но, а що це за лайкіт собак такій? складається таке враження що він лунає десь з-під землі. "обачно зі насторогою сказав високій, молодший за званням поліцейський, адже пси продовжували лаяти здіймаючи сильний галас навколо, почувши що тут постороні"
— Обіцяю я все вам розкажу, і щодо них також, тільки дайте мені трішки часу зібратись із думками. "голос дівчини продовжував тримтіти, з її вигляду було зрозуміло що вона якомога скоріше хоче виговоритись, змити зі себе все це лайно що переслідувало її напротязі усіх цих жахливих днів"
Поліцейські увійшли до хижини та запропонували дівчині присісти і заспокоїтись, все ж виглядала вона і справді кепсько.
— Ну якщо ти наполягаєш дівчино то я звісно відповім "заспокійливим тоном мовив той що був постарше, лейтенант Дмитро Олександрович." — Тут все просто, ще два дні тому назад у поліцію звернулась пані Іванна, яка повідомила нас про зникнення безвісти однієї групи туристів, серед яких були дві дівчини та відповідно два хлопця, після чого надіслала нам їхні фото, згідно якого ми й зуміли тебе розпізнати.
Пильніше приглянувшись до фото та навівши паралелі зі теперішнім виглядом Челсі він побачив великій контраст, на зображені була красива дівчина з охайно наведеним макіяжем та добре доглянутим чорним волоссям, яке густими локонами розпускалось на її плечах, в реальному житті перед ними знаходилась виснажена особа жіночої статі у розіравному на лахміття одязі, вся заляпана кров'ю зі обдертими ногами та руками, а про її зовнішній вигляд тут і мови не могло бути, скувойджене волосся та брудне, загоріле на сонці обличчя видавали її скоріш за жителя якогось безлюдного острівця.
— Так ось "облишивши свої роздуми продовжив гладкий полісмен" — коли ми прибули до Осмолоди то звісно розпитали про вас у місцевих жителів, серед яких була продавчиння однієї крамниці, коли вони побачили фото запропоновані нами то повідомили що бачили цих осіб, дехто зі свідків навіть вказав куди ви попрямували до лісу, адже туристів у сезон тут багатенько "хоч кури не клюють".
— А щодо хижини то тут також все просто "підхватив розмову напарника худорлявий чоловік, закуривши сигарету марки "Прима. Люкс" пачку якої до цього тримав у руці" — коли ми запитали в очевидців чи не могли б вони підказати хто тут добре розбирається у цих краях щоб посприяти нашим пошукам, деякі мешканці з обачністю оглянулись між собою, складалось таке враження що вони вагаються відповісти але все ж одна жіночка вказала нам напрямок маршруту до цієї домівки, зсилаючись на те що тут мешкає грибар літнього віку, який добре як ніхто знає цей ліс. Так ми й опинились тут "на закінчення добавив він, випустивши з легень декілька кілець диму та роблячи чергову затяжку уже догоряючої папіроси"
— А тепер твоя черга відповідати. "знявши з голови службову фурашку та виставивши напоказ свою практично лису макітру, мовив Дмитро Олександрович"
Спочатку Челсі завагалась, так зрозуміло вона не знала з чого почати, але вирішила розповідати тільки правду що й у кінцевому результаті врятувало її, вона зайшла зі самого початку, від блукання Вероніки та Назара до нападу на них мисливця зі собаками, одяг раніше убитих туристів що дівчина знайшла у кладовці, безліч мобілок та фотографій жертв а також погріб зі зброєю та зачиненими у ньому собаками стали залізобетонними та безальтернативними аргументам в сторону журналістки.
Все було логічно та переконливо от тільки перед самим виходом із хижини худорлявий полісмен перепитав трішки задумавшись.
— Так я не докінця зрозумів чому ті собаки вирішили ослухатись того мисливця і як тобі вдалось заманити їх до погребу.
— Не знаю... Я сама ще не докінця із цим розібралась...
Тихо пробурмотіла собі під ніс Челсі, але і тут вона частково сказала правду все ж про мітку зі неоднозначними елементами містики вона воліла змовчати перед поліменами, розуміючи що це аж ніяк не посприяє справі а тільки зіб'є зі пантелику слідчих, великим щастям для неї стало те що вони вирішили не вдаватись у подробиці даних нюансів а зосередитись на очевидних фактах.
Звісно Челсі не забула про мертві, розпотрошені до невпізнаваності тіла двох братів а саме Василя та Назара, дорогу куди вона все ще пам'ятала а от щодо інциденту зі самою школяркою та її смертю дівчині прийшлось прикласти певних зусиль для більш логічого і правдоподібного пояснення, але щирість та рішучість у словах Челсі змусила полісменів повірити у практично все сказане нею, враховуючи що більшість зі перечисленого було належним чином обґрунтоване та підкріплене реальним фактажем.
Звісно Челсі відвела полісменів до того місця де були вбиті хлопці, а там уже команда досвідчиних детективів провела детальний аналіз їх смерті, як би це не було сумно але собак прийшлось ліквідувати гуманним способом, спеціальна команда ветеринарів ввела собакам безболісний препарат для усипляння, змусивши серце тварин зупинись під час безтурботного сну.
Все ж факт залишається фактом, попри нормальний з вигляду зовнішній стан, вони є психічно травмованими тваринами, адже жодна сучасна нормальна собак немає ані природнього наміру ані практики у поїданні плоті живої людини.
Коли Челсі у супроводі поліцейського персоналу дісталась до селища Осмолода, з якого її мали доправити назад у місто то на диво їй, навколо них зі усіх сторін розташувалось безліч людей в очікуванні бодай якихось роз'яснень, тут було декілька бригад ЗМІ, насамперед незначних, районних або ж місцевих, також були присутні і жителі села і туристи які роззявивши рота спостерігали за тим що коїться, ну і звісно не важко догадатись що люди які сильно ридали обіймаючись один з одним були рідними або близьким жертв раніше пропавших безвісти та як уже виявилось загинувших.
Полісмени прикривали доступ до Челсі зі усіх напрямків, не даючи ані журналістам ані іншим людям наблизитись до неї, але на одну мить їй вдалось зафіксувати сумний погляд тієї жінки з якої все й розпочалось, так це була пані Ірина а за нею стояв її підкошений, трішки занепавший духом чоловік, який тоді ще в домі через стіну говорив різні гадості звинувачуючи буквально усіх на світі в пропажі його доньок, Челсі дещо згадавши не зволікаючи попросила одного з полісменів передати цій сім'ї фото яке випало з червоної курточки, дівчина уже практично дісталась до автотранспорту який мав відправити її до дому, на коротку мить вона повернула голову назад, коли полісмен передав фото жінці та раптово ще більше залилась слізьми, синхроно обійнявшись зі своїм чоловіком, як тоді здалось Челсі його відсторонений та холодний вираз обличчя бодай на одну крихту але все ж таки змяк, цього було достатньо щоб журналістка переконалась що все це не було даремно, журналістка з успіхом виконала своє завдання.
Вона сіла у салон автомобіля та прихлопнула за собою дверцята, як раптом до бічного скла підійшла раніше знайома жіночка зі крамниці в червонім фартушку у білий горошок, вона зі жалем, у дечому материнським поглядом зазирнула у вічі Челсі.
— Ти все таки знайшла убивцю та розібралась у безслідних зникненнях туристів.